9.Походження мистецтва та його основні функції в первісному суспільстві

Мистецтво зародилося в первісному суспільстві доби пізнього палеоліту і було представлене малюнками в печерах, різьбленням на кістці та камені, ритуальними танцями тощо. Завдяки особливостям свого впливу на людину (чуттєва безпосередність, емоційна насиченість, ідейна спрямованість) мистецтво стало однією з найважливіших складових частин духовної культури суспільства.

Художня обробка речей і знарядь праці, будівництво житла започаткували розвиток архітектури та декоративно-ужиткового мистецтва. Серед основних візуальних мистецтв західної Європи протягом багатьох століть залишалися живопис, скульптура і графіка. У мистецтві ісламу основним був орнамент, оскільки було заборонено зображати живі істоти. У деяких культурах маски, татуювання, кераміка і металеві вироби були основними формами образотворчого мистецтва.

Буття людини і навколишній світ відобразились у танцях, музиці, співі, театралізованих діях. Мистецтво слова, існуючи спочатку в усній формі оповідей, міфів, епосу, з виникненням письменства розвинулося в художню літературу.

Функції мистецтва

1.суспільно-перетворююча-виявляється в тому, що художній твір здійснює ідеально-естетичний вплив на людей,включає їх у цілісно спрямовану діяльність, і тим самим бере участь у переоформленні суспільства

2.пізнавально-евретична-пізнавальні можливості мистецтва величезні,мистецтво здатне дослідити ті сторонижиття, які не доступні науці.

3.художньо-концептуальна- мистецтво прагне глобального мислення , розвязання загальносвітових проблем, осмислення стану світу

4.іформаційна та комунікативна-мистецтво розглядається як своєрідний канал звязку,що несе інформацію

5.виховна- мистецтво вивчає як розум, так і думку, формує цілісну особистість

6.функція навіювання- мистецтво здатне навіювати спосіб мисленння, почуття,впливає на людську психіку

7.естетична- під впливвом мистецтва формуються естетичні смаки,пробуджеється творче начало особистості, її бажання творити за законами краси.

10.Давньогрецька культура та її характерні риси.Самобутність Давньоримської культури

Стародавня Греція — період в історії Греції, який тривав впродовж близько однієї тисячі років і закінчився з початком християнства. Більшість істориків розглядають її як основоположну культурою західної цивілізації. Грецька культура мала могутній вплив на Римську імперію, яка в свою чергу донесла свою культуру майже до кожного європейського народу.

Ранній етап історії Стародавньої Греції носить назву крито-мікенський, або егейський. Наприкінці III—II тисячоліття до н. е. перші держави виникають у басейні Егейського моря — на острові Крит і півострові Пелопонес

Основні періоди історії Стародавньої Греції. Історія Стародавньої Греції після дорійського вторгнення, образно кажучи, починається заново. Знову відбувається розклад первісних відносин і формування державності. Цей період свого роду “глухих часів”, що тривав приблизно з ХI по IХ ст. до н.е., називають гомерівським, оскільки він відомий насамперед з поем Гомера “Іліада” та “Одіссея”.

Наступний великий період – полісний (VIII – IV ст. до н.е.): державність сформувалася у вигляді полісів – міст-держав переважно з республіканським ладом. Крім того, розгорнулася грецька колонізація в Середземномор'ї і Північному Причорномор'ї, де греки заснували численні міста-колонії

Новий етап в історії країн Східного Середземномор'я – етап еллінізму – починається з походів Олександра Македонського (IV ст. до н.е.) і закінчується завоюванням елліністичних держав Римом (у I ст. до н.е. останнім був захоплений Єгипет).

Міфологія . Поєднувальну, формотворчу роль для розвитку культури відігравала міфологія. Вона почала складатися ще в кріто–мікенський період. Прадавніми були божества, які втілювали сили природи. Від союзу Геї – землі і Урану – неба з'явилися титани

Боги в уявленні греків виглядали як люди, мали людські бажання, думки, почуття, навіть людські вади і недоліки. Вони суворо карали тих, хто намагався наблизитися до них за красою, розумом і могутністю. Особливе місце займає міф про титана Прометея – захисника людей від свавілля богів. Прометей викрав з Олімпу вогонь і передав його людям, за що Зевс прикував його до скелі і прирік на вічні муки.

Крім міфів про богів, існували легенди про героїв, найулюбленішим з яких був Геракл, що здійснив дванадцять великих подвигів. Міфи і легенди про богів та героїв складалися в цикли.

Наука. У Стародавній Греції зароджується філософія як наукова теорія, розвивається система понять, ставляться і отримують своє оригінальне розв'язання основні філософські проблеми. Однією з найважливіших рис давньогрецької філософії є космологізм – розробка питань про походження Всесвіту, про природу людини.

До матеріалістичної традиції належить атомістична концепція будови світу Демокріта (від “атомос” – неподільний). В становленні діалектики важливу роль відіграв Геракліт, у постановці і глибокій розробці соціально-етичних проблем – Сократ. Його учень Платон став основоположником філософської школи об'єктивного ідеалізму, одним з найвпливовіших філософів усіх часів. Арістотель – найзнаменитіший з енциклопедичних розумів в історії людства, в своєму вченні спробував з'єднати сильні сторони поглядів Демокріта і Платона. Його вчення суттєвим чином вплинуло на філософські напрями Середньовіччя і Нового часу.

Театр. Театральні вистави стали невід'ємною складовою державних свят – Діонісій і Ліней. Для них будували грандіозні кам'яні театри, розраховані на тисячі глядачів (збереглися театр Діоніса в Афінах, амфітеатр в Епідаврі). Керівники міста знаходили хорега (людину, яка забезпечувала фінансування), за жеребом визначали порядок показу комедій, трагедій. Бідні люди отримували гроші на вхідний квиток. Акторами були тільки чоловіки, вони грали в особливих масках. Постановником був сам поет. Після закінчення вистав, які тривали декілька днів з ранку до вечора, спеціальні судді визначали кращих, вручали призи.

Архітектура. Характерною рисою грецької архітектури є чистота і єдність стилю. Було вироблено три основних архітектурних ордери (“ордер” – у перекладі з грецького “порядок”) – вони розрізнюються типами колон і перекриттів, пропорціями, декоративною прикрасою. Дорійський та іонічний стилі виникли в полісний період. Найошатніший – корінфський ордер – з'явився у часи еллінізму.

Культура Стародавнього Риму

Культура Стародавнього Риму – другий етап античної культури. Вплив культури Стародавньої Греції на Рим не підлягає сумніву. Давньогрецький історик, автор фундаментальної 40–томної “Загальної історії” Полібій, який прожив у Римі 16 років, підкреслив одну з особливостей давньоримської культури: “Римляни, виявляється, можуть краще за всякий інший народ змінити свої звички і запозичити корисне”. Але в той же час римська культура не копіювала грецьку, вона розвивала, поглиблювала досягнуте, а також привносила власні національні риси – практицизм, дисциплінованість, дотримання суворої системи. Найбільші завойовники старовини – римляни, підкоряючи різні народи, вбирали їх культурні досягнення, але при цьому зберігали й свої “домашні” звичаї. Динамізм римської культури – така ж істотна її особливість, як і традиціоналізм. Взаємодія цих двох начал обумовила і її життєздатність, і величезну роль для подальшої культурної історії Європи, особливо Західної.

Періоди в розвитку давньоримської культури дуже чітко відповідають трьом основним етапам у політичній історії: царському, періоду республіки і періоду імперії. Традиційно починають відлік історії Стародавнього Риму з VIII ст. до н.е., від легендарної дати заснування Риму Ромулом і Ремом в 753 р. до н.е. До VI ст. до н.е. Рим являв собою поліс на чолі з царями.

У період республіки (VI–I ст. до н.е.) Рим підкорив всю Італію, переміг Карфаген і завоював Грецію. Греки стають вчителями своїх завойовників, грецький вплив на римську культуру домінує: вивчається грецька філософія, література, знання грецької мови стає обов'язковим для освіченої людини, копіюються грецькі скульптури.

період імперії (I ст. до н.е. – V ст. н.е). Накопичений культурний потенціал, політична стабільність, величезні матеріальні багатства обумовлюють піднесення римської культури. Завойовані східні народи також роблять свій внесок до культури Риму, особливо їх вплив відчувається в релігійній сфері