4.Провадження у справах про адміністративні правопорушення

Провадження у справах про адміністративні правопорушення - це діяльність учасників адміністративно-деліктних відносин щодо розгляду та вирішення адміністративних справ, зокрема, щодо застосування адміністративного стягнення за вчинення адміністративного правопорушення.

Норми щодо провадження у справах про адміністративні правопорушення містяться у КпАП, Митному кодексі, підзаконних нормативно-правових актах. Види провадження: - звичайне; - спрощене : мінімум процесуальних дій, зокрема, протокол про адмінправопорушення не складається: 1. у визначених законом (ст.258 КпАП) випадках, якщо розмір штрафу не перевищує трьох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. 2. коли відповідно до закону штраф накладається і стягується, а попередження оформлюється на місці вчинення правопорушення.

Учасники адміністративно-деліктних відносин поділяються на три групи: І. Органи та посадові особи, які забезпечують рух справи та прийняття рішення. // їх притаманна імперативність. ІІ. Особи, які беруть участь у справі: - особа, яка притягується до відповідальності; - потерпілий та його представники (законні представники, адвокати тощо); - прокурор. ІІІ. Органи і особи, які сприяють здійсненню провадженню: - свідки; - експерти; - перекладачі; - спеціалісти; - поняті. IV. Організації та особи, які сприяють у здійсненні виховної роботи: - громадські організації; - трудові колективи; - адміністрація підприємства, навчального закладу тощо. Справи про адміністративні правопорушення розглядаються: 1) адміністративними комісіями при виконавчих комітетах сільських, селищних, міських рад; 2) виконавчими комітетами сільських, селищних, міських рад; 3) районними, районними у місті, міськими чи міськрайонними судами (суддями); 4) органами внутрішніх справ, 5)інші органи.

5.Поняття і види дисциплінарної відповідальності

Трудова дисципліна виступає об'єктом ряду правопорушень, за які може наставати юридична відповідальність різних видів — адміністративна, кримінальна, дисциплінарна, матеріальна. Ст. 41 КЗпАП передбачає відповідальність за порушення вимог законодавства про працю та про охорону праці; ухилення від участі в переговорах щодо укладення колективного договору, угоди (ст. 41-1 КЗпАП), порушення чи невиконання колективного договору, угоди (ст. 41-2 КЗпАП), ненадання інформації для ведення колективних переговорів і здійснення контролю за виконанням колективних договорів, угод (ст. 41-3 КЗпАП), порушення санітарно-гігієнічних і санітарно-протиепідемічних правил і норм (ст. 42 КЗпАП) тощо. Кримінальний кодекс України передбачає кримінальну відповідальність за ряд порушень трудових обов'язків посадовими особами. Зокрема, незаконне звільнення працівника з роботи з особистих мотивів, а також інше грубе порушення законодавства про працю карається штрафом до 50 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років або виправними роботами на строк до двох років; ті самі дії, вчинені щодо неповнолітнього, вагітної жінки чи матері, яка має дитину віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда, — караються штрафом від 50 до 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до п'яти років, або виправними роботами на строк до двох років, або арештом на строк до шести місяців (ст. 172 КК України). Стаття 173 КК України передбачає кримінальну відповідальність за грубе порушення угоди про працю. Стаття містить норму, згідно з якою грубе порушення угоди про працю службовою особою підприємства, установи, організації незалежно від форми власності, а також окремими громадянами або уповноваженою ними особою шляхом обману чи зловживання довірою або примусом до виконання роботи, не обумовленої угодою, — караються штрафом до 50 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до п'яти років, або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до двох років. Ті самі дії, вчинені стосовно громадянина, з яким укладено угоду щодо його роботи за межами України, — караються штрафом від 50 до 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк до трьох років.

Стаття 174 КК України встановлює кримінальну відповідальність за примушування до участі у страйку або перешкоджання участі у страйку, а ст. 175 — за невиплату заробітної плати, стипендії, пенсії чи інших установлених законом виплат. Трудове право у своїй структурі передбачає два види відповідальності; дисциплінарну і матеріальну. Відповідальність за трудовим правом — окремий вид юридичної відповідальності, яка полягає у передбаченому нормами трудового права обов'язку працівника відповідати за вчинене трудове правопорушення і понести відповідні санкції. Підставою такої відповідальності є трудове правопорушення — винне протиправне діяння, яке полягає у невиконанні або порушенні трудових обов'язків працівником. Трудове правопорушення складається з двох різновидів: дисциплінарного проступку і трудового майнового правопорушення. Загальним для цих правопорушень є недотримання саме трудових обов'язків працівником. Однак особливості кожного з вказаних видів правопорушення зумовлюють застосування двох видів відповідальності в рамках трудового права — дисциплінарної і матеріальної. На думку Л.А. Сироватської, відмінність таких правопорушень зумовлена такими чинниками: 1) сфера дії норм про матеріальну відповідальність працівників значно ширша від сфери дії санкцій дисциплінарного характеру, оскільки дисциплінарні санкції застосовуються лише за дисциплінарний проступок, а матеріальна відповідальність настає і при адміністративному правопорушенні, і при кримінальному злочині, якщо останні пов'язані з заподіянням шкоди підприємству, з яким працівник перебуває у трудових відносинах; 2) дисциплінарні санкції можуть бути замінені іншими заходами впливу, оскільки вони за своєю сутністю є карними, а санкції матеріальної відповідальності, які є правовідновлюючими, не можуть бути замінені; 3) дисциплінарні санкції вимагають наявності акту їх застосування з боку уповноважених органів, тоді як обов'язок працівника відшкодувати шкоду може бути реалізований і без такого акту .

Дисциплінарна відповідальність — це один із видів юридичної відповідальності. Вона полягає в обов'язку працівника відповідати перед власником або уповноваженим ним органом за скоєний ним дисциплінарний проступок і понести дисциплінарні стягнення, передбачені нормами трудового права. Тобто у трудових правовідносинах власник має дисциплінарну владу щодо працівника, і працівник несе дисциплінарну відповідальність саме перед власником (роботодавцем), а не перед державою (державним органом), як це має місце при адміністративній та кримінальній відповідальності. Правовий механізм дисциплінарної відповідальності складається з правових норм, які передбачають підставу дисциплінарної відповідальності, дисциплінарні стягнення, порядок їх накладення, зняття та оскарження. У законодавстві виділяється два види дисциплінарної відповідальності: загальна і спеціальна.

6.Субєкти дисциплінарної відповідальності

7.Особливості дисциплінарної відповідальності службовців

Основним завданням адміністративної відповідальності державних службовців є: • охорона суспільних відносин, які виникають у процесі їхньої діяльності щодо виконання повноважень державних органів від протиправної поведінки, яка суперечить державним потребам; • гарантування прав громадян; • виховання державних службовців у дусі дотримання різних адміністративних правил і тим самим недопущення дисциплінарних проступків; • досягнення тієї поведінки, яка вимагається законами, наказами, розпорядженнями і вказівками вищих у порядку підлеглості керівниками. У більшості випадків державні службовці притягаються до адміністративної відповідальності на загальних підставах та в порядку, встановленому КпАП України, тобто як загальні суб’єкти адміністративного проступку, якщо вчинений ними адміністративний проступок не пов’язаний з виконанням службових обов’язків. Як суб’єкт адміністративного проступку, державний службовець повинен відповідати наступним вимогам: • бути осудною особою, тобто особою, яка розуміє значення своїх дій та може ними керувати; • досягти на момент вчинення проступку шістнадцяти річного віку. За вчинення адміністративних проступків до державних службовців можуть бути накладені такі адміністративні стягнення: попередження, штраф, оплатне вилучення предмета, який став знаряддям вчинення або безпосереднім об’єктом адміністративного проступку; конфіскація; позбавлення спеціального права; виправні роботи; адміністративний арешт. Попри це, державні службовці, за вчинення адміністративних проступків, притягаються до адміністративної відповідальності як спеціальні суб’єкти, якщо вони є посадовими особами. Поняття “посадова особа” визначає Закон “Про державну службу”. Відповідно до статті 14 КпАП посадові особи підлягають адміністративній відповідальності лише за проступки, пов’язані з недодержанням тих правил, які входять до їх службових обов’язків. До посадових осіб застосовуються такі адміністративні стягнення, як попередження та штраф. При цьому, важливо зазначити, що штрафні санкції, які застосовуються до посадових осіб, встановлюються у більшому розмірі, ніж штрафні санкції щодо громадян. Це зумовлено тим, що на посадових осіб покладається виконання таких обов’язків, які відзначаються особливим характером і мають публічне значення. Недодержання посадовою особою встановлених правил є, водночас, і адміністративним, і дисциплінарним проступком, що зумовлює застосування, в ряді випадків, як адміністративної, так і дисциплінарної відповідальності. Фактичною підставою адміністративної відповідальності є адміністративний проступок, під яким розуміють протиправну, винну (умисну або з необережну) дію чи бездіяльність, яка посягає на державний або громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку передбачено адміністративну відповідальність. Порядок накладання адміністративних стягнень на державних службовців визначається КпАП, зокрема визначено: • стягнення накладається в межах, встановлених нормативним актом, який передбачає відповідальність за адміністративний проступок; • оплатне вилучення предмета і конфіскація як додаткові стягнення можуть накладатися лише у випадках, коли їх застосування прямо передбачене законом; • стягнення накладається у точно визначених законом межах; • при накладанні стягнень повинно враховуватися: обставини, які виключають адміністративну відповідальність; підвідомчість справ; строки давності;обставини, які пом’якшують і обтяжують відповідальність. Щодо строків притягнення державних службовців до адміністративної відповідальності, слід зазначити, що за загальним правилом вони накладаються не пізніше, ніж за два місяці з дня вчинення, при триваючому проступку – два місяці з дня його виявлення. З даного правила є деякі виключення. У тому випадку, коли по факту правопорушення було порушено кримінальну справ, а потім прийнято рішення щодо її закриття, адміністративне стягнення може бути накладене не пізніше ніж через місяць з дня прийняття такого рішення. У випадку вчинення порушення митних правил, за яке встановлена адміністративна відповідальність і накладається адміністративне стягнення у вигляді конфіскації, особа притягається до відповідальності незалежно від часу скоєння того протиправного діяння. Чинне адміністративне законодавство встановлює, що справи про адміністративні проступки розглядаються спеціально уповноваженими державними органами, а саме: • адміністративною комісією; • виконавчими комітетами рад; • міським судом; • органами внутрішніх справ, органами державних інспекцій та іншими органами (посадовими особами) уповноваженими на це законодавством. Окрім КпАП адміністративна відповідальність державних службовців передбачена Законом “Про боротьбу з корупцією”. Підставами для притягнення до адміністративної відповідальності, відповідно до цього закону, є вчинення ними таких діянь: • Корупції, тобто діяльності, яка спрямована на протиправне використання наданих повноважень для одержання матеріальних благ, послуг, пільг, або інших переваг; • Корупційних діянь, якими є: а) незаконне одержання особою, уповноваженою на виконання функцій держави, у зв'язку з виконанням таких функцій матеріальних благ, послуг, пільг або інших переваг, у тому числі прийняття чи одержання предметів (послуг) шляхом їх придбання за ціною (тарифом), яка є істотно нижчою від їх фактичної (дійсної) вартості; б) одержання особою, уповноваженою на виконання функцій держави, кредитів або позичок, придбання цінних паперів, нерухомості або іншого майна з використанням при цьому пільг чи переваг, не передбачених чинним законодавством. • Інших правопорушень, пов’язаних з корупцією (порушення спеціальних обмежень, порушення вимог фінансового контролю, невжиття заходів щодо боротьби з корупцією, умисне невиконання своїх обов’язків по боротьбі з корупцією). За вчинення корупційних діянь, якщо вони не містять складу злочину, чинне законодавство передбачає за собою адміністративну відповідальність у вигляді штрафу від двадцяти п'яти до п'ятидесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Суб’єктивну сторону корупційних діянь характеризують вина, мотив, і мета. Вина - це психічне ставлення особи до вчиненого нею суспільно шкідливого діяння і його наслідків, яке проявляється у формі умислу або необережності. Корупційне діяння можуть вчинятися тільки за наявності прямого умислу, тобто, особа, яка вчиняє усвідомлює протиправний характер свого діяння чи бездіяльності, передбачає його шкідливі наслідки і бажає їх настання. За загальним правилом мотив і мета є факультативними ознаками суб’єктивної сторони адміністративного проступку. Водночас, при вчиненні такого діяння як корупція, мета є обов’язковою ознакою, оскільки вона передбачена в диспозиції статті 1. Закону “Про боротьбу з корупцією”. Метою корупцією, яка зазначена у названій статті, є незаконне одержання “винагороди, подарунку, інших матеріальних благ, послуг, пільг, та інших переваг”. Спеціальним об’єктом корупційних діянь є встановлений порядок здійснення державним службовцем своїх службових обов’язків. Окрім названого об’єктом, конкретних корупційних діянь також можуть бути інші суспільні відносини, наприклад: встановлений порядок надання державним службовцем інформації фізичним і юридичним особам; встановлений порядок сприяння фізичним і юридичним особам у здійсненні ними підприємницької діяльності та інше. Об’єктивна сторона корупційних діянь характеризується діями (наприклад, здійснення функції повіреного третіх осіб, здійснення діяльності на умовах сумісництва та ін.) або бездіяльністю (неподання декларації, не складання протоколу про адміністративний проступок, ненадання інформації та ін.). Для деяких корупційних діянь характерним є така ознака об’єктивної сторони, як спосіб здійснення протиправного діяння, наприклад, одержання, кредиту шляхом використання пільг не передбачених чинним законодавством.