3. Соціальні дилеми. Вирішення соціальних дилем

В соціально-психологічних дослідженнях виявлено декілька причин конфліктів. Дослідники зазначають, що на всіх рівнях соціальних конфліктів (міжособистісні, міжгрупові, міжнародні) ці причини одні й ті ж самі. Однією з причин конфліктів є соціальні дилеми. Соціальні дилеми полягають в наступному. У разі, коли індивідуально вигідні стратегії поведінки ведуть до колективного програшу, то встає проблема: як узгодити благополуччя індивідів, включаючи і їх право мати свої особисті інтереси, і благополуччя всього суспільства в цілому. Багато проблем виникає тому, що різні групи прагнуть реалізувати свої вузькоегоїстичні інтереси, але при цьому шкодять загальнолюдським інтересам. Наприклад, з точки зору егоїстичного інтересу очисні прилади не вигідні. Кожен може думати, що від викидів шкідливих речовин тільки одного підприємства багато шкоди не буде. Але ж і всі інші можуть розмірковувати подібним чином, і в результаті повітря і вода стають отруєними.

Щоб ізолювати і вивчити цю дилему, соціальні психологи використовують лабораторні ігри, які відображають сутність багатьох реальних конфліктів в соціумі. Показуючи, яким чином позитивно мислячі люди попадаються в пастку взаємно деструктивних стратегій поведін­ки, вони одночасно демонструють парадокси людського життя, які підпадають під розряд "соціальних дилем". Найбільш відомими є лабораторні ігри, що отримали назву "дилема в'язня" і "трагедія громадських вигонів".

"Дилема в'язня ". Ця дилема ілюструється історією двох підоз­рюваних, яких поодинці допитує окружний прокурор. Обидва вони винні, однак у прокурора є докази їх провини у скоєні менших злочинів. Тому він пропонує окремо кожному зі злочинців зізнатися: якщо зізнається один, а другий ні, то прокурор гарантує імунітет тому, хто зізнався (а його зізнання використає для обвинувачення іншого в більш тяжкому злочині). Якщо зізнаються обидва, кожен отримає помірне покарання. Якщо жоден не зізнається, то покарання обом буде незначним. Щоб мінімізувати власний термін покарання, багато хто зізнається, не дивлячись на те, що сумісне зізнан­ня веде до більш суворого вироку, ніж обопільне незізнання. Якщо Другий зізнається, перший ув'язнений, зізнавшись теж, отримає помірний термін, а не максимальний. Якщо другий не зізнається, пер­ший зможе вийти на свободу. Зрозуміло, що кожен з них розмірковує по-своєму і обидва попадаються в соціальну пастку.

Рис. Дилема в'язня

В кожній клітині число над діагоналлю показує вирок в'язня "А". Так, якщо обидва зізнаються, обидва отримують по п'ять років. Якщо не зізнається ні один, обидва отримують по одному року. Якщо зізнається тільки один, його відпустять на волю за вдячність у по­казаннях, які дозволять приговорити другого до десяти років ув'язнення. Як показано на малюнкові, у кожній зарання вибраній стратегії другого ігрока (в'язень "Б"), першому (в'язень "А") вигідніше відособитись (бо в цьому випадку він експлуатує готовність співробітничати другого ігрока або захищає себе від експлуатації з його боку). Проте, не співробітничаючи, обидві сторони отримують набагато більше, ніж якщо б вони довіряли один одному і мали взаємну вигоду. Ця дилема заганяє учасників взаємодії у психологічну пастку, коли обидва усвідомлюють, що вони могли б взаємно вигадати; але, не довіряючи один одному, вони "зациклюються" на відмові від співробітництва. У подібних дилемах прагнення до егої­стичних цілей може стати погибельним для всіх учасників взаємодії.

Багато соціальних дилем включають більше двох учасників. Парниковий ефект, який пророкують, може виникнути через вирубки лісів та вуглекислий газ, що випускається в атмосферу. Внесок в цю проблему кожного автомобіля, що спалює бензин, дуже малий, а шкода від нього розповсюджується на багатьох людей. Для моделювання таких соціальних ситуацій дослідники розробили лабораторні дилеми, які охоплюють багатьох учасників взаємодії. Метафоричним відображенням природи такого роду соціальних дилем виступає названа так екологом Гарретом Хардином (1968) "трагедія громадських вигонів". Він запозичив цю назву у пасовищ, що розташовані серед стародавніх англійських поселень, але "громадськими" можуть бути також повітря, вода, тваринний світ та інші загальні обмежені природні ресурси.

Уявіть собі 100 фермерів навколо вигону, який може прогодувати 100 корів. Якщо кожен пасе одну корову, громадське пасовище використовується оптимально. Але потім хтось вирішує пустити на вигін ще одну корову, і так поступає кожен з фермерів, думаючи, що із 1% лишнього випасу школи не буде. Результатом стає трагедія громадський випасів - витоптаний майданчик без єдиної травинки.

Багато реальних ситуацій є аналогічними цій. Деякі елементи громадської дилеми можна вивчати в лабораторних умовах, наприклад, за допомогою гри "Гайки " Джуліана Едні (1979). Гра полягає в наступному. Декілька людей сидять навколо блюда, в якому лежить спочатку 10 гайок. Експериментатор пояснює, що ціллю досліджуваних є зібрати якомога більше гайок. Кожен з досліджуваних може забрати скільки захоче гайок, і кожні 10 секунд кількість гайок, які лежать на блюді, буде подвоюватись. Виникає питання, чи залишать досліджувані в блюді гайки, так би мовити "на розвід", забезпечуючи тим самим максимальний урожай для всіх? Дослідження Едні показали, що якщо не давати досліджуваним часу на те, щоб договоритись і виробити стратегію, то 65 % навіть ні разу не дочекались першого 10-ти секундного подвоєння.

Як і більшість конфліктів в реальному житті, дилема в'язня і дилема громадських вигонів є "іграми з нульовою сумою". Сума виграшів і програшів обох сторін не обов'язково рівняється нулю. Обидва ігроки можуть виграти, обидва можуть програти. В кожній групі безпосередні інтереси індивідуума протиставляються груповому благополуччю. Кожна з цих ігор - соціальна пастка, яка демонструє, яким чином, навіть при "раціональній" поведінці індивідуумів, вони в результаті можуть спричинити собі шкоду.

Вирішення соціальних дилем можливо декількома способами. Одним з них є схилити людей до співробітництва заради їх взаємної вигоди в ситуаціях, які є соціальними пастками. Дослідження лабораторних дилем виявили декілька способів забезпечення співро­бітництва. По-перше, це - регулювання. Закони і угоди, які приймаються в суспільстві - це регулювання процесу взаємодії в ситуаціях соціальних дилем. Скажімо, ситуація з податками. Якщо по­датки були б зовсім добровільні, багато хто не виплачував би їх. Тому сучасне суспільство побудоване так, що не залежить від добровільних пожертв у задоволенні своїх потреб в соціальній і військовій безпеці. Закони з охорони природи (якщо вони виконуються) теж накладають рівний тягар на всіх, і якесь підприємство може не боятись, що його конкуренти вирвуться вперед, порушуючи екологічну відповідальність. Подібним чином учасники лабораторних ігор часто знаходять способи регулювати свою поведінку, знаючи, що це на користь загальній справі.

Існує й інший спосіб вирішення соціальних дилем: зменшення розмірів групи. В маленьких спільнотах кожна людина відчуває себе більш відповідальною і ефективною, більшою мірою ідентифікує свій успіх з успіхом групи. Будь-які обставини, завдяки яким у людей виникає "ми-відчуття", сприяють співробітництву. Також саме в малих, а не у великих групах індивіди частіше всього схильні не перевищувати ту долю ресурсів, яка їм може належати. Як зазначав ще Аристотель, чим більшій кількості людей належить загальне, тим менше піклування про нього. Наприклад, добровільна економія електроенергії, тепла та ін. у великих за розміром спільнотах, скажімо, у містах, мало імовірна, оскільки шкода від однієї людини розподіляється між багатьма, кожен може не брати себе в розрахунок. Деякі політологи і соціальні психологи (Едні, 1980) доводять, що суспільство краще розподіляти на невеличкі територіальні спільноти. Ще російський рево­люціонер П. Кропоткін у своїй книзі "Взаємна допомога серед тва­рин і людей", яка вийшла в 1902 році, висловлював думку про доцільність у суспільстві маленьких громад, які одностайно приймають рішення заради загальної справи. Раціональна ідея в ній є.

Комунікація - це теж один зі способів уникнути соціальної пастки. Комунікація дозволяє групі набагато поліпшити кооперацію. Обговорення дилеми підвищує групову ідентичність, що підсилює піклування про благополуччя групи. Обговорення дозволяє людям зважитись на співробітництво. Співробітництво є взаємовигідним, але воно потребує ризику. Відкрите, вільне обговорення часто зменшує недовіру. Відсутність співробітництва підсилює недовіру. В експериментах комунікація зменшує недовіру, дозволяючи людям досягти узгодженості, яка забезпечує їх взаємну вигоду.

Отже, в реальному житті, як і в лабораторних експериментах, ми можемо уникнути соціальних проблем, встановлюючи правила, що регулюють егоїстичну поведінку; зберігаючи соціальні групи малими, щоб люди відчували відповідальність один за одного; поліпшивши комунікацію, що зменшить недовіру; змінивши матрицю гри у бік більшої вигідності співробітництва і апелюючи до норм альтруїстичної поведінки.

Коли люди конкурують через обмеженість ресурсів, людські стосунки часто стають ворожими. В своїх знаменитих експериментах Музафер Шеріф виявив, що змагання "я виграв - ти програв" швидко перетворює незнайомців у ворогів, породжуючи відкриту конфронтацію навіть у нормально чесних хлопчаків.

Конфлікти виникають і тоді, коли люди відчувають, що з ними обходяться несправедливо. Згідно теорії балансу вкладу і доходу, люди визначають справедливість як розподіл винагород пропорційно внеску кожного. Конфлікти виникають тоді, коли люди не погоджуються з оцінками своїх внесків і сумніваються у справедливості винагород. Деякі теоретики стверджують, що люди інколи визначають справедливість не як баланс, а як зрівнялівку або навіть врахування потреб. Конфлікти часто мають невелике ядро несумісних цілей, що оточені товстою мантією викривленого сприйняття мотивів і цілей супротивника. Часто у конфліктуючих сторін виникає дзеркальне сприйняття. Коли обидві сторони впевнені, що "ми миролюбні - вони агресивні", кожна може звертатись до іншої таким способом, який провокує підтвердження цих очікувань.