- •Тема 1. Мета та завдання дисципліни, її місце в навчальному процесі
- •Тема 2: системне мислення – шляхи розвитку і поточний стан
- •2.1. Зародження системних уявлень
- •2.2. Технічно-організаційні шляхи розвитку системного підходу
- •2.3. Шляхи розвитку науки до системного підходу
- •2.4. Нові парадигми в науці, технології і економіці
- •Тема 3. Системи, їх види та властивості
- •3.1. Визначення та види систем
- •3.2. Елементи, зв’язки та структура системи
- •3.4. Стан системи та функції
- •Тема 4. Цикл життя систем
- •4.1. Цикл життя систем
- •4.2. Цикл життя природних систем
- •4.3. Цикл життя штучних систем
- •Тема 5. Моделі систем і моделювання
- •5.1. Моделювання як етап цілеспрямованої діяльності людей
- •5.2. Поняття моделі
- •5.3. Властивості моделей
- •5.4. Класифікація моделей
- •5.4. Моделювання
- •Тема 6. Логіка і методологія системного аналізу
- •6.1. Загальні засади системного аналізу
- •6.2. Логічні основи системного аналізу
- •6.3. Методологія системного аналізу
- •Тема 7. Методи системного аналізу
- •7.1. Методи системного аналізу та їх класифікація
- •7.2. Якісні методи, використовувані системним аналізом
- •7.3. Методи формалізованого представлення систем
- •Література
5.4. Моделювання
Поняття моделювання та його роль. Модель будується для того, щоб з її допомогою виявити та дослідити ті властивості та зв’язки системи, що є істотними з точки зору цілей дослідження. Таке дослідження виконується в результаті маніпулювання моделлю, тому воно і отримало назву моделювання.
Особливістю моделювання є те, що це маніпулювання здійснюється не лише з виокремленими властивостями чи зв’язками, але й у зміненій шкалі (зміненому масштабі) в просторі та у часі. Це стискання чи розтягнення шкал дає змогу і перспективи швидше (ще до контактів із системою) зрозуміти сутність досліджуваних процесів.
Завдання моделювання. Загалом можна виділити три завдання моделювання:
– побудова моделі (це завдання менш формалізоване та конструктивне в тому розумінні, що не існує загального алгоритму для побудови моделей);
– дослідження моделі (це завдання більш формалізоване, є методи дослідження різних класів моделей);
– використання моделі (конструктивне та конкретне завдання).
Формування моделі є творчим актом, тому не існує єдиної методики переходу від об’єкта до моделі. За аналогією з пейзажем, кожен художник відображає побачене по-своєму: один є максимально реалістично та намагається вималювати всі деталі, а інший – прагне через пейзаж передати власний настрій. Щодо результату, то він залежить від обдарованості митця, його досвіду, інтуїції та вміння використовувати вибраний інструмент.
Загалом, життєвий цикл моделі системи можна представити як послідовність етапів:
– збір інформації про об'єкт, висунення робочих гіпотез, передмодельний аналіз;
– проектування структури і складу моделей (підмоделей);
– побудова специфікацій моделі, розробка і налагодження окремих підмоделей, цілісне складання моделі, ідентифікація параметрів моделей;
– дослідження моделі – вибір методу дослідження і розробка алгоритму (програми) моделювання;
– дослідження адекватності, стійкості, чутливості моделі;
– оцінка засобів моделювання (витрачених ресурсів);
– інтерпретація, аналіз результатів моделювання і встановлення деяких причинно-наслідкових зв'язків у досліджуваній системі;
– підготовка звітів і проектних рішень;
– уточнення, модифікація моделі і, якщо необхідно, повернення до досліджуваної системи з новими знаннями, отриманими завдяки моделюванню.
Використання моделей і моделювання. Моделі і моделювання застосовуються за наступними основними і важливими напрямками:
– навчання (побудови моделей, моделюванню, самих моделей);
– пізнання і розробка теорії досліджуваних систем (за допомогою певних моделей, моделювання, результатів моделювання);
– прогнозування (вихідних даних, ситуацій, станів системи);
– управління (системою в цілому, окремими підсистемами системи, вироблення управлінських рішень і стратегій);
– автоматизація (системи чи її підсистем).
Розширене поняття моделі. Розглянемо питання щодо умов реалізації моделей. Щоб модель відповідала своєму призначенню, недостатньо взяти готову модель або створити нову; необхідно, щоб існували умови, які забезпечують її функціонування. Відсутність (або недостатність) таких умов позбавляє модель її модельних властивостей, тобто переводить модель в якісно інший стан – нерозкритості її потенційних властивостей. Наприклад, грошові знаки можуть відігравати роль моделі вартості лише до тих пір, поки в середовищі їх обігу існують правові норми і фінансові установи, які підтримують функціонування грошей. Давньоєгипетські ієрогліфічні рукописи не могли бути прочитаними, поки не було знайдено знаменитий розетський камінь з однаковим текстом на забутій давньоєгипетській мові і на давньогрецькій мові, яка є зрозумілою спеціалістам. В історії відомі прекрасні ідеї, які обігнали свій час – не відповідали суспільному рівню знань і технології – і тому не були сприйняті суспільством, наприклад, вертоліт Леонардо да Вінчі (XV ст.), універсальна обчислювальна машина Чальза Беббіджа (1883). Для реалізації модельних функцій необхідно, щоб модель була погоджена з культурним середовищем, в якому їй належить функціонувати, входила в це середовище не як чужий йому елемент, а як його природна частина.
Більше того, у складних системах для їх функціонування потрібні ресурси, в тому числі матеріальні, навіть у випадку абстрактної моделі. Особливий аспект необхідності погодження моделі з середовищем полягає в забезпеченні операційності моделі, тобто її роботи, реалізації самого продукту моделювання. Це означає, що в моделі мають бути передбачені не лише інтерфейси із середовищем, але й у самому середовищі мають бути реалізовані підсистеми, інші моделі і алгоритми, які забезпечують, підтримують функціонування моделі, використовують результати її функціонування, керують процесом моделювання: не лише модель повинна пристосовувати до середовища, але і середовище до моделі.
Таким чином, поняття моделі розширилося; як кажуть математики, модель є “багатомістним відношенням”. Це означає, що поняття моделі стосується не лише об’єкта, який ми так називаємо; воно включає (в певному розумінні): суб’єкт, який організовує моделювання, і завдання, заради якого проводиться моделювання (обох – через ціль); об’єкт-оригінал, який моделюється; засоби, з яких створюється модель; а також середовище, в якому модель повинна функціонувати.
Комп’ютерне моделювання. Особливим способом моделювання є комп’ютерне моделювання, тобто моделювання з використанням комп’ютера. Моделі систем, зокрема математичні, через посередництво алгоритмів реалізуються у вигляді програм для комп’ютера. Основні функції комп'ютера при моделюванні систем – це виконати роль засобу:
– для вирішення завдань, розв'язуваних звичайними обчислювальними засобами, алгоритмами, технологіями;
– постановки і рішення нових завдань, які не можна розв'язати традиційними засобами, алгоритмами, технологіями;
– конструювання комп'ютерних середовищ, який навчає та моделює;
– моделювання для одержання нових знань;
– "навчання" нових моделей (самонавчальні моделі).
Комп’ютерне моделювання переросло в нову якість – віртуальну інженерію, яка стала не просто засобом чи технологією моделювання, а супроводжує реальні системи протягом всього циклу життя від концепції до ліквідації. Багато систем проектується, створюється, існує, використовується завдяки віртуальній інженерії.
Сьогодні в базовій четвірці інформатики "модель–алгоритм–комп'ютер–технологія" при комп'ютерному моделюванні головну роль відіграють вже алгоритм (програма), комп'ютер і технологія (точніше, інструментальні системи для комп'ютера, комп'ютерні технології). Наприклад, при імітаційному моделюванні (при відсутності строгого і формально записаного алгоритму) головну роль відіграють технологія і засоби моделювання; аналогічно й у когнітивній графіці.
ЛІТЕРАТУРА: [4], [5], [12], [52], [59], [60], [70], [78], [80], [86].
