22. Різновиди акторів на міжнародній арені. Етатизм vs. “світове громадянське суспільство”.

"Учасник" або "актор" -- це термін, яким у науці про міжнародні відносини прийнято називати суб'єктів, тих, хто діє і взаємодіє на світовій арені. При цьому термін "актор" дуже зручний, бо він всеохоплюючий, акцентує увагу на поведінці і допомагає зрозуміти, чому різні суб'єкти відіграють різні ролі у міжнародних відносинах. Варто погодитися з точкою зору відомого французького юриста Бернара Жак'є, що треба виділяти дві категорії або групи суб'єктів (акторів, учасників) міжнародних відносин. З одного боку це держави, як традиційні, первинні й центральні міжнародні актори, що повністю відповідає вузькій концепції міжнародних відносин. З другого - нові суб'єкти, які з'явилися пізніше й існування яких виправдано широкою концепцією міжнародних відносин. До цієї групи треба віднести міжурядові міжнародні організації, міжнародні неурядові організації, транснаціональні корпорації. національно-визвольні, сепаратистські та ірредентистські рухи, мафіозні групи, терористичні організації, а також окремих індивідів. Етатизм (від фр. État — держава) — напрям політичної думки, який розглядає державу як найвищий результат і мету суспільного розвитку. В деяких країнах (наприклад, у Туреччині) цей термін позначав офіційну державну політику. Етатизація — (від фр. l’etat — держава) — посилення втручання держави в економічне життя. 1) Течія у політико-правовій думці. Антипод анархізму. Розглядає д-ву як найвищий результат і мету суспільного розвитку. На позиціях Е. стояли Платон, Арістотель, Н. Макіавеллі, Г. Гегель, які вважали д-ву найвищим благом людства. Термін «етатизм» з'явився у 80-х рр. 19 ст. у Франції та означав доктрину, яка вимагала макс. посилення впливу д-ви і розширення повноважень її органів. 2) Сучасна соціол. доктрина, яка обґрунтовує необхідність втручання д-ви в екон. і політ, життя сусп-ва, наголошуючи, зокрема, на можливостях регулятивної функції д-ви в процесі конкурентної боротьби на внутр. і зовн. ринку. 3) Втручання д-ви в усі сфери сусп. життя шляхом їх докладної регламентації та під-контрольності бюрокр. апаратові. Як свідчить істор. досвід, така політика призводить до перевищення необхід. рівнів держ. управління у сусп-ві, концентрації, централізації та бюрократизації політ, влади. Це, в свою чергу, суттєво обмежує права і свободи особи, надмірно посилює вплив репрес. органів, осн. призначенням яких стає виявлення і переслідування інакомислячих.

23.Закономірності функціонування і трансформації міжнародних систем. Теорія транзиту та її критика.

Точки нестабільності є тими моментами, коли стає можливим втручання у функціонування системи, оскільки саме в ці моменти політична дія може реально змінити хід подій. Більше того, враховуючи, що після проходження точки нестабільності система знову стає передбачуваною, міжнародні актори отримують додаткову можливість у певних межах передбачати наслідки своїх дій. На основі такого підходу М. Ніколсон виділив п'ять типів міжнародних систем. 1. Чистий ієрархічний тип -- існує один-єдиний центр влади, з яким взаємодіють усі останні члени системи. 2. Тип чистої взаємодії -- кожний учасник взаємодіє з рештою на паритетних засадах: жоден з них не користується будь-яким пріоритетом.

3. Проста реалістична система -- два центральних учасники, якими є домінуючі держави, напряму взаємодіють між собою. При кожній з них існують держави-сателіти, які можуть контактувати один з одним лише через свою державу-патрона.

4. Змішана реалістична система -- поєднує в собі домінування і взаємодію, коли є чотири і більше домінуючих учасників, кожен з яких має своїх caтeлiтів.

5. Комплексна система -- домінуючими учасниками є держави подібно до змішаної реалістичної системи, а другорядними -- складові елементи держав (підприємства, організації, індивіди тощо). Що стосується трансформації міжнародної системи, то основним її законом вважається закон кореляції між полярністю і стабільністю міжнародної системи. Відповідно до теорії «демократичного транзиту» в посколоніальних (постсоціалістичних) країнах, після здобуття ними незалежності, формується два типи еліт: 1) Еліта, що має політичний капітал.2) Еліта, що має економічний капітал. Основа еліти, що має політичний капітал зазвичай утворюється внаслідок змішування представників національно-визвольних рухів, популістів і аферистів усіх мастей, лівих і ліво-центристських об'єднань, а також кримінальних елементів взялися пограти в гру «відняти і поділити». Основою еліти, що має економічний капітал стають представники старої номенклатури партійні лідери і функціонери,які які зуміли скористатися періодом хаосу і стати власниками значних матеріальних активів. Основа фінансової стабільності еліти, що має економічний капітал є експортоорієнтованих галузей національної економіки та природні монополії, а також сировинні ресурси країни.