17. Формування Укр. Держави в ході Нац-визв. Війни, її ознаки, істор. Значення

Під час національно-визвольної війни, (1648-1657pр) вперше були сформульовані основи національної державно їдеї:

1.право українського народу на створення власної держави;

2.незалежність і соборність Української держави;

3.генетичний зв'язок козацької державності з Київською Рус­сю.

Ці положения лягли в основу державотворчої діяльності Б. Хмельницького. Після взяття під контроль значної частини украінських земель стало питания про власну національну державність. Необхідно було забезпечити регулювання економічного життя, правопорядок, захист населения та території України. Козацька держава формувалась під впливом двох факторів: традицій та звичаїв українців, Запорозької Січі, та складного геополітичного становища. Обидва фактори визначили напіввійськовий характер української держави, назва якої - Військо Запорозьке.

Функціонування держави розпочалось з запровадження власного територіального поділу, створення та діяльності органів публічної влади; введенні податкової системи. Основним органом влади була Військова рада, яка вирішувала військові, політичні, господарські, правові та інші питания. Гетьман був главою і правителем України. Він очолював уряд і державну адміністрацію, був головнокомандуючим, скликав ра­ди, відав фінансами, керував зовнішньою політикою, мав право видавати обов'язкові для всіх нормативні акти - універсали. Система органів публічної влади мала три рівні - генеральний, полковий і сотенний. Гарантом успішної розбудови Української дер­жави стала національна армія. Вона сформувалася на організаційних принципах Запорозької Січі. ЇЇ ядро становило козацтво, навколо якого об'єдналося повстале селянство.

Українська держава сформувалася на двох принципових засадах, які вступали між собою у протиріччя демократії та авторитаризму. На початковій фазі національно-визвольної війни переважають демократичні заса­ди, про це свідчить: функціонування Військової ради, виборність,відсутність жорстких міжстанових розмежувань. З часом набирають силу авторитарні начала. Проявами цього процесу були:

-обмеження впливу рад та витіснення їх стар-шинською радою;-зосередження всієї повноти влади в руках гетьмана;

-доміну-вання командних методів управлення;-встановлення спадкового гетьманату.

Отже, в процесі національно-визвольної війни виникла суверенна незалежна держава. В основу державотворчого процесу було покладено модель військового територіального поділу та систему організації публічної влади Запорозької Січі. З часом у житті козацької держави посилились тенденції переростання демократії в авто­ритаризм, а республіки в монархію.

18.Охарактеризуйте соціально-політичну сутність та наслідки «Руїни» (друга половина XVII ст.).

Доба Руїни – надзвичайно важкий для України період, коли після смерті Б. Хмельницького здобутки часів визвольної війни були значною мірою втрачені. Як правило, її датують 60–80-ми роками ХVІІ ст. Закінчення Руїни пов’язують з гетьмануванням І. Мазепи.

Причинами Руїни були:

− розкол серед старшини – правлячої верстви українського суспільства;

− посилення антагонізму між різними станами українського населення;

− слабкість гетьманської влади, не здатної консолідувати народ;

− боротьба геополітичних інтересів Російської держави, Турецької імперії, Речі Посполитої тощо.

Ознаки Руїни:

− загострення соціальних конфліктів;

− початок громадянської війни, що вела до розколу України за територіальною ознакою;

− зміцнення у свідомості політичної тенденції до відмови від національної державної ідеї й висунення на перший план регіональних, а то й приватних політичних інтересів; згасання державної ідеї, повернення до ідеї автономізму;

− звертання до урядів іноземних країн при розв’язанні внутрішньополітичних проблем України, які вміло грали на суперечностях, використовуючи їх у власних цілях;

− жорстока боротьба за владу, зокрема за гетьманську булаву, в ході якої доходило навіть до знищення суперників. Одночасно Україна мала два, а то й три-чотири гетьмани, які ворогували між собою і у своїй політиці орієнтувалися на різні країни;

− небажання підпорядковуватися гетьманській владі, ігнорування загальноукраїнських інтересів, віддання переваги лише власним інтересам тощо.

Отже, в добу Руїни сталася трагедія розчленування українських земель між Річчю Посполитою і Росією згідно з договором між ними у селі Андрусів у 1667 р. Україна зникає як суб’єкт міжнародної політики і стає розмінною монетою в політичній грі її агресивних сусідів, об’єктом їхньої колонізації. Правда, на Лівобережжі в складі Російської держави ще зберігалась обмежена внутрішня автономія. Кожен новий обраний гетьман укладав окремий договір (статті) з московським урядом. В основі цих договорів лежали так звані “Статті Б. Хмельницького”, але з кожним наступним договором вводились все нові обмеження української автономії.