5.2. Післяопераційні ускладнення

У їхнє число входять:

- Розбіжність країв рани й рухливість імплантатів, що найчастіше зустрічається в післяопераційному періоді. Основною причиною є порушення техніки накладення швів.

- Погано зав'язані вузли.

- Прокол голкою близько до краю рани й надмірно сильне затягування швів, що приводить до прорізання швом краю рани на тлі післяопераційного набряку.

- Фіксація швом тільки слизової оболонки, без захоплення окістя (особливо у фронтальному відділі нижньої щелепи).

- Подворачивані краю рани (відсутність контакту між раневими поверхнями) і внаслідок цього розбіжність її країв.

- Натяг країв рани, особливо коли використають субпериостальні й деякі типи циліндричних і гвинтових імплантатів, що піднімаються над поверхнею кости альвеолярного відростка.

5.3. Ускладнення запального характеру після імплантації

Запальні ускладнення після імплантації зустрічаються досить рідко. При віявленні схильності організму до формування надлишкової запальної реакції, призначаються протизапальні препарати. Разом з тим, основні причини можливих запальних ускладнень наступні:

- Утворення й нагноєння подслизистой або поднадкостничной гематоми.

- Утворенням свищевого ходу при наявності стороннього предмета (залишки пломбировочного матеріалу, корінь зубів).

- Періостити в зоні імплантату, що виникли після пломбування кореневих каналів розташованих поруч із ним зубів. Ці типи запалення, як правило, не представляють серйозної небезпеки для самих імплантатів. Лікування полягає в розкритті абсцесу й проведенні протизапального лікування.

- Некроз і секвестрація кісткової тканини альвеолярного відростка (рис 5.3.1).

Розглянемо докладніше останній випадок. Розбіжність країв рани через 5 - 7 днів після операції є ознакою, що вказує на запальний процес у кістковій тканині. Повторне накладення швів, як правило, не дає ефекту й розбіжність країв відбувається знову, оголюється кісткова поверхня альвеолярного відростка. Спроби негайного закриття оголеної ділянки кості звичайно не дають позитивного результату, так само як і проведена лікарська терапія. Через 4 - 5 тижнів після операції відбувається секвестрація фрагмента, що оголився, альвеолярного відростка, при цьому може частково оголитися шийка або плече імплантату. Після цього рана швидко гранулює й епителизируется.

У цьому випадку необхідно провести контрольну рентгенографію й оцінити стан тканин навколо імплантату, що часто все-таки вдається зберегти.

У цій ситуації тактикові відносно імплантату визначають наступні фактори:

- ступінь його стійкості;

- наявність або відсутність запалення в м'яких тканинах альвеолярного відростка;

- стан кісткової тканини навколо тіла імплантату за даними рентгенограми.

Тактика лікування полягає в проведенні медикаментозної терапії й активний хирургической санації вогнищ запалення. При частковому оголенні субпериостальних імплантатів проводиться відсікання частини, що оголилася, якщо це не порушує фіксацію імплантату.

За умови якісного протезування й ретельної гігієни порожнини рота імплантат може успішно функціонувати протягом багатьох лет навіть при частковому оголенні внутрікісткової частини. Виключення становить імплантат, покритий гидроксилапатитом.

У тих випадках, коли з'являється рухливість імплантату, зберігається запалення в тканинах навколо його шийки, а на рентгенограмі видна активна резорбція навколишньої кісткової тканини, те його необхідно видалити. Досвід показує, що спроба зберегти імплантат у такій ситуації приводить до прогресуючої резорбції кісткової тканини. В остаточному підсумку, після його видалення й загоєння рани, відбувається деформація альвеолярного відростка, що утрудняє наступне протезування або реинплантацию.

Існують дві основні причини, що викликають запалення кісткової тканини альвеолярного відростка й наступну секвестрацію.

По-перше, недостатнє охолодження або використання тупих борів при препаруванні кісткової тканини в ході формування ложа.

По-друге, наявність у пацієнтів захворювань, які погіршують процес регенерації тканин, у тому числі й кісткової. Часто пацієнти, прагнучи позбутися від знімних протезів, навмисне приховують їхню наявність. При зборі анамнезу й бесіді з пацієнтом до операції необхідно роз'яснити, що приховання яких-небудь соматических захворювань може привести до розвитку ускладнень й утруднить виготовлення навіть традиційних протезів.

Основною причиною дезінтеграції імплантатів у результаті запальної реакції є активація протеолитических ферментів, що беруть участь в остеогенезе. Це є пусковим елементом, що потім запускає другу стадію запальної реакції - активацію ферментів еластази й катепсина, які викликають деструкцію коллагена, що приводить до руйнування кісткової тканини на поверхні імплантату. Відбувається її некроз або частковий лізис, що викликає дезінтеграцію імплантату.

Важливе значення при лікуванні ускладнень має їхня своєчасна діагностика. Хоча з появою інтенсивного болю або набряку тканин у зоні імплантату пацієнти самі звертаються до лікаря, однак важливо проводити ранню діагностику ускладнень й їхнє своєчасне лікування. Диспансерне спостереження дозволяє віявити ускладнення на самій ранній стадії, часто ще до появи клінічних симптомів.

Статистичні дослідження доводять, що паління серйозно порушує загоєння рани й істотно збільшує ризик периімплантита. З погляду дентальної імплантології, якщо пацієнт викурює менш 5 сигарет у день, те його можна дорівняти до некурящих, але при споживанні більше 15 сигарет у день ризик виникнення ускладнень значно підвищується.

Відсутність прикріплення епітелію ясна до шийки імплантату є ахилесовой п'ятої імплантології. У нормі слизова манжета охоплює імплантат і має здоровий вигляд, однак навіть у цьому випадку гістологічна картина показує ознаки подразнення й хронічного запалення тканини. У зв'язку із цим, кожен пацієнт повинен складатися на диспансерному обліку не тільки в ортопеда, але й у пародонтолога, що повинен періодично здійснювати професійну гігієну порожнини рота й, якщо буде потреба, проводити пародонтологічне лікування.

Для поднадкостничних імплантатів типовим ускладненням є оголення каркаса через неточний збіг його форми з підлягаючою кісткою й наступне запалення (мал. 5.3.2).