- •Навчально-методичний комплекс з курсу «основи міжнародного права» (посібник для студентів)
- •Змістовий модуль №1 «Загальна частина міжнародного права»
- •Лекція 1 Тема: « Поняття, предмет, джерела і особливості міжнародного права»
- •6. Норми міжнародного права, їх особливості і види. Нормотворчість в міжнародному праві
- •Основна література
- •Денисов в. Международное право как составная часть правовой системы Украины // Юридическая практика. - 12 октября 2000 года. -- № 41;
- •Стислий зміст лекції
- •Стислий зміст лекції
- •Лекція 2 Тема: «Суб’єкти міжнародного права»
- •Основна література
- •Семінарське заняття №1 Основні принципи міжнародного права Питання для обговорення
- •Методичні вказівки для студентів
- •Основна література
- •Підручники
- •Проаналізуйте
- •Ситуації
- •Міжнародно-правова відповідальність Питання для обговорення
- •Методичні вказівки для студентів
- •Основна література
- •Кримінальний кодекс України: науково-практичний коментар – к.,2001.
- •Додаткова
- •Питання та завдання для самоконтролю та самоперевірки
- •Ситуації
- •Семінарське заняття №3 Міжнародне право та міжнародне правосуддя Питання для обговорення
- •Методичні вказівки для студентів
- •Основна література
- •Кримінальний кодекс України: науково-практичний коментар – к.,2001.
- •Додаткова
- •Питання та завдання для самоконтролю та самоперевірки
- •Ситуації
Міжнародно-правова відповідальність Питання для обговорення
1.Поняття і підстави міжнародно-правової відповідальності.
2. Елементи, ознаки міжнародного правопорушення.
3. Види міжнародних правопорушень.
4. Види і форми міжнародної відповідальності.
5. Обставини, що звільняють від міжнародної відповідальності.
6. Здійснення міжнародної відповідальності.
7. Міжнародна кримінальна відповідальність фи-зических осіб.
8. Особливості відповідальності міжнародних організацій.
Методичні вказівки для студентів
Поняття та підстави міжнародно-правової| відповідальності суб'єктів міжнародного| права. Міжнародно-правова| відповідальність (МПО) - один із старих інститутів МП, що склалися на базі зазвичай-правових норм. Норми про МПО «розкидані» по окремих галузях МП, таким як право межд. правосуб'єктності, право межд. організацій, право межд. безпеці і ін. МПО є юридичними наслідками, які мо-пермалой(уг настати для суб'єкта МП в результаті його дій або бездействий, якщо при цьому порушені застосовні до даного правовідношення межц.-правовые норми. Одночасно це і одне з юридичних засобів забезпечення дотримання норм МП і відшкодування нанесеного збитку. Будучи найважливішим і найбільш ефективним правовим засобом забезпечення норм МП, МПО отримує вираження в обов'язку її суб'єкта повністю або частково усунути допущене порушення: ліквідовувати заподіяну шкоду, понести інші несприятливі наслідки. Відповідальність в МП є оцінкою межд. правопорушення і суб'єкта, що його зробив, з боку світової спільноти і характеризується застосуванням певних заходів до правопорушника. Вміст правовідношення МПО полягає в засудженні правопорушника і в обов'язку правопорушника понести несприятливі наслідки правопорушення.
Підстави міжнародно-правової| відповідальності. Відповідальність настає за наявності певних підстав, що розуміються в двох значеннях, - на основі чого і за що виникає відповідальність. Підставою МПО суб'єкта МП є здійснення ним межд. правопорушення. Розрізняють юридичні, фактичні і процесуальні підстави МПО. Між ними існує тісний зв'язок. З одного боку, якщо право не містить обов'язку певних дій або заборони, то не може йти мова про правопорушення і, отже, про відповідальність. З іншої - якщо в поведінці суб'єкта немає ознак правопорушення, то постановка питання про відповідальність також виключається.
Під юридичними підставами розуміють межд.-правовые зобов'язання суб'єктів МП, відповідно до яких те або інше діяння оголошується межд. правопорушенням. Іншими словами, при межд.правонарушении порушується не сама межд.-правовая норма, а зобов'язання суб'єктів дотримувати міжнародне правило поведінки. Юридичними підставами відповідальності є: договір, звичай, вирішення межд. судів і арбітражів, резолюції межд. організацій, а також однобічні межд.-правовые зобов'язання держав, що встановлюють юридично обов'язкові правила поведінки для даної держави.
Фактичні підстави є те, за що настає відповідальність. Через це необхідно чітко встановити елементи межд. правопорушення, яке і виступає як фактична підстава відповідальності. Межд.-противоправное діяння, наприклад, держави в наявності у тому випадку, коли: а) яка-небудь поведінка, що полягає у дії або бездіяльності, може згідно МП привласнюватися державі і б) такою поведінкою є порушення межд. зобов'язання цієї держави.
Види і форми міжнародної відповідальності.|
Форма межд.-правовой відповідальності - спосіб, за допомогою якого здійснюються несприятливі для порушника наслідки унаслідок досконалого їм межд. правопорушення. Розрізняють дві форми межд.-прааовой відповідальності - нематеріальну і матеріальну.
Нематеріальна (політична, моральна) відповідальність може здійснюватися у вигляді сатисфакції, репресалій, колективних санкцій. Сатисфакція -удовлетворение державою-правопорушником явно виражених їм вимог, що маються на увазі, висуваються державою, що потерпіла, і що виходять за рамки простого відновлення (ресторації). Зазвичай це може виражатися в завіренні постраждалої сторони про недопущення повторення правопорушення, принесенні вибачення і так далі Репресалії - у відповідь насильницькі дії, здійснювані постраждалим суб'єктом (наприклад, затримання іноземного риболовецького судна за те, що браконьєрить). Від репресалії слід відрізняти реторсію - у відповідь акцію у зв'язку з недружніми діями, не складовими правопорушення (наприклад, відгук посла у відповідь на недружню заяву). Колективні санкції відносно межд. правопорушника можуть прийматися лише на підставі вирішення Ради Безпеки ООН. Вони можуть виражатися в повному або частковому припиненні економічних стосунків, функціонування комунікацій, в застосуванні озброєної сили, тимчасовому обмеженні суверенітету. Якщо відносно репресалій діє принцип відповідності, то на санкції вони не поширюються.
Матеріальна відповідальність виражається в обов'язку відшкодувати матеріальний збиток. Це може реалізуватися у вигляді репарації (реституції, субституції, ресторації). Репарація - відшкодування матеріального збитку грошима, товарами, послугами і так далі Відшкодуванню підлягає дійсний матеріальний збиток (прямий і непрямий). Упущена вигода зазвичай не відшкодовується. Реституція - відновлення положення до спричинення збитку. Субституція - заміна неправомірного або пошкодженого майна, будівель, витворів мистецтва і тому подібне схожими і рівноцінними предметами. Ресторація - відновлення державою-правопорушником колишнього достатку і несення пов'язаних з цим будь-яких несприятливих наслідків. Раніше був відомий такий вигляд матеріальної відповідальності, як контрибуція: стягування переможцем у війні з переможеного своїх військових витрат.
Виключно на основі договорів виникає такий різновид матеріальної відповідальності, як абсолютна або об'єктивна відповідальність. Йдеться про відповідальності, що виникає незалежно від провини причинителя збитку, тобто за збиток, заподіяний в процесі правомірної діяльності. Постраждалій стороні необхідно довести лише безпосередній причинний зв'язок між дією (бездіяльністю) і збитком. При цьому в договорах зазвичай фіксуються обмеження відповідальності (максимальна компенсаційна сума).
Відповідальність держав - один з основних принципів міжнародного права. Він передбачає міжнародно-правову відповідальність у випадку, якщо одна держава чинить незаконну дію проти іншої держави, групи держав чи світового співтовариства в цілому. Порушення міжнародного зобов'язання з необхідністю викликає вимогу відшкодування шкоди, завданої в результаті такого порушення В науці міжнародного права під міжнародно-правовою відповідальністю розуміють негативні юридичні наслідки, які наступають для суб'єкта міжнародного права в результаті порушення ним міжнародно-правового зобов'язання. Комісія міжнародного права ООН визнала зміст міжнародної відповідальності як ті наслідки, які те чи інше міжнародно-правове діяння може мати згідно з нормами міжнародного права. Міжнародно-правова відповідальність є необхідним юридичним засобом забезпечення дотримання норм міжнародного права. Якщо у внутрішньодержавних правових системах відповідальність поділяється на адміністративну, дисциплінарну, цивільну, кримінальну, то міжнародне право не проводить такої диференціації.
Норми, які стосуються відповідальності суб'єктів у міжнародному праві, становлять особливий міжнародно-правовий інститут. Серед цих норм в даний час домінують норми звичаєвого походження, що надає особливого значення їх кодифікації.
Види і форми відповідальності. Обставини, що виключають відповідальність держав.
Міжнародне право розрізняє поняття «міжнародно-протиправні діяння» та «злочини за міжнародним правом» на основі суб’єкта міжнародно-протиправних діянь. Тлумачення поняття «міжнародні протиправні діяння» дається в Проекті статей щодо відповідальності держав за міжнародно-протиправні діяння (надалі - Проект статей), прийнятому Комісією міжнародного права ООН (надалі - Комісія) на 53-й сесії у липні 2001 р. 2. Робота над цим Проектом статей розпочалась ще у 1956 р. з кодифікації норм відповідальності держав. Комісія першочергово сконцентрувала свої зусилля на розробці норм у сфері відповідальності держав за шкоду, завдану особі та майну іноземців. Нова програма роботи Комісії, прийнята ГА ООН у 1963 р., була спрямована на вирішення таких основних проблем відповідальності держав, як, наприклад, відповідальність за агресію, відмову від надання незалежності колоніальним країнам і народам тощо.
У 1975 р. Комісія прийняла рішення поділити Проект статей щодо відповідальності держав на три частини, а саме: частину 1 присвятити походженню міжнародної відповідальності, частину 2 - змістові, формам та ступеням міжнародної відповідальності, а частину 3 - вирішенню конфліктів та імплементації міжнародної відповідальності 3. Частина 1 була попередньо прийнята Комісією у 1980 р., і розпочалась робота над частиною 2 4. Однак остаточний текст Проекту статей 2001 р. значно відрізняється від попередніх проектів як за змістом, так і за структурою. Він складається з чотирьох частин, а саме: частина 1 «Міжнародне протиправне діяння держави», частина 2 «Зміст міжнародної відповідальності держави»; частина З «Імплементація міжнародної відповідальності держави»; частина 4 «Загальні положення».
У ст. 1 Проекту статей сформульовано основоположний принцип, згідно з яким «будь-яке протиправне діяння держави тягне за собою міжнародну відповідальність цієї держави». Таке міжнародно-протиправне діяння має місце, коли а) поведінка, що є дією чи бездіяльністю, приписується державі за міжнародним правом та б) ця поведінка є порушенням міжнародного зобов'язання держави (ст. 2).
Отже, для настання міжнародно-правової відповідальності потрібні такі чинники: 1) повинно бути міжнародно-правове зобов'язання між двома державами; 2) повинна бути дія чи бездіяльність, які порушують це зобов'язання і які приписуються відповідальній державі; 3) наслідком цієї дії є втрата чи збитки.
Якщо у попередньому варіанті Проекту статей в контексті міжнародних протиправних актів проводилось розмежування понять «міжнародні злочини» та «міжнародні делікти» (правопорушення), то в остаточному його варіанті таке розмежування не проводиться. Зокрема, в статті 19 попереднього Проекту статей передбачалось, що всі порушення міжнародних зобов'язань є міжнародно-протиправними діями незалежно від предмета порушеного зобов'язання. Однак міжнародно-протиправна дія, яка виникає в результаті порушення державою міжнародного зобов'язання, настільки важливого для захисту життєво важливих інтересів міжнародного співтовариства, що його порушення розглядається як злочин міжнародним співтовариством в цілому, є міжнародним злочином. Згідно з ч. З ст. 19 передбачалось, що міжнародні злочини можуть, зокрема, виникати в результаті порушення зобов'язань, що забороняють агресію, встановлення чи збереження силою колоніального панування, рабство, геноцид, апартеїд, масове забруднення атмосфери чи морів. Усі інші міжнародно-протиправні діяння визнавались міжнародними правопорушеннями (деліктами). Отже, згідно з такими нормами вважалось, що деякі протиправні діяння, вчинені державами та їх урядами, виходили за межі деліктної відповідальності і тягли за собою кримінальну відповідальність.
Однак проблема, чи можуть держави нести кримінальну відповідальність, була дуже спірною. Багато вчених вважали, що державна відповідальність обмежується зобов'язанням компенсувати збитки. Інші ж доводили, що особливо після 1945 р. ставлення до деяких злочинів держав змінилось настільки, що вони були введені в царину міжнародного права. Спеціальний доповідач (rapporteur) Комісії у коментарі до ст. 19 Проекту статей зазначив три специфічні зміни після 1945 р, у цьому контексті: 1) розвиток поняття jus cogens як принципів, від яких жодне відхилення неприпустиме; 2) виникнення індивідуальної кримінальної відповідальності безпосередньо за міжнародним правом; 3) положення Статуту ООН щодо застосування дій проти держав, які загрожують миру та чинять акти агресії. На запитання, чи держава може бути притягнута до кримінальної відповідальності, Комісія міжнародного права на початкових етапах роботи над Проектом статей відповідала, що є достатньо підстав говорити про деякі діяння держав як про «міжнародні злочини», тобто про міжнародні протиправні діяння, які серйозніші, ніж інші, а отже, повинні тягти за собою більш жорсткі юридичні наслідки.
Однак, як зазначалось вище, остаточний варіант Проекту статей 2001 р. не містить поняття «міжнародний злочин» і не передбачає кримінальної відповідальності держави.
У Проекті статей також зазначаються «обставини, що виключають протиправність», а саме:
а) згода держави на певну поведінку іншої держави, що не відповідає міжнародному зобов'язанню цієї іншої держави, в рамках отриманої згоди; б) самооборона згідно зі ст. 51 Статуту ООН; в) здійснення міжнародно-правових санкцій, тобто право мирна реакція держави на міжнародне правопорушення; г) форс-мажор (непереборна сила) і непередбачений випадок; д) лихо (distress), коли особа вимушена не дотримуватись зобов'язання заради врятування свого життя чи життя довірених їй осіб; e) стан крайньої необхідності.
Держава несе відповідальність за міжнародно-протиправну дію стосовно іншої сторони договору. Але є протиправні діяння, які зачіпають інтереси цілого міжнародного співтовариства, такі, наприклад, як забруднення довкілля. Міжнародний Суд Справедливості визнав існування таких зобов'язань erga omnes. Держави зобов'язані дотримуватись імперативних норм міжнародного права (ст. 26).
Правові наслідки міжнародно-протиправних діянь описані в частині 2 Проекту статей. Відповідальність може бути пряма чи непряма. Пряма відповідальність застосовується до держави, коли вона чинить будь-яке протиправне діяння щодо іншої держави, наприклад, вторгається на територію іншої держави, захоплює іноземний корабель чи літак, порушує договір тощо. Відповідальність також виникає, коли шкода, завдана іншій державі, є непрямою. Прикладом є неспроможність держави відшкодувати шкоду, нанесену громадянину держави-позивача.
Міжнародне право не зовсім чітко розрізняє об'єктивну відповідальність, тобто відповідальність незалежно від наявності вини (strict liability), та відповідальність за наявності вини (fault liability). Об'єктивна відповідальність більш типова для міжнародного права. Прикладом її є порушення договору. На відміну від цього забруднення довкілля, як правило, тягне відповідальність тільки за наявності вини. Тоді розглядається природа відповідальності, зокрема, чи правопорушення було умисним, чи з необережності.
Проект статей виділяє такі форми відшкодування шкоди (reparation), завданої в результаті міжнародно-протиправної дії, як реституція (відновлення ситуації, яка існувала до міжнародно-протиправної дії); компенсація (в тій мірі, в якій відшкодування не було зроблене в результаті реституції); сатисфакція (визнання протиправної дії, вираження жалю з приводу цієї дії, формальне вибачення чи в інший спосіб); пеня (для забезпечення повного відшкодування шкоди); контрибуція до нанесеної шкоди (ст. 34-39).
Прикладом відповідальності держави за порушення договору може бути справа Джейфа . У 1981 р. м-ра Джейфа, громадянина Канади, було викрадено з Канади двома американськими поручителями застави, що діяли нібито від імені влади штату Флорида, де Джейфа було звинувачено у шахрайстві в земельних справах і випущено під заставу. Джейфа було звинувачено і засуджено до 35 років тюремного ув'язнення та штрафу в $152,250.00. Канадський уряд заявив протест урядові США щодо викрадення, і канадське посольство у Вашингтоні надіслало 6 дипломатичних нот, в яких заявлялось про порушення договірних зобов'язань США та порушення суверенітету Канади. Ще в 1971 році між Канадою та США було укладено Договір про екстрадицію, і викрадення Джейфа було порушенням цього договору. Це протиправне діяння потягло відповідальність США перед Канадою. У 1983 р., після апеляції, Джейфа було звільнено з в'язниці у Флориді і дозволено повернутись до Канади. У 1986 р. двоє поручителів застави, які викрали Джейфа, були видані Канаді, де засуджені за викрадення. На підтвердження взаєморозуміння того, що вони і надалі будуть співпрацювати, щоб не допускати викрадення через кордон, у 1988 р. уряди Канади та США обмінялись листами.
Іншим прикладом того, що держави намагаються виконувати свої зобов'язання за договорами, зокрема договорами про екстрадицію, є справа Верховного Суду Канади «США проти Бернсів» 2001 р.. Двоє канадців, підозрюваних у вбивстві в штаті Вашингтон у США, були заарештовані після їх повернення в Канаду. Міністр юстиції Канади підписав наказ про видачу їх штатові Вашингтон згідно з канадсько-американським договором про екстрадицію. Справа, однак, ускладнювалась тим, що у випадку визнання їх винними за законодавством цього штату їм загрожувала смертна кара. Тому апеляційний суд Британської Колумбії відмінив рішення міністра юстиції і зобов'язав його отримати запевнення у тому, що смертну кару не буде застосовано як вид покарання у випадку видачі підозрюваних.
У справі каналу Корфу 1949 р. Міжнародний Суд прийняв рішення про те, що кожна держава «зобов'язана не дозволяти використовувати свою територію для дій, що суперечать інтересам інших держав». Сполучене Королівство, два військові кораблі якого були пошкоджені мінами під час транзиту через канал Корфу в межах територіального моря Албанії, подало скаргу проти Албанії на тій підставі, що Албанія знала про те, що Німеччина розмістила міни в цьому каналі, але не попередила про це. Суд вирішив, що оскільки Албанія знала або повинна була знати про це, вона вчинила протиправне діяння -бездіяльність.
Згідно з Проектом статей 2001 р. держава є відповідальною за дії своїх органів будь-якої з гілок влади (ст. 4) чи органів, наділених владними повноваженнями (ст. 6), а також за поведінку осіб, що діють від імені держави (ст. 5). Згідно зі ст. 7 держава буде відповідати за їхні дії, навіть якщо вони перевищили свої повноваження. В той же час держава не є відповідальною за дії осіб, які не діяли від імені держави, та за дії повстанських рухів, які не стали новим урядом.
Протягом останніх двохсот років міжнародне право розробило стандарти та механізми захисту життя, свободи та економічної безпеки громадян однієї держави, які відвідують, проживають чи здійснюють економічну діяльність в іншій державі. Міжнародні трибунали вважають, що держави повинні дотримуватись міжнародних стандартів щодо іноземців і не можуть на свій захист використовувати той аргумент, що з громадянами цієї держави поводяться так само, як з іноземцями. Загальне правило відповідальності за завдання шкоди іноземцям: держава А буде відповідати перед державою В, громадянином якої є іноземець.
Держава може оскаржити справу приватної особи, яка є її громадянином, після того як ця приватна особа вичерпала всі можливі засоби свого захисту. Так, у справі Мавромматіса 1924 р. Постійний суд міжнародної справедливості Ліги Націй підтвердив, що спір спершу виник між приватною особою - містером Мавромматісом, громадянином Греції, та Великою Британією за відмову палестинських властей за британським мандатом визнати його права згідно з контрактами, укладеними з Оттоманською імперією, що була попереднім сувереном у Палестині. Згодом цей конфлікт вступив у нову стадію - спору між двома державами, оскільки держава має право захищати свого громадянина, права якого порушуються в результаті дій іншої держави, що суперечать міжнародному праву.
