5. Охарактеризуйте угорську експансію на Європу у IX-X ст..

6. Охарактеризуйте арабську експансію на Європу у IX-X ст..

7. Опишіть становище Франції (Німеччини, Італії) в IX – X ст.

Франція

Наприкінці Х ст. у Франції відбулася зміна династії. Останніх Каролінгів спіткала таж доля, що їх попередників Меровінгів. Засновником нової династі став один з нащадків графа паризького Еда, що уславив своє ім`я під час захисту міста від норманів – Гуго Капет. Так у Франції розпочалося правління нової династії Капетингів (987-1328 рр.).Правління нової династії почалося, коли Франціїя переживала скрутні часи феодальної роздробленості. Перші Капетинги не мали майже ніякої влади і визнавалися лише “першими серед рівних”. Король не був навіть найсильнішим серед інших феодалів. Господарем він був лише у своїх власних володіннях — королівському домені — герцогстві Іль-де-Франс. Це була вузька смужка земель, що простягалися вздовж річок Сени і Луари від Парижа до Орлеана і з усіх боків оточувалися володіннями інших феодалів. Інші герцоги та графи часто володіли більшими землями, ніж король, і не поступалися йому силою. Та навіть у власному домені королю доводилося вести наполегливу боротьбу проти свавільних баронів, які засіли у замках і не дуже боялися свого сеньйора.Представники нової династії не бажали миритися з таким станом речей і у першій половині XII ст. королі почали поступово посилювати свою владу, спираючись на підтримку різних верств населення Франції.Період правління Капетінгів співпав з часом коли Франція, як і вся Європа, переживала господарське піднесення. Успішно розвивалися сільське господарство, ремесла, зростали міста. Проте розвиток стримувався міжусобними війнами і свавіллям феодалів. Тому селяни, ремісники і купці були зацікавлені у сильній королівській владі, яка об’єднала б країну і поклала б край свавіллю феодалів. Королі вміло використовували такі ситуації та підтримували міста, захищали їх у боротьбі проти феодалів. Міста, своєю чергою, допомагали королю приборкувати непокірних васалів.Із розвитком господарства відносини між феодалами і селянами швидко змінювалися. Одні феодали намагалися примусити селян платити більше, і невдоволені селяни втікали до міст, інші — звільняли селян від залежності і вимагали лише регулярної сплати грошей. Для того, щоб утримати в покорі вільних селян і відшукати втікачів, дрібним і середнім феодалам потрібна була сильна центральна влада. Вони почали підтримувати короля. Дехто з дрібних рицарів, невдоволених своїми сеньйорами, також шукав справедливості у короля. Церква теж стала на бік короля. Вона засуджувала безглузді міжусобні війни в країні, під час яких гинули тисячі людей. Спираючись на підтримку міщан, дрібних і середніх феодалів та церкви, французькі королі розпочали боротьбу за об’єднання країни.

Німеччина

За Верденською угодою 843 р. “землі східних франків” отримав Людвіг Німецький. Саме на цих землях згодом постало Німецьке королівство. Але на той час ті землі мало нагадували державу. На них існували п’ять герцогств, володарі яких майже не підкорялися королям із династії Каролінгів. Знатні роди постійно боролися за владу. Це протистояння феодалів, герцогів і королів часто мало збройний характер і тому дістало назву міжусобних війн.Разом із міжусобними війнами землі Східного Франкського королівства потерпали від нападів чужоземців. Східнофранкські королі та місцеві герцоги зуміли захистити свої землі від вікінгів. Одначе наприкінці X т. з’явився новий небезпечний ворог, який прийшов зі сходу, — угорці, або мадяри. Після переселення з Приуралля в Європу ці племена кочових скотарів осіли на рівнині в середній течії Дунаю і почали нападати на сусідні землі. Першою від угорської навали загинула слов’янська держава Велика Моравія. Потім мадяри розпочали спустошувати німецькі землі, що спонукало герцогів до об’єднання в єдине королівство.У 919 р. місцева знать проголосила королем Східного Франкського королівства саксонського герцога Генріха Птахолова. З тієї події бере початок історія нової європейської держави — Німецького королівства.Генріх I посилив владу і поклав край постійним чварам і суперечкам німецької знаті. Для боротьби проти угорців і захисту населення він наказав будувати невеликі фортеці — бурги. Як і в інших країнах тогочасної Європи, у Німеччині було створено численну важку кінноту — рицарів. Саме з її допомогою 955 р. син Генріха I Оттон I (936 – 973 рр.) завдав такої нищівної поразки угорцям у вирішальній битві на річці Лех у Баварії, що вони назавжди припинили напади.На відміну від свого батька Генріха I, який після обрання королем відмовився від коронації та помазання на царство, його син, урочисто коронований в Ахені, всіляко підкреслював перевагу короля над усією знаттю. Він уважав себе тією людиною, яка відновить Римську імперію Карла Великого, хотів подібно до Карла Великого коронуватися в Римі та одержати імператорський титул від Папи Римського.У 961 р. Оттон I здійснив похід до Італії, підтримав 22-річного папу Іоанна ХІІ в боротьбі проти непокірних васалів і повернув йому втрачений престол. 2 лютого 962 р. в соборі св. Петра в Римі вдячний папа коронував Оттона І як римського імператора. Відтоді німецька королівська і римська імператорська корони стали неподільними. Так було вдруге відновлено Римську імперію на Заході. Одначе це вже була інша імперія, в інших кордонах та історичних умовах.

По коронації Оттон I подарував Іоанну XII документ про підтвердження права папи римського володіти Папською областю, підкресливши цим залежність папи і церкви від імператора. Проте Іоанн ХІІ вважав, що його влада вище імператорської, бо вона від Бога, а імператор, своєю чергою, отримує владу від папи. У майбутньому ці суперечки призвели до жорстокої боротьби між імперією та папством.Протистояння церковної та імператорської верхівок досягло піку в другій половині XI ст., коли римським папою став Григорій VII (1073 – 1085), який провів низку реформ у католицькій церкві. Серед них було і скасування інвеститури — права імператора чи короля затверджувати духовних осіб на церковні посади.Саме ця реформа викликала обурення у 26-річного німецького імператора Генріха IV (1056 – 1106), який не бажав втрачати свою владу над єпископами. Розпочалася довга і виснажлива боротьба. Спершу імператор зібрав у Вормсі німецьких єпископів і домігся від них ухвали рішення про позбавлення сану Григорія VII. Тоді папа зібрав у Римі єпископів Франції та Італії, відлучив від церкви Генріха IV і звільнив його підданих від присяги імператорові. Цим скористалися невдоволені Генріхом IV німецькі феодали і розпочали повстання проти імператора. За такої ситуації Генріхові IV не залишилося іншого виходу, як шукати примирення з папою. Холодної зими 1077 р. імператор з невеликим почтом прибув до резиденції папи в замку Каносса на півночі Італії. Протягом трьох діб Генріх IV змушений був стояти босоніж, в одязі спокутного грішника, перед ворітьми замку, допоки Григорій VII пробачив свого супротивника. Відтоді слово “Каносса” стало символом підкорення світської влади духовній, а вислів “ходіння у Каноссу” означає глибоке приниження переможцем переможеного.Одначе Генріх IV не забув приниження і не змирився. У 1084 р. він, зібрав велику армію, рушив на Рим і захопив його. Григорій VII ледь урятувався від полону і змушений був утекти на південь Італії. Наступного року Григорій VII помер, заповідаючи своїм наступникам продовжувати боротьбу проти імператорів. Боротьба проти папської влади призвела до ослаблення Німецької імперії. Німецька знать зміцніла, перетворившись на спадкових володарів земель, кількість герцогств та інших світських і духовних володінь значно збільшилась. Адже під час боротьби між імператорами і папством обидві сторони надавали землі й різноманітні привілеї своїм прихильникам. Імператор залишився верховним сеньйором, але характер його влади змінився. Німецька знать закріпила право обирати імператора. Він міг іще за життя примусити обрати своїм наступником сина, але все одно принцип виборності, а не успадкування, був важливим.

Італія

У період раннього середньовіччя Італія в цілому відрізнялася винятковою політичною роздробленістю, яка збереглася на багато століть. В Італії не було єдиної центральної влади. Численні герцогства, маркграфства і єпископства, а з X ст. і міста на півночі півострова вели постійну боротьбу один з одним.Собор в Ананії (поблизу Риму), тимчасової резиденції пап. XI в. Чужинці - франкські королі з часів Карла Великого, німецькі імператори з середини X в. - Призначали своїх ставлеників на посади єпископів, бачили в них опору для свого панування над Італією і наділяли їх політичною владою. Але Північна і Середня Італія (Ломбардія і Тоскана) лише номінально значилися у складі Німецької імперії. Держави, засновані іноземними завойовниками в південній і середній частині Апеннінського півострова (спочатку арабське, а потім норманське), не тільки не стали центром об'єднання всієї країни, але, навпаки, сприяли ще більшого її роздроблення. У цьому відношенні Італія відрізнялася навіть від такої типової країни багатовікової феодальної роздробленості, як Німеччина. У Німеччині все ж існувала загальна для всієї країни (хоча і вкрай слабка) політична влада, в середньовічній Італії вона цілком була відсутня. Середню частину Італії займала Папська область. Виник в середині VIII в. світська держава пап було штучним з'єднанням двох різних областей. Папська область склалася з осколків колишніх візантійських володінь в Італії - так званого Равеннського екзархату і Римського дуката. Вони знаходилися в цей час під владою лангобардского короля і були відступлені їм татові під тиском Піпіна Короткого, яка вчинила два походи в Італію і здобув перемогу над лангобардами. Домагаючись світської влади хоча б над невеликою територією, тата розраховували таким шляхом підняти свій авторитет в західноєвропейських країнах. В історії самої Італії папське держава зіграло негативну роль, так як з самого початку сприяло збереженню політичної роздробленості країни. Територія Папської області тягнулася через Середню Італію з південного заходу на північний схід, від берегів Тірренського моря до берегів Адріатики, і повністю ізолювала Північну Італію від Південної. Прагнення папства до панування над усіма світськими державами Західної Європи зробило його найлютішим ворогом централізації і політичного об'єднання Італії. Однак після короткочасного посилення в другій половині IX в. (При папі Миколі I) саме папство було абсолютно ослаблене в результаті феодалізації Папської області, що розпалася на ряд окремих феодальних володінь. Папи X в. були здебільшого вихідцями з герцогських і графських родів і потрапляли на папський престол шляхом підкупів, інтриг і т. д. Ослаблення папства призвело до тимчасового підпорядкування його Німецької імперії. Лише з кінця X - початку XI ст. почалося поступове і безперервне посилення папства, пов'язане з клюнійское рух.