12.Цивілізаційні аспекти економічного розвитку

Універсальною закономірністю прогресу економічного розвитку є поступовий перехід від нижчих до вищих ступенів розвитку продуктивних сил. В історії еволюції суспільства вирізняють кілька етапів, які поступово змінювали один одного. Сформувались і відповідні критерії визначення цих етапів. Найтиповіші їх визначення ґрунтуються на таких підходах: формаційному, цивілізаційному, технологічному.

Формаційна концепція розглядає розвиток суспільного виробництва і взагалі людського суспільства. Розвиток суспільства базується на розвитку виробництва матеріальних благ. Продуктивні сили — це така ланка, яка визначає весь розвиток, але діє не відокремлено, а в сукупності з виробничими відносинами; це діалектично пов’язані сторони єдиного способу виробництва. Продуктивні сили — динамічніша, революційна сторона. Вони визначають розвиток виробничих відносин. У свою чергу, виробничі відносини впливають на продуктивні сили. Оскільки продуктивні сили динамічніші, розвиваються швидше, виникає гострий конфлікт між цими сторонами. Виробничі відносини перетворюються з рушійної сили продуктивних сил на їх гальмо. Розв’язання цього конфлікту потребує заміни застарілих виробничих відносин на прогресивніші, які відповідають рівню та характеру продуктивних сил. Це пояснюється об’єктивною потребою розвитку суспільства, і саме в цьому реалізується зміст соціально-економічного закону — обов’язкової відповідності виробничих відносин рівню та характеру розвитку продуктивних сил.

Соціально-економічну формацію, становить спосіб виробництва в сукупності з адекватною надбудовою, різноманітними та характерними для неї формами діяльності людей.

В історії розвитку людства вирізняють кілька типів соціально-економічних формацій, які послідовно формувались, а далі так само змінювалися: первіснообщинну, рабовласницьку, феодальну, капіталістичну. Поряд з ними у 20—80-х роках XX ст. у цілому ряді країн, зокрема СРСР, країнах Східної і Центральної Європи існував соціалістичний лад.

У цивілізаційній концепції наголошується на тому, що кожному типу цивілізації притаманний специфічний для умов її розвитку домінуючий об’єкт власності, який у своєму конкретному втіленні найповніше відображає спосіб взаємодії людини з природою, досягнутий рівень суспільно-продуктивної сили її праці і відповідно формаційні особливості привласнення засобів і результатів виробництва.

Для доцивілізаційних етапів розвитку людства таким об’єктом було природне середовище — земля та існуючий на ній тваринний і рослинний світ, які в своїй цілісності органічно зливалися з суб’єктом їх привласнення — первинною людиною. За цих умов члени первісних суспільних утворень — сім’ї, роду, общини — бездумно ставилися до навколишнього середовища як до природної передумови існування.

На етапі аграрної цивілізації домінуючим об’єктом власності також була земля. Проте завдяки розвитку суспільної продуктивності праці вона поступово перетворилася з колективної основи існування людини на знеособлений засіб її виробничої діяльності.

У період розвитку індустріальної цивілізації, зокрема машинного виробництва, вперше в історії домінуючим об’єктом власності стали створені людиною предмети виробничого призначення і насамперед знаряддя праці. Необхідність високої концентрації індустріальних засобів виробництва зумовила прискорення розриву між працею і власністю, відрив робочої сили від об’єктивних умов її продуктивного використання. Зрештою засоби виробництва, відчужені від робочої сили, набрали форми капіталу, що перетворився на основу виробничих відносин індустріального суспільства. Відповідно до цього приватна власність на засоби виробництва стала панівною формою економічної системи капіталізму на базі ринкових відносин.

У постіндустріальній структурі виробництва зароджуються принципово нові процеси у відносинах власності завдяки розвитку сучасної технологічної революції. Насамперед йдеться про те, що домінуючим об’єктом власності стає інформація, яка втілює в собі затрати переважно інтелектуальної робочої сили.

Логіка сучасного економічного розвитку відображає ефективність змішаної багатоукладної економіки ринкового типу, яка функціонує на базі органічного поєднання різних форм власності та використання диференційованих механізмів їх регулювання й управління.