- •«Економічне диво» (цивілізаційний досвід країн Південно-Східної Азії).
- •«Полюси економічного розвитку»: національний і регіональний аспекти.
- •Варіанти стратегії автаркії: недоліки і переваги.
- •Варіативність міжнародних економічних стратегій розвитку: макроекономічні складові.
- •Варіативність міжнародних економічних стратегій розвитку
- •Варіативність планетарної стратегії сталого розвитку.
- •7. Варіативність політики автаркії: економічна самодостатність; структурна закритість; економічна закритість; автаркія експансії.
- •8. Варіативністьстратегіїглобалізації і економічноїуніфікаціїсвітового простору
- •9. Варіативність стратегій розвитку транзитивних країн.
- •10. Варіативність сучасних макроекономічних політик і стратегій економічного розвитку.
- •11. Вестернізація як стратегічний проект. Стратегія «Золотого мільярда».
- •12. Взаємозалежність глобальних і національних стратегій економічного розвитку.
- •13. Види, рівні, суб'єкти та об'єкти міжнародних економічних стратегій.
- •14. Виміри цивілізацій як об’єктивної реальності як об’єктивна реальність.
- •16. Вплив наднаціональних регулюючих світових та регіональних економічних інституцій на реформи в Україні.
- •17. Глобалізація економіки як чинник формування нових геостратегічних концепцій розвитку.
- •18. Глобалізація і механізми реалізації стратегій розвитку
- •25. Глобальні економічні проблеми сучасності і їхнє відображення у міжнародних стратегіях економічного розвитку.
- •26. Глобальні проблеми сучасності та антикризові стратегії економічного розвитку.
- •28. Досвід і реалізація стратегій економічного розвитку у провідних країнах світу.
- •29. Еволюція стратегій Європейського Союзу.
- •40. Економічні механізми підтримки екологічної Економічні механізми підтримки екологічної рівноваги.
- •41. Експансіоністські складові стратегій світового економічного домінування.
- •42. Етапи еволюції світового господарства і світових економічних стратегій.
- •43. Етапи кардинальних змін у міжнародних економічних стратегіях. (див. 42)
- •44. Європейський союз у контексті цивілізаційної взаємодії.
- •45. Єес: стратегія і принципи формування.
- •46. Загальнонаціональні і індивідуальні приватні економічні інтереси та їхній вплив на параметри міжнародних стратегій економічного розвитку країни.
- •47. Засади стратегії економічного розвитку України шляхом європейської інтеграції.
- •48. Засади стратегій економічного розвитку в країнах, що розвиваються.
- •49. Зовнішньоторговельна політика як чинник стратегії соціально-економічного розвитку.
- •50. Інноваційні, інформаційно-технологічні, фінансово-економічні, інституціональні й соціальні засади трансформації світових економічних стратегій в умовах глобалізації.
- •52. Інтеграційний вибір України: стратегія економічного розвитку
- •55.Класифікація стратегій економічного розвитку за ознаками (домінуючих країн, транзитивних економік, та країн, що розвиваються).
- •56. Конкурентне середовище та національні (регіональні) конкурентні переваги як складові сталого розвитку глобальної економіки.
- •57. Концептуальні засади економічної глобалізації.
- •59. Концептуальні засади сучасних реформаторських стратегій розвитку постсоціалістичних країн.
- •60. Концептуальні основи трансформації міжнародних економічних стратегій в умовах глобалізації.
- •61. Координація розвитку глобальної економіки Міжнародним валютним фондом та Світовим банком.
- •62. Країни як суб'єкти і об'єкти глобальних економічних стратегій домінуючих країн.
- •63. Країни як суб'єкти світових економічних стратегій в умовах глобалізації.
- •64. Країни-лідери і наднаціональні економічні регулюючі інституції.
- •65. Критерії сталого розвитку країн у глобальному середовищі.
- •66. Макроекономічні важелі закритості національних економік в контексті стратегії відкритості.
- •67. Макроекономічні регулятори інноваційних процесів як основа стратегії сталого розвитку.
- •68. Механізм імплементації стратегій єс.
- •69. Механізми та інструменти конвергенції України та єс.
- •70. Міжнародна мобільність факторів виробництва і проблема вибору національних стратегій міжнародної економічної поведінки.
- •83. Національна стратегія сталого розвитку України.
- •84.Національні економічні стратегії розвитку країн-лідерів
- •90. Особливості інтеграційних стратегій країн Азіатсько-Тихоокеанського регіону.
- •93.Особливості формування постіндустріальних стратегій.
- •95. Переваги та недоліки стратегії відкритості
- •97. Причини зіткнення цивілізацій та характеристика їх конфлікту.
- •98. Пріоритетні напрямки реалізації стратегії «Європа 2020».
- •100. Проблеми вибору стратегії економічного розвитку в світлі цивілізаційних викликів: синтез і цивілізаційна ідентичність
- •101Проблеми домінування та інтеграції.
- •102Проблеми економічного розвитку в світлі цивілізаційних викликів.
- •103Проблеми формування планетарної стратегії стійкого розвитку і економічні інтереси країн-лідерів.
- •104Процеси глобалізації і економічний націоналізм.
- •106Регіоналізація як реакція на виклики глобалізації
- •107Регіоналізація як цивілізаційне явище(
- •108Ринкова економіка, економічна демократія і стратегії міжнародного економічного розвитку країн з ринковою економікою.
- •109Світові «центри тяжіння» і інтеграційні процеси: варіативність міжнародних економічних стратегій.
- •110Світові економічні ресурси як база реалізації стратегій соціально-економічного розвитку.
- •111Світові макрорегіональні угрупування і варіативність міжнародних економічних стратегій.
- •112Світові фінансово-економічні кризи у контексті глобалізації і антикризові стратегії регіональних співтовариств.
- •113Середовище та фактори формування міжнародних стратегій економічного розвитку.
- •114 Система міжнародних організацій з регулювання світової торгівлі та їхні стратегічні цілі.
- •115Специфіка стратегії автаркії домінуючих, транзитивних країн та країн, що розвиваються.
- •116Специфіка стратегій по лінії Схід-Захід.
- •117Співвідношення національних, регіональних та глобальних стратегій економічного розвитку.
- •118. Сприяння з боку наднаціональних інституцій адаптації реформаторських моделей у транзитивних країнах як напрям координуючого впливу.
- •119Стратегії «наздоганяючого розвитку» та їхня результативність.
- •120Стратегії виживання (інерційні стратегії) економічного розвитку
- •121. Стратегії виживання і периферійність економічного розвитку.
- •122. Стратегії економічного зростання і державне регулювання ринкової економіки.
- •124. Стратегії єбрр: мета і наслідки реалізації в постсоціалістичних країнах.
- •123. Стратегії єбрр і Україна: основні засади взаємодії.
- •124. Стратегії єбрр: мета і наслідки реалізації в постсоціалістичних країнах.
- •125. Стратегії загальноамериканської інтеграції: nafta, ftaa.
- •126.Стратегії наднаціональних інституцій і їхній вплив на формування національних стратегій та стратегій світового економічного розвитку.
- •127.Стратегії постсоціалістичних країн у світовому середовищi.
- •129.Стратегії розвитку України у глобальному середовищі.
- •130. Стратегії Світового банку і Україна: основні засади взаємодії.
- •131. Стратегії Світового банку: мета і реальні наслідки.
- •132. Стратегії тнк і національні стратегії міжнародного економічного розвитку.
- •133. Стратегії тнк і їхній вплив на формування національних економічних стратегій.
- •134. Стратегії тнк у контексті стратегій домінування країн-лідерів.
- •135. Стратегічна мета та цивілізаційні чинники формування світових економічних співтовариств.
- •136. Стратегічні завдання сот у регулюванні міжнародної торгівлі та світового економічного розвитку.
- •137. Стратегія «рейганоміки»: переваги та недоліки.
- •138. Стратегія «тетчеризму»: переваги та недоліки.
- •139. Стратегія автаркії експансії («автаркії великих просторів»)
- •140. Стратегія відкритості і проблеми забезпечення сталого розвитку світової економіки.
- •141.Стратегія домінування і концепція «полюсів розвитку».
- •142.Стратегія економічного і соціального розвитку України на 2004-2015 рр.
- •143. Стратегія єс «Європа 2020»: причини ухвалення та основні цілі.
- •144. Стратегія Світового банку та умови її реалізації
- •145. Стратегія сталого розвитку оон і економічна допомога країнам, що розвиваються.
- •147. Сучасні антикризові стратегії країн-лідерів.
- •148. Сучасні геополітичні стратегії світового розвитку: «геополітичні розломи».
- •149. Сучасні світові інноваційні економічні стратегії
- •150. Україна – єеп у контексті міжнародних економічних стратегій.
- •Україна в міжнародному конкурентному середовищі: вибір стратегії розвитку.
- •Україна і єбрр: основні засади та наслідки стратегічного партнерства.
- •153. Україна і стратегії регіоналізації.
- •160. Цивілізаційна складова трансформацій світових економічних стратегій в умовах глобалізації
- •161.Цивілізаційна специфіка і міжнародні стратегії економічного розвитку країн Заходу.
- •162.Цивілізаційна специфіка міжнародних економічних стратегій країн Ісламу
- •163.Цивілізаційна специфіка ринкових трансформацій в Україні.
- •164.Цивілізаційна специфіка стратегій країн Ісламу
- •166.. Цивілізаційний чинник розвитку національних економік.
- •167.Цивілізаційні виміри стратегій економічного розвитку.
- •168.Цивілізаційні витоки економічного націоналізму.
- •169.Цивілізаційні детермінанти формування міжнародних стратегій економічного розвитку.
- •170.Цілі та завдання стратегії єс «Європа 2020».
- •171.Чинники зміцнення економіки єс і основні напрями їх реалізації (Програма «Європа 2020»).
- •172.Чинники національного розвитку України у контексті моделі економічного прориву.
- •173.Чинники регіоналізації глобального розвитку.
- •«Економічне диво» (цивілізаційний досвід країн Південно-Східної Азії).
126.Стратегії наднаціональних інституцій і їхній вплив на формування національних стратегій та стратегій світового економічного розвитку.
Основні національні стратегії сучасних країн визначаються такими критеріями, як: 1) рівень і характер розвитку продуктивних сил у взаємозв'язку їх з організаційно-економічними відносинами, тобто зі ступенем розвитку ринку всередині тієї чи іншої країни; 2) специфіка багатоукладності економіки; 3) особливості державного регулювання господарського життя (співвідношення позаекономічних та економічних форм і методів регулювання, роль держави в цьому процесі). Для того щоб віднести конкретну країну (або групу країн) до певної соціально-економічної підсистеми, потрібна наявність усіх трьох згаданих критеріїв.
Зараз міжнародні економічні організації (МО - стабільний інститут багатосторонніх міжн відносин, який створюється, щонайменше, трьома сторонами (державами) і має погоджені учасниками цілі, компетенцію та свої постійні органи, а також інші специфічні політико-організаційні норми) перетворюються на цілком незалежних від національних урядів структур, що здійснюють регулювання світової економіки на наднаціональному рівні і набувають функцій світового уряду. Суверенні права держав при цьому обмежуються не тільки в проведенні власної економічної політики, а й на національну власність. В американських фінансових колах висуваються пропозиції щодо введення нового інструменту по боргах: «debt-forßnature swaps» — обмін боргу на право проведення екологічних програм у країнах-боржниках, тобто право контролювати їх територію; «debt-for-equity swaps»— обмін боргу на майно. В керівництві МВФ і Світового банку розглядається концепція про застосування норм приватного комерційного права, на підставі яких держава-боржник може бути оголошеною банкрутом і щодо неї можуть вводити зовнішнє управління економікою.
Отже, міжнародні економічні організації разом з ТНК і ТНБ формують глобальний наднаціональний простір. Глобальна орієнтація транснаціональних корпорацій і банків зменшує для них значення національних економік. Нині вони роблять «економічну погоду». Середні ж і дрібні суб'єкти міжнародного бізнесу вимушені рівнятися на ТНК й пристосовуватись до їхньої політики
Взагалі МЕО спрямовані на досягнення цілей світової економіки та вирішення проблем, які країна не може вирішувати самостійно. Зараз МЕО проводять стратегії на все більше розширення та перебирає на себе все більше функцій – суверенітету держави.
127.Стратегії постсоціалістичних країн у світовому середовищi.
Місце перехідних економік у системі світового господарства визначає цілий ряд суперечливих факторів. З одного боку, це прагнення переважної більшості колишніх соціалістичних держав увійти в політичні, військові та економічні структури Заходу. Об’єктивна реальність сучасного етапу розвитку цих країн зумовлює необхідність активної взаємної співпраці країн між собою. Йдеться про існуючу досі залежність більшості постсоціалістичних економік від російської паливо-сировинної бази, низьку конкурентоспроможність їхнього національного виробництва, близьке географічне розташування країн. У 2004 р. Польща, Чехія, Словаччина, Угорщина, Словенія, Естонія, Латвія, Литва приєдналися до ЄС. Саме вступ до ЄС є стратегічною метою України. Прогнозується, що в перші 10 років 21 століття приєднання низки постсоціалістичних країн до ЄС спричинить певні суперечливі наслідки. Позитивними серед них є: сам факт входження економік зазначених країн у систему міжнародного європейського поділу праці, формування тут нових галузей спеціалізації, орієнтованих на світові ринки; поступове зростання якості продукції країн Центрально-Східної Європи до рівня західних стандартів, а отже, підвищення рівня добробуту населення цих країн. Важливе значення в цьому відіграватимуть майбутні дотації з боку ЄС новим державам-учасникам. Проте вступ до
ЄС країн Центрально-Східної Європи означає для них повну відмову від протекціоністських заходів для західних ринків.
128. Стратегії ринкових реформ в Україні в контексті світового досвіду.
Коли починалися українські реформи, вже існував досвід успішного трансформування поставторитарних, навіть посттоталітарних економік у Китаї та Японії. Вже сталося економічне диво у ФРН, був накопичений досвід реформування в інших країнах повоєнної Західної Європи. Причому в усіх згаданих випадках стартові заходи (а вони визначають подальшу долю країни) були не просто іншими — вони були протилежними нашим. Існував і негативний латиноамериканський досвід радикально-монетаристського (тобто такого, як наш) реформування. І 80-і роки — період тих реформ — уже назвали «загубленим десятиліттям». Таким воно стало для цих країн.
Однак в Україні не врахували і не усвідомили ні позитивного, ні, тим паче, негативного досвіду. Верхи цього не бажали, оскільки купилися на численні спокуси, пов'язані з рецептами МВФ, а низи, природно, не могли. І це при тому, що в пресі, дискусіях і на нарадах, аж до тих, що відбувалися на найвищому рівні, неодноразово пропонувались альтернативні проекти з посиланнями і на теорію, і на світовий досвід.
Було відомо, що успіху в реформах досягали лише ті країни, які творчо підходили до стандартних, у тому числі й монетаристських, схем. Наші ж реформатори проголошували тезу: «Чим менше держави, тим краще», не розуміючи, що саме на перехідному етапі роль держави, адаптованої до ринку, особливо значна. В результаті маємо тяжкі наслідки реформування.
З-посеред того, що може було зроблено всупереч світовому досвіду можна виділити такі моменти:
Перший стосується необхідності враховувати природу процесів, які реформуються, а саме — ту обставину, що одні перетворення потребують швидкості, а інші — поступовості.
Прийнято вважати, що наші невдачі спричинені недостатньою рішучістю, відсутністю глибини і радикалізму в проведенні реформ. Але візьмемо реформи в Китаї. Вони були незрівнянно поверховішими і менш радикальними, ніж у Росії або у нас, і все ж вони — успішні. Що ж до України, то в даному випадку справа не у зволіканні і не в радикалізмі, а в тому, що їх переплутали.
У цій ситуації як докір сприймається визнання Л. Ерхарда, що «німецьке економічне диво сталося без суцільної лібералізації, без повної приватизації, всупереч багатьом зовнішньоторговельним обмеженням».
Доцільно було б повчитися дечому у Польщі, яка лише присягалася на вірність монетаризму, а насправді, на відміну від нас, робила все, що вважала за потрібне. Серед усього корисного, що там зробили, я спинюся на долі держсектора. На відміну від Росії і від нас.
Корисним міг би бути для нас і досвід багатьох країн з перехідною економікою щодо розв'язання проблем полярності між багатими та бідними. Успішно реформовані країни — Чехія, Польща, Китай чи В'єтнам — як правило, не допускали великого, як у нас, розриву у рівнях доходів. І саме це створювало можливість підтримувати високий масовий попит на продукцію, тобто сприяло дієвості механізмів зростання.
Другий момент, на якому я хочу спинитися, стосується обсягу, системності і повноти наших реформаторських задумів і, відповідно, ринкових реалій. У ході— інституціональних, структурних реформ, а також лібералізації і стабілізації — реалізовано лише лібералізацію. Стабілізація ж зводилась до придушення грошової маси і купівельного попиту, тобто до того, що пізніше .
Тим часом дослідження Світового банку довели, що успіх реформування перехідних економік незрівнянно більше залежить від першочергового проведення інституціональних і структурних перетворень, ніж від лібералізації, котра, як правило, є вторинною. Саме факт однобічності лібералізації, її непідкріпленості інституціональними реформами і конкурентним середовищем дав Дж. Соросу привід заявити, що «радикальна лібералізація настільки ж небезпечна для відкритого суспільства, як і комунізм».
Якщо ж говорити про структурні зрушення і технологічний прогрес, то тут дуже корисний досвід є в Японії («зграя гусей у польоті») і Китаї останніх двох років.
Отже, практика проведення ринкових реформ в Україні свідчить про необхідність перейти від окремих фрагментарних, суперечливих заходів до системних трансформацій, які б проводилися з урахуванням ефективного світового досвіду.
