2.3. Функції і стилістика перекладу текстів художнього жанру

Художній переклад - це переклад творів художньої літератури і художніх текстів. Цей переклад є інструментом культурного освоєння світу, розширення колективної пам'яті людства, чинником самої культури. Теоретичною базою такого перекладу є літературознавча теорія перекладу, спрямована на вирішення історико-літературних завдань.

У художньому перекладі важливе збереження форми, змісту, структури і естетичного впливу оригіналу тексту. Переклад художніх текстів здійснюється фахівцями-філологами з урахуванням усіх мовних особливостей.

Переклад художніх текстів може містити в собі:

художній переклад книг, оповідань, статей, нарисів та ін.

художній переклад рекламних та ін. матеріалів, які потребують не дослівного перекладу, а творчого, креативного підходу.

багато чого іншого, що можна віднести до категорії художнього перекладу.

Цей вид перекладу передає думки оригіналу, викладені за допомогою правильної літературної мови.

Серед філологів поширена так звана “теорія неможливості перекладу”. За цією теорією повноцінний переклад з однієї мови на іншу взагалі неможливий внаслідок значної розбіжності виразних засобів різних мов; переклад нібито є лише слабким і недосконалим віддзеркаленням оригіналу, що дає про нього вельми окреме уявлення.

Інша точка зору, що лягла в основу діяльності багатьох професійних перекладачів, полягає в тому, що будь-яка розвинена національна мова є цілком достатнім засобом спілкування для повноцінної передачі думок, висловлених на іншій мові.

Практика перекладачів доводить, що будь-який твір може бути повноцінно (адекватно) перекладено на іншу мову зі збереженням усіх стилістичних та інших особливостей, властивих даному авторові. Але в інтересах точності передачі змісту часто буває необхідно вдатися до зміни структури речення, що перекладається, відповідно до норм мови, тобто переставити або навіть замінити окремі слова і вирази.

Основні вимоги до перекладу художньої літератури, яким має слідувати перекладач:

1) Точність. Перекладач зобов'язаний донести до читача повністю всі думки, висловлені автором.

При цьому повинні бути збережені не тільки основні положення, але також нюанси і відтінки вислову.

Піклуючись про повноту передачі вислову, перекладач разом з тим не повинен нічого додавати від себе, не повинен доповнювати і пояснювати автора. Це також було б спотворенням тексту оригіналу.

2) Стислість. Перекладач не повинен бути багатослівним, думки повинні бути

викладені в максимально стислій і лаконічній формі.

3) Ясність. Лаконічність і стислість мови перекладу, однак, ніде не повинні йти на шкоду ясності викладу думки, легкості її розуміння. Слід уникати складних і двозначних оборотів, що ускладнюють сприйняття. Думка має бути викладена простою і зрозумілою мовою.

4) Літературність. Як уже зазначалося, переклад повинен повністю відповідати загальноприйнятим нормам літературної мови. Кожна фраза повинна звучати жваво і природно, не зберігаючи ніяких слідів чужих синтаксичних конструкцій оригінального тексту [22].

Художній стиль - найбільш повно описаний з функціональних стилів. Разом з тим, навряд чи з цього можна зробити висновок про те, що він найбільш вивчений. Це пояснюється тим, що художній стиль - самий рухливий, творчо розвивається з усіх стилів. Художній стиль не знає ніяких перепон на шляху свого руху до нового, раніше невідомого. Більш того, новизна і незвичність вираження стає умовою успішної комунікації в рамках цього функціонального стилю.

Незважаючи на обмежене коло тем, порушених у художніх текстах (життя людини, його внутрішній світ), кошти, які використовуються для розкриття їх, необмежено різноманітні. При цьому кожен справжній художник слова прагне не до того, щоб злитися зі своїми колегами по перу, а навпаки, виділитися, сказати щось по-новому, привернути увагу до читацької аудиторії. Мабуть, найяскравішою відмітною рисою саме художнього тексту є надзвичайно активне використання тропів і фігур мови. Це властивість текстів художнього функціонального стилю було помічено ще в давнину. До цих пір ми використовуємо термінологію естетиків Античності, коли називаємо ті чи інші з цих художніх прийомів [3, c.86].

Говорячи про репрезентативності перекладу художнього тексту, треба зауважити, що кількість її критеріїв тут помітно зростає. Перекладач повинен задовольнити більшій кількості вимог, щоб створити текст, максимально повно представляє оригінал в іншомовній культурі. Серед таких критеріїв, звичайно, слід назвати збереження по можливості великої кількості стежок і фігур мови як важливу складову художньої стилістики того чи іншого твору. Переклад повинен сигналізувати про епоху створення оригіналу.

Є випадки, коли перекладачеві потрібні не тільки знання, але й особливу майстерність. Письменник часто грає словами, і цю гру буває непросто відтворити. Особливо важко передати мовної образ персонажів. Добре, коли говорить старомодний джентльмен або навіжена дівчина - легко уявити, як вони говорили б по-російськи. Набагато складніше передати мова ірландського селянина по-російськи або одеський жаргон по-англійськи. Тут втрати неминучі, і яскраву мовну забарвлення мимоволі доводиться приглушати.

Недарма фольклорні, діалектні та жаргонні елементи мови багато визнають абсолютно неперекладними. Особливі труднощі виникають, коли мови оригіналу і перекладу належать до різних культур. Також розрізняються літературні традиції: європейцеві порівняння красивої жінки з верблюдиця здається безглуздим, а в арабській поезії воно досить поширене. Різні культури створюють чи не найбільше складнощів, ніж різні мови" [9, c.67].

Лінгвістичний принцип перекладу, перш за все, припускає відтворення формальної структури оригіналу. Однак проголошення лінгвістичного принципу основним може призвести до надмірного курсу у перекладі тексту оригіналу - до дослівному, в мовному відношенні точному, але в художньому відношенні слабкому перекладу, що стало б саме по собі одним з різновидів формалізму, коли точно переводяться чужі мовні форми, відбувається стилізація за законами іноземної мови. У тих випадках, коли синтаксична структура може бути і в перекладі виражена аналогічними засобами, дослівний переклад може розглядатися як остаточний варіант перекладу без подальшої літературної обробки.

Проте, збіг синтаксичних засобів у двох мовах зустрічається порівняно рідко, частіше за все при дослівному перекладі виникає те чи інше порушення синтаксичних норм російської мови. У таких випадках ми стикаємося з відомим розривом між змістом і формою: думка автора ясна, але форма її вираження чужа російській мові. Дослівно точний переклад не завжди відтворює емоційний ефект першотвору, отже, дослівна точність і художність виявляються в постійному протиріччі одне з одним. Безперечно, що переведення спирається на мовний матеріал, що поза перекладу слів і словосполучень художній переклад не може існувати, і сам процес перекладу теж повинен спиратися на знання законів обох мов і на розумінні закономірностей їх співвідношення. Дотримання мовних законів обов'язково як для оригіналу, так і для переказу. Але художній переклад аж ніяк не вишукування тільки лише мовних співвідношень [1, с.76-80]