Тема 8 Сутність культурологічного підходу.
Для методології мистецької освіти надзвичайно важливим, на думку вчених, є положення культурологічного підходів, обгрунтовані у працях М. Бахтіна, В. Біблера, В. Дряпіки, Л. Кондрацької, О. Олексюк, О. Отич, О. Щолокової, О. Шевнюк, Г. Щербакової. Зміст культурологічного підходу розкривається завдяки виявленню закономірних зв’язків між розвитком культури і освіти та визначенням єдиної гуманістичної системи цінностей. Утворюючи тісний динамічний тандем, культура і освіта, вважають вчені, покликані забезпечити повноцінне функціонування суспільства. Йдеться про організацію виховання, навчання та розвитку студента згідно еволюції загальнолюдської і національної культури, орієнтацію на її характер і цінності, засвоєння її досягнень, прийняття соціокультурних норм. З огляду на це важливим методологічним орієнтиром має стати уявлення про позитивну роль діалогу культур, традицій, ідей, теорій, мистецьких та педагогічних технологій. Результатом такої освіти має стати конвергентна культура, провідною цінністю якої стає особистість та індивідуальність. Культурологічний підхід конкретизується через принцип культуровідповідності освіти, що передбачає рівноправний діалог «культура» - «особистість» у навчальному процесі, самовизначення в ньому окремої особистості згідно її індивідуальних культурних потреб. Принцип, з одного боку, націлює на формування духовної культури кожного студента як важливої цінності у структурі загальної культури суспільства. З іншого – вимагає врахування культурного середовища ВНЗ, яке впливає на духовний потенціал студентів. Принцип культуровідповідності також акцентує необхідність розширення культурного поля освіти через використання кращих досягнень естетичної культури, творів мистецтва. Це потребує створення теоретичного і методичного підгрунтя для інтенсивного збагачення художньої і загальної культури студентів. Оскільки носіями культури, її “продуктами” є система символів, важливим стає формування педагогічної та художньої перцепціїї, зокрема вміння розуміти художні символи, образи і абстракції, здатність переміщувати ідеї з однієї сфери в іншу (О.Ф. Лосєв). Для мистецької освіти важливим є створення педагогічних умов для пізнання способів художнього мислення митців різних епох, виховання здатності до емоційно-естетичного переживання, усвідомлення смислу художнього та педагогічного спілкування, творення й оцінювання різних інтерпретацій музичних творів і образів. Культурологічний підхід спрямовує на вирішення складного завдання, на яке вказував ще Г.Сковорода: вчити студентів ''сягати вглиб образу-символу, усвідомлювати його внутрішню, приховану сутність''[5, с.201]. У цьому аспекті доцільною для виховання майбутнього митця і вчителя стає «філософія серця» Г.Сковороди та П. Юркевича, які розглядали категорію серця як зосередження багатоманітних душевних почуттів, осередок людської духовності, що дозволяє людині мислити, діяти у пошуках естетичних і культурних цінностей.
Культурологічний підхід як конкретно-наукова методологія пізнання і перетворення педагогічної реальності грунтується на аксіології, ученні про цінність і ціннісну структуру світу. Культурологічний підхід обумовлений об»єктивним зв»язком людини з культурою. Людина не лише розвивається на основі засвоєння нею культури, а й вносить до неї дещо принципово нове, тобто стає творцем її нових елементів. У зв»язку з цим, освоєння культури як системи цінностей свідчить про розвиток самої людини, що проявляється через становлення її як творчої особистості.
Культура – це система життєвих сенсів суб»єкта (особи, групи, спільноти), що реалізується у засобах та результатах його діяльності (посібник«Теорія та історія світової і вітчизняної культури») Культура – це галузь діяльності, що уособлює собою історично вироблені способи та продукти цієї діяльності, що мають позитивно-ціннісну значущість для суспільного розвитку. Саме в продуктах культурної діяльності знаходять реалізацію вищі ключові цінності: Істина, Добро і Краса. Вчені виділяють національні, класові, професійні, вікові, та інші типи культур, які, поєднуючись, образують певну ієрархію, провідне місце у якій посідає світова культура, що визначається системою загальнолюдських цінностей. Залежно від умов розвитку, конкретизуються, відгалужуються рівні культур: культурні епохи (середньовіччя, Відродження), національні (українська, німецька, російська), класові, виділяють навіть особливості культур різних психологічних типів окремих людей.
Аксіологічний підхід до культури дозволяє визначити загальнолюдську культуру як ту, що поєднує всі види та типи культур у єдину цілісність. Наголошується необхідність досягення взаєморозуміння та співпраці, конгруентності за сучасних умов суперечностей світу. Важливим постулатом культурологічного підходу є визнання самоцінності та унікальності кожної культури, ось чому світова та національна культура перебувають одна до одної у відношенні рівноправного взаємозбагачення та діалогу.
Головним постулатом культурологічного підходу є визнання цінності національної культури та кожного її представника, що привносить цінний внесок у світову культурологічну думку.
Лише взаємодія культур народжує повноцінну культуру людства й окремої особистості.
Цінності світової та вітчизняної культури не можуть бути механічно привнесеними ззовні – вони творяться кожною особистістю власними зусиллями, а тому кожна дитина, підліток, юнак мають «переробити» ці цінності у власній душі.
Створюючи ключові цінності, життєві смисли та сенси, молода людина передає від покоління до покоління цю своєрідну «аксіологічну естафету».
Основними критеріями прогресу людської культури в цілому є а) зростання загальнолюдського (без форсування єдності ідеї загальної культури); б)розвиток унікального (без абсолютизації особливостей та особистостей).
Оволодіння музичною або художньою культурою поглиблює процес художнього пізнання та творчості, дозволяє реалізувати учню власні творчі сили у всіх видах художньої діяльності. Функція пізнавально-евристична.
Оволодіння культурою дозволяє швидко та емоційно-повноцінно засвоїти досвід соціального буття попередніх поколінь. Функція передачі соціально-культурної спадщини.
Як система цінностей та норм у сфері міжособистісних відношень, культура, культурність виступає регулятором та головною цінністю для соціальних норм та ідеалів (регулятивно-аксіологічна функція культури).
Лише через знаходження особистісного сенсу, стратегії та тактики соціокультурної діяльності можливий процес соціалізації у суспільстві.