3.3 Значення інновацій для підйому конкурентоспроможності України

Законом України «Про інноваційну діяльність» інновації визначено як новостворені (новозастосовані) і (або) вдосконалені конкурентоспроможні технології, продукція або послуги, а також організаційно-технічні рішення виробничого, адміністративного, комерційного або іншого характеру, що істотно поліпшує структуру та якість виробництва і (або) соціальної сфери.

Основою сучасної конкурентоспроможності виступають інновації - техніко-технологічні, організаційні, структурні, інституціональні - саме вони створюють конкурентні переваги і дозволяють країнам, що ними володіють, посідати гідне місце в суспільно-цивілізаційному розвитку. Отже, ключовим завданням економічної політики України є підвищення її конкурентоспроможності на інноваційних засадах і створення для цього відповідних умов.

Серед чинників формування і підтримання умов конкурентоспроможності є проведення конкурентної політики, адекватної мірі розвитку економічної системи й такої, що стимулюватиме виникнення перелічених інновацій. Процеси розробки і впровадження того чи іншого виду інновацій тісно взаємопов'язані, взаємозалежні та не можуть здійснюватися автономно один від одного. Наприклад, відсутність відповідних організаційних чи інституціональних інновацій не спричинить розробку і впровадження техніко-технологічних і структурних інновацій і, навпаки, відсутність останніх робить перші два види малоефективними.

Необхідність урахування системності впровадження інновацій при проведенні конкурентної політики до останнього часу в Україні практично не бралася до уваги. Основний акцент робився здебільшого на здійсненні організаційного та інституціонального реформування. Проте обрані засоби не можна назвати інноваційними, навпаки, вони породили антиінновації в організаційному, інституціональному й особливо в структурному реформуванні, призупинивши тим самим розробку техніко-технологічних інновацій.

Порівняно з більшістю економічно-розвинених країн Україна не використовує повною мірою інноваційних факторів зростання. В країні до цього часу не створено умов для належного фінансування розвитку науки та освіти, стимулювання інвестицій у технологічні інновації. Сьогодні вартість наукомістких технологій, комп’ютерного програмного забезпечення, ліцензій, патентів тощо в національному багатстві України становить лише 0,1%. В основному загальна кількість витрат на інноваційну діяльність має тенденцію до збільшення – з 2000 р. по 2009 р. – з 1760,1 до 7949,9 млн. грн. З них на дослідження і розробки – з266,2 до 846,7 млн. грн., придбання нових технологій – з 72,8 до 115,9 млн. грн. Але загальна частка підприємств, які займаються інноваційною діяльністю знижуються (з 18 до12,8%), це свідчить про поступове збільшення економічної концентрації. Зокрема серед промислових підприємств, питома вага які займаються інноваційною діяльність теж зменшується: з2000 р. по 2009 р. – з 14,8 до 10,7%. Впровадження нових технологічних процесів у промисловості за ці роки збільшилося –з 1403 до 1893. Але питома вага реалізованої інноваційної продукції в обсязі промисловості має схильність дот зменшення – з 6,8 до 4,8%, що свідчить про неефективність використання інноваційного потенціалу (див. додаток 1, 2).

Проблемами розвитку національної інноваційної системи слід вважати такі.

Відсутність чіткої концепції інноваційних національних пріоритетів, цілеспрямованого, послідовного та системного управління інноваційними процесами з боку держави, незадовільне інституційне забезпечення інноваційних зрушень, нестабільність, фрагментарність та суперечливість нормативно-правової бази інноваційної діяльності.

Існування системних проблем у розвитку наукової та науково-технічної сфери, деградація інтелектомістких секторів національної економіки, недостатнє використання інноваційного потенціалу української науки та освіти. За останні роки, незважаючи на зростання обсягу виконаних наукових і науково-технічних робіт в Україні, їхня питома вага у ВВП постійно скорочується [5].

Незадовільне фінансування наукової та науково-технічної діяльності.

Низька інноваційна діяльність вітчизняних господарюючих суб’єктів.

Неготовність національної економіки до повноцінного функціонування в глобальних мережах та структурах.

Таким чином, забезпечення високоякісної конкурентоспроможності національного товаровиробника, що ґрунтується на інноваційних зрушеннях, залежить перш за все від внутрішніх факторів розвитку національної інноваційної системи. Сучасні прогресивні структурні зрушення повинні враховувати світові тенденції науково-технологічного розвитку, органічно поєднуватися з політичними,економічними, інституційними, соціально-психологічними та культурними факторами інноваційної діяльності. Це в свою чергу потребує дійової стратегії підвищення конкурентоспроможності національної економіки та свідомого цілеспрямованого регулювання.

Для забезпечення нормального існування інноваційної діяльності, що позитивно впливатиме на національну конкурентоспроможність національного виробника потрібні наступні дії:

• розвиток наукомістких галузей, що потребують науково-технічні розробки для якісного покращення продуктивності праці;

• концентрація матеріальних, фінансових та інтелектуальних ресурсів для інноваційного розвитку; збільшення частки ВВП, що інвестується у дослідження та науково-технічні розробки;

• концентрація фінансових, матеріальних та інтелектуальних ресурсів на розвиток галузей з високотехнічним виробництвом;

• розвиток інфраструктури інноваційної системи;

• створення ефективної системи державних замовлень на науково-технічну продукцію;

• стимулювання та підтримка розвитку перспективних інноваційних підприємств;

• заохочувати суспільство до споживання наукомісткої продукції, нарощування інвестицій розвиток інтелектуального капіталу, збільшення оплати праці в наукомістких галузях;

• підтримка великого підприємництва – потужних національних корпорацій, які мають потенціал до високої конкурентоспроможності на міжнародному ринку високотехнологічної продукції.

За сучасних умов міжнародної глобалізації економіки для забезпечення конкурентоспроможності національного виробника «якісним шляхом» необхідний високий рівень інноваційної діяльності. А на це потрібні значні як фінансові, матеріальні так і інтелектуальні ресурси. На міжнародному ринку інновації є не тільки запорукою успіху, а і являють собою умовою існування на ньому. Інформація починає виступати головним фактором виробництва, природно виникає потреба у інтелектуальних ресурсах, а це стимулює розвитку науки та освіти. До того ж, підприємства, основою яких є інноваційна діяльність, зазвичай мають великі прибутки, значна частина яких перерозподіляється державою у соціальну сферу, таким чином покращуючи добробут народу.