2. Суспільний розвиток

Найбільш впливовою частиною населення Франції на початку XVI ст. було дворянство. Французьке дворянство на відміну від німецького не прагнуло незалежності. Становище привілейованого стану в централізованій державі його влаштовувало, оскільки дворяни отримували величезну платню, пенсії, подарунки від короля. Залишалося лише кілька родів старої знаті (Гізи, Бурбони, Монморансі), які ще зберігали великий вплив і гуртували довкола себе прихильників з-поміж середніх і дрібних дворян.

У складі єдиного привілейованого стану французького дворянства в цей час склалися дві самостійні верстви - старе і нове дворянство.

Починаючи з середини XV ст. до складу спадкового, родовитого дворянства, що походило зі старовинних рицарських родів вливалися за можні городяни (вулиці, цехові майстри), які отримували дворянство купівлею, через королівську милість або володіння посадою високого рагу. відтепер казали що є "дворяни шлаги"("дворяни, які походить з дворянського роду") і звичайні дворяни.

Різниця між старим і новим дворянством полягала у відсутності рівних привілеїв. Новий дворянин не був зобов'язаний військовою службою, яка залишалася привілеєм родовитого дворянства. Військова служба звільняла спадкове дворянство від сплати податків. Нове дворянство не сплачувало податків лише якщо залишало свою попередню торгівельну або фінансову діяльність.

Шлях у дворянство через посади в державному апараті був найпоширенішим. На початку XVII ст. у Франції склалася численна верства чиновницького дворянства, яке називали "дворянством мантії". Воно скуповувало землі родовитого дворянства, яке розорилося під час "революції цін", поєднувало свою діяльність а державній службі з дворянським землеволодінням.

У XVI—XVII ст. у Франції формувалися ринкові відносини. Цей процес відбувався досить повільно: заважали феодальні пережитки, станові привілеї дворянства і духовенства, відсутність політичних прав у підприємців. Характерною рисою тогочасної Франції було зростання кількості заможних підприємців-буржуа та їхнє невідповідне становище в суспільстві.

Центрами формування нових відносин ставали міста. Центром розвитку парфумерії, ювелірної справи, виготовлення скляного посуду, меблів, одягу зробився Париж, столицею французького друкарства і банківської справи — Ліон. Чотири рази на рік тут відбувалися славнозвісні Ліонські ярмарки, в яких брали участь купці з усієї Європи. Під час здійснення торговельних операцій купці почали використовувати замість металевих грошей письмові кредитні зобов'язання. Найбільшим портовим містом, через яке здійснювалася середземноморська торгівля Франції, залишався Марсель. Водночас зростало значення західних і північних портів, розташованих на узбережжі Атлантичного океану, — Бордо, Ла-Рошелі, Нанта, Гавра.

Поступово у більшості галузей французької промисловості мануфактури витіснили цехове ремесло.Особливо багато мануфактур з'явилось у галузі виробництва сукна, лляних і шовкових тканин. На славнозвісних Ліонських шовкових мануфактурах працювало близько 12 тис. найманих працівників. А втім, порівняно з Англією та Нідерландами формування ринкових відносин у Франції відбувалося набагато повільніше, переважна більшість населення країни, як і раніше, була зайнята в сільському господарстві.

З розвитком підприємництва й торгівлі у Франції формувалася буржуазія. Вона відігравала значну роль у розвитку економіки, позичала гроші збіднілому "дворянству шпаги", але залишалися політично безправною. Однак, що більше зростала могутність буржуазії, то більше вона шукала можливостей впливати на державне життя. Виходячи зі своїх інтересів, буржуазія підтримувала королівську владу в її боротьбі проти старого дворянства за єдність і цілісність країни. Водночас, купуючи державні посади, буржуа ставали “дворянамимантії”.