Геополітичні коди сша

Не буде перебільшенням стверджувати, що головний зміст кодів цього рівня визначається наявністю ядерної зброї, особливо з «ери балістичних ракет», що почалася в 1960-і роки, дуже велика точність попадання в обрані цілі, а також мобільність розміщення (шахти, підводні човни, бомбардувальники) - всі ці характеристики зробили переворот в ієрархії стратегічних сил.

Багато впливаю географічні чинники (острівне положення, геоморфологічні особливості, метеорологічні умови тощо) втратили для світової геостратегії свій початковий сенс. Епоха «великих батальйонів» як основних елементів традиційних стратегій з появою «атома» і балістичних ракет повністю завершилася. У зв'язку з такими радикальними змінами світові держави переглянули свої геополітичні коди і доктрини, засновані на них.

Розглянемо, як формувалися глобальні геополітичні коди в ряді ключових для світової геополітики країн після Другої світової війни.

Геополітичні коди США. Зовнішня політика США після Другої світової війни визначається поняттям «стримування», мається на увазі оборонну позицію проти супротивника - СРСР. При переході від «стримування» як загального терміну на рівень оперативних кодексів виявляється, що в різний час зміст поняття досить істотно змінювалося. Утворилася ціла «сім'я» кодексів, для яких застосовувався загальний термін «стримування».

Одним з найвідоміших в літературі був кодекс відомого американського дипломата Дж. Кеннана. Американський дослідник Геддіс відзначає, що в 1945 р. США дотримувалися політики «єдиного світу», намагаючись залучити СРСР у новий світовий порядок. Це «стримування шляхом інтеграції» зазнало невдачі. СРСР переслідував інші цілі, і універсалістські ідеї були марні. Тоді в 1947 р. у відносинах з СРСР була взята більш тверда лінія - так звана позиція «терпіння і твердості», кульмінацією якої стала доктрина американського президента Трумена, схвалення Конгресом США майбутнього введення британських військ в Грецію і Туреччину. Трумен проголосив обіцянку щодо підтримки «вільних народів» всюди. Між 1945 і 1947 рр.. збройні сили США були скорочені з 12 млн до 1,5 млн, що супроводжувалося еквівалентним скороченням оборонного бюджету.

У 1947 р. держсекретар США Дж. Маршалл призначив Кеннана, областю дослідження якого був СРСР, директором планування політики Держдепартаменту. Як нам вже відомо, саме в цей час в журналі «Форін Аффеарс» з'явилася його стаття, аналізувала радянську зовнішню політику та її наслідки для США.

Кодекс стримування Кеннана включав в себе геополітичні важливі позиції. Не всі райони світу в рівній мірі важливі з точки зору безпеки США. Він виділив чотири життєво важливих центри влади, що мають промисловий потенціал, здатний витримати сучасну війну проти США: Великобританія, Німеччина, Японія і СРСР, які разом з США становили, за Кеннаном, п'ять центрів влади. У 1947 р. тільки один з цих центрів влади, СРСР, був ворожий США. Проблема, за ідеями Кеннана, полягала в запобіганні повторення ситуації під час Другої світової війни, коли два з цих силових центрів, Німеччина і Японія, разом загрожували безпеці США. Засобом досягнення цієї мети була традиційна стратегія рівноваги сил. Це означало, що не можна було допустити вакууму влади в Німеччині і Японії. Їх необхідно було перетворити на дружні держави, аналогічні Великобританії.

Кодекс Кеннана не передбачав подальшого втручання у внутрішні справи цих або будь-яких інших держав. Це повинно було стати класичною гегемоніальною політикою балансу сил, при якій США, перебуваючи в стороні, використовують дипломатичні та інші засоби для запобігання ворожої їм коаліції: «Слід зазначити, що виділені Кеннаном території не входили в американську сферу впливу в Європі чи Азії, а лише фіксувалися як фактичні центри влади в регіонах, незалежних як від СРСР, так і від контролю США ».

Отже, політика США полягала в економічній, а не військовій підтримці дружніх держав. Кеннан був твердим прихильником плану Маршалла для Західної Європи і наполягав на тому, щоб економічна допомога розподілялася самими європейцями, а не американцями. У його геополітичному коді радянська загроза розглядалася скоріше як політична, ніж військова. План Маршалла був направлений на запобігання економічного краху Європи, від якого отримав би політичні вигоди тільки СРСР.

Геддіс виділяє чотири різних глобальних геополітичних кодекси між 1949 і 1979рр. Всі чотири кодекси грунтувалися на положенні про суперництво між США і СРСР, проте вони мали різні тлумачення природи цього конфлікту і, отже, пропонували різні політичні рішення. Всі ці кодекси принципово відрізнялися від кодексу Кеннана тим, що пропонували замість ізолювання ворога або його оточення, переслідування.

• Після 1949 р. центр світової політики змістився в Азію. Кодекс Кеннана не витримав союзницьких відносин соціалістичного Китаю з СРСР та початку Корейської війни. Ці події неминуче привели до переосмислення геополітичної концепції, що породило відомий документ «Доктрина Ради Національної Безпеки США - 68». Теоретично концепція розмаїття світу Кеннана змінилася концепцією однаковості. «Поразка США в будь-якому місці є поразкою скрізь» Ядерного зброя стала основним засобом запобігання комуністичної загрози. Ключовим стало розширення таємної діяльності ЦРУ, що включало пряме втручання у внутрішні справи інших держав.

• З обранням у 1960 р. президентом США Джона Кеннеді з'явилися перші ознаки повернення до понять балансу сил і різноманітності. Це виразилося у відомій доктрині «гнучкого реагування». Однак в силу ряду причин, зокрема події на Кубі, змагання між комунізмом і капіталізмом вийшло знову вперед. В'єтнам став символом опору США проти комунізму.

• Після поразки США у В'єтнамі головним стратегом в адміністрації президента Річарда Ніксона, який остаточно вивів війська США з В'єтнаму, став Генрі Кіссінджер - історик, що спеціалізувався на політиці європейських держав XIX століття. Моральний хрестовий похід проти комунізму був замінений прагматичною практикою силової політики. Виходячи з такого підходу, конкретне завдання полягало ​​як роздробити комуністичний блок. Дійсно, комуністичний моноліт став дробитися з розколу між Тітовською Югославією і СРСР в 1948 р., Китаєм і СРСР, з початком критики культу особи Сталіна в СРСР.

• В кінці 1970-х - початку 1980-х років майже повторилися результати «політики стримування». Ідеологічне трактування відроджується знову, але вже представляє СРСР у вигляді «імперії зла», так що «політика відкинення» повернулася. Доктрина 40-го президента Рональда Рейгана передбачала підтримку повстанських груп, які воюють з комуністичними режимами на трьох континентах, особливо в таких країнах, як Ангола, Афганістан, та державах Центральної Америки. Останній регіон займав в американській політиці найбільш важливе місце.

Нарешті, до кінця 1980-х років «кодекси стримування» США завершили повний оборот, досягнувши дружніх відносин з СРСР.

З урахуванням того, що США визначали геополітичний світовий порядок під час «холодної війни», в усякому разі на Заході, геополітичні коди інших країн підлаштовувалися або суперечили поглядам США на світ. Навіть СРСР змушений був враховувати зміни в кодах США.