2.2. Колізії сфери галузей процесуального права

В сфері галузей процесуального права колізії не менш поширені, ніж у сфері галузей матеріального права. Дане питання розробляли такі вчені як О.В. Капліна, В.М. Москалюк та О.В Москалюк тощо.

Так, наприклад, В.М. Москалюк у своєї науковій праці розглядає проблему колізійності між Цивільно-процесуальним Кодексом України та законів які містять норми цивільно-процесуального права. Так ч. 1 ст. 2 ЦПК України передбачає, що цивільне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу та Закону України «Про міжнародне приватне право». В.М. Москалюк ставить таке питання: у випадку колізії між нормами ЦПК та інших законів, які містять норми цивільно-процесуального права, чи матиме Кодекс на підставі ч. 1 ст. 2 ЦПК пріоритет відносно такого закону (чи має ЦПК вищу юридичну силу відносно законів)?¹ На думку Я.Зейкана, буквальне тлумачення цієї статті дає підстави для висновку, що інші закони не застосовуються до судочинства, якщо ЦПК не містить подібних правил.² Але можна навести такий приклад колізії: ч. 2 ст. 294 ЦПК передбачає, що заяву про апеляційне оскарження ухвали суду першої інстанції може бути подано протягом п’яти днів з дня проголошення ухвали. Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом десяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. Відповідно до ч. 8 ст. 56 Закону України «Про третейські суди», сторони мають право протягом п’ятнадцяти днів після винесення компетентним судом ухвали провідмову у виданні виконавчого документа оскаржити цю ухвалу в апеляційному порядку. Отже, постає питання, чи може суд на підставі ч. 3 ст. 294 ЦПК України залишити без розгляду апеляційну скаргу, виходячи з того, що її було подано після закінчення строку на апеляційне оскарження, встановленого ч. 2 ст. 294 ЦПК України? Верховний Суд України, розв’язуючи розглядувану колізію, застосував Закон України «Про третейські суди» — як закон, який містить спеціальну норму.¹

Окрім цивільно-процесуального законодавства багато колізій та неузгодженостей має кримінально-процесуальне законодавство.

Можна виділити певні ознаки, властиві колізіям норм кримінально-процесуального права: 1) вони є джерелом суперечності або розбіжності у регулюванні одного і того ж питання (причому розбіжність і суперечність поняття не тотожні); 2) мають формальний характер; 3) виникають лише у тому випадку, коли одне суспільне відношення регулюється декількома нормами права; 4) виникають між нормами внутрішнього національного законодавства, що є джерелом кримінально-процесуального права (при виникненні суперечності між нормами інших держав і національним законодавством йдеться про колізії законодавств різних держав і механізм їх подолання інший); 5) створюють труднощі для правозастосовної практики; 6) при їх подоланні колізійна ситуація не перестає існувати; 7) усунути їх можна тільки внесенням змін і доповнень у законодавство.²

О.В. Капліна, працюючи з проблемою колізійності в кримінально-процесуальному праві, поділяє колізії на позитивні та негативні. Позитивні колізії вона характеризує як зіткнення норм права, які регулюють один від суспільних відносин с різним ступенем деталізації. Так, відповідно до ч. 5 ст. 106 КПК України про затримання особи, підозрюваної у вчиненні злочину, орган дізнання негайно повідомляє одного з його родичів. Деталізує строк такого повідомлення ч. 5 ст. 5 Закону України “Про міліцію” , в якому передбачено, що таке повідомлення повинно відбутися негайно, проте не пізніше ніж через 2 години після затримання. Але багато вчених з нею не погоджуються, той же В.М. Москалюк, і взагалі не визнають колізіями так звані «позитивні», так як в них не виникають суперечності як такої, на їх думку.

Щодо негативної колізії, то — це зіткнення норм права, одна з яких виникає в правовій системі внаслідок порушення правил законодавчої техніки. Такі колізії є дефектом у правовій системі, перешкоджають ефективному правовому регулюванню. Зокрема, ст. 37 Закону України “Про прокуратуру” передбачає право внесення апеляційного, касаційного і окремого подання на вироки, рішення, ухвали і постанови судів прокурору і його заступнику незалежно від їх участі в розгляді справи в суді першої інстанції. Пункт 8 ч. 1 ст. 348 КПК України інакше регулює це питання: право подати апеляцію мають лише прокурор, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, а також прокурор, який затвердив обвинувальний висновок.

На підставі проведеного дослідження можна зробити наступний висновок: явища колізійності відображають труднощі процесу реформування судово-правової системи, що відбувається нині, призводять до деформації чинної системи права, її девальвації, ведуть до плюралізму тлумачення правових норм, що зрештою негативно відбивається на правозастосовній практиці, що у правовій державі, до якої ми прагнемо наблизитися є неприпустимим. Тому вирішення цієї проблеми є справою актуальною та невідкладною.