Доходи зведе-ного бюджету, млрд. Грн.
Рис. 1.2. Динаміка ВВП і доходів зведеного бюджету України
Просторові ряди (наведені в табл. 3), на відміну від динамічних, дають можливість вивчати не розвиток процесу в динаміці, а кількісний вплив фактора X на показник Y.
Аналізуючи
графік зміни ВВП і доходів зведеного
бюджету
(рис. 1.2), припускаємо наявність
щільного зв’язку між цими показниками.
Табличний процесор Excel пропонує функцію,
яка знаходить значення оцінок параметрів
залежності за методом найменших
квадратів. Вибір залежності (функції)
слід проводити з міркувань достатніх
аргументів для використання нелінійних
залежностей і таких, які мають оптимальне
значення факторів (наприклад експотенційна,
степенева, зворотна тощо) і при
прогнозуванні доходів і видатків бюджету
не мають економічного сенсу. Так і у
країн з дуже розвинутою економікою, яка
динамічно зростає, ці показники
збільшуються на 10-15%, що можливо якісно
прогнозувати лінійними залежностями.
Крім того, отримані оцінки дають
можливість використовувати найбільш
прості і добре досліджені лінійні
моделі, тим більше, що у діалоговому
режимі доцільно в більшій мірі дослідити
якісний вплив факторів на доходи і
видатки бюджету. Наведені аргументи
доводять, що використання інших
залежностей не має ніякого сенсу. Процес
побудови моделі складається з наступних
етапів: постановка завдання; розробка
її формальної схеми; формалізація
завдання; побудова моделі статистичного,
лінійного зв’язку між показником у
та фактором х:
у=
0+
1х1,
де
0
і
1
невідомі параметри регресії, що мають
бути оцінені.
Правильність і ступінь відповідності постановки завдання реальному процесу або явищу визначають успіх на всіх наступних етапах моделювання. А. Ейнштейн відзначав, що формулювання завдання в багатьох випадках є набагато більш важливим, ніж його рішення, в якому головну роль може відігравати просто математика або мистецтво експериментатора. Постановка завдання є першою спробою чітко викласти закономірності, властиві моделюючому процесу або явищу. Вимога вірогідності ЕСМ припускає наявність теоретичних і емпіричних знань про закономірності процесу або явища, умови і фактори, що впливають на їхнє формування й зміну.
Залежність доходів зведеного бюджету від ВВП, побудована з застосуванням табличного процесора Excel, показана на рис. 1.3.
Лінійна (Ряд 1) ввп (млрд. Грн.)
Рис. 1.3. Залежність доходів зведеного бюджету України від ВВП
Коефіцієнт детермінації занадто високий і становить 99%, що підтверджує щільний зв’язок між ВВП та доходами зведеного бюджету України. Розрахункове значення критерію Фішера суттєво перевищує табличне, тому можна вважати, що отримана модель є адекватною і її можна застосовувати в розрахунках. Перевищення розрахункового значення критерію Стьюдента над табличним сигналізує про суттєвість коефіцієнта регресії. Таким чином, можна зробити висновок, що доходи бюджету на 99% залежать від зміни ВВП.
Узагальнюючим показником економічного та соціального розвитку регіону є валовий регіональний продукт (ВРП). В основу визначення цього показника покладено виробничий метод. ВРП регіону складають із суми валових доданих вартостей усіх видів економічної діяльності, його скориговують на величину непрямо вимірюваних послуг фінансового посередництва та податків за виключенням субсидій на продукти.
Попередній аналіз даних щодо доходів Дніпропетровської області у 2002-2009 роки показав, що його значення збільшується прямо пропорційно обсягу реалізованої промислової продукції. Дані про щорічний розмір доходів області і обсяги реалізації промислової продукції наведено в таблиці 1.4.
Таблиця 1.4
Попередній аналіз даних за 2002-2009 рр.
№ з/п |
Звітний період |
Обсяги реалізованої промислової продукції, тис. грн. (P) |
Доходи бюджету області, тис. грн. (D) |
1 |
2002 |
30 898 158 |
1 790 475 |
2 |
2003 |
44 140 225 |
2 185 337 |
3 |
2004 |
56 590 032 |
2 617 273 |
4 |
2005 |
69 034 186 |
3 246 192 |
5 |
2006 |
83 692 557 |
4 310 200 |
6 |
2007 |
109 585 169 |
5 903 806 |
7 |
2008 |
142 612 429 |
7 976 016 |
8 |
2009 |
119 794 440 |
8 072 639 |
|
Коефіцієнт кореляції: |
|
|
|
|
|
|
|
r [D, P]= |
0,9742 |
|
На
основі наведених даних спостережень
побудуємо лінійну регресійну модель,
яка встановлює залежність доходів
бюджету
від
обсягів реалізації
(
,
n – кількість періодів, що розглядаються)
в i-му
періоді:
,
(1.4)
де
– постійна складова доходів
(початок відліку);
– коефіцієнт
регресії;
– відхилення
фактичних значень доходів
від оцінки (математичного сподівання)
середнього значення доходів в i-му
місяці.
Існують різні способи оцінювання параметрів регресії. Найпростішим, найуніверсальнішим є метод найменших квадратів. За цим методом параметри визначаються виходячи з умови, що найкраще наближення, яке мають забезпечувати параметри регресії, досягається, коли сума квадратів різниць між фактичними значеннями доходів та їх оцінками є мінімальною, що можна записати як:
.
(1.5)
Відзначимо,
що залишкова варіація (1.5) є функціоналом
від параметрів регресійного рівняння:
.(1.6)
За методом найменших квадратів параметри регресії і є розв’язком системи двох нормальних рівнянь:
(1.7)
Розв’язок цієї системи має вигляд:
(1.8)
(1.9)
Для
вихідних даних про доходи
(
)
у 2002-2009 роках за формулами (1.8, 1.9) отримано,
що
= 41,2320;
= 0,0773. Розрахунки було виконано на ПEOM
за допомогою пакета електронних таблиць
Excel .
Середньоквадратична помилка регресії знаходиться за формулою:
,
(1.10)
і дорівнює s = 615236,81 млрд. грн.
Відносно середньовибіркового значення доходів:
=4512742,25
млрд. грн., (1.11)
це становить:
(1.12)
Ці величини характеризують точність апроксимації фактичних даних рівнянням:
Yi = -645697,23 + 0,0629* рi (1.13)
Графік лінії регресії наведено на рис. 1.4, а графік коефіцієнтів еластичності – на рис. 1.5.
000
Рис. 1.4. Лінія регресії
Коефіцієнт детермінації для даної моделі розраховується за формулою:
(1.14)
і
дорівнює:
=0,9194.
Іншими словами, модель Yi = 0,0629*Х – 645697,23 на 94,92% пояснює зміни величин доходів; решта 5,08% зумовлена чинниками, що лежать поза межами моделі.
Значення
коефіцієнта детермінації досить велике,
але для впевненості перевіримо
адекватність лінійної моделі за
F–критерієм Фішера . Для цього за
статистичними таблицями F–розподілу
Фішера для 5% рівня значимості (задаємо
довільно) та при ступенях вільності
відповідно 1 і n–2=8-2=6 знайдемо критичне
значення:
=5,98.
Розраховане значення F–критерію Фішера
відповідно дорівнює
=112,0.
(1.15)
Таким чином, розраховане значення F більше, ніж критичне: F=112>5,98. Отже, можна зробити висновок про адекватність моделі за F–критерієм Фішера.
Перевіримо
значимість коефіцієнта регресії
,
який оцінено. Це можна зробити за
допомогою аналізу його відношення до
свого стандартного відхилення
:
(1.16)
(1.17)
Випадкова
величина
має t-розподіл Стьюдента з n-2 ступенями
вільності.
Визначене
значення t-статистики становить
=10,58.
Критичне значення t-статистики знаходимо
за статистичними таблицями
t-розподілу
Стьюдента при рівні значимості
=0,05
(задаємо довільно) та ступенях вільності:
n-2=8
–2=10:
=2,45.
Оскільки
>2,45,
ми відкидаємо нульову гіпотезу про те,
що
=0,
і робимо висновок, що
значимо відрізняється від нуля. Тобто
обсяги реалізації промислової продукції
відіграють важливу роль у зростанні
доходів бюджету області
.
Для оцінки впливу на доходи обсягів реалізації промислової продукції , без урахування одиниць виміру обчислимо коефіцієнти еластичності за формулою:
(1.18)
Коефіцієнт
еластичності
показує, на скільки відсотків зміняться
доходи бюджету області
в і-му
періоді, якщо обсяги реалізації
промислової продукції
зміняться на один відсоток.
Еластичність доходів області, обчислена на основі середніх значень змінних, складає:
=
=1,143,
(1.19)
де
– середньовибіркове значення реалізації;
–
середньовибіркове
значення доходів.
Отримані
значення коефіцієнта еластичності
в залежності від ВВП
зобразимо точками на координатній
площині
(рис.
1.5).
Рис. 1.5. Коефіцієнт еластичності
Таким чином, у процесі економетричного дослідження було виявлено залежність між доходами бюджету Дніпропетровської області і обсягами реалізованої промислової продукції (коефіцієнт кореляції 0,97).
Розроблена економетрична модель адекватна даним спостережень і тому може застосовуватися для прогнозування доходів області при заданому значення обсягів реалізації (коефіцієнти детермінації більші за 0,95).
З проведених досліджень можна зробити наступний висновок - основним фактором, що впливає на обсяги доходів бюджетів, є обсяг реалізованої продукції. Тому, не вирішивши проблему з підйомом рівня виробництва (продуктивністю суспільної праці), збільшити доходну частину бюджету неможливо.
Розділ 2. ЗІСТАВЛЕННЯ ВВП КРАЇН СВІТУ
Індекси фізичного обсягу ВВП за роки незалежності (по відношенню до 1990 року) наведені на рис. 2.1.
Рис. 2.1. Індекси фізичного обсягу ВВП за роки незалежності
(по відношенню до 1990 р )
Слід зазначити що економіка України впродовж 90-х років ХХ ст. розвивалася дуже нестабільно. Характерними її ознаками були: величезні втрати обсягів виробництва, звільнення робочої сили, скорочення номенклатури продукції, старіння основних виробничих фондів. Спад промислового виробництва тривав упродовж 1991-2000 років Загалом за роки незалежності 1991 – 2009 рік ВВП впав і зараз перебуває на рівні 63,3% по відношенню до 1990 року (рис. 2.1).
Деякі вченні, аналізуючи такі показники економіки України, наголошують на тому, що пройшов незначний період часу розвитку держави і її процвітання буде пізніше. Але слід зазначити, що практично за той же період (20 років) ВВП КНР виріс у 7 разів (рис. 2.2). Таким чином, ця теза має сумніви щодо її вірогідності і потрібно знайти інше пояснення, чому країна з хорошими природно-кліматичними умовами, розташована у центрі Європи, через яку проходять основні транспортні шляхи, яка має вихід до моря, велику кількість природних копалин, славнозвісні українські чорноземи, за рівнем ВВП на душу населення знаходиться на передостанньому місці в Європі.
Рис. 2.2. Порівняння економічних трансформацій КНР і України
Проаналізуємо проект глобального міжнародного зіставлення ВВП 146 країн світу за даними 2005 року (наступний проект такого масштабу очікується). Згідно з рішенням Статистичної комісії ООН цей проект координував і значною мірою фінансував Всесвітній банк при істотній підтримці з боку Секретаріату ООН, МВФ, ОЕСР і Євростату (відділ статистики Європейського Союзу). У результаті проведеної роботи отримана унікальна інформація для порівняльного аналізу економік різних країн, регіонів світу і світової економіки в цілому. Зіставлення проводилося в рамках Програми міжнародних зіставлень (ПМЗ), ініційованої ООН ще наприкінці 1960-х років, за допомогою паритетів купівельної спроможності валют (ПКС). Паритети купівельної спроможності є коефіцієнтами перерахунку національної валюти в єдину валюту з урахуванням різниці в рівнях цін між країнами. Для їх розрахунку зіставлялися по країнах ціни близько 3000 товарів і послуг, які охоплюють усі товари і послуги, що формують ВВП за категоріями кінцевого використання (споживчі товари і послуги, послуги органів державного управління, інвестиційні товари).
Обсяги ВВП, конвертовані в єдину валюту за допомогою ПКС, показують місце, яке займає економіка України, порівняно з іншими країнами світу. Дані, засновані на паритетах купівельної спроможності, дають більш точну картину співвідношень економіки країн.
У рамках міжнародних зіставлень, поряд з ПКС, розраховуються такі аналітичні показники:
індекси реального ВВП за кінцевими витратами в цілому та на одну особу - показники обсягів, які характеризують співвідношення величин витратних компонентів ВВП країн, що зіставляються;
порівнювані рівні цін - співвідношення ПКС та обмінного курсу, які використовуються для визначення різниці в цінових рівнях між країнами шляхом розрахунку кількості одиниць загальної валюти, необхідної для придбання однакового обсягу даної товарної групи ВВП та його компонентів. Основні показники міжнародних зіставлень ВВП наведені в Додатку 4.
Питання про продовження роботи по глобальному зіставленню ВВП планувалось обговорити на найближчих засіданнях Статистичної комісії ООН.
Сукупний обсяг ВВП країн, що брали участь у Глобальному раунді за 2005 рік, становив близько 55 трлн. доларів США за паритетом купівельної спроможності. За обсягами ВВП перша десятка країн світу виглядає таким чином: США (12,4 трлн. доларів), Китай (5,3), Японія (3,9), Німеччина (2,5), Індія (2,3), Сполучене Королівство (Великобританія) (1,9), Франція (1,9), Росія (1,7), Італія (1,6) і Бразилія (1,6 трлн. доларів).
За показником ВВП на душу населення за ПКС найбільш забезпеченими країнами і територіями є Люксембург (70014 дол./особу), Катар (68749), Норвегія (47551), Бруней (47465), Кувейт (44982), США (41674), Сінгапур (41478), Ірландія (38058), Макао (37259), Гонконг (35680). Найбіднішими країнами світу є африканські, зокрема Бурунді, Центрально-Африканська Республіка, Демократична Республіка Конго, Ефіопія, Гамбія, Гвінея-Бісау, Ліберія, Малаві, Нігер, Зімбабве, Мозамбік. ВВП на душу населення в зазначених країнах перебуває в межах від 250 до 750 дол./особу.
Серед країн СНД найбільший обсяг ВВП у розрахунку на одну особу в Росії 11861 дол. США, або 28,5% від рівня США. У Казахстані цей показник становить 8699, у Білорусі 8541, в Україні – 5583, у найбіднішій країні СНД Таджикистані 1413 доларів США. Середній по СНД рівень ВВП у розрахунку на одну особу становить 9202 долара США. Частка України склададає майже 12% сукупного ВВП країн СНД. (Рік?)
Зіставимо частку окремих країн у світовому підсумку ВВП (оцінка за ПКС, у %) для країн: США (як лідера рейтингу), Японії (як країни-представ-ника «азійських тигрів»), 3-х найпотужніших європейських держав: Німеччини, Франції, Великобританії, а також для України (табл. 2.1) 33,53].
Таблиця 2.1
Частка окремих країн у світовому підсумку ВВП
(оцінка за ПКС, у %)
Країна |
Частка у світовому ВВП, % |
США |
23 |
Японія |
7 |
Німеччина |
5 |
Франція |
3 |
Великобританія |
3 |
Україна |
0,48 |
На основі вищенаведеної таблиці побудовано графічне зіставлення (рис. 2.3).
Рис. 2.3. Зіставлення ВВП (оцінка за ПКС) країн світового співтовариства
Зіставлення ВВП (рис. 6) дозволяє зробити висновок про слабкість економіки України, хоча умови, які має держава, кращі, ніж у більшості країн світу. Україна володіє достатньою кількістю корисних копалин, найвагомішими серед яких є: кам’яне вугілля, залізна руда, марганець, уран, титан, різні солі неметалів. На базі цих копалин ще у наприкінці ХIХ століття був побудований гірничо-металургійний комплекс (ГМК), який і сьогодні є провідним у економіці держави. В Україні є також родовища природного газу та нафти, і якби витрати їх у господарстві були такі, як у більшості країн світу, то їх би повністю вистачило на потреби держави. Таким чином, за кількістю корисних копалин Україна займає перше місце у Європі після Росії. Через країну проходять основні транзитні транспортні шляхи зі Сходу на Захід, із Півдня на Північ. Україна має хороші можливості для розвитку сільського господарства. Більшість земель – це славетні українські чорноземи. Хоча слід зазначити, що врожайність на них досягає лише половини світового рівня. Через територію України проходять газо- і нафтопроводи з Росії до Європи, транзит через які забезпечує близько половини бюджету держави. Але, незважаючи на такі сприятливі умови, за економічним і соціальним розвитком країна займає одне з останніх місць у Європі. Хоча ще на початку 90 - х років її можна було віднести до провідних країн світу.
Відповідь на питання про те, чому так сталося, можна отримати, аналізуючи розвиток держави протягом ХХ століття, коли Україна була фундаментом економіки як Російської імперії, так і Радянського Союзу. Тому риси економіки держави, до складу якої входила на той час Україна, були притаманні і їй.
Розділ 3. ДОСЛІДЖЕННЯ І АНАЛІЗ СТРУКТУРНИХ ПЕРЕТВОРЕНЬ У ДЕРЖАВІ ПРОТЯГОМ ХХ СТОЛІТТЯ
В історичній ретроспективі світова структура виробництва складалась з таких провідних галузей як землеробство, мануфактурна промисловість, гірнича і транспортна справа (табл. 3.1) [49].
Таблиця 3.1
Виробництво провідних галузей в млн. фунтів стерлінгів, 1820 рік
Країна |
Землеробство |
Мануфактурна промисловість |
Гірнича справа |
Транспортна справа |
Торгівля |
Всього |
На мешканця |
Англія |
251 |
820 |
60 |
113 |
740 |
1984 |
52 |
Франція |
460 |
485 |
10 |
96 |
310 |
1361 |
36 |
Німеччина |
424 |
583 |
25 |
103 |
370 |
1505 |
32 |
Росія |
563 |
363 |
15 |
94 |
120 |
1155 |
13 |
Австрія |
331 |
253 |
6 |
59 |
95 |
744 |
19 |
Італія |
204 |
121 |
2 |
33 |
95 |
455 |
15 |
Вся Європа |
2485 |
3030 |
132 |
603 |
2317 |
8927 |
27 |
США |
776 |
1443 |
107 |
231 |
320 |
2877 |
46 |
Австралія |
62 |
41 |
8 |
10 |
120 |
241 |
66 |
Як бачимо, промисловість тодішньої Росії, як і торгівля, транспорт поступаються провідним європейським державам – Англії, Франції, Німеччині за економічними показниками за показником на душу населення, вона є найменш соціально орієнтованою державою.
Взагалі сукупності виробничих цінностей у періоди 1820, 1840, 1860, 1888 роки характеризуються різними галузями господарської діяльності (див. табл. 3.2) 49].
Таблиця 3.2
Питома вага галузей економіки Росії в ХІХ ст.
%
Галузі промисловості |
1820 р. |
1840 р. |
1860 р. |
1888 р. |
Землеробство |
50,2 |
44,8 |
35,6 |
30,5 |
Мануфактурна промисловість |
30,8 |
33,8 |
36,0 |
37,6 |
Гірнича справа |
0,7 |
0,9 |
1,6 |
2,1 |
Транспортна справа |
8,2 |
8,0 |
7,3 |
7,0 |
Торгівля |
10,2 |
14,5 |
19,5 |
22,8 |
Усього |
100,0 |
100,0 |
100,0 |
100,0 |
Період з 1820 по 1888 роки характеризується зменшенням частки вироблених цінностей у землеробстві (близько 20) і збільшенням у торгівлі (близько 13 ), мануфактурній промисловості (близько 7).
Показники валової продукції державної промисловості в 1921/22 – 1923/24 роки наведено в табл. 3.3 61,78.
Таблиця 3.3
Валова продукція державної промисловості в 1921/22 – 1923/24 рр.,
(у % до 1912 р.)
Галузь промисловості |
1921/22 р. |
1922/23 р. |
1923/24 р. |
Хімічна |
27,3 |
40,8 |
40,8 |
Паперова |
14,8 |
26,6 |
44,9 |
Соляна |
23,4 |
38,8 |
46,8 |
Текстильна |
25,3 |
32,8 |
44,7 |
Кам’яновугільна |
42,0 |
45,8 |
61,0 |
Шкіряна |
34,0 |
48,8 |
51,6 |
Нафтова |
37,8 |
41,5 |
47,5 |
Харчова |
13,6 |
26,0 |
36,0 |
Силікатно-будівельна |
9,3 |
21,7 |
33,7 |
Металургійна |
14,6 |
22,2 |
30,3 |
Рудна |
3,6 |
7,4 |
14,7 |
Теоретичною основою класифікації галузей промисловості найважливішої складової частини класифікації галузей народного господарства – пізніше, у ХХ ст., у Радянському Союзі було марксистсько-ленінське вчення про суспільний розподіл праці і його форми. У міру поглиблення розподілу праці виділяються нові галузі, змінюється класифікація.
У Загальносоюзному класифікаторі галузей народного господарства (ОКОНХ, ГОСТ 175018), що діє з 1 січня 1976 року, виділено 16 укрупнених галузей (галузевих груп), що включають більше 400 галузей, підгалузей і виробництв:
I. Електроенергетика 7;
ІІ. Паливна промисловість 16;
IІІ. Чорна металургія 11;
IV. Кольорова металургія 36;
V. Хімічна і нафтохімічна промисловість 32;
VI. Машинобудування і металообробка 136;
VII. Лісова, деревообробна і целюлозно-паперова промисловість – 19;
VIII. Промисловість будівельних матеріалів – 32;
IX. Скляна і фарфоро-фаянсова промисловість – 10;
Х. Легка промисловість – 48;
XI. Харчова промисловість – 34;
XII. Мікробіологічна промисловість –7;
XIII. Мукомельно-круп’яна і комбікормова промисловість – 2;
XIV. Медична промисловість – 3;
ХV. Поліграфічна промисловість – 1;
XVI. Інші промислові виробництва – 13.
До другої галузевої групи «Паливна промисловість» входять однорідні спеціалізовані галузі з видобування корисних копалин, що використовуються переважно як паливо: 1) нафтовидобувна; 2) нафтопереробна; 3) газова; 4) вугільна, 5) сланцева, 6) торф’яна; у галузі «Газова промисловість» виділяють виробництва: 1) видобуток природного газу; 2) переробка природного газу; 3) переробка попутного нафтового газу; в галузі «Вугільна промисловість» 1) видобуток вугілля відкритим способом; 2) видобуток вугілля підземним способом; 3) збагачення вугілля; 4) виробництво вугільних брикетів; у галузі «Торф’яна промисловість» 1) видобуток торфу; 2) виробництво торф’яних брикетів.
У системі країн соціалістичної співдружності (країн – членів СЕВ) з 1958 року діє Єдина класифікація галузей промисловості (з уточненнями в 1966 і 1975 роках), що забезпечує зіставність даних про промисловість цих країн. Вона складається з 16 груп. Склад деяких груп відрізняється від класифікації, прийнятої в СРСР: так, замість однієї галузевої групи «Легка промисловість» у Єдиній класифікації виділено три самостійні групи: 1) «Текстильна промисловість»; 2) «Швейна промисловість»; 3). «Шкіряна, хутряна і взуттєва промисловість».
У типовій класифікації галузей економіки США на той час не було самостійної галузі господарства «Промисловість», у ній виділялося два крупні її підрозділи: «Добувна промисловість» і «Оброблювальна промисловість», які підрозділялися на ряд галузевих груп, що часто не збігалися з групами радянської класифікації. Разом з тим, у складі американської оброблювальної промисловості була одна галузева група «Металургія», а в радянській – дві групи «Чорна металургія» і «Кольорова металургія». Крім того, до оброблювальної промисловості США відносяться редакції і видавництва (в СРСР вони відносяться до «Інших галузей матеріального виробництва»), торгівля хлібом і хлібобулочними виробами, розвезення молока і морозива (в СРСР – до «Роздрібної торгівлі»), дослідницько-конструкторське бюро в окремих галузях машинобудування (в СРСР – до «Науки і наукового обслуговування»). А електростанції, газові заводи, рибальство, водопостачання, які в СРСР відносяться до промисловості, в США належать до «інших галузей господарства».
Це ускладнює зіставлення даних про розвиток промисловості СРСР і США, вимагає великої попередньої роботи з перерахунку даних для приведення їх у зіставний вигляд.
Досить поширені в українській і західній економічній літературі і публіцистиці твердження про нежиттєздатність командної економіки спираються на дані про неефективне використовування матеріальних і трудових ресурсів у довоєнний період і безперервне зниження темпів економічного зростання і ефективності використовування ресурсів упродовж 1960-1980-х років. Проте від констатації цих фактів до твердження про крах командної економіки ще далеко, оскільки до початку розвалу політичної системи СРСР у 1990-1991 роки не було ні тривалого абсолютного падіння ВВП, ні (в післявоєнний період) падіння рівня життя населення, ні припинення технічного прогресу - все це трапилося вже після відмови від командної економіки. Був досить тривалий період у радянській економіці, коли вона переживала справжній розквіт це 1950-ті роки. Наступні події у значній мірі витіснили зі сфери історико-економічного вивчення цей період. Більшу увагу привертали і привертають такі переломні періоди, як НЕП, 1930-ті, деградація командної економіки в 1960-1980 роки. Період 1930-х років був украй ускладнений внутрішньо- та зовнішньополітичними кризами і проблемами, які негативно позначалися на характері економічного розвитку. На ефективність радянської економіки в цей період істотно впливав також недостатній рівень кваліфікації керівних, інженерно-технічних і робочих кадрів, обумовлений загальним низьким культурним рівнем країни і стрімкістю структурних зсувів.
Однак, незважаючи на перераховані проблеми, з точки зору промислового розвитку ці роки були сприятливими для України. На неї припадало понад 20% загальних капіталовкладень, із 1500 нових промислових підприємств 400 передбачалося спорудити в Україні.
Серед промислових об'єктів виділялися 35 гігантів вартістю понад 100 млн. крб. кожен. З них в Україні розміщувалося 12 об'єктів 7 новобудов і 5 реконструйованих підприємств. До новобудов відносились три металургійні заводи («Запоріжсталь», «Криворіжсталь», «Азовсталь»), Дніпрогес, Дніпровський алюмінієвий завод, Краматорський машинобудівний завод і ХТЗ. До речі, ці підприємства є флагманами економіки України й дотепер.
Завдяки посиленому будівництву електростанцій, країна ще в 1931 році досягла рівня розвитку електроенергетики, передбаченого планом ГОЕРЛО. Перша черга Штерівської ГЕС в Україні, яка почала функціонувати навесні 1926 року, мала потужність 20 тис. кВт. У 1931-му потужність Штерівки була доведена до 157 тис. кВт, в результаті чого вона стала однією з найбільших у країні. У 1932 році почала працювати Зуївська ГЕС потужністю 150 тис. кВт і Дніпрогес з п'ятьма агрегатами по 62 тис. кВт кожний (чотири агрегати такої ж потужності почали працювати в роки другої п'ятирічки 1933-1937.
Дніпровська гідроелектростанція, побудована в 1932 році силами 10 тис. робітників за проектом групи В. Весніна, була найбільшою в Європі. Гідроелектростанція включала греблю і трикамерний шлюз. Будували дамбу вітчизняні інженери і робітники, консультували - американці. Потрібно було побудувати греблю, електростанцію, шлюзи та мости. І, звичайно, перед цим було побудовано житло, підприємства та інфраструктура.
Спорудження Дніпрогесу системно вирішувало кілька проблем:
затоплення порогів між Запоріжжям та Дніпропетровськом, що давало можливість зробити Дніпро судноплавним на всій його довжині;
отримання дешевої електроенергії, на якій повинні були працювати побудовані неподалік металургійні підприємства;
вирішення завдання зрошення посушливих земель;
забезпечення залізничного сполучення Запоріжжя з Донбасом і Криворіжжям, сировинними базами для нових заводів.
Зараз існує багато думок щодо доцільності цього грандіозного будівництва та економічної обґрунтованості Дніпрогесу. Але він і зараз приносить чималий прибуток. Це найуспішніший проект зі всіх ГЕС:
1) електроенергія без витрат на дорогі енергоносії;
2) екологічно чиста енергія;
3) наскрізне судноплавство по Дніпру;
4) практично нульове затоплення сільгоспугідь родючої заплави річки, на відміну від усіх інших ГЕС;
5) міст через Дніпро.
І взагалі Дніпрогес це найкрасивіша станція в Україні, яка органічно вписується у природний ландшафт і не затоплює сільськогосподарські угіддя.
Після неодноразового перегляду щодо ускладнення завдань був затверджений «оптимальний варіант» першого п'ятирічного плану. Пріоритет надавався важкій промисловості, вона отримувала 78% всіх капіталовкладень. На початку 1930 року планові показники були ще переглянуті і збільшені.
Гігантами серед реконструйованих об'єктів були Луганський паровозобудівний завод і чотири металургійні заводи (в Макіївці, Дніпродзержинську, Дніпропетровську, Комунарську). Завдяки посиленому будівництву електростанцій країна ще в 1931 році досягла рівня розвитку електроенергетики, передбаченого планом ГОЕЛРО.
Рішення про будівництво Харківського тракторного заводу (ХТЗ) було прийнято в квітні 1930 року. Завод споруджувався швидкими темпами: перші трактори зійшли з конвеєра через 18 місяців після урядової постанови. У 1932 році тракторобудівники міста Харкова дали країні 16,8 тис. тракторів (до речі, зараз в Україні виробляється лише близько 1,5 тис. тракторів). Слід зазначити, що на ХТЗ був розроблений і побудований найкращий танк Великої Вітчизняної війни Т-34.
У 1934 році почала функціонувати перша черга Краматорського машинобудівного заводу, який повинен був задовольнити потребу країни в устаткуванні для металургійної промисловості. За 1933-1937 роки обробна промисловість України зросла у 2,6 рази.
У результаті індустріалізації до 1940 року промисловий потенціал зріс у 7 разів і Україна випередила за рівнем розвитку галузей важкої промисловості ряд західноєвропейських країн. Україна зайняла друге місце в Європі (після Німеччини) з виплавки чавуну, четверте місце в світі з видобутку вугілля. З виробництва металу і машин Україна була попереду Франції й Італії і наздоганяла Англію. Загалом слід зазначити, що створений у ті роки промисловий потенціал залишається основою економіки й дотепер.
План ГОЕЛРО і його реалізація довели високу ефективність системи державного програмно-цільового планування в умовах жорстко централізованої влади і визначили її розвиток на довгі десятиліття.
Сприятливим для СРСР і України був період 50-60-х років. За 1951 - 1958 роки промислова продукція України щорічно зростала на 12,3%, національний дохід на 11,7%, за 1959 - 1965 роки відповідно на 8,8 і 7%. У структурі суспільного виробництва в 1960 році за виробленим національним доходом (у СРСР його обліковували без невиробничої сфери) частка промисловості становила 47,9%, сільського господарства 29,1%, транспорту і зв'язку 4,7%; будівництва 8,2;% торгівлі 11,1%.
За 19511965 роки було побудовано 1960 великих підприємств. Про загальне піднесення виробництва та його галузеву структуру свідчать дані, наведені у нижчеподаній таблиці 3.4 61, 77].
Таблиця 3.4
Зростання промисловості України у 1940-1965 р.
Галузь |
Індекс зростання |
Галузева структура за вартістю |
|||
1940-1960 |
1965 до 1960 |
1940 (у цінах 1927 р.) |
1958 (у цінах 1965 р.) |
1965 |
|
Промисловість у цілому: в цілому |
365 |
153 |
100 |
100 |
100 |
Паливна |
232 |
129 |
4,6 |
8,5 |
5,2 |
Електроенергетика |
486 |
182 |
2,9 |
1,9 |
2,7 |
Металургія |
310 |
144 |
10,3 |
14,3 |
13,5 |
Машинобудування і металообробка |
672 |
185 |
36,4 |
19,3 |
23,9 |
Пром. будівельн. матеріалів |
1180 |
148 |
1,8 |
3,9 |
4.5 |
Хімічна |
390 |
- |
5,5 |
4,2 |
4,5 |
Деревообробна |
332 |
124 |
3,6 |
4,3 |
3,3 |
Легка |
244 |
122 |
9,7 |
13,1 |
11,3 |
Харчова |
211 |
148 |
17,6 |
28,4 |
26,7 |
Аналізуючи наведені у таблиці дані, можна констатувати випереджаюче зростання машинобудування по відношенню до металургії.
Розвиток промисловості відбувався на основі підвищення рівня технічної оснащеності. З другої половини 50-х років було розпочато механізацію та автоматизацію виробничих процесів. У вугільній промисловості вдосконалювався шахтний транспорт, механізувалася зарубка і відбивання вугілля (на 98%), навалка його в лавах (на 75%). У доменному та сталеплавильному виробництві будували печі з великим корисним об'ємом, використовували засоби автоматизації на контрольних операціях за ходом плавлення, почали застосовувати киснево-конвертерний спосіб виплавки сталі, а також випуск сплавів для авіаракетної промисловості. На машинобудівних підприємствах застосовували автоматику та напівавтоматику електрозварювання, нові технологічні способи прискорення обробки металу. У 1960 році рівень механізації на залізничному транспорті підвищився до 60%, на річковому до 78%, на морському до 68,5%. Лише в 1959 1965 роки було створено близько 4 тис. нових типів машин, механізмів, апаратів і матеріалів.
Підприємства освоїли випуск близько 1100 видів нової техніки і зняли з виробництва 800 типів застарілих конструкцій. Було встановлено понад 40 тис. автоматичних і напівавтоматичних апаратів, впроваджено 813 автоматичних і напівавтоматичних ліній. У 1965 р. у промисловості України налічувалося 14 автоматизованих підприємств і 4 комплексно-автоматизовані електростанції, 9343 механізовані й автоматизовані лінії, було комплексно механізовано й автоматизовано 2527 дільниць, 1790 цехів, 431 підприємство. Зросла продуктивність праці.
І численні західні, і альтернативні радянські оцінки економічного зростання показують, що в 1950-ті роки СРСР входила в число країн з найвищими темпами економічного зростання поряд з ФРН, Японією, Францією і деякими іншими, значно випереджаючи за цим показником США і Великобританію. Динаміку ВВП найбільших розвинених країн світу наведено в табл. 3.5, 3.6 [11.
Таблиця 3.5
Зростання ВВП, кількість разів,1913 р. =1
|
1925 |
1929 |
1938 |
1950 |
1960 |
1970 |
1980 |
1990 |
2000 |
Увесь світ |
1,4 |
1,9 |
2,2 |
2,9 |
4,8 |
7,4 |
10,5 |
13,9 |
18,8 |
США |
1,8 |
2,9 |
2,8 |
4,6 |
6,3 |
9,1 |
12,2 |
15,7 |
21,1 |
Японія |
1,4 |
2,5 |
3,4 |
3,0 |
6,5 |
17,9 |
28,0 |
41,5 |
46,7 |
Німеччина |
1,4 |
1,8 |
2,5 |
2,0 |
3,3 |
5,2 |
6,8 |
8,4 |
10,0 |
Великобританія |
1,2 |
1,3 |
1,6 |
1,8 |
2,3 |
3,0 |
3,6 |
4,7 |
5,5 |
Китай |
1,1 |
1,4 |
1,4 |
1,3 |
2,2 |
2,4 |
3,2 |
9,3 |
23,3 |
Радянський Союз |
1,6 |
1,8 |
2,4 |
4,1 |
8,7 |
12,4 |
15,5 |
16,2 |
9,8 |
У тому числі Росія |
1,5 |
1,8 |
2,3 |
3,5 |
7,3 |
10,4 |
12,8 |
13,4 |
8,4 |
Таблиця 3.6
Динаміка ВВП розвинених країн світу за 1950 – 1960-ті роки, у % до початку періоду, прийнятого за 100%
Країни |
1951 – 1955 рр. |
1956 – 1960 рр. |
1951 – 1960 рр. |
СРСР |
162 |
151 |
244 |
США |
124 |
107 |
133 |
Великобританія |
115 |
110 |
127 |
Франція |
124 |
127 |
158 |
ФРН |
154 |
141 |
217 |
Японія |
143 |
177 |
253 |
Як видно з даних таблиці 9, зростання ВВП в СРСР в цілому за весь період 1950-х років багато разів перевершувало зростання в таких країнах, як США і Великобританія, значно випереджало економічне зростання у Франції, було вище, ніж у ФРН, і лише трохи поступалося економічному зростанню в Японії (на величині якого, поза сумнівом, позначалася і та обставина, що до 1950 року ВВП Японії ще не досяг довоєнного рівня, і тому на початок цього періоду тут виявляються високі темпи зростання, властиві періоду відновлення). При цьому в 1951-1955 роках економічне зростання в СРСР було вище, ніж у всій решті країн, і лише з 1960 року країна поступилася першим місцем Японії.
Виключно високі темпи економічного зростання у СРСР у даний період видно і при порівнянні динаміки зростання найважливішої галузі економіки – промисловості (табл. 3.7) [61.
Таблиця 3.7
Динаміка промисловості Росії за 1928 – 1960 рр.
Рік |
Валова продукція |
Продуктивність праці |
1928 |
100 |
100 |
1932 |
202 |
141 |
1937 |
446 |
258 |
1940 |
646 |
343 |
1950 |
1119 |
470 |
1955 |
2069 |
679 |
1956 |
2290 |
726 |
1960 |
3412 |
921 |
Подібна тенденція до зростання промисловості у цей період характерна і для України. Порівняльну динаміку розвитку промисловості в найбільших країнах світу в 1950-1960 роки наведено в табл. 3.8 [61,77.
Таблиця 3.8
Динаміка розвитку промисловості в найбільших країнах світу в 1950-1960-ті роки, у % по відношенню до початку періоду, прийнятого за 100%
Країни |
1951-1955 рр. |
1956-1960 рр. |
1951-1960 рр. |
|||
СРСР |
152 |
150 |
228 |
|||
США |
124 |
117 |
145 |
|||
Великобританія |
120 |
113 |
135 |
|||
Франція |
132 |
136 |
180 |
|||
ФРН |
182 |
133 |
242 |
|||
Японія |
211 |
226 |
476 |
|||
З таблиці 11 видно, що темпи зростання промисловості в СРСР були набагато вищими, ніж у США, Великобританії і Франції, і лише трохи поступалися темпам зростання західнонімецької промисловості і дуже сильно - японської. Аналогічне випередження порівняно з цими країнами (включаючи ФРН, але без Японії) можна прослідкувати і по таких ключових для того часу показниках, як виплавка сталі, виробництво електроенергії, цементу, всіх видів тканин і нарешті, що особливо важливо, споживання електроенергії в промисловості, де співвідношення з ФРН виросло з 210 у 1950 році до 249 у 1960 році Випередження спостерігалося не тільки по традиційних галузях, але й по такій швидкозростаючій галузі, що виникла в масовому масштабі тільки після Другої світової війни , як виробництво штучних і синтетичних волокон порівняно із США, Францією і ФРН.
Принципово новою, характepною для цього періоду обставиною в історії радянської економіки було те, що, на відміну від попереднього періоду, інтенсивні чинники стали основними в її розвитку. Так, при зростанні ВВП більш ніж на 100 чисельність зайнятих виросла за 1950 роки лише на 22. Таким чином, за рахунок зростання продуктивності праці забезпечувалося понад 80 приросту ВВП, тоді як до війни – менше половини. Зростання ВВП відбувалося в 1950 роки набагато швидше за зростання основних виробничих фундацій, які виросли лише на 70 (всі основні фундації виросли ще менше), тоді як у довоєнний період ВВП збільшувався набагато повільніше за зростання основних фундацій. Нарешті, помітно знизилася матеріаломісткість продукції народного господарства.
За рядом показників зміни ефективності економіки СРСР в цей період також перевершували основні капіталістичні країни. Як приклад наведемо дані зміни продуктивності праці у промисловості (таблиця 3.9) 77.
Таблиця 3.9
Зміна продуктивності праці у промисловості в 1913-1960 рр.,, у % до початку періоду, прийнятого за 100%
Країни |
1951-1955 рр. |
1956-1960 рр. |
1951-1960 рр. |
СРСР |
122 |
120 |
146 |
США |
118 |
114 |
134 |
Великобританія |
111 |
110 |
122 |
Франція |
126 |
126 |
159 |
ФРН |
127 |
120 |
153 |
Японія |
192 |
н.д. |
н.д. |
На жаль, не існує єдиного кількісного показника, за допомогою якого можна було б порівняти темпи науково-технічного прогресу в СРСР і найбільших капіталістичних країнах. Якщо говорити про новизну науково-технічних рішень, то СРСР, безперечно, дуже сильно відставала від США (за винятком воєнно-промислового комплексу). Науково-технічний прогрес у Радянському Союзі в цей період базувався переважно на запозиченні, наслідуванні. Велику роль у набутті новітніх науково-технічних знань відігравали зразки виробів, отримані в роки війни по ленд-лізу; документація, придбана по репараціях і захоплена на території східної Німеччини; науково-технічне шпигунство в роки війни і післявоєнний період. Мали місце деякі оригінальні відкриття і винаходи, але вони охоплювали лише відносно невелику частину впроваджуваної у виробництво техніки (за винятком військової, де їх частка була значно вищою). Проте сказане про новизну науково-технічних рішень в СРСР, мабуть, відноситься і до деяких інших країн, які тоді теж не мали серйозної і ефективної бази для самостійних науково-технічних рішень (окрім, можливо, Великобританії).
Якщо ж говорити про впровадження нової техніки у виробництво, то воно відбувалося досить швидко в багатьох галузях промисловості і на транспорті. Показником цього (хай і не зовсім точним) є збільшення числа створених (прийнятих до виробництва) нових типів машин і устаткування з 650 найменувань у 1950 до 3089 в 1960 році. Важливим свідоцтвом успішного науково-технічного прогресу в СРСР виявилися й ті високі темпи зростання продуктивності праці, про які говорилося раніше. Високі темпи науково-технічного прогресу в цей період забезпечувалися виключно високими темпами зростання асигнувань на науку, хоча значна частина їх використовувалася у військових цілях. До числа безперечних успіхів Радянського Союзу в цій галузі відносяться такі найбільші події, як запуск першого супутника Землі, початок роботи атомної електростанції, перший політ надзвукового пасажирського літака, а також ряд інших технічних досягнень, в яких СРСР випередила США. Необхідно відзначити, що в такій важливій галузі, як створення електронно-обчислювальної техніки, радянські розробки у той час не відставали за своїми технічними даними від ЕОМ, створених у США. Напевно, не відставав істотно від рівня США в цей період і технічний рівень таких галузей промисловості, як електроенергетика, чорна металургія, вугільна промисловість, деякі галузі кольорової металургії. Крупним досягненням радянської промисловості в цей період стало освоєння безперервного розливання сталі, створення суден на підводних крилах, єдиної системи електроенергетики для європейської частини країни і деякі інші.
1950-ті роки характеризувалися виключно швидкими структурними зсувами в економіці. Швидко зростала урбанізація, розвивалися нові галузі економіки (виробництво електронно-обчислювальної техніки, приладобудування, хімічна промисловість, авіаційний транспорт, виробництво рідкісних металів), була здійснена докорінна технічна реконструкція залізничного транспорту, удосконалювалася система наукових установ у різних галузях науки і техніки.
СРСР у цей період здійснювала вагоме фінансово-кредитне і науково-технічне сприяння своїм союзникам у Східній Європі і Китаї (до 1960 року), почала надавати значну допомогу в економічному розвитку низці країн, що розвиваються, найпомітнішими проявами якої стали такі об'єкти, як Бхилайський металургійний завод в Індії і Асуанська дамба в Єгипті.
Продовжувалося інтенсивне нарощування вкладень у розвиток освіти, охорону здоров'я і науку, яке набуло величезних розмірів уже в довоєнний період. Краще за все його масштаби характеризує збільшення витрат на ці цілі з державного бюджету, які, зважаючи на незначне зростання цін, практично збігалися з реальними вкладеннями в ці галузі. Так, витрати бюджету на освіту зросли з 5,7 млрд. крб. у в 1950-му до 10,3 млрд. у 1960 році; на потреби охорони здоров’я і фізичної культури - з 2,1 млрд. крб. у 1950-му до 4,8 млрд., тобто по обох галузях – у 2-2,5 рази. За часткою витрат на освіту, охорону здоров’я і науку у ВВП в цей період СРСР, як відомо, займала одне з перших місць у світі.
У результаті досягнутих успіхів СРСР у військовому, науковому і економічному відношенні стала супердержавою, що поступалася тільки США, але набагато випередила всі інші країни світу. Враховуючи соціально-економічну відсталість дореволюційної Росії і величезні людські і матеріальні втрати в результаті трьох найважчих воєн і соціальних потрясінь, цей факт слід оцінити як унікальне соціально-економічне досягнення.
Економічні успіхи 1950-х років були настільки значними, що і у багатьох радянських економістів, і у переважної більшості відомих західних економістів, що займалися радянською економікою, і у державних діячів західних країн до кінця 1950-х склалося уявлення про те, що в майбутньому СРСР неминуче випередить економіку США. Відмінності зводилися лише до оцінки часу, коли це повинно трапитися: в 1970-ті роки, як вважало радянське керівництво, або ж в 1980-1990-ті, на що розраховували багато західних економістів. Як приклад наведемо праці одного з найталановитіших радянських економістів, академіка С.Г. Струміліна, який проводив розрахунки періоду, необхідного для досягнення достатку в СРСР і переходу до комуністичних принципів розподілу. Саме в атмосфері ейфорії, викликаної досягненням дійсно найбільших соціально-економічних успіхів, і народилися знамениті плани переходу в найближчі 20 років до комунізму, що знайшли віддзеркалення в прийнятій у 1961 році програмі КПРС.
Будучи, по суті, найбільшою в світі корпорацією, радянська економіка вміло використовувала властиві будь-якій крупній корпорації сильні сторони: можливість планувати і здійснювати довгострокові плани, використовувати колосальні фінансові ресурси для розвитку пріоритетних напрямів, здійснювати крупні капіталовкладення в короткі терміни, витрачати великі засоби на науково-дослідні роботи і т.д. Досягнення 1950-х спиралися на створений у 1930-1940-ті роки могутній потенціал важкої промисловості і транспорту, який тоді внаслідок націленості переважно на військові цілі і низької ефективності використання давав слабку віддачу для розширення виробництва споживчих товарів. СРСР вміло використовувала свої обмежені ресурси для розвитку галузей, що визначали довгостроковий економічний прогрес: освіти, в тому числі: вищої, охорони здоров'я, науки. При цьому використовувалися величезні можливості тоталітарної держави, здатної жертвувати короткостроковими інтересами населення. Сам по собі швидкий розвиток освіти і охорони здоров'я як чинник економічного зростання не був радянським відкриттям. Відомими є успіхи в цьому напрямі, наприклад, США і Німеччини в XIX – на початку ХХ століття. Проте швидкість і масштаб зрушень у розвитку цих галузей були безпрецедентними і стали в другій половині ХХ століття зразком для багатьох держав світу. Майже унікальною була висока частка виробничого накопичення у ВВП, яка дозволила швидко нарощувати обсяг виробничих фундацій на високому для того часу технічному рівні, широко користуючись іноземним технічним досвідом і устаткуванням. Завдяки широким геологорозвідувальним роботам була підготовлена потужна сировинна база для розвитку всіх галузей економіки.
Цілий ряд подій в економічному і соціальному житті СРСР у 1950-ті роки підготував загасання темпів економічного зростання і зниження ефективності виробництва, яке почалося в 1958-1960 роки і продовжувалося практично безперервно до початку 1980-х.
Перш за все, наголосимо на величезному впливі зростання військових витрат. У 1950-ті роки можна виокремити три етапи в їх динаміці: різке зростання на початку 1950-х; стабілізація в 1953-1957-му; нове різке зростання в 1958-1960 роки
Володіючи незрівнянно меншою економічною, науковою і військовою потужністю, ніж капіталістичний світ. Радянський Союз хоч і не зовсім єдиний у своїй сукупності, повинен був у своїх власних інтересах проявляти максимальну стриманість у зовнішній політиці, щонайменше до часу, коли потужність соціалістичної системи зрівняється з потужністю капіталістичної або перевершить її, на що в середині 1950-х років були певні підстави розраховувати. Замість цього СРСР у другій половині 1950-х своїми діями (поставки зброї на Близький Схід, спроби встановлення контролю над Західним Берліном і т.ін.) посилила побоювання західних держав за свою безпеку і тим самим підштовхнула гонку озброєнь, яку не могла витримати, не зазнавши невиправних збитків для розвитку економіки.
Спрямування величезних засобів на розвиток військової промисловості і відповідних наукових досліджень негативно позначилося на динаміці оновлення виробничих фундацій, науково-технічному прогресі в цивільній промисловості і динаміці рівня життя населення. Про це свідчать і узагальнюючі показники розвитку економіки: уповільнення темпів зростання капітальних вкладень і роздрібного товарообігу. Але вони приховують більш важливі негативні структурні зміни (в капітальних вкладеннях, наприклад, містяться і значні вкладення у військове машинобудування і оборонне будівництво).
Першою жертвою стало, як завжди в СРСР, сільське господарство, вкладення в яке різко скоротилися.
Таким чином, радянська економіка, незважаючи на все ще досить високі темпи розвитку, виявилася не здатною відразу вирішити вказані суперечливі завдання. Пріоритет військового виробництва, військово-технічних досліджень і допомоги іншим державам вже почав позначатися на успішному вирішенні інших проблем економічного розвитку. Почало підриватися колись найважливіше джерело економічного розвитку радянської економіки - швидке розширення основних виробничих фундацій на високій технічній базі. Ця найважливіша обставина тоді залишилася непоміченою майже всіма радянськими і західними економістами, за виключенням, мабуть, Коліна Кларка, який, проте, говорив про можливість випередження СРСР у 1970 році, якби продуктивність праці зростала приблизно на 8-9% на рік.
Після 1953 року послаблення контрольних функцій держави не супроводжувалося появою ні ринкових механізмів контролю, ні достатньо дієвих форм контролю суспільного. До найбільших помилкових реформ можна віднести ліквідацію в 1953 році централізованої системи управління матеріально-технічним постачанням і розпуск галузевих бюро Ради Міністрів СРСР, внаслідок чого було ускладнено управління крупними народногосподарськими комплексами. В цілому досить струнка і працездатна система, що виправдала себе в 1940-х на початку 1950-х років, виявилася серйозно розхитаною і дезорганізованою.
Певну роль в уповільненні економічного зростання наприкінці 1950-х років відіграло, поза сумнівом, списання техніки, що надійшла в СРСР у роки війни по ленд-лізу і потім, у перший післявоєнний час, по репараціях. На цей факт вперше ще в 1960 році звернув увагу В. Богачов. На початку 1950-х надходження техніки по репараціях ще мало значення для оснащення устаткуванням економіки, особливо в балансі парку металоріжучих верстатів, де (за приблизними розрахунками, що враховують зміни парку цього устаткування, можливе вибуття і щорічне виробництво) верстати, одержані по репараціях, забезпечували майже 50 приросту парку. Проте в цілому значення цього джерела все ж таки в цей період було невелике. Так, якщо його величину визначити у розмірі «небалансу» міжгалузевого балансу за статтею машинобудування і металообробки, по розрахунках Ю. Яременко, то ця стаття в 1951-1952 роках складала приблизно 15 від поставок вітчизняного машинобудування, а з 1953-го або взагалі була відсутня, або була незначною.
Основною причиною безперервного падіння темпів економічного зростання в 1960-1980-х роках стало погіршення рівня господарського керівництва. В ці роки поширилась практика, коли управлінці підбирались не за рівнем знань, уміннями, компетенцією, хазяйським ставленням до виробництва, а за вмінням задовольнити потреби, бажання керівників, тобто із суб’єктивних міркувань. Це призвело до відсутності (особливо в цивільній економіці) механізму новаторських змін, застою виробництва, бо основою кар’єрного зростання управлінців була солідарність із думкою керівника. Процес протікав поступово і дійшло до того, що наприкінці 80-х років управлінців підбирали вже за знайомством родинними зв’язками. Але слід зазначити, що до часу розвалу Радянського Союзу спостерігався приріст ВВП, хоча в інші періоди зменшувався (рис. 3.1) [57].
Рис. 3.1. Середньорічний приріст ВВП ,%
Розділ 4. СТРУКТУРНІ ПЕРЕТВОРЕННЯ У ПРОМИСЛОВОСТІ УКРАЇНИ ПІСЛЯ ЗДОБУТТЯ НЕЮ НЕЗАЛЕЖНОСТІ
Пропорції національних економік за умов глобалізації економічного простору є постійним об'єктом моніторингу з боку Світового банку (World Bank), Організації економічного співробітництва та розвитку (ОЕСD), Міжнародного інституту прикладного системного аналізу (ІІSSA), а також інших міжнародних установ.
Макроструктури країн світу досліджуються за сегментами:
- промисловість;
- сільське господарство;
- послуги.
Порівняльний аналіз макроструктури економіки України і провідних країн світу (США, Франції, Німеччини) див. на рис. 4.1 (діаграми побудовано за даними додатка 6).
М
акроструктура економіки
М
акроструктура економіки
Рис.
4.1.
Аналіз
макроструктури економіки України і
провідних країн світу (США, Франції,
Німеччини)
США
72%
27%
51,2%
Макроструктура
економіки
Макроструктура
економіки
З діаграм можна побачити, що макроструктура економіки України більш рівномірна, ніж у інших країн. Сектор аграрної сфери в ній проявлений на 4-5% більше, а сфера послуг, яка має найбільший вплив на ефективність економіки, розвинена на 30% слабше.
Тенденції економіки провідних країн світу такі, що галузі матеріального виробництва, тобто галузі, де виготовляються матеріально-речові вироби, склали лише третину ВВП. А галузі, що забезпечують усі різноманітні види послуг, включаючи торгові, фінансово-банківські, транспортні, комунікаційні, комунальні та інші, підвищили свою частку до 70%. Феномен сфери послуг – це явище суспільства, яке вступило в постіндустріальну еру свого розвитку, коли роль людського фактора багаторазово зростає і все більшого значення набуває обслуговування людини, від здоров’я, освіти і креативності якої залежить науковий потенціал країни, що став вирішальним аргументом у суперечках держав за лідерство в сучасному світі. У додатках 4, 6 наведені дані про структуру економіки і ВВП на душу населення країн, що характеризують сучасну Світову спільноту 33,53.
З метою встановлення залежності між структурою економіки (х) і ВВП на душу населення (функція, у) була побудована кореляційно-регресійна модель (рис. 4.2) 25,27,28.
Залежність
між ВВП на душу населення і долею послуг
у промисловості країни
Степеневий
(Ряд
1)
Рис. 4.2. Вплив структури економіки на ВВП держави
Як бачимо, зростання частки послуг у макроструктурі економіки суттєво впливає на зростання функції (близько 62% зростання функції пояснюється впливом структури). Слід зазначити, що зростання долі послуг (вона складає близько 12 трлн. дол.) у розвинених країнах відбувається за рахунок наукомістких галузей. Серед цих галузей: бізнес-послуги (38% загального доходу); фінансові послуги (25%); телекомунікації і трансляції (21%); послуги приватної охорони здоров’я і освіти( 16%).
У Додатку 6 наведено макроструктуру економік країн світу. З 30 країн різного ступеня розвитку лише Киргизстан та Вірменія мають більшу, ніж Україна частку сільського господарства в макроструктурі економіки. Лише 4 країни з наведених у списку мають меншу питому вагу послуг, ніж Україна. До них належать Киргизстан, Вірменія, Азербайджан та Білорусь. Всі ці держави, включаючи Україну, економічно значно відстають від решти провідних 30 країн.
Перейдемо з аналізу макроструктури на рівень галузевої структури за видами економічної діяльності. Розподіл ВВП України за видами економічної діяльності у 2009 році представлений на рис. 4.3 [58].
Рис. 4.3. Структура ВВП України за видами економічної діяльності
Таким чином, найбільшу частку в структурі ВВП становить переробна промисловість, торгівля та ремонт автомобілів, побутових виробів та предметів особистого вжитку, діяльність транспорту і зв’язку, сільське господарство.
Промисловість – найважливіша структурна ланка господарського комплексу України. На неї припадає 1/3 основних фондів, понад 35% населення, зайнятого в народному господарстві.
Провідна роль промисловості в економіці України визначається, перш за все, тим, що, забезпечуючи всі галузі народного господарства знаряддями праці та новими матеріалами, вона є найбільш активним фактором науково-технічного прогресу і розширеного відтворення в цілому. Серед інших галузей господарства промисловість вирізняється комплексно- і районоутворюючими функціями.
Темпи зростання, рівень розвитку і структура промисловості – важливі показники не тільки кількісної, але і якісної характеристики народного господарства та життєвого рівня населення. Від рівня розвитку індустрії залежить технічний рівень виробництва, структура господарства, його територіальна організація. За роки радянської влади випереджаючий розвиток галузей важкої промисловості визначив рівень економічного і військового потенціалу країни. Важка індустрія була зорієнтована на розвиток військово-промислового комплексу, а не на підйом економіки галузей, що виробляють предмети споживання. І тому виробництво засобів виробництва (група А) розвивалось інтенсивніше, а його частка у загальному обсязі виробництва становила 71,2%. Частка виробництва групи Б (виробництво предметів споживання) становила 28,8% [45,46].
Промисловість – це поліструктурна система, до якої входить близько 20 великих галузей, майже 150 підгалузей і більше 300 виробництв, які виробляють різні види продукції. Вона визначається галузевою, територіальною, функціональною та організаційною структурою.
Галузева структура відображає склад і співвідношення галузей промисловості. Галузь промисловості – це сукупність підприємств, подібних за призначенням продукції, технологіями, що застосовуються, використаною сировиною. Промисловість, яка виробляє засоби виробництва (машини, обладнання, верстати та ін.), відноситься до групи А, а промисловість що виготовляє предмети споживання (легкові автомобілі, пральні машини, холодильники, товари широкого вжитку та ін.) – до групи Б. У важку промисловість (група А) повністю входить видобувна і частково обробна галузь, а в легку (група Б) – лише обробна.
Основу функціональної структури (яка відображає поділ на галузі спеціалізації, обслуговуючі, допоміжні та супутні) промисловості становлять міжгалузеві комплекси.
Нині виділяють такі міжгалузеві структурні підрозділи промисловості:
паливно-енергетичний комплекс (паливна промисловість і електроенергетика);
машинобудівний комплекс;
комплекс галузей, які виробляють сировину й матеріали (хімічна промисловість, чорна і кольорова металургія, промисловість будівельних матеріалів та лісова промисловість);
галузі, які виробляють предмети споживання (легка та харчова промисловість) [31].
Прикладом менших форм міжгалузевих комплексів можна назвати виробничі (ВО) і науково-виробничі об'єднання (НВО). До останніх, крім основного виробництва й об'єктів обслуговуючої інфраструктури, належать і наукові організації.
Промисловість розміщена на території держави досить нерівномірно. Найбільша концентрація її в Донецькому регіоні (Донецька і Луганська області) та Придніпров’ї (Дніпропетровська і Запорізька області).
Основними рисами промисловості держави є:
розгалужена структура з функціонуванням усіх великих галузей;
консервативна структура з високою часткою галузей важкої промисловості (зокрема видобувної) і військово-промислового комплексу;
недосконалість технологій (висока відходність виробництва, ресурсо- та енергоємність (енергозатрати на одиницю промислової продукції у 6-8 разів перевищують аналогічний показник у розвинених країнах);
значна зношеність основних фондів;
надмірне забруднення природного середовища [6-8].
До факторів, які обмежують розвиток промисловості, належать:
складна демографічна ситуація;
негативне екологічне і соціальне становище у великих містах і промислових районах;
дефіцит паливно-енергетичних, водних, лісових ресурсів, руд кольорових металів і деяких інших видів сировини;
зменшення інвестицій на нове будівництво і реконструкцію старих підприємств [6-9,50].
Досліджуючи структуру економіки, не можна не звернути увагу на так звану теорію зміни технологічних укладів.
Цю концепцію запропонував на початку 90-х років російський економіст Сергій Глазьєв, який є членом міжнародної дослідницької мережі ГЛОБЕЛІКС.
Концепція технологічних укладів є продовженням теорії довгих хвиль Кондратьєва. Відомо, що Кондратьєв, завдяки обробці економічних показників найбільш розвинених капіталістичних країн (США, Великобританії, Франції і Німеччини) за тривалий проміжок часу - з кінця XVIII по 20-ті роки ХХ століття – емпірично встановив, що є короткі і довгі цикли капіталістичного виробництва. За цей час він виявив майже три повні довгі цикли середньою тривалістю в 55 років кожен. Основною причиною таких циклів є необхідність оновлення постійного (основного) капіталу - поява нових технологій, а також галузей. Керуючись цією моделлю, він передбачив Велику депресію 1929-1933 роки Встановивши тенденції до скорочення циклів, він також зробив довгостроковий прогноз до 2010 року, передбачивши закінчення п'ятого циклу в 2011-2013 роки і настання у зв'язку з цим чергової економічної кризи.
Услід за Кондратьєвим теорію циклічності продовжив розвивати австрійський економіст Шумпетер. Він ввів поняття інновації. Інноваційний процес - це створення нових технологій, що задають коливання всієї світової економіки. За його інноваційною теорією кожен цикл поділявся на дві частини: інноваційну - створення і впровадження нових технологій, та імітаційну - їх розповсюдження. У теорії Кондратьєва вони відповідають зростаючим і спадаючим стадіям циклу.
С. Глазьєв, спробувавши розширити інноваційний підхід, ввів поняття технологічного укладу (ТУ).
Технологічний уклад – це сукупність технологій, характерних для певного рівня розвитку виробництва; у зв'язку з науковим і техніко-технологічним прогресом відбувається перехід від нижчих укладів до вищих, прогресивніших [79].
Протягом останніх трьох століть в історії технологічної еволюції пройшло п'ять хвиль і склалося п'ять технологічних укладів [82]. Схематично динаміка технологічних укладів зображена в Додатку 3. Перша хвиля (1770 - 1830 роки) сформувала устрій, заснований на передових технологіях у текстильній промисловості, використанні енергії води. У цей період відбувається розвиток переважно дрібних ремісничих майстерень або підприємств з невеликою кількістю працівників. Розвиваються пов'язані з текстильною промисловістю виробництва верстатів, фарбників та інших хімічних продуктів. Створення парового двигуна прискорило розвиток машинобудування, привело до появи важкої промисловості.
Друга хвиля (1830 – 1880 роки) пов'язана з розвитком залізничного транспорту і механізацією виробництва практично всіх видів продукції на базі використання парового двигуна. На цій стадії основним стає виробництво парових двигунів, зокрема для пароплавів і паровозів, розвивається мережа залізниць і морських шляхів. Економічний символ другої стадії - вугілля і транспортна інфраструктура. Разом з тим, починають з'являтися сектори, пов'язані з виробництвом сталі, електроенергії, газу, синтетичних матеріалів.
Третьою хвилею (1880-1930 роки) був сформований устрій, заснований на використанні в промисловому виробництві електроенергії, розвитку важкого машинобудування і електротехнічної промисловості. Це період нафтового буму в США і створення могутнього військово-промислового комплексу в Європі, широкого впровадження радіо і телеграфу. На цій стадії починає розвиватися автомобіле- і літакобудування, виробництво кольорових металів. Відбувається поглинання дрібних компаній великими, з'являються форми монополістичних об'єднань: картелі, трести, синдикати. Держава здійснює контроль за діяльністю монополій або ж повністю володіє природними монополіями і наданням суспільних благ. Починається концентрація банківського і промислового капіталу.
Четверта хвиля (1930-1980 роки) базувалася на подальшому розвитку енергетики, заснованої на використанні нафти і нафтопродуктів, газу; засобів зв'язку; появі і використанні синтетичних матеріалів. Це ера масового виробництва автомобілів, літаків, тракторів, різних видів озброєнь. У цей період здійснюється будівництво швидкісних автомагістралей і аеропортів. З'являються і широко розповсюджуються комп'ютери і програмне забезпечення для них. Радари, атом спочатку використовуються у військових, а потім і в мирних цілях. Символом устрою, сформованого четвертою хвилею, стало масове виробництво на основі використання конвеєрної технології Д. Форда. На ринку панує олігополістична конкуренція, з'являються транснаціональні корпорації, які здійснюють прямі інвестиції на ринках інших країн і відкривають там свої виробництва.
П'ята хвиля, що почалася у 80-ті роки, спирається на досягнення в галузі мікроелектроніки, інформаційних технологій, телекомунікацій, біотехнології, генної інженерії, нового виду енергії, роботобудування, систем космічного і оптико-волоконного зв'язку. П'ятий устрій визначається як «етап інформаційних і комунікаційних технологій». Мікроелектроніка є ключовим чинником науково-технічної революції, що розвернулася. Широке розповсюдження мікроелектронних пристроїв зумовило радикальні зміни в структурі суспільного виробництва і підвищення його ефективності.
Слід відзначити, що в ході кожної структурної кризи світової економіки, що супроводжує процес заміщення домінуючих технологічних укладів, відкриваються нові можливості економічного успіху. Країни, які лідирували в попередній період, стикаються зі знеціненням капіталу і кваліфікації зайнятих у галузях застарілого технологічного устрою. В той же час країни, що встигли створити певні напрацювання у формуванні виробничо-технологічних систем нового технологічного устрою, виявлялися центрами тяжіння капіталу, який вивільнявся із застарілих виробництв. Кожного разу зміна пануючих технологічних устроїв супроводжується серйозними зрушеннями в міжнародному розподілі праці, оновленням списку процвітаючих країн. Разом з тим, устрої, що застарівають, втрачаючи свій вирішальний вплив на темпи зростання, залишали у складі національного багатства країни створені ними виробничі або інфраструктурні об'єкти.
Через певний час процес динамічного розвитку галузей не може не натрапити на межі, що визначаються переважанням колишніх структурних пропорцій, інститутів і диспропорціями в ресурсній, галузевій і споживчій структурі господарської системи. Ці диспропорції долаються в результаті кризових потрясінь світової економіки, що ініціюють технологічні, соціально-інституційні і геополітичні зрушення, які забезпечують остаточне становлення нового устрою як системи, що здійснює нові масштабні інвестиції вже на власній базі. У переходах від устрою до устрою, що супроводжуються зростанням масштабів виробництва, продуктивності праці, змінами світогосподарських зв'язків і відносин, і полягає процес економічної еволюції на макрорівні.
Безперечно, для кожного технологічного устрою, що зароджується, потрібні якнайякісніші ресурси. Через обмеженість вони концентруються у вузьких сегментах економіки, склад яких залежить від інституційного механізму їх розподілу. Цим обумовлено, за визначенням Ю.В. Яременка, формування багаторівневої економіки. Згідно з його концепцією в нормально функціонуючій економіці технологічні устрої нижчого рівня, що зберігаються, приймають на себе компенсаційне навантаження, обумовлене дефіцитом якісних ресурсів, і підтримують економіку в технологічній рівновазі. Технологічні устрої верхніх рівнів реалізують функцію заміщення масових ресурсів більш якісними.
У результаті забезпечується перехід відсталих секторів на вищий рівень, тобто до нового технологічного устрою. Таким чином відбувається зростання економіки за рахунок інтенсивних факторів. Характерні ознаки устроїв наведемо в таблиці 4.1.
Таблиця 4.1
Характерні ознаки устроїв
Устрій |
Характерні ознаки промисловості |
1 |
Розвиток текстильної промисловості і хімічних технологій, що пов’язані з нею |
2 |
Видобуток вугілля, розвиток транспортної інфра-структури, виробництво сталі, електроенергії, газу, синтетичних матеріалів |
3 |
Розвиток автомобіле- і літакобудування, виробництво кольорових металів |
4 |
Масове виробництво автомобілів, літаків, тракторів, різних видів озброєнь на основі використання конвеєрної технології Д. Форда |
5 |
Розвиток мікроелектроніки, інформаційних технологій, телекомунікацій, біотехнології, генної інженерії, нового виду енергії, роботобудування, систем космічного і оптико-волоконного зв'язку |
Як і колишній радянській економіці, так і до цього часу українській промисловості притаманна багатоукладність, що проявляється у співіснуванні різних технологічних устроїв. Аналіз технологічних устроїв і їх трансформації за роки незалежності проводимо на основі аналізу структурних перетворень промисловості України з 1990 по 2009 роки (рис. 4.4, 4.5).
У структурі промисловості України велику питому вагу мають галузі важкої індустрії, особливо гірничо-металургійного комплексу (ГМК), та паливно-енергетичного комплексу (ПЕК). Важка промисловість формує більше ніж 80% загальної вартості реалізованої продукції промисловості, в тому числі на машинобудування припадає близько 11%.
Р
ис.
4.4, 4.5. Структурні
перетворення в Україні за роки незалежності
з 1990 по 2009 роки
Нерівномірність протікання економічних перетворень у різних галузях промисловості призвела до істотних змін у структурі промислового виробництва України. З 1990 по 2009 роки частка добувної галузі в ній зросла у 1,2 раза, електроенергетики – у 7 разів, чорної металургії – у 1,4 раза. Водночас майже втричі скоротилася частка машинобудування (у 2,7 рази), у 13 разів – легкої промисловості. Спад виробництва охопив усі галузі промисловості, хоч в електроенергетиці та чорній металургії він був дещо меншим, ніж у машинобудуванні чи легкій промисловості.
Більш детально прослідкуємо зміни у виробництві окремих видів продукції в натуральних одиницях (табл. 4.2) 57, 58.
Таблиця 4.2
Виробництво окремих (основних) видів продукції в натуральних одиницях
Рік |
Вироблення електроенергії, млрд. квт. год |
Газ, млрд. м3 |
Нафта, млн.т |
Вугілля, млн.т |
Чавун, млн.т |
Сталь, млн.т |
Прокат, млн.т. |
1990 |
298,5 |
28,1 |
5,3 |
193 |
44,9 |
48,5 |
38,6 |
1995 |
194,0 |
18,2 |
4,1 |
83,8 |
18,0 |
18,7 |
16,6 |
2000 |
171,4 |
17,9 |
3,7 |
62,4 |
25,7 |
25,8 |
22,6 |
2001 |
173,0 |
18,4 |
3,7 |
61,7 |
26,4 |
27,1 |
25,4 |
2002 |
173,7 |
18.7 |
3,7 |
59,5 |
27,6 |
27,4 |
26,4 |
2003 |
180,4 |
19,3 |
3,9 |
59,8 |
29,5 |
28,9 |
22,5 |
2004 |
182,2 |
20,5 |
4,3 |
59,4 |
31,0 |
28,9 |
23,2 |
2005 |
186,1 |
20,8 |
4,4 |
60,4 |
30,7 |
27,9 |
22,7 |
2006 |
193,4 |
21,1 |
4,5 |
61,7 |
32,9 |
27,9 |
22,4 |
2007 |
196,3 |
21,1 |
4,5 |
58,9 |
35,6 |
29,0 |
24,5 |
2008 |
192,6 |
21,4 |
4,3 |
59,5 |
31,0 |
23,3 |
20,5 |
2009 |
173,6 |
21,5 |
4,0 |
55,0 |
25,7 |
15,7 |
16,1 |
Зміну виробництва за роки незалежності у ГМК і ПЕК показано на рис. 4.6.
Рис. 4.6. Зміна виробництва у ГМК і ПЕК за роки незалежності
Як можна побачити на рис. 4.6, падіння виробництва у ГМК і ПЕК у натуральних одиницях склало від 24 до 72%. Найбільш цікаво прослідкувати зміни виробництва в машинобудуванні, бо ПЕК, ГМК і машинобудування - це один взаємопов’язаний технологічний ланцюг. ПЕК і ГМК - це початкові стадії, а машинобудування - це кінець технологічнго ланцюга.
Падіння виробництва найважливіших видів машинобудівної продукції за роки незалежності наведено в табл. 4.3 [57, 58].
Таблиця 4.3
Виробництво найважливіших видів машинобудівної продукції в Україні у 1990-2009 рр.
Види машинобудівної продукції |
Виробництво (шт.) |
||||
1990 р. |
1997 р. |
2001 р. |
2007 р. |
2009 р. |
|
Великі електромашини |
4716 |
181 |
230 |
148 |
44 |
Металорізальні верстати |
37728 |
2391 |
1156 |
336 |
97 |
Деревообробні верстати |
9006 |
2563 |
1350 |
3160 |
1419 |
Кувально-пресові машини |
10813 |
492 |
397 |
160 |
44 |
Автокрани |
3698 |
67 |
80 |
812 |
699 |
Екскаватори |
11162 |
330 |
124 |
584 |
143 |
Вантажні автомобілі |
25096 |
3386 |
6271 |
11400 |
2500 |
Трактори |
106200 |
4645 |
3642 |
3025 |
1445 |
Падіння виробництва найважливіших видів машинобудівної продукції за роки незалежності розраховано на рис. 4.7.
Рис. 4.7. Падіння виробництва машинобудівної продукції з 1990 по 2009 рр.
Як видно з наведеного рисунку, падіння виробництва машинобудівної продукції було в рази. Так, наприклад, виробництво кувально-пресових машин скоротилося в 246 разів, тракторів – у 73 рази, металорізальних верстатів – у 39 разів тощо.
Проаналізуємо інформацію щодо структури пр омисловості у 1990 і 2009 роки, і зіставимо ії з класифікацією технологічних устроїв (таблиця 4.1) і побудуємо єдину таблицю щодо зміни технологічних устроїв (табл. 4.4).
Таблиця 4.4
Технологічні устрої промисловості України у1990-2009 рр.
Промисловість |
Структура промисловості у 1990 році., % |
Технологічний устрій у 1990 р. |
Структура промисловості у 2009 році., % |
Технологічний устрій у 2009 році |
Добувна |
5 |
1 |
8,4 |
1 |
Легка |
11,6 |
1 |
0,9 |
1 |
Харчова |
18,7 |
1 |
19,8 |
1 |
Частка 1 устрою,% |
35,3 |
29,1 |
||
Чорна металургія |
12,6 |
2 |
17,5 |
2 |
Хімічна та нафтохімічна |
6,1 |
2 |
6,0 |
2 |
Виробництво та розподілення електроенергії, газу та води |
3,2 |
2 |
22,4 |
2 |
Виробництво коксу, продуктів нафтопереробки |
7,2 |
2 |
6,7 |
2 |
Частка 2 устрою,% |
29,1 |
52,6 |
||
Машинобудування |
28,4 |
4 |
10,6 |
3 |
Інші |
7,2 |
|
7,7 |
|
Разом |
100 |
|
100 |
|
Зміна технологічного устрою такої галузі як машинобудування пояснюється наведеними в таблиці змінами виробництва у натуральних одиницях. Фактично машинобудування з масового виробництва продукції у 1990 році перейшло на одиничний випуск у 2009 році. Зміну технологічних устроїв у промисловості України наведено на рис. 4.8.