Лекція 2 Тема: «Суб’єкти міжнародного права»

План

1. Становлення інституту міжнародної правосуб’єктності.

2. Суб'єкти міжнародного права: поняття, види, зміст|зміст| та особливості міждуна­родної| правосуб'єктності.

3. Держави як основні суб'єкти між­народного| права.

4. Інші суб’єкти міжнародного права.

Основна література

Устав ООН // Действующее международное право / Составители Ю.М.Колосов и Э.С.Кривчикова. - М.,1996. - Т.1. – С.7-34.

Палестина: Резолюция Ген. ассамблеи ООН 181(ІІ) от 29 ноября 1947 г. // Там же. – С.123-139.

Резолюция Ген. ассамблеи ООН 3236 (ХХІХ) от 23 ноября 1974 г. // Там же. – С.139-140.

Акт относительно признания и гарантии постоянного нейтралитета Швейцарии и неприкосновенности ее территории, от 8 (20) ноября 1815 г. // Там же. – С.140-143.

Государственный договор о восстановлении независимой и демократической Австрии, от 15 мая 1955 г. // Там же. – С.143-144.

Заключительный акт Парижской конференции по Камбодже, от 23 октября 1991 г. // Там же. – С.147-151.

Конституция Украины. – К.,2007.

«Про міжнародні договори України" : Закон України від 29 червня 2004 р. // Інформаційна система «Нормативні акти України 8.3»

Montevideo Convention on Rights and Duties of States (1933) // 165 LNTS 19.

Дмитрієв А. Державний суверенітет та проблеми теорії міжнародного права // Юридичний вісник України. — 3 серпня 2000 року. – № 31. – С. 26-28.

Кремнев П.П. Образование и прекращение СССР как субъект международного права //ВМУ. Серия 11. Право. – 2000. – № 3. – С. 44-62, № 4. – С. 31-40.

Кряжков В.А. Коренные и малочисленные народы и международное право // Государство и право. – 1999. – № 4. – С. 9.

Матіяшек П. Правонаступництво держав: час переглянути міжнародний правовий принцип UTI POSSIDETIS  Вісник Академії правових наук України. – 1998. – №1 (12). – С.58.

Пустогаров В.В. О концепции развития международных связей субъек­тов Российской Федерации // Государство и право. – 1997. – №2. – С.45.

Тузмухамедов Р.А. Национальные меньшинства под защитой междуна­родного права // Государство и право. – 1996. – №2. – С.109

Стислий зміст лекції

Становлення інституту міжнародної правосуб’єктності. Суб'єкт міжнародного права - це носій між­народних прав і обов'язків, які виникають від­повідно до норм міжнародного права.

Ще кілька десятків років тому вважалось, що єдиними суб'єктами міжнародного права є держави. На них поширювалась дія міжна­родно-правових норм, вони мали міжнародну правоздатність. Для позначення правосуб'єктності вживався термін «personality» (особистість, правосуб'єктність), що підкреслював значен­ня носія прав - носія обов'язків, тобто тих прав суб'єктів, що склались історично. У XX ст. наголос переноситься на участь суб'єктів у міжна­родно-правовій системі.

Ще 1648 р. Вестфальський міжнародний конгрес, що ознаменував закінчення 30-літньої війни, констатував, що суверен певної терито­рії визначає і законно контролює релігію на­селення цієї території. Меншина на території держави не мала законного права на звернення по допомогу з приводу пору­шення права на сповідування своєї релігії. Таким чином, пра­вова система визначалась територіально. Після Вестфальського договору на зміну містам-державам приходять національні держави. Це була суттєва відмінність від правових систем середніх віків, коли право було персональним (personal). Згадаємо Lex Mercatoria - право купців, для яких не існувало територіаль­ного права. Зараз ми намагаємось відтворити, відродити це право купців.

В цілому еволюція міжнародного права визначається по­шуками міжнародного правопорядку, що веде до стабільності. Також відбуваються такі важливі процеси, як персоніфікація держави (особа може нести відповідальність за дії держави) та поєднання ідеї держави з ідеєю народу. Останнє ускладнюється тим що, якщо ми маємо справу з багатонаціональною держа­вою, складніше визначити поняття «народ».

Хоч думка, що міжнародне право існує для держав і про держави, все ще досить поширена, однак дедалі частіше чує­мо що воно також є для народів, осіб та організацій. Тобто хоч безпосередніми суб'єктами міжнародного права є суверен­ні держави, у багатьох міжнародних договорах поняття су­б'єкта міжнародного права фігурує під різними назвами.

Так, Підсумковий акт НБСЄ 1975 р. вимагає від держав-учасниць діяти в «інтересах народів», роблячи внесок у «спри­яння основним правам, економічному і соціальному прогресу і благополуччю всіх народів». Підсумковий акт не тільки вима­гає від держав «поважати рівноправ'я і право народів розпо­ряджатись своєю долею», а й «підвищувати добробут народів і сприяти втіленню в життя їх надій» у всіх областях міжнарод­ного співробітництва.

Як правило, народи реалізують свої суверенні права і обо­в'язки не безпосередньо самі, що буває порівняно рідко (рефе­рендум, плебісцит), а через свої національні держави в особі їх вищих органів влади й управління, що займаються дипло­матичною діяльністю, тобто особливою державною діяльністю зі здійснення зовнішньополітичних функцій.

Підсумковий акт чітко формулює суть взаємовідносин між народом і державою: «Всі народи завжди мають право в умо­вах повної свободи визначати, коли і як вони бажають, свій внутрішній і зовнішній політичний статус», а також «здій­снювати на власний розсуд свій політичний, економічний, со­ціальний і культурний розвиток». Незважаючи на те що суве­ренні права і обов'язки реалізуються через вищі державні ор­гани влади й управління, держави як «носії» суверенних прав підкоряються волі «володарів» цих прав - своїм народам, яким належать такі найважливіші права, як право на самовизна­чення, на суверенітет і невтручання, на територіальну недо­торканність, право на мир тощо.

Підтвердженням того, що суб'єктом міжнародного права може виступати народ, стало визнання сучасним міжнарод­ним правом за народами колоніальних і залежних держав най­важливішого права бути суб'єктом міжнародних правовідно­син, незалежно від того, що їхні національні держави ще не існували. У 1960 р. Генеральною Асамблеєю ООН було прийня­то Декларацію про надання незалежності колоніальним краї­нам та народам ¹. Ця декларація була прийнята 89 голосами за, жодного голосу проти, 9 держав утримались, а саме: Авст­рія, Бельгія, Домініканська республіка, Франція, Португалія, Південна Африка, Іспанія, Велика Британія та США. У Деклара­ції, зокрема, ще раз згадується про проголошену в Статуті ООН віру в основні права людини, гідність і достоїнство людини, рівні права чоловіків і жінок, а також великих і малих наро­дів. У 1970 р. Генеральна Асамблея ООН прийняла Програму дій з метою повної реалізації положень Декларації про надання незалежності колоніальним країнам і народам.

Суб'єкти міжнародного права: поняття, види, зміст|зміст| та особливості міждуна­родної| правосуб'єктності. Суб'єкт МП - носій межд. прав і обов'язків, що виникають відповідно до спільних норм МП або розпоряджень межд.-правовых актів. Відповідно межд. правосуб'єктність - юридична здатність особи бути суб'єктом МП. Межд. правосуб'єктність по своєму походженню ділиться на фактичну і юридичну. Існують тому дві категорії суб'єктів МП: первинні (суверенні) і похідні (несуверенні). Відрізняються вони тим, що первинні суб'єкти МП ніхто не створює як такі. Похідні суб'єкти МП створюються первинними. Правоздатність похідних суб'єктів МП обмовляється в договорах про їх створення.

Первинні суб'єкти МП. 1. Держави. Ознаки: територія, населення, публічні власті (система органів). 2. Нації, що борються за національне самовизначення. Нація - історична спільність людей, що проживає на даній території і характеризується єдністю політики, економіки, культури, соціального життя і мови. Щоб бути суб'єктом МП, нації необхідні: територія, на якій вона б могла самовизначитися;политическая організація, яка могла б виступати від імені всієї нації: військові формування; бути визнаною при межд. організаціях.

Похідні суб'єкти МП. 1. Міжнародні організації. Існує два їх види: міжурядові організації - засновані на міжурядових угодах. Міжурядові організації існують як універсальні, які носять усесвітній характер (ООН), і регіональні, об'єднуючі суб'єктів МП даного регіону (ОБСЄ, Євросоюз, Рада Європи і ін.); межд. неурядові організації (так звані органи народної дипломатії) - засновані неурядовими, недержавними організаціями і особами. 2. Державно-подібні суб'єкти (Ватикан, Сан-Маріно, Монако, Андорра, Мальтійський орден в Римі). Відносяться вони до похідних суб'єктів, оскільки в основі їх створення лежить договір. Як правило, договір з суміжними державами про ненапад на «вольні міста», які згодом трансформуються в подібності держави зі своєю незначною армією, кордоном, подібністю суверенітету. Ватикан має аналогічний договір з Італією.

Окрім цього існують учасники окремих видів міжнародно-правових стосунків (свого роду одноразові суб'єкти). До них відносяться уряди у вигнанні, повстала сторона, воююча сторона. Проте питання про їх міжнародної правосуб'єктності вирішується виключно за згодою держав. Їх одинична правосуб'єктність надзвичайно обмежена.

Одним з самих дискусійних в науці МП є питання про міжнародної правосуб'єктності індивіда. Діапазон поглядів тут дійсно широкий: від повного заперечення міжнародної правосуб'єктності індивіда до визнання останнього єдиним суб'єктом МП.

Держави як основні суб'єкти між­народного| права. Під державою в МП розуміється країна з|із| властивими для неї ознаками суверенної держави. Але|та| не всяка|усяка| країна може бути державою міжнародному| сенсі|змісті| і суб'єктом МП (наприклад, колоніальні країни). Існують різні способи утворення нових держав - суб'єктів МП: в результаті|внаслідок| соціальних революцій і національно-визвольних рухів; злиття двох або декількох держав в одну|; розпад однієї держави на дві або декілька держав; відділення|відокремлення| частини|частки| території і проголошення нею самостійної держави; внаслідок рішень міжнародних|. організації.

Найбільш важливими ознаками держави є суверенітет, територія, населення і влада. Суверенітет - верховенство держави в межах власних кордонів і його самостійність в міжнародних справах. Абсолютного суверенітету немає.

Ознаки суверенітету. 1. Територіальне верховенство (на території даної держави діють закони лише цієї держави). 2. Територіальна цілісність (територія держави не може бути змінена як у бік зменшення, так і у бік збільшення без згоди його найвищого органу або народу). 3. Формальна незалежність держави від яких-небудь суб'єктів (у тому числі від організацій, фізичних осіб і від будь-яких міжнародних організацій як усередині держави, так і за його межами).

Як суб'єкт МП держава має такі праваи: право на незалежність і вільне здійснення всіх своїх законних прав, на здійснення юрис­дикції| над своєю територією і над всіма особами|лицями| і речами, що знаходяться|перебувають| в її межах|із|; рівності|рівноправність| з|із| іншими державами; право на колективну і індивідуальну самообо­рону| у випадку|супроти| озброєного нападу.

До основних міжнародно|.-правових обов'язків держави| відносяться: утримуватися від втручання у внутрішні і зовнішні справи|речі| інших держав; утримуватися від розпалювання міжусобиць|міжусобиці| на території іншої держави; поважати|шанувати| права людини; встановлювати на своїй території такі умови, які не загрожували|погрожували| б мжнародному|. миру|світу|; вирішувати|рішати| всі свої спори з|із| іншими суб'єктами МП лише|тільки| мирними засобами; утримуватися від загрози|погрози| силою|силою| або її вживання|застосування| про­ти| територіальної цілісності і політичної незалежності|; утримуватися від надання|виявлення| допомоги іншій державі|, що порушує попередній обов'язок або проти|супроти| якої ООН приймає заходи попередження або примусу|примушення|; утримуватися від визнання|зізнання| територіальних придбань| іншої держави, яка порушує зобов'язання не використовувати| силу; сумлінно виконувати свої зобов'язання.

Інші суб’єкти міжнародного права. Крім держав можна виділити державоподібні утворення, наприклад, вільне місто Данціг, котре мало певну автономію, фіксовану територію та населення і певну юридичну правоздатність. Політично, однак, такі утворення не є суверенними державами. Щодо Данціга, то воно було утворене згідно з Версальським договором, ст. 100-108 якого визначали спеціальні відносини Данціга з Лігою Націй та Польщею. Ліга Націй виконувала наглядові функції, а Польща контролювала зовнішні зносини Данціга, що дуже нагадувало протек­торат. 1947 р. згідно з Італійським мирним договором утворювалась Вільна територія Трі­єсту, дуже подібна за статусом до вільного міс­та Данціг, однак перебувала вона під прямим контролем Ради Безпеки ООН.

Наступне державоподібне утворення - кон­домініум - об'єднане здійснення державної вла­ди на певній території засобами автономної місцевої адміні­страції. Кілька держав беруть участь в кондомініумі.Термін «міжнародні території» стосується декількох пра­вових режимів. Наприклад, виключне управління територією міжнародною організацією. Такий режим був запропонований місту Єрусалиму Радою Опіки ООН 1950 р., однак цей режим так і не був запроваджений.

Існують також особливі види правосуб'єктності. Наприклад, утворення sui generis. У договорі і Конкордаті 1929 р. Італія визнала суверенітет Святого престолу у міжнародній сфері та його виключний суверенітет і юрисдикцію над містом Ватикан. Низка держав визнали Святий престол і встановили з ним дипломатичні зв'язки. Святий престол є стороною міжнарод­них договорів.

Як зазначалось вище, ідея міжнародної правосуб'єктності за останні десятиліття розширилась і включає також міжна­родні організації, народи, які борються за незалежність, транс­національні корпорації, індивідів.

Міжнародні організації зазвичай не підписують договорів і не ратифікують їх, хоч міжнародне право і передбачає таку можливість (Віденська конвенція про право міжнародних до­говорів між державами і міжнародними організаціями або між міжнародними організаціями 1986 р.). Вони безпосеред­ньо не творять міжнародне право за єдиним винятком - Рада Безпеки може приймати резолюції, які є обов'язковими для всіх.

Статус міжнародної організації визначається тим, чи може вона представляти свої інтереси в міжнародному праві, чи може звертатися з позовом до Міжнародного Суду. Міжнародний Суд Справедливості в консультативному висновку у справі Репа­рацій 1949 р. ¹¹ розглянув це питання. Справа пов'язана з убив­ством громадянина Швеції, представника ООН у Єрусалимі, що перебував у володінні Ізраїлю. Представник ООН був уби­тий членом угруповання, яке протистояло мандатові Палести­ни в Єрусалимі. Ізраїль ще на той час не був членом ООН.

Згідно з традиційним міжнародним правом оскаржити цю справу в Міжнародному Суді повинна була Швеція. Однак ООН вирішила сама подати скаргу проти Ізраїлю, а тому зверну­лась до МСС за консультативним висновком. Суд вирішив, що ООН має паралельне право звернутись до Міжнародного Суду. Звичайно, різні суб'єкти міжнародного права мають різну правосуб'єктність. Суб'єкти інші, ніж держави, можуть мати об­межену правоздатність. ООН має досить велику міжнародну правоздатність на відміну від інших міжнародних організа­цій, які мають вужчу правоздатність. При цьому Швеція та ООН повинні погодити між собою, хто буде звертатись до МСС. У 1950 р. Ізраїль добровільно сплатив компенсацію ООН, яку передали сім'ї загиблого.

Інше питання стосувалось того, чи міжнародна організація може оскаржувати дії держав, які не є членами ООН. Суд дав ствердну відповідь. Такий консультативний висновок МСС змінював всю теорію міжнародного права - було визнано, що міжнародні організації мають об'єктивну правосуб'єктність. По-перше, міжнародні організації мають правосуб'єктність до тієї міри, як цього вимагають функції, які вони виконують, і, по-друге, їх правосуб'єктність є об'єктивною і поширюється також на нечленів цієї організації.

Що ж до правосуб'єктності неурядових міжнародних орга­нізацій, як, наприклад, Міжнародна Амністія (Amnesty International), вони майже не мають її, тобто не наділені жод­ними правами та обов'язками в міжнародному праві, але вони можуть бути досить впливовими при прийнятті рішень. Особ­ливий правовий статус має Міжнародний Комітет Червоного Хреста - він утворений з внутрішньодержавних організацій, які є квазіурядовими (нібито урядовими).

За ст. 71 Статуту ООН один з основних органів ООН - ЕКО-СОР має право надавати консультативний статус неурядовим організаціям, тобто право безпосередньо брати участь у між­державних обговореннях. Так, на засіданнях Комісії ЕКОСОР з прав людини (54 держави) близько 120 неурядових організацій можуть виступати на форумах за умови, що вони акреди­товані ЕКОСОР.

Інший приклад: Конвенція про права дитини була розроб­лена і проведена через ООН польським професором, представ­ником неурядової організації.

До сьогодні спірним питанням залишається те, чи транс­національні корпорації (ТНК) є суб'єктами міжнародного пра­ва. У 60-80-х рр. було дуже багато позовів щодо їх міжнарод­ної правосуб'єктності. Найгостріше це питання виникає при націоналізації ТНК, коли вони стверджують, що є суб'єктами міжнародного права, а не національного, а отже, їх не можна націоналізувати. Юристи намагаються аргументувати правосуб'єктність ТНК, опираючись як на міжнародні договори, так і на звичай (звичаєва норма компенсувати за експропріацію -швидка, адекватна та реальна (effective) компенсація, повна, яка включає втрачену вигоду). Ця норма ( effective compensation) завжди включалась у Restatement of Foreigh Law, USA, однак в останньому її немає. Професори з Гарварда стверджу­ють, що можна говорити тільки про справедливу компенсацію (just compensation).

У результаті корпорації залишаються майже повністю за­лежними від своїх держав, що підтверджує, що вони не мають міжнародної правосуб'єктності.

Фізичні особи в останні десятиліття набули міжнародної правосуб'єктності. Аргументами на користь цього є: індивідуальна відповідальність у міжнародному праві, починаючи від Нюрнберзького військового трибуналу; індивіди можуть звертатися з позовами до міжнародних контрольних та правозахисних органів.

Отже, визначення міжнародного права як права міждер­жавного в останні десятиліття було розвінчане набуттям між­народної правосуб'єктності міжнародними організаціями та індивідами.