4.3. Відтворення буття у побуті

Зміст речового світу передбачає відповідні способи дій і систему дій і систему відношень, до яких залучається людина і які забезпечують існування речового світу в його культурному значенні. Їх сукупність створює побут. Побут — це “те, що є необхідним для підтримання існування. Побут включає створення нових форм буття, оскільки є культурною формою підтримки існування, що вже виникло і сформувалося, закріплення набутих структур життя. На підставі цього побут — це така організація буття, при якій останнє позбавлене інтенційності, і конкретної спрямованості. Побут. не маючи онтологічної спрямованості, не має й часової, він прагне вічного відтворення у сталих життєвих формах. Це усталене життя продовжує себе у будь-який момент людського існування, чим відкривається сенс повсякденності як особливої темпоральності буденного життя”. [21, с.78].

Побут – це сфера життя, пов’язана з задоволенням потреб людей у харчуванні і одязі, у житлі і комунальному обслуговуванні, у відпочинках і розвагах, у лікуванні і підтримці здоров’я. Сфера побуту залежить від діяльності суспільних установ, з одного боку (підприємство, служби побуту та послуг), а з другого боку — від способу домогосподарства.

4.4. Здоровий глузд як компонент людської духовності

Існування в повсякденності вимагає від людини особливої духовної здатності і неможливе без неї. Мова йде про здоровий глузд, який є одним з найважливіших компонентів людської духовності. Здоровий глузд не може розумітися як сума простих, елементарних, суто емпіричних дій свідомості. Здоровий глузд не можна визначити, виходячи з деякої його поза– і надкультурної змістовності, яка є природною внаслідок укоріненості в самих речах. Як історично змінюється те, що для людини постає природним і очевидним, так і самі речі є настільки ж історично і культурно визначеними. Розуміння здорового глузду обумовлене усталеними формами людського існування. Які саме духовні здібності створюють здоровий глузд і в якій формі вони повинні бути розвинені, щоб належати людині і робити її розсудливою, в рішучій мірі залежить від змісту і структур тієї повсякденності, в якій протікає людське життя. В будь-якому випадку здоровий глузд містить в собі не лише загальновживаний зміст свідомості. Важливою характеристикою здорового глузду є певний тип відчування, який обумовлює змістовність, напрямок і форми прояву людських емоцій, душевних станів, естетичних переваг і т.ін. Не меншою мірою здоровому глузду притаманний особливий спосіб організації людських зусиль, тобто специфічна спрямованість і динаміка волевиявлення. Цю низку можна продовжити такими духовними феноменами, як надія, віра, мрія і т.д.

Здоровий глузд втілює готовність людини до певної форми буття. Він є еквівалентом вміння чинити зі знанням справи, коли буття вже стале відомим, засади його зрозумілі і течія його стала відтворюваним процесом.

По суті, здоровий глузд — це здатність бути по-людські нормальним чином, приймати речі в їх власному значенні, в ньому втілена та лінія розвитку і функціонування свідомості, яка несе традиції безпосереднього включення в трудову діяльність людей. Проте в ньому міститься не просто специфічна структура свідомості, а й конкретна орієнтація життєдіяльності, в основі якої лежить образ “нормальної людини”.

Здоровий глузд містить ті судження, погляди і способи дій, які розподіляють (приймають) усі люди, тобто всезагальність його змісту обумовлена загальною визнаністю. Основою цього визначення є не істина (доведення), а самоочевидність. Повсюдність і загальновживаність змісту здорового глузду в поєднанні з його випробуваною достовірністю і самоочевидністю перетворила його в “універсальну силу” людського буття.

Усе, що відбувається в межах здорового глузду — правильне і передбачуване, оскільки це область очікуваних результатів і гарантованого буття. Здоровий глузд забезпечує ясність вчинків, оберігаючи їх від суперечностей і негативних результатів, і тому він став синонімом надійності і певності, важливим моментом неперервності і поступовості історичного розвитку людини і суспільства.