600 Років стали прибульці зі Сходу – сармати, – художню культуру яких репрезен

тують старожитності з курганів, розташованих на землях сучасних Запорізької та

Дніпропетровської областей, серед них найбільші – лівобережні Молочанський і

Підгороднянський, а також УстьКам’янський на правому березі Дніпра. Неодмінну

частину інвентарю в сарматських чоловічих похованнях становило кінське споря

дження, причому в багатших була зброя, посуд ритуального призначення, золоті

прикраси, коштовні пояси. У жіночих похованнях характерною особливістю була на

явність бронзових або білонових (сплав міді зі сріблом) дзеркал – маленьких, диско

подібних, які вкладалися в дерев’яні футляри. Власний сарматський напрям у ми

стецтві кочових народів репрезентує т. зв. поліхромний стиль, перенесений сармата

ми в Північне Причорномор’я з теренів своїх предків – Середньої та Центральної

Азії. Вироби такого стилю прикрашали рубінові, смарагдові, гранатові, сердолікові,

халцедонові вставки або шматочки кольорової емалі – червоної, блакитної, білої.

І ст. н. е. – часом розквіту сарматського суспільства – датовані найкращі зразки цього

стилю, знайдені в похованнях біля с. Пороги, в Соколовій Могилі та Ногайчинсько

му кургані.

Останнє вторгнення кочових племен, пов’язане з Великим переселенням наро

дів, позначено появою на теренах України культур неслов’янських племен – готів та

гунів, які брали участь у цих процесах. Вони залишили пам’ятки ювелірного

мистецтва високого ґатунку: перші – з відчутною традицією ювелірних стилів

центральнота західноєвропейських народів перехідної античносередньовічної

доби – лангобардів, франків, англосаксів – у т. зв. “інкрустаційному” стилі зі врізу

ванням коштовних і некоштовних матеріалів (гранат, сердолік та звичайне скло)

20

Vstup.qxd 04.09.2008 13:36 Page 20

у срібло та золото; другі – у схожій манері перегородчастої поліхромії на основі

античної традиції та водночас протилежної їй – скіфської. Їхнє мистецтво відбива

ло смаки й світогляд, притаманний т. зв. варварським народам.

Схожість основних соціальноекономічних умов життя, рухливість побуту та

взаємозв’язки кочових племен спричинили подібність їхніх ідеологій і стилістичну

однотипність мистецтва. Наділена особливою образністю, специфічним підходом

до дійсності степова орнаментика Євразії, незважаючи на локальні особливості в

деталях, іконографії та сюжетах, належала одному стилю, в межах якого існували

та розвивалися подекуди різні напрями й течії.

Важливою віхою в розвитку мистецтва на теренах України стала грецька колоні

зація Північного Причорномор’я. Розпочата в VІІ, продовжена в VІ ст. до н. е.,

вона історично зумовила безпосередні культурні впливи античної Греції не тільки

на цей регіон, але й на відносно віддалені землі Придніпров’я. Це об’єднало старо

давнє мистецтво України з еллінською цивілізацію – підґрунттям усієї європей

ської культури.

Грецькі автономні поліси, які політично та економічно не залежали від своїх

метрополій, однак підтримували з ними торговельні та культурні контакти в ході

колонізації цього регіону. На чорноморському узбережжі України збереглися за

лишки міст і поселень античного часу, першим з яких було поселення на о. Березань

(нині – Миколаївська обл.).

Грекоантичними центрами в Північному Причорномор’ї були Ольвія (нині

с. Парутине Миколаївської обл.), Херсонес Таврійський (нині територія м. Севасто

поля), Тіра (в межах сучасного БілгородаДністровського Одеської обл.), Ніконій

(поблизу с. Роксолани на Дністровському лимані), Борисфеніда (нині о. Березань

Миколаївської обл.), Кіркінітида (на місці сучасної Євпаторії), Калос Лімен (сучасне

смт Чорноморське), Боспор Кімерійський (по обидва боки Керченської протоки),

який згодом розрісся в окрему державу з містами Фанагорія, Пантикапей, Феодосія,

Німфей, Мірмекій, Тірітака, Порфмій, Гермонасса, Горгіппія, Кепи, Танаїс. Приклад

Боспору свідчить про об’єктивний поступальний розвиток античних держав, які на

прикінці елліністичного часу перетворилися на грековарварські монархії. У VІ–V ст.

до н. е. утворилися чотири головні античні держави – Боспорське царство, Херсонес

Таврійський, Ольвія, Тіра, – не тільки з характерними для кожної рисами соціально

економічного розвитку, але й із культурною специфікою. Причорноморські центри

держави мали типові для всіх інших подібних утворень складові – місто й хору.

Архітектурні та мистецькі пам’ятки античних міст у причорноморському регіоні

України різноманітні й різнохарактерні – це зразки містобудівництва та архітекту

ри (фортифікаційної, культової, громадської, житлової), монументальної скульпту

ри, живопису (монументального й керамічного), кераміки (посуд, тара, теракотова

скульптура, фігуративний посуд), художнього ремесла (ювелірні вироби, зброя,

різьблення на камені й кістці).

У добу античності мистецькі твори, що були невід’ємною складовою повсякден

ня – статуї богів та героїв,– оживляли теменоси, агори, площі біля храмів, а скульп

турні рельєфи прикрашали фронтони, фризи, карнизи (антефікси, акротерії, сими)

ордерних споруд, храмів, вівтарів, стел. Дрібна пластика – теракота, яку імпор

тували з Іонії, Аттики та інших грецьких центрів, – оздоблювала інтер’єри, відтво

рюючи різноманітні сторони життя грецького суспільства. Це мистецтво несло

непересічну значимість змісту, орієнтуючись на людину як на єдиний і головний

природний взірець прекрасного. Саме її образ розкриває скульптура, живопис,

21

Vstup.qxd 04.09.2008 13:36 Page 21

прикладне мистецтво – торевтика, карбування (у тому числі монет), коропластика,

ювелірна справа, керамічний розпис, де всі сюжети й теми присвячено людині, на

віть тоді, коли стосуються ідеї бога та божественних сил. У Північному Причорно

мор’ї, як і в Центральній Греції, античне мистецтво несло високий пафос гуманіз

му, обожнення й звеличення краси, засвідчуючи високу мистецьку та ремісничу

майстерність 16

.

Значний вплив антична цивілізація мала на культуру т. зв. варварського сві

ту. З її творчим потенціалом пов’язані фортифікаційні та містобудівні нововве

дення, віднайдені біля Неаполя Скіфського, Золотої Балки, поселення поблизу

санаторію “Чайка” в Криму, а також використання народами негрецького похо

дження кружальної кераміки, прикрас і виробів із коштовних матеріалів (синди,

меоти).

До пізньої античності, власне до римського часу, долучилися пшеворська куль

тура, яка належала до периферійних формувань провінційноримського світу й

була одним із його численних осередків, зарубинецька та київська. Останньої про

вінційноримські впливи стосуються меншою мірою. Їм передували культури пів

нічних лісостепових районів України, де основу господарства складало орне земле

робство. На Лівобережжі Середнього Дніпра мешкали предки фіноугрів або бал

тів (носії бондарихінської культури); у Середньому Подністров’ї – фракійці,

пов’язані з Балканами (голіградська культура); на сході сучасної Львівщини та

Тернопільщини – носії невизначеної в етнічному складі висоцької культури; на

заході – ймовірні предки слов’ян, пов’язані водночас із європейським світом аж до

Ельби (лужицька культура). З ними певною мірою були пов’язані осередки ранньо

середньовічних слов’янських соціальнокультурних утворень. І якщо носіям

пшеворської культури належать переважно мистецькі предмети військового спо

рядження (могильник поблизу с. Гринів Львівської обл.), то носіям пізньозаруби

нецькокиївської спільноти притаманні зовсім інші реалії. У другій чверті I тися

чоліття носії київської культури, поширеної в північній частині Середнього Подні

пров’я та в південній частині Верхнього Подніпров’я, а також на суміжних теренах

сучасної Білорусі, утворили нове культурне середовище. Одним із його проявів

стала специфічна форма вбрання, оздобленого прикрасами з виїмчастою емаллю.

Вбрання разом із прикрасами, як один із видів синтезу мистецтв, своєрідно відоб

разило суспільні процеси, на тлі яких відбувалася складна перебудова традицій

усіх етнокультурних груп.

Так само культурноісторичним еквівалентом великих соціальноекономічних

та етнокультурних зрушень, що відбувалися в першій половині I тисячоліття у се

редовищі тогочасного населення ПівденноСхідної та частково Центральної Європи,

стали старожитності черняхівських племен ІІ–V ст. Прилучена до надбань пізньої

античності могутнього Риму, черняхівська культура, згідно з об’єктивними історич

ними закономірностями суспільного розвитку, пройшла етапи нівелювання етно

визначальних особливостей, влившись у потік культурномистецьких узагальнень

та набуття загальноєвропейських провінційноримських рис. На шляху до певної

етнічної однорідності – слов’янства – поліетнічна за складом черняхівська культура

уніфікувала та узагальнила власні риси, подібно до того, як це відбувалося в подаль

шому, у давньоруські часи щодо виникнення давньоруської єдності. Результатом

цього стала поява слов’янського світу, який відтоді почав визначати культурно

мистецькі процеси на значній частині Євразії. Відкриті й досліджені черняхівські

(ІІІ–V ст.) і післячерняхівські (VI–VIII ст.) язичницькі жертовникикапища з

22

Vstup.qxd 04.09.2008 13:36 Page 22

кам’яними антропоморфними ідолами засвідчують продовження черняхівських

традицій у монументальній скульптурі та духовній культурі східнослов’янського

населення. Історикокультурна еволюція таких антропоморфних скульптур завер

шується відомим Збруцьким ідолом, якому віддавали шану від ІХ до сере

дини ХІІІ ст.

Зі зламу IV–V ст. розвиток культурномистецької історії України характеризу

вав новий етап – період Середньовіччя, який на теренах Східної Європи має назву

слов’янодавньоруського часу. Мистецтво первісної доби та стародавнього світу є

тим ґрунтом, на якому виросло й розвинулося мистецтво наступних, більш розви

нутих суспільноекономічних формацій.

Р. Михайлова

23

Vstup.qxd 04.09.2008 13:36 Page 23

Smuts.qxd 04.09.2008 13:58 Page 24

МИСТЕЦТВО

ДОІСТОРИЧНОЇ

ЕПОХИ

ДАВНЬОКАМ’ЯНИЙ

ВІК

НОВОКАМ’ЯНИЙ

ВІК

ДОБА МІДІ

ДОБА БРОНЗИ

Орнаментований браслет із

бивня мамонта (фрагмент).

ХХ–XVIII тисяч років тому.

Мізинська стоянка

Smuts.qxd 04.09.2008 13:58 Page 25

26

СТАНОВЛЕННЯ І ПОЧАТКОВІ ФОРМИ МИСТЕЦТВА:

ДАВНЬОКАМ’ЯНИЙ ВІК

Мистецтво є формою суспільної свідомості, яка тривалий час глибоко дослі‑

джується у своїй специфіці та виявах. Уже у другій половині ХІХ ст. наявність ми‑

стецтва в первісних людей не піддавали сумніву більшість дослідників. Теоретик

мистецтва, австрієць А. Рігль, який вивчав питання стилю й основи історії орна‑

ментики, 1893 р. стверджував, що “відтворення природних мотивів у мистецтві ма‑

ло на меті не тільки й не стільки витворення форм, якими вони є в нашому чуттє‑

вому сприйнятті, воно служить виразу художньої здібності, яка не зводиться ні до

яких інших можливостей людини. Історія одного з найдавніших видів мистецтва –

орнаменту – доводить, що вона уже в досить розвинутому вияві була притаманна

первісним народам. Художня воля виявляє себе на початку історії мистецтв не з

меншою силою та повнотою, ніж на наступних щаблях її розвитку. Надалі вона змі‑

нювалася лише за формами свого вияву, але не за суттю” 1

.

На думку О. Фрейденберг, процес зародження мистецтва припадає на період

виникнення класового суспільства, воно формується в межах первісної культури.

У цю добу воно “заливає собою” все й саме злите зі всією сферою людської свідо‑

мості й людської діяльності 2

. Інформація, що зафіксована в предметах, постає як

естетично забарвлена, хоча естетичний момент не усвідомлювався творцями і реа‑

лізувався стихійно. Щоб реконструювати значення певного зображувального мо‑

тиву, необхідно виходити з аналізу матеріальних пам’яток як специфічних носіїв

“ідеологічної” інформації; необхідно враховувати характер коду, яким передається

інформація завдяки особливій “художній” переробці. Характер такої переробки ак‑

центує актуальні в певному культурно‑історичному середовищі вияви значення

предмета або зображення.

Особливу роль мистецтва в епоху первісності можна пояснити способом

світосприймання тогочасної людини. Як відомо, з двох притаманних людям

форм пізнання – теоретичної, заснованої на абстрактно‑логічних операціях, та

художньої, образної, – у той період майже цілковито панувала друга. Не відо‑

кремлюючи себе від природи (або лише певною мірою), людина ставиться до

світу емоційно, не роздумуючи, сприймає його цілком чуттєво. Мистецтво слу‑

жило формою пристосування людини до світу, регулятором емоційного життя,

як найважливіше зосередження всіх біологічних та соціальних процесів особи‑

стості в суспільстві, спосіб врівноваження людини зі світом у найкритичніші й

відповідальніші моменти життя. На думку психологів, мистецтво відіграє

важливу роль у сучасному соціальному житті, тому неважко зрозуміти, якою

значною була ця роль тоді, коли воно служило майже єдиною формою світо‑

сприйняття 3

.