IV. Національна належність капіталу підприємств:

• національні (капітал підприємств належить підприєм­цям своєї країни);

• іноземні (капітал підприємств повністю є власністю іноземних громадян);

• змішані (капітал підприємств належить громадянам різ­них країн).

V. Галузево-функціональні види діяльності:

• промислові;

• сільськогосподарські;

• будівельні;

• транспортні;

• торговельні;

• лізингові;

• банківські

• та ін.

VI. Розміри підприємств за чисельністю працівників:

• малі, до яких належать (за чисельністю працюючих):

1. у промисловості та будівництві - до 200 чол.;

2. у інших галузях виробничої сфери - до 50 чол.;

3. у науці і науковому обслуговуванні - до 100 чол.;

4. у галузях невиробничої сфери - до 25 чол.;

5. у роздрібній торгівлі - до 15 чол.;

• середні;

• великі.

Розміри малих, середніх і великих підприємств за чисельністю працюючих законодавчо регулюються у Господарському Кодексі України згідно з яким до малих підприємств належать підприємства чисельністю до 50 чоловік і річним обсягом реалізації еквівалентним 500 тисячам Євро, великими вважаються підприємства чисельність яких перевищує 1000 осіб, а обсяги реалізації продукції. послуг еквівалентні 5 млн Євро...

Існують інші класифікаційні ознаки підприємств, на­приклад, за типом виробництва, за ступенем спеціалізації, але перелічені є найважливішими.

Підприємницькі структури мають право на добровіль­них засадах об'єднувати свою інноваційну, виробничу, мар­кетингову, постачальницько-збутову, фінансову та соціаль­ну діяльність. Такими об'єднаннями можуть бути: асоціа­ції, корпорації, концерни, консорціуми, трести, синдикати, картелі, холдинги, фінансові групи.

В Україні найбільш поширеними формами об'єднання підприємств є:

- асоціація - найпростіша форма договірного об'єд-

нання підприємств з метою постійної координації господарської діяльності; асоціація не має права втручатись у виробничу і комерційно-фінансову дія­льність своїх членів;

- корпорація - договірне об'єднання господарських

суб'єктів на засадах інтеграції та виро­бничих інтересів з делегуванням їй окремих повноважень;

- консорціум - тимчасове статутне об'єднання проми-

слового і банківського капіталу для ре­алізації певної підприємницької ідеї, інвестиційного проекту;

- концерн - об'єднання підприємницьких структур,

що характеризується органічним поєд­нанням власності та контролю, найчас­тіше з використанням принципу дивер­сифікації виробництва;

- холдинг - організаційна форма об'єднання інвестиційних ресурсів; утворення, яке без­посередньо не займається виробничо-господарською діяльністю, а спрямо­вує свої фінансові кошти на придбання контрольного пакету акцій інших під­приємств. Кожна з цих форм має свої переваги і недоліки і може використовуватись залежно від умов внутрішнього і зовніш­нього середовища підприємства (ринку).

Економіка сучасних вітчизняних підприємств має ряд особливостей, які пов'язані з неузгодженістю рішень на дер­жавному рівні, нестабільністю законодавчої бази, високим рівнем податків, «втечею» кваліфікованих кадрів. Такі не­гативні моменти спричиняють низький рівень іноземного інвестування в економіку України, обертання значної маси грошових коштів поза банками, «перелив» капіталів зі сфе­ри виробництва у сферу торгового бізнесу через відсутність стимулів і пільг для вітчизняних товаровиробників та ін.

Усунення таких негативних явищ дало б можливість по­ліпшити роботу вітчизняних підприємств, створити умови для стабілізації їх власного становища та для наповнення бюджету держави. Для ефективної господарської діяльності підприємству необхідно ма­ти стійкий фінансовий стан, щоб за рахунок власних коштів формувати власні активи, не допускати необґрунтованої дебіторської та кредиторсь­кої заборгованості, розраховуватись вчасно за своїми зобов'язаннями. Однак економічна криза в країні призводить до того, що погіршується фінансовий стан багатьох суб'єктів господарювання, зростає кількість збиткових підприємств, збільшується дебіторська та кредиторська за­боргованості, затримуються або не здійснюються вчасно платіжні зо­бов'язання. Тобто створюються умови для банкрутства підприємств.

Необхідно розрізняти поняття неплатоспроможність і банкрутство.

Неплатоспроможність — неспроможність суб'єкта підприємницької діяльності виконати грошові зобов'язання перед кредиторами після на­стання встановленого строку їх сплати, в тому числі по заробітній платі, а також виконати зобов'язання щодо сплати податків і зборів (обов'язко­вих платежів) не інакше як через відновлення платоспроможності.

Банкрутство — визнана господарським судом неспроможність борж­ника відновити свою платоспроможність та задовольнити визнані судом ви­моги кредиторів не інакше як через застосування ліквідаційної процедури.

Суб'єкт банкрутства (банкрут) — боржник, неспроможність якого виконати свої грошові зобов'язання встановлена господарським судом. Суб'єктами банкрутства не можуть бути відокремлені структурні підроз­діли юридичної особи (філії, представництва, відділення тощо).

Боржник — суб'єкт підприємницької діяльності, неспроможний ви­конати свої грошові зобов'язання перед кредиторами, у тому числі зо­бов'язання щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), про­тягом трьох місяців після настання встановленого строку їх сплати.

Кредитор - юридична або фізична особа, яка має у встановленому порядку підтверджені документами вимоги щодо грошових зобов'язань до боржника, щодо виплати заборгованості із заробітної плати працівни­кам боржника, а також органи державної податкової служби та інші державні органи, які здійснюють контроль за правильністю та своє­часністю справляння податків і зборів (обов'язкових платежів).

Конкурсні кредитори — кредитори за вимогами до боржника, які виникли до порушення провадження у справі про банкрутство та вимо­ги яких не забезпечені заставою майна боржника. До конкурсних креди­торів належать також кредитори, вимоги яких до боржника виникли внаслідок правонаступництва за умови виникнення таких вимог до пору­шення провадження у справі про банкрутство.

Поточні кредитори — кредитори за вимогами до боржника, які ви­никли після порушення провадження у справі про банкрутство.

Умови і порядок визнання банкрутства, порядок здійснення проце­дури банкрутства, задоволення претензій кредиторів визначаються Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

Причини банкрутства підприємств можна поділити на дві групи:

зовнішні та внутрішні.

Зовнішніі - об'єктивні по відношенню до підприємства-банкрута:

- різке скорочення попиту на продукцію та падіння цін на неї;

- підвищення цін на сировину, матеріали, енергоресурси;

- політична та соціально-економічна ситуація в державі;

- природна стихія тощо.

Внутрішні — суб'єктивні, які залежать від керівництва та спеціаліс­тів підприємства:

- недоліки у виробничо-технічній та економічній політиці;

- несвоєчасна і неадекватна реакція на зміни в ринковому середовищі;

- нераціональна організаційна структура;

- помилки у виборі лінії та стратегії розвитку, широкомасштабних інвестиційних проектів, об'єктів діяльності тощо.

Існують такі симптоми неплатоспроможності підприємства:

- зменшення обсягів реалізації продукції;

- спад попиту на продукцію;

- зниження прибутковості виробництва;

- втрата клієнтів та покупців;

- збільшення обсягу неліквідних оборотних активів;

- неритмічність виробництва;

- низький рівень використання виробничого потенціалу;

- збільшення витрат на виробництво та реалізацію продукції;

- зниження рівня продуктивності праці;

- скорочення кількості робочих місць;

- зростання конфліктних ситуацій, часта зміна керівників різних

рівнів, невиконання прийнятих рішень.

Реструктуризація підприємства — здійснення організаційно-госпо­дарських, фінансово-економічних, правових і технічних заходів, спрямова­них на реорганізацію підприємства, зокрема шляхом його поділу з перехо­дом боргових зобов'язань до юридичної особи, що не підлягає санації, якщо це передбачено планом санації, на зміну форми власності, управління, ор­ганізаційно-правової форми, що сприятиме фінансовому оздоровленню під­приємства, збільшенню обсягів випуску конкурентоспроможної продукції, підвищенню ефективності виробництва та задоволенню вимог кредиторів. Реструктуризація підприємства спрямована на розв'язання двох основних завдань:

- по-перше, оперативно забезпечити виживання підприємства;

- по-друге, відновити конкурентоспроможність підприємства на

ринку.

Відповідно до цих завдань і розглядають взаємозв'язані форми і ви­ди реструктуризації підприємств.

За формами реструктуризація поділяється на оперативну та стратегічну.

За оперативної реструктуризації підприємства розв'язуються дві основні проблеми: забезпечення ліквідності й суттєве поліпшення ре­зультатів діяльності підприємства. Період оперативної реструктуризації триває приблизно 3-4 місяці.

Оперативні зміни на підприємстві потребують проведення таких заходів:

зміна окремих складових організаційної структури підприємства;

створення й відокремлення нових структурних підрозділів;

оперативне зниження дебіторської заборгованості;

зменшення обсягу оборотних активів шляхом виявлення та реа­лізації зайвих запасів;

відмова від пайової участі в інших підприємствах, якщо попередній аналіз підтвердив недостатню економічну ефективність такої участі;

зменшення вартості основних засобів через реалізацію зайвого обладнання, транспортних засобів тощо;

аналітична оцінка та припинення вкладання неефективних інвестицій;

удосконалення організації виробництва;

Ефективність реструктуризації підприємства характеризується слідуючими основними показниками:

- зростання продуктивності праці за рахунок впровадження сучас­ної системи машин, автоматизованих ліній тощо;

- зниження витрат виробництва;

- досягнення і зростання прибутковості;

- збільшення обсягів виробництва та продажу продукції;

- зростання грошових надходжень;

- оновлення платоспроможності й ліквідності;

- зростання обсягів експорту і завоювання внутрішнього ринку.

Слово "санація" походить від латинського "запаге", що означає оз­доровлення або одужання. Закон України "Про відновлення платоспро­можності боржника або визнання його банкрутом" дає визначення тер­мінів санація та досудова санація.

Санація — система заходів, що здійснюються під час провадження у справі про банкрутство з метою запобігання визнання боржника банкру­том та його ліквідації, спрямована на оздоровлення фінансово-господар­ського становища боржника, а також задоволення в повному обсязі або частково вимог кредиторів шляхом кредитування, реструктуризації під­приємства, боргів і капіталу та (або) зміну організаційно-правової і ви­робничої структури боржника.

Досудова санація — система заходів щодо відновлення платоспро­можності боржника, які може здійснювати власник майна (орган, упов­новажений управляти майном) боржника, інвестор, з метою запобігання банкрутству боржника шляхом реорганізаційних, організаційно-госпо­дарських, управлінських, інвестиційних, технічних, фінансово-еконо­мічних та правових заходів відповідно до законодавства до початку по­рушення провадження у справі про банкрутство.

Отже, санація — система заходів щодо попередження оголошення підприємства-боржника банкрутом і його ліквідації. Санацію підприємство проводить у трьох основних випадках:

- до порушення кредиторами справи про банкрутство, якщо під­приємство звертається до зовнішньої допомоги у спробі вийти з кризового стану;

- якщо підприємство, звернувшись до господарського суду із зая­вою про банкрутство, одночасно пропонує умови своєї санації (характерно для державних підприємств);

• якщо рішення про проведення санації виносить господарський суд на основі одержаних пропозицій задовільнити вимоги креди­торів до боржника і виконати його зобов'язання перед бюджетом.

Залежмо від масштабів кризового стану підприємства й умов на­дання йому зовнішньої допомоги виділяють два види санації:

а) без зміни статусу юридичної особи. Таку санацію здійснюють з метою усунення неплатоспроможності підприємства, якщо його кризовий стан — тимчасове явище;

б) зі зміною статусу юридичної особи підприємства. Ця форма сана­ції має назву реорганізації підприємства і передбачає здійснення процедур зміни форми власності, організаційно-правових форм діяльності та ін. Реорганізацію підприємства проводять при його глибокому кризовому стані.

Згідно із законодавством України санація вводиться на строк не більше як дванадцять місяців. На клопотання комітету кредиторів чи ке­руючого санацією або інвесторів цей строк може бути продовжено ще до шести місяців або скорочено.

1. | ПИТАННЯ ДЛЯ ЗАКРІПЛЕННЯ МАТЕРІАЛУ

2. Сформулюйте основні ознаки підприємства.

3. Назвіть права підприємства, що надані йому Законом України "Про підприємства"

4. Що собою являє державне регулювання діяльності підприємств?

5. Які недоліки притаманні ринковому механізму?

6. Визначте форми впливу держави на економіку підприємства.

7. Назвіть засоби прямого і непрямого регулювання діяльності підприємств?

8. Перелічіть класифікаційні ознаки, що визначають вид підприємства та організаційно-правові форми їхнього існування.

9.Сутність банкрутства та причини його виникнення.

10.Поняття та симптоми неплатоспроможності підприємства.

11.Послідовність етапів порушення справи про банкрутство підпри­ємства.

12.Заява про порушення справи про банкрутство.

13.Комітет кредиторів, його роль та компетенції.

14.Механізм введення мораторію на задоволення вимог кредиторів.

15.Поняття та сутність мирової угоди.

16. Процедура ліквідації (припинення діяльності) збанкрутілих під­приємств.