4. Типи зовнішньо-торгівельної політики держави. Державне регулювання міжнародної торгівлі.

Розрізняють 2 типи торгівельної політики:

• протекціонізм;

• вільна торгівля.

Протекціонізм – політика, спрямована на захист національну економіку від іноземних конкурентів. Вона реалізується через фінансову підтримку національного виробника через стимулювання експорту і обмеження імпорту.

Недоліком такої політики є те, що захищаючи національну економіку від зовнішньої конкуренції вона сприяє виявленню в ній застійних явищ, тобто посилює політичні тенденції на внутрішньому ринку знижує конкурентоспроможність національних товарів.

Вільна торгівля (торговий лібералізм) – торгівля без обмежень, без державного втручання. За вільної торгівлі, вже не держава, а ринок регулює експорт та імпорт товарів та послуг.

Вільна торгівля обмежує монополію і стимулює конкуренцію. Це змушує вітчизняні підприємства впроваджувати передові технології, підвищувати якість своєї продукції, що сприяє економічному зростанню країни.

В реальній практиці зовнішньо-торгівельна політика кожної країни є змішаною.

Всі методи державного регулювання міжнародної торгівлі поділяються на економічні та неекономічні.

Економічна складається з тарифних та нетарифних.

Митний тариф – це систематизований перелік ставок мит, встановлених для оподаткування експортних чи імпортних товарів.

Мито – це обов’язковий граничний збір, який накладається на товари під час перетину ними митної території України.

Функції мита:

• протекціоністська (захист національного виробника від іноземних конкурентів);

• фіскальна (джерело надходжень коштів до бюджету);

• балансування (позитивний вплив на стаж платіжного балансу)

Види мит:

1. за способом стягнення:

• адвалерні - нараховується у %-ках до митної вартості товару, який обкладається митом (наприклад 10% від митної вартості). Незалежно від ціни товару адвалерне мито призводить призводить до зростання кінцевої ціни товару на розмір ставки мита.

• специфічні – нараховується у встановленому грошову розмірі на одиницю товару, обкладається митом (10 євро за тонну).

• комбіновані – 10% від митної вартості товару, але не менше ніж 10 євро/тонну

2. за походженням:

• автономні – вводяться на основі односторонніх рішень органів державної влади країни, їх ставки є найвищими. Зазвичай застосовується до товарів, що імпортувалися з країн з якими дана країна не має вкладених торгівельних угод.

• конвенційні – встановлюється на основі двосторонніх або багатосторонніх угод між країнами. Вони є нижчими, ніж автономні.

• преференції – пільгові мита, які встановлюється на основі багатосторонніх угод на товари, що походять з країн, які користуються товарними преференціями.

3. за об’єктом укладання:

• імпортні;

• експортні;

• транзитні.

4. за характером дії:

• сезонні (застосовується для регулювання торгівлі товарів сезонного характеру);

• спеціальні (застосовується як засіб захисту національного товаровиробника у наступних випадках: коли товари ввозяться на митну територію України, або за таких умов, що заподіють шкоду національному виробнику, або як заходи у відповідь на дискримінаційні або недружні дії ін. держав);

• антидемпінгові (застосовується якщо на території країни ввозиться товар, який є демпінгом);

• компенсаційні (застосовується щодо імпорту тих товарів під час виробництва яких застосовуються субсидії)

5. за типами ставок:

• постійні;

• змінні.

6. за способом нарахування:

• митні ставки;

• ефективні.

До нетарифних методів державного регулювання міжнародної торгівлі належать:

1. квотування – обмеження по вартості або кількості, які вводяться на експорт або імпорт певних товарів, які ввозяться (вивозяться);

2. ліцензування – передбачає надання імпорту і експорт спец. дозволу ліцензій на вивезення або ввезення певного товару, протягом встановленого терміну часу. Розрізняють такі види:

• відкрита;

• генеральна;

• разова.

3. добровільні обмеження експорту – це кількісне обмеження, що базується на зобов’язані одного з партнерів добровільно обмежити або залишити незмінними обсяг експорту товарів на певний період часу;

4. державні закупівлі – метод згідно з яким підприємства і організації мають купувати товари у національного виробника, навіть якщо вони дорожчі ніж імпортні.

Методи стимулювання експорту:

• субсидії – грошові виплати, спрямовані на підтримку національного виробника;

• експортне кредитування – метод, що передбачає фінансове стимулювання і здійснюється у формі пільгових кредитів експортерам національної продукції;

• демпінг – вивезення товарів за цінами нижчими ніж на внутрішньому та світовому ринку;

Демпінг розрізняють:

• епізодичний;

• доцільний;

• постійний;

• зворотній;

• взаємний.