4. Морфологічні ознаки

Прийменник – незмінюване слово. Бере участь у творенні форм іменних частин мови.

Вправа. Запишіть прийменники разом, окремо або через дефіс.

В/на/слідок, в/про/довж, за/мість, на/в/коло, на/передо/дні, на/при/кінці, що/до, за/для, за/ради, на/в/проти, о/крім, по/за, по/між, по/над, по/перед, по/серед, про/між, з/за, із/за, з/над, з/перед, із/під, з/по/за, з/по/між, з/по/під, з/по/над, з/по/серед, з/про/між, у/разі, під/кінець, під/час, що/ж/до.

Правильне вживання:

Без, біля, з-за, з-під, окрім, після, близько, замість	+	родовий відмінок іменника чи займенника
Всупереч, назустріч, наперекір, напереріз, навздогін	+	давальний відмінок іменника чи займенника
Перед, під, поза	+	орудний відмінок іменника чи займенника
Крізь, про, через	+	знахідний відмінок іменника чи займенника
При, на, по	+	місцевий відмінок іменника чи займенника

Морфологічний розбір прийменників

1. Запишіть слово. Визначте частину мови слова.

2. Розряд за значенням: прийменник просторовий, часовий, причини, мети, умови і допусту, способу дії, кількісний, означальний чи об'єктний.

3. Група за походженням (первинний чи вторинний).

4. Група за будовою (простий, складний чи складений).

5. З якою відмінковою формою вживається.

6. Правопис.

Тоді Ірод вивідав у них про час, коли з’явилася зоря.

VIII Сполучник

Сполучник – це службова частина мови, яка поєднує члени речення і частини складного речення і окремі речення в тексті (І у місті, і у селі – всюди він був один; Коли летиш у небі, то все, що знаходиться на землі, здається дуже маленьким).

1. СИНТАКСИЧНА РОЛЬ СПОЛУЧНИКА: членом речення не буває.

2. За будовою сполучники поділяються на

1. Прості (і (й), а, але, та, бо, як, що),

2. Складні (ніби, якщо, неначе, якби, проте) і

3. Складені (через те що, тому що, для того щоб).

3. За походженням сполучники поділяються на

1. непохідні сполучники не співвідносяться з іншими частинами мови (але, а, та, бо, і)

2. похідні сполучники походять від інших частин мови і тому співвідносні з ними (що, як, де, якщо, тому що, зате)

4. За своїм вживанням сполучники можуть бути

1. Неповторюваними (а, але, проте, зате, однак),

2. Повторюваними ( і-і, ні- ні, не то - не то, то - то, чи - чи, чи то - чи то (напр., чи то лев, чи то птиця);

3. Парними (не тільки...а й (але й); як...так і; хоч...але; не стільки...скільки; коли (якщо)...то, (напр., не тільки гроші, а й слава та успіх).

5. За значенням і синтаксичними функціями у реченні сполучники поділяються на сурядні і підрядні.

1. Сурядні сполучники поєднують між собою однорідні члени речення або частини складносурядного речення як рівноправні, незалежно одно від одного (і дуби, і пальми, і молоді берези). За характером відношень між членами речень і частинами складного речення вони поділяються на:

1. Єднальні (не тільки...а й, теж, також, як...так, і (й); та в значенні і; теж; також; як...так; не тільки...а й; і...і; ні...ні (і небо, і зорі, і море; ти та я- ось вся моя сім’я);

2. Протиставні (а; але; та в значенні але; зате; проте; однак; все ж (лечу, лечу, а вітер віє; сполучник а може бути не тільки протиставним, а й заставним: він сидів на лавці, а за ним сиділа вона);

3. Розділові (поки не, з того часу як, або, чи або, чи, або...або, чи...чи, хоч...хоч, не то...не то, чи то....чи то, («Або я, або кішка», – сказала мати).

2. Підрядні сполучники у складнопідрядних реченнях приєднують підрядну частину до головної. За значенням вони поділяються:

1. Часові (коли, доки, поки, тільки, ледве, як тільки (добре, коли тебе хвалять).

2. Умовні (якщо, якби (аби), коли, тільки: якби ж я то міг так добре співати!).

3. Мети (щоб, для того щоб, з тим щоб: Марго вийшла, щоб попрощатися із садом).

4. Допустові (незважаючи на те що, хоч, дарма що, хай: дарма що був останнім).

5. Наслідкові (так що, так що й: малював так, що йому навіть заздрили).

6. Порівняльні (як, ніби, наче, неначе, нібито, начебто: наче пташка, взлетів на підвіконня).

7. Причинові (тому що, бо, через те що: повірив, бо почув серцем).

7. МОРФОЛОГІЧНІ ОЗНАКИ СПОЛУЧНИКА. Незмінюване слово.

Вправа. Запишіть сполучники разом, окремо чи через дефіс.

А/ніж, за/те, мов/би, як/би, як/що, про/те, або/ж, адже/ж, а/як/же, коли/б, коли/б/то, отже/ж, що/б, наче/б/то, ото/ж/то, тим/то, тільки/но, тому/то, з/тим/що/б, дарма/що, для/того/що/б, після/того/як, при/цьому, та/й, так/що, тим/часом/як, у/міру/того/як, через/те/що.