9.3. Економіка країн Північної та Південної Америки

Країни Північної та Південної Америки різні за рівнем соціально-економічного розвитку та участі у світогосподарських процесах. Даний регіон представляють 2 промислово розвинені країни – США та Канада і 44 країни, що розвиваються, серед яких 3 країни – Аргентина, Мексика і Бразилія – відносяться до “нових індустріальних країн”.

США є лідером у світовій економіці – частка країни у ВВП світу 25%, частка у обсязі споживання промислової сировини –30%, частка експорту машинобудівної продукції у світовому експорті – 40%. Основними чинниками інтенсивного економічного розвитку країни є:

1) наявність значних обсягів природних ресурсів (20% всіх світових запасів мінеральних ресурсів) та благоприємних кліматичних умов;

2) основну частину населення складають іммігранти, які є соціально активними;

3) споживчий ринок країни постійно збільшується, що сприяло розвитку масового виробництва;

4) відсутність війн на території країни;

5) вкладення капіталу в наукомісткі галузі, які забезпечують технічну реконструкцію бізнесу;

6) високий рівень науково-технічного потенціалу, основу якого складають науково-технічні кадри. В США загальна кількість наукових працівників – 3,3 млн чоловік, 30% з яких є іммігрантами;

7) зростання сфери послуг, частка якої в ВВП склала 65%, частка зайнятих у галузі робітників 75%. Більше 25% всієї нематеріальної сфери припадає на фінансові послуги, 26,3% – ділові, юридичні, соціальні послуги, 8,5% – на послуги транспорту та зв’язку;

8) потужна система зовнішньоекономічних зв’язків – частка експорту в обсязі матеріального виробництва – 30%, експортна квота у наукомісткому виробництві – 70%. Країна займає провідні позиції у експорті напівпровідників, аерокосмічної продукції, лазерної техніки. Імпорт складають обладнання для обробки інформації, промислові роботи, телевізори, відеотехніка, автомобілі, текстиль, взуття.

Країни Латинської Америки та Карибського басейну виробляють до 7% світового ВВП та до 6% світового обсягу продукції обробної промисловості. Характерними особливостями розвитку цих країн є:

1) значні енергетичні, мінеральні та продовольчі ресурси. В даному регіоні зосереджено 12% світового експорту нафти, 32–36% світового експорту бокситів та залізної, 20–29% – мідної, олов’яної, свинцевої та цинкової руд і концентратів, 9 з 20 найбільш світових родовищ золота;

2) значний розрив за рівнем розвитку економіки, що дає можливість класифікувати їх на 7 груп за абсолютними та відносними параметрами (табл. 9.1).

Таблиця 9.1

Класифікація країн Латинської Америки та Карибського басейну за загальним потенціалом та рівнем господарського і науково-технічного розвитку

Абсолютні параметри	Відносні параметри
	А	Б	В
1		Бразилія
2	Аргентина	Мексика
3	Чилі	Венесуела
4	Уругвай	Колумбія Перу	Еквадор
5	Коста-Ріка	Панама Сальвадор	Болівія Гватемала Домініканська республіка Нікарагуа Парагвай
6	Барбадос	Суринам Тринідад і Тобаго Ямайка	Гаїті Гайана Гондурас
7	Антигуа і Барбуда, Беліз, Гренада, Сент-Вінсент і Гренадіни, Сент-Кіттс-Невіс, Сент-Люсія

В наведеній табл. 9.1 поділ країн на 7 груп по вертикалі дає уявлення про абсолютну потужність їх господарчих механізмів. Поділ по горизонталі на 3 групи відображає відмінності за ступенем розвитку продуктивних сил, рівномірності розповсюдження сучасних форм організації виробничої та невиробничої сфер, в рівні освіти та професійної підготовки населення, в забезпеченості соціальними послугами. Класифікація показує полярність економічного розвитку даних країн. Вища група (група А) включає країни з відносно раннім формуванням господарського механізму підприємницького типу, високими показниками рівня освіти та професійної підготовки трудових ресурсів. Протилежна ситуація спостерігається у відсталих країнах (тип В), економіка яких характеризується пізнім становленням підприємницьких систем, великими внутрішньонаціональними розбіжностями в рівні розвитку та добробуту окремих регіонів, малим доступом до освіти;

3) модель імпортозаміщуючої індустріалізації;

4) скорочення частки промислового виробництва з 37 до 33% та інтенсивний розвиток сфери послуг з 51 до 55% в загальній структурі економіки країн регіону;

5) збільшення обсягів прямих і портфельних іноземних інвестицій, розмір яких у 2004 році склав 73 млрд. дол.;

6) вирішення проблеми зовнішньої заборгованості. За період з 1986 по 1997 р. 14 країн регіону змогли реструктуризувати зовнішній борг загальною сумою в 142,3 млрд дол., тобто 79% загального обсягу реструктуризованої фінансової заборгованості 28 найбільших дебіторів з числа країн, що розвиваються та країн з перехідною економікою;

7) розширення зовнішньоторговельних зв’язків: за останні 10 років зовнішньоторговельний оборот регіону виріс у 2,3 рази, вартість експорту - у 2 рази, а імпорту – у 2,6 рази.