2.2 Неповна конкуренція і монополія в економіці України. Соціально-економічні наслідки монополії

Сьогоднішній економічний курс країни направлений на становлення якісних ринкових відносин, які потребують високого рівня конкурентоспроможності національного виробника. Україні у спадок від соціалістичного минулого залишився ринок з великим рівнем монополізованості, де основним власником виступала держава, а отже і велика частка державної власності. Тому перші кроки на шляху до конкурентних відносин стали демонополізація та приватизація, посилаючись на такий принцип конкурентного ринку як велика кількість господарюючих суб’єктів. Але відсутність активних заохочуваних заходів з боку держави для появи нових господарюючих суб’єктів, дефекти правової бази стали результатом низького конкурентного рівня малого та середнього підприємництва та допустили значні негативні наслідки від монопольності ринку.

Сучасні ринкові перетворення в Україні супроводжуються роздержавленням власності та появою нових структурних одиниць, що в свою чергу мали привести до підвищення рівня конкурентоспроможності суб’єктів національної економіки.

Для аналізу структури ринку країни виділимо чотири типи ринків: чистої монополії (частка найбільшого підприємства перевищує 90%); з ознаками індивідуального домінування (частка найбільшого підприємства від 35 до 90%); з ознаками олігополії (частка трьох найбільших підприємств перевищує 50%); конкурентної структури. В період з 2001 р. по 2009 р. помітно зменшилася частка ринків з чистою монополією (з 11,8% до 6,5%), повільно розвиваються ринки з конкурентною основою (з 53,9% до 54,3%). Незначні зміни на ринках з ознаками індивідуального домінування – з 22,7% до 36,34%, збільшилася частка олігополістичних ринків – з 11,6% до 16,6% [1, ст.13]. Збільшення частки олігополістичних ринків потребує необхідність у постійному контролі з боку Антимонопольного комітету України – збільшується кількість зловживань. Найпоширенішим зловживанням є завищення цін,що являється результатом картельних змов. Так за 2009 р. кількість розглянутих заяв, скарг, звернень з приводу порушення законодавства про захист конкуренції Антимонопольним комітетом та кількість проведених ним перевірок значно зросла в порівнянні з 2008 (скарги, заяви, звернення – з 4923 од. до 5987од., перевірки – з 660 од. до 900 од.). Найбільше порушень припадає на агропромисловий комплекс – 17,9%, житлово-комунальне господарство – 17,8%, паливно-енергетичний комплекс – 10,1%, охорона здоров’я – 9%, будівництво – 8,7%транспорт – 7,5% (див. додаток 3).

Основою картелів є економічна концентрація,чим менше суб’єктів конкурує на ринку і чим вони потужніші, тим частіше перетинаються їх інтереси і тим сильніше бажання домовитися про ціну, розподіл капіталів та ресурсів. Це в свою чергу має як позитивні так і негативні наслідки. Ціна встановлена олігополістами значно завищена за ринкову, тому вона потребує жорсткого контролю державою. Концентрація капіталів є причиною створення надприбутків, які найчастіше «відходять у тінь». Концентрація ресурсів є бар’єром для входження у галузь нових суб’єктів господарювання. Але разом з тим концентрація має ряд позитивних моментів: високі прибутки олігополістів можуть бути направлений у розвиток галузі, запровадження інновацій, а концентрація ресурсів допоможе «по дружньому» розподілити ресурси між учасниками – це все сприятиме підвищенню продуктивності праці, зменшенням витрат та збільшенням оплати праці.

Сучасні монополізовані ринки мають два шляхи розвитку: у економічно розвинених країна намагаються використати позитивні наслідки монополій та олігополій жорстко їх контролюючи, у країнах,що розвиваються монополія проявляє себе з негативної точки зору.

Розглянемо позитивні та негативні соціально-економічні наслідки монополії. Позитивні наслідки.

Завдяки своїм масштабам монополіст може мати переваги у виробничо-збутових витратах. Експансіоністська поведінка монопольних компаній несе в собі потенціал до економічного зростання. Обсяг випуску монопольної фірми значно перевищує обсяг виробництва окремої фірми-конкурента, а політика мінімізації витрат дуже часто сприяє значному падінню цін у монополізованих галузях.

Компанія-монополіст може досягти значних переваг у трансакційних витратах. Величезна монополія здатна знижувати витрати адміністративного характеру, витрати на різні угоди та накладання договорів між окремими виробничими підрозділами, об’єднуючи у свою структуру суміжні стадії виготовлення продукції, збуту, обслуговування споживачів. В результаті об’єднань зусиль досягається значний економічний ефект.

Величезні монополістичні об’єднання вносять вагомий вклад у ВВП країни, забезпечуючи конкурентоспроможність національної економіки. Наприклад, в Україні основою для формування ВВП є підприємства-монополісти нафтогазової галузі, електроенергетики, металургійного комплексу, вони займають перші місця в рейтингах за обсягами валового доходу та експорту.

Монополії, які являють собою групу підприємств, які пов’язані технологічною залежністю, взаємними поставками продукції, тощо, несуть у собі потенціал планування та планомірності. У межах такої монопольної фірми виникає єдність власності з розгалуженими виробничим процесом. Монополіст координує ринкові ціни та обсяг продукції, контролює відносини з постачальниками і конкурентами, впливає на попит споживачів і темпи розвитку галузі, здійснює жорсткий облік ресурсів та їх раціональний розподіл між окремими виробниками, управляє величиною інвестицій. Ринкові процеси стають керованими та підконтрольними, знижується невизначеність та непередбачуваність господарської сфери, обмежується банкрутство фірм.

За умов інформатизації та глобалізації світової економіки наявність і утвердження монополій не знищує, а лише видозмінює конкуренцію, переводячи її в русло інноваційної активності, переставляючи акценти з жорсткої боротьби за розорення і витіснення конкурента з традиційного місця на ринку на пошук перспективних можливостей, ще не використаних потенціалами суперниками. Це зумовлює певне пом’якшення конкурентної боротьби, відхід у минуле її найбільш руйнівних проявів, підвищення інтенсивності конкурентної боротьби на тих ділянках і втих сферах, де технічний прогрес відбувається найдинамічніше, руйнуючи усталені пропорції та породжуючи нові потенціальні ринки.

Монополісти характеризуються широким можливостями великомасштабного фінансування, вагомим науково-технічним потенціалом, сукупністю економічних, технологічних, організаційних факторів, які необхідні для реалізації відкриттів та нововведень. Тобто фірми-монополісти мають більший інноваційний потенціал, ніж малі господарюючі об’єкти. Інноваційна діяльність монополіста є гарантією та умовою збереження свого монопольного становища.

Монополістичні фірми володіють значним інвестиційним потенціалом. Одним із джерел інвестицій є надприбутки. За Й.Шумпетером, монопольний прибуток виступає стимулом, рушійною силою нововведень і одночасно винагородою за нововведення.

На монопольних підприємствах рівень заробітної праці є істотно вищим,ніж на підприємствах, які функціонують в умовах сильної конкуренції. Монополіст також надає значні соціальні гарантії та забезпечує нормальні умови праці для чисельного персоналу компанії, що сприяє підвищенню його добробуту.

Монополісти іноді беруть участь у заходах соціального характеру, займаються активною доброчинністю та спонсорською діяльністю, встановлюючи та підтримуючи тісні зв’язки з громадськістю. Це робиться задля підвищення престижу компанії.

Але разом з тим, панування монополій в тій чи іншій галузі можуть призвести до певних проблеми.

При монопольній організації ринків має місце алокативна неефективність. Завищення цін і зниження обсягів виробництва порівняно з їх конкурентам призводять до втрат суспільства, які виражаються у недовиробленому продукті та у зниженні суспільного добробуту. Ці витрати мають назву «мертвий вантаж монополії».

Відсутність в галузі ефективних механізмів конкурентної боротьби монопольне становище на ринку може спричинити мотиваційну неефективність. Витрати фірми-монополіста на виробництво будуть значно вищими від відповідних витрат конкурентної фірми. Надприбутки можуть спрямовуватися не у виробничий процес, а на створення бар’єрів для конкурентів.

З метою підтримки монопольної влади та збільшення прибутків монополія зазнає невиробничих витрат на надлишкову диференціацію продукції, утримання надлишкових потужностей, рекламу, підкуп державних чиновників, судові витрати.

Монополісти можуть використовувати надприбутки для інвестування у соціально неефективні види діяльності з метою посилення монопольної влади.

Діяльність монополій посилює диференціацію доходів у суспільстві, наслідком чого можуть стати соціально-політичні конфлікти. Можливості пошуку привабливіших для споживача варіантів вибору товарів є обмеженими, що зумовлює консерватизм покупців. Ліквідуючи рівноважну ціну та її регулятивну роль, монополісти сприяють перерозподілу частини доходів товаровиробників, аутсайдерів і споживачів на свою користь. Різниця між рівнем монопольно високих (монопольно низьких) цін, з одного боку, і вартістю (конкурентною рівноважною ціною) продукції, з другого, — це не що інше, як трансферт частини споживчих доходів виробникові. Нерідко саме через механізм ринкового ціноутворення монопольні структури привласнюють значну частину економічних ресурсів нації, знижуючи її добробут.

Монополісти часто зловживають своїм становищем, порушуючи правові, економічні, етичні норми і правила поведінки на ринку, завдаючи шкоду своїм конкурентам.

Спостерігається тенденція до стримування науково-технічного прогресу. У багатьох випадках прагнення уникнути збитків від морального старіння функціональних активів послаблює стимули монополій до нововведень. Тактика поведінки фірм-монополістів полягає у тому, що, коли їх становище захищене, вони не схильні проявляти інноваційну активність, але тільки виникає загроза появи конкуренції на даному ринку, інтерес до інновацій і науково-дослідницької діяльності різко зростає.

Монополія може спричинити негативні зовнішні ефекти не тільки в економічній, але й у політичній і правовій сферах суспільства. Небезпека полягає в тому, що приватні економічні інтереси монополістичних структур слугують визначальним мотивом політичних рішень і юридичних норм. Така тенденція дедалі більше проявляться в умовах глобалізації. Міжнародні монополії прагнуть окрім економічної, політичної та ідеологічної влади. Це в свою чергу зумовлює ситуацію двовладдя і динамічну рівновагу, що склалася між транснаціональним капіталом, з одного боку, і державою – з другого. Ця ситуація може набирати дві форми – від прямого протистояння до цілком конструктивного і взаємовигідного співробітництва.

Монополія є неоднозначним явищем, і які вона матиме соціально-економічні наслідки залежить, перш за все, від контролю за нею, тобто від антимонопольної та конкурентної політики держави. Так найсприятливіші умови для негативних наслідків монополії є нестабільна економіка, де мають місце відсутність розвинених ринкових відносин, асиметрія інформації, низька ефективність системи інституційно-правового регулювання.

Із подальшою будовою якісних ринкових відносин у вітчизняній економіці, окремі проблеми породжені монополіями вдасться подолати. Для покращення ефективності антимонопольно-конкурентного регулювання потрібне скорочення масштабів тіньової економіки та корупції;зменшення кількості державних органів регулювання та контролю монополій,чіткий розподіл функцій між різними контролюючими органами, покращення законодавчої бази.

За сучасної глобальної інтеграції більшу конкурентоспроможність має великий бізнес, тому держава, окрім обмеження влади монополій повинна сприяти їх конкурентному розвитку на міжнародному ринку. Це дасть змогу одержувати не тільки значні прибутки фірмам, але й величезні внески до бюджету країни. Додаткові кошти можуть направлятися на розвиток інших необхідних галузей економіки, які сприятимуть їх розвитку, та у соціальну сферу, що допоможе покращити добробут народу.