14.Іонійська філософія.

Іонійська філософія (Фалес, Геракліт та ін.) шукає основу буття в матеріальних елементах природи (воді, вогні), а тому тяжіє до матеріалістичної відповіді на основне питання філософії. Водночас поряд з матеріалістичними школами виникають філософські школи, серед яких переважають ідеалістичні орієнтації.

Так, близько 532 p. до н. е. у Критоні виникає впливова релігійно-філософська група — Піфагорійський союз, засновником якого був виходець з о. Самоса Піфагор (580—500 pp. до н. е.). Родоначальником ран­ньогрецької філософії був Фалес (близько 625—545 pp. до н. е.) — представник мілетської школи, якого небезпідставно вважають першим астрономом. З точки зору Фалеса, вода — основа і першоначало всього сущого. Вода — джерело життя, але було б помилкою ототожнювати воду як основу і першоначало всього сущого з сукупністю тієї фізичної реальності, природою води, яка тече у річках, наповнює моря та озера. Вода, з погляду Фалеса, — це не фізична речовина, а початок буття. Вода — це символ життя, його філософська метафора.

Речовотілесний характер універсального світопорядку, буття, наочно представлений водою, повітрям, «апейроном», особливої виразності набуває у філософському вченні Геракліта (бл. 535—475 pp. до н. е.), який убачав першооснову світу у вогні.

15.Піфагорійський союз.

Близько 532 p. до н. е. у Критоні виникає впливова релігійно-філософська група — Піфагорійський союз, засновником якого був виходець з о. Самоса Піфагор (580—500 pp. до н. е.). Першоосновою для Піфагора є кількісне відношення — число, але слід зауважити, що число для нас — це величина арифметична і математична, а для еллінів — величина геометрична, що існує у вигляді геометричних пропорцій.

Так, одиниця — це точка, двійка — пряма (як можливість, що виникає із двох точок). Трійка — площина. Четвірка — тіло, або об’єм. Таким чином, перші чотири числа є достатні, щоб визначити усе розмаїття світу чуттєвого сприйняття. Піфагором був відкритий взаємозв’язок числа і звуку. Він встановив, що збільшення або зменшення струни дозволяє точно задати висоту звуку. Усе своє життя та духовні зусилля Піфагор сконцентрував на пошуку гармонії. Гармонія є втіленням істинного буття — буття, обумовленого мірою. Міра міститься в самому бутті. Одним з принципових моментів Піфагорового вчення була віра у «переселення» душі після смерті людини з одного тіла в інше. Згідно з ученням Піфагора після смерті людська душа не може одразу звільнитися від гріхів своїх, тому повинна вселитись в інше тіло, у якому продовжує свій шлях до очищення і порятунку. І як тільки душа досягне бажаної чистоти, вона звільняється з кола нових народжень і закінчує земне існування. Шляхи очищення грішної душі різноманітні: піст, вегетаріанство, релігійні обряди.

16.Енейська школа.

Представників цієї школи називали елеатами. До них, зокрема, належали Ксенофан (565—473 pp. до н. е.), Парменід (кін. VI—V ст. до н. е.), Зенон Елейський (490—430 pp. до н. е.).

Ксенофан порушив питання про начало буття як про «єдине», яке він назвав богом. Про ідеалістичну орієнтацію елейської філософії свідчать конкретні міркування Парменіда про суще.

Якщо Ксенофан під сущим розуміє єдиного Бога, то на відміну від нього Парменід, розглядаючи проблему буття, не пов’язує його ні з чим конкретним.

У Парменіда буття наділене своїми конкретними якостями. Воно неподільне, несуперечливе, нерухоме, вічне, має форму кулі. Пізнати цей єдиний світ можна тільки завдяки мисленню. В міркуваннях Парменіда чітко виявлено тенденцію до ототожнення буття з мисленням: «думка — і те, про що думка — тотожні», також тотожні «мислиме і суще». Послідовник і учень Парменіда — Зенон Елейський (бл. 490—430 pp. до н.е.) намагається довести справедливість поглядів свого вчителя на проблему буття. Для цього він доводить неймовірність руху, множинності та інших якостей чуттєвого світу. Зенон розробляє особливу систему обгрунтувань, які увійшли до історії філософської думки як парадокси, або апорії (нерозв’язна суперечність).