Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
gotovi_shpori.doc
Скачиваний:
1
Добавлен:
01.03.2025
Размер:
1 Мб
Скачать
☆

126.Стратегії наднаціональних інституцій і їхній вплив на формування національних стратегій та стратегій світового економічного розвитку.

Основні національні стратегії сучасних країн визначаються такими критеріями, як: 1) рівень і характер розвитку продуктивних сил у взаємозв'язку їх з організаційно-економічними відносинами, тобто зі ступенем розвитку ринку всередині тієї чи іншої країни; 2) специфіка багатоукладності економіки; 3) особливості державного регулювання господарського життя (співвідношення позаекономічних та економічних форм і методів регулювання, роль держави в цьому процесі). Для того щоб віднести конкретну країну (або групу країн) до певної соціально-економічної підсистеми, потрібна наявність усіх трьох згаданих критеріїв.

Зараз міжнародні економічні організації (МО - стабільний інститут багатосторонніх міжн від­носин, який створюється, щонайменше, трьома сторонами (дер­жавами) і має погоджені учасниками цілі, компетенцію та свої постійні органи, а також інші специфічні політико-організаційні норми) перетворюються на цілком незалежних від національних урядів структур, що здійснюють регулювання сві­тової економіки на наднаціональному рівні і набувають функцій світового уряду. Суверенні права держав при цьому обмежують­ся не тільки в проведенні власної економічної політики, а й на національну власність. В американських фінансових колах вису­ваються пропозиції щодо введення нового інструменту по бор­гах: «debt-forßnature swaps» — обмін боргу на право проведення екологічних програм у країнах-боржниках, тобто право контро­лювати їх територію; «debt-for-equity swaps»— обмін боргу на майно. В керівництві МВФ і Світового банку розглядається кон­цепція про застосування норм приватного комерційного права, на підставі яких держава-боржник може бути оголошеною банкрутом і щодо неї можуть вводити зовнішнє управління економікою.

Отже, міжнародні економічні організації разом з ТНК і ТНБ формують глобальний наднаціональний простір. Глобальна орієнтація транснаціональних корпорацій і банків зменшує для них значення національних економік. Нині вони роблять «еконо­мічну погоду». Середні ж і дрібні суб'єкти міжнародного бізнесу вимушені рівнятися на ТНК й пристосовуватись до їхньої полі­тики

Взагалі МЕО спрямовані на досягнення цілей світової економіки та вирішення проблем, які країна не може вирішувати самостійно. Зараз МЕО проводять стратегії на все більше розширення та перебирає на себе все більше функцій – суверенітету держави.

127.Стратегії постсоціалістичних країн у світовому середовищi.

Місце перехідних економік у системі світового господарства визначає цілий ряд суперечливих факторів. З одного боку, це прагнення переважної більшості колишніх соціалістичних держав увійти в політичні, військові та економічні структури Заходу. Об’єктивна реальність сучасного етапу розвитку цих країн зумовлює необхідність активної взаємної співпраці країн між собою. Йдеться про існуючу досі залежність більшості постсоціалістичних економік від російської паливо-сировинної бази, низьку конкурентоспроможність їхнього національного виробництва, близьке географічне розташування країн. У 2004 р. Польща, Чехія, Словаччина, Угорщина, Словенія, Естонія, Латвія, Литва приєдналися до ЄС. Саме вступ до ЄС є стратегічною метою України. Прогнозується, що в перші 10 років 21 століття приєднання низки постсоціалістичних країн до ЄС спричинить певні суперечливі наслідки. Позитивними серед них є: сам факт входження економік зазначених країн у систему міжнародного європейського поділу праці, формування тут нових галузей спеціалізації, орієнтованих на світові ринки; поступове зростання якості продукції країн Центрально-Східної Європи до рівня західних стандартів, а отже, підвищення рівня добробуту населення цих країн. Важливе значення в цьому відіграватимуть майбутні дотації з боку ЄС новим державам-учасникам. Проте вступ до

ЄС країн Центрально-Східної Європи означає для них повну відмову від протекціоністських заходів для західних ринків.

128. Стратегії ринкових реформ в Україні в контексті світового досвіду.

Коли починалися українські реформи, вже існував досвід успішного трансформування поставторитарних, навіть посттоталітарних економік у Китаї та Японії. Вже сталося економічне диво у ФРН, був накопичений досвід реформування в інших країнах повоєнної Західної Європи. Причому в усіх згаданих випадках стартові заходи (а вони визначають подальшу долю країни) були не просто іншими — вони були протилежними нашим. Існував і негативний латиноамериканський досвід радикально-монетаристського (тобто такого, як наш) реформування. І 80-і роки — період тих реформ — уже назвали «загубленим десятиліттям». Таким воно стало для цих країн.

Однак в Україні не врахували і не усвідомили ні позитивного, ні, тим паче, негативного досвіду. Верхи цього не бажали, оскільки купилися на численні спокуси, пов'язані з рецептами МВФ, а низи, природно, не могли. І це при тому, що в пресі, дискусіях і на нарадах, аж до тих, що відбувалися на найвищому рівні, неодноразово пропонувались альтернативні проекти з посиланнями і на теорію, і на світовий досвід.

Було відомо, що успіху в реформах досягали лише ті країни, які творчо підходили до стандартних, у тому числі й монетаристських, схем. Наші ж реформатори проголошували тезу: «Чим менше держави, тим краще», не розуміючи, що саме на перехідному етапі роль держави, адаптованої до ринку, особливо значна. В результаті маємо тяжкі наслідки реформування.

З-посеред того, що може було зроблено всупереч світовому досвіду можна виділити такі моменти:

Перший стосується необхідності враховувати природу процесів, які реформуються, а саме — ту обставину, що одні перетворення потребують швидкості, а інші — поступовості.

Прийнято вважати, що наші невдачі спричинені недостатньою рішучістю, відсутністю глибини і радикалізму в проведенні реформ. Але візьмемо реформи в Китаї. Вони були незрівнянно поверховішими і менш радикальними, ніж у Росії або у нас, і все ж вони — успішні. Що ж до України, то в даному випадку справа не у зволіканні і не в радикалізмі, а в тому, що їх переплутали.

У цій ситуації як докір сприймається визнання Л. Ерхарда, що «німецьке економічне диво сталося без суцільної лібералізації, без повної приватизації, всупереч багатьом зовнішньоторговельним обмеженням».

Доцільно було б повчитися дечому у Польщі, яка лише присягалася на вірність монетаризму, а насправді, на відміну від нас, робила все, що вважала за потрібне. Серед усього корисного, що там зробили, я спинюся на долі держсектора. На відміну від Росії і від нас.

Корисним міг би бути для нас і досвід багатьох країн з перехідною економікою щодо розв'язання проблем полярності між багатими та бідними. Успішно реформовані країни — Чехія, Польща, Китай чи В'єтнам — як правило, не допускали великого, як у нас, розриву у рівнях доходів. І саме це створювало можливість підтримувати високий масовий попит на продукцію, тобто сприяло дієвості механізмів зростання.

Другий момент, на якому я хочу спинитися, стосується обсягу, системності і повноти наших реформаторських задумів і, відповідно, ринкових реалій. У ході— інституціональних, структурних реформ, а також лібералізації і стабілізації — реалізовано лише лібералізацію. Стабілізація ж зводилась до придушення грошової маси і купівельного попиту, тобто до того, що пізніше .

Тим часом дослідження Світового банку довели, що успіх реформування перехідних економік незрівнянно більше залежить від першочергового проведення інституціональних і структурних перетворень, ніж від лібералізації, котра, як правило, є вторинною. Саме факт однобічності лібералізації, її непідкріпленості інституціональними реформами і конкурентним середовищем дав Дж. Соросу привід заявити, що «радикальна лібералізація настільки ж небезпечна для відкритого суспільства, як і комунізм».

Якщо ж говорити про структурні зрушення і технологічний прогрес, то тут дуже корисний досвід є в Японії («зграя гусей у польоті») і Китаї останніх двох років.

Отже, практика проведення ринкових реформ в Україні свідчить про необхідність перейти від окремих фрагментарних, суперечливих заходів до системних трансформацій, які б проводилися з урахуванням ефективного світового досвіду.

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]