Тема4. Економічний розвиток і екологічний фактор.

1. Техногенний тип економічного розвитку.

2. Концепції світового розвитку з урахуванням екологічного фактора. Глобальні екологічні проблеми.

3. Концепція стійкого розвитку

4. Екстерналії.. Їхні види

5. Обмеження техногенного типу економічного розвитку

1. Крім основних факторів економічного росту:

• трудових ресурсів

• природних ресурсів

• і штучно створених засобів виробництва,

останнім часом став усе більше лімітувати економічний розвиток -екологічний фактор. Сучасні екологічні проблеми деякою мірою породжені відставанням економічної думки. Ні класики економічної науки А.Смит і Д.Рикардо, ні наступні |економічні школи, включаючи К.Маркса, Маршалла не надавали значення екологічним обмеженням в економічному розвитку. І лише 70-і роки XX століття, різко загостривши екологічні проблеми, поставили перед економічною наукою завдання осмислення сформованих тенденцій еколого-економічного розвитку й розробки нових концепцій розвитку. Сучасний тип еколого-економічного розвитку економіки можна визначити як техногенний тип економічного розвитку. Це природоємкий, природоруйнуючий тип розвитку, що базується на використанні штучних засобів виробництва, створених без обліку, екологічних обмежень.

Характерними рисами техногенного типу розвитку є

1) швидке використання, що виснажує, не відновлюваних видів природних ресурсів (насамперед корисних копалин)

2) Експлуатація відновлюваних ресурсів (ґрунту, лісів) зі швидкістю перевищуючої можливості їхнього відтворення й відновлення.

При цьому наноситься значний економічний збиток, що є вартісною оцінкою деградації природних ресурсів і забруднення_; навколишнього середовища в результаті людської діяльності.

Існують різні моделі техногенного типу розвитку. З позицій еколого-економічної політики можна виділити дві узагальнені моделі:

1). Фронтальної економіки.

2). Концепція охорони навколишнього середовища.

Аж до останнього часу основна увага в економічній теорії й на практиці приділялося двом факторам економічного росту: праці, і капіталу. Природні ресурси передбачалися невичерпними, і рівень їхнього споживання стосовно можливостей їхнього відновлення й запасом не розглядався в числі визначальних параметрів. Поза розглядом залишалися й наслідку у вигляді різного роду забруднень, деградації навколишнього середовища й ресурсів. Не вивчалися й зворотні зв'язки між екологічною деградацією й економічним розвитком, станом праць, ресурсів, якістю життя населення. Така економічна система, у якій є необмежені території, ресурси, називаються фронтальною економікою. Сутність концепції фронтальної економіки не. викликала заперечень аж до 70-х років. І тільки останнім часом прийшло усвідомлення необхідності корінної зміни економічних поглядів у напрямку обліку екологічного фактора. Таке усвідомлення багато в чому обумовлено глибокою дестабілізацією стану навколишнього середовища в результаті розвитку продуктивних сил, швидкого росту населення, що привело до якісних змін у відносинах природи й суспільства, величезному росту навантаження на экосистеми.

Ріст екологічної напруженості, усвідомлення небезпеки подальшого розвитку фронтальної економіки змусило багато країн спробувати врахувати екологічні фактори. У зв'язку із цим з'явилася концепція (яку можна приблизно назвати) концепцією охорони навколишнього середовища.

У рамках цієї концепції деяким країнам удалося домогтися певної екологічної стабілізації, однак якісного поліпшення не відбулося. Це пояснюється тим, що загальна ідеологія даної концепції еколого-економічного розвитку не змінилася в порівнянні з концепцією фронтальної економіки. У главу кута все також ставляться інтереси економіки, максимальне нарощування виробництва, широке використання досягнень науково-технічного прогресу, з метою більше повного задоволення потреб людей. У цих умовах природоохоронна діяльність, витрати на охорону навколишнього середовища представляються як щось конфронтуючому економічному росту. Однак, облік екологічного фактора вже зізнається необхідним, хоча й стримуючому економічному розвитку.

2. В економічному розвитку можна виділити два явних обмеження:

• обмежені можливості навколишньої - середовища приймати й поглинати різного роду відходи й забруднення, вироблені економічними системами;

• кінцевий характер не відновлюваних природних ресурсів.

Усвідомлення катастрофічності сформованого типу економічного розвитку, кінцівки природних ресурсів і взаємозалежності всіх еколого-економічних процесів на нашій планеті з'явилося найважливішою причиною початку розробки концепцій світового розвитку. Особливо активно ці розробки почалися в розвинених країнах Заходу, де розвиток виробництва стало натрапляти на обмеженість природних ресурсів. Нездатність домогтися радикальної зміни у відносинах між економікою й навколишнім середовищем привела до появи концепцій экотопії.

Це теорія всілякого обмеження економічного розвитку. Основні напрямки цієї концепції: повернення до природи, прості технології, відмова від науково-технічного прогресу, що руйнує навколишнє середовище. У цій концепції багато уваги приділяється моральним, соціальним, релігійним і духовним аспектам удосконалювання людини. Ця концепція лежить в основі програм партій «зелених» у багатьох країнах.

У цілому зміна пріоритетів економічного розвитку на основі, концепції экотопії - мало реально. Це може привести до згортання промисловості, орієнтація на натуральне с/г, що безсумнівно позначиться на зниженні життєвих стандартів суспільства.

3. Традиційна модель економічного росту промислово розвинених країн, вичерпала себе й не може бути запропонована для інших країн як зразок. Ця думка проходить у документах ООН, виступах на міжнародних конференціях. Відзначається, що західна модель розвитку більше не підходить ні для кого, і єдина можливість рішення глобальних проблем - це стійкий розвиток.

Сформована зараз модель розвитку не є стійкою для багатих країн і не може бути повторена бідними. Тому що споживання природних ресурсів і обсяги забруднень на душу населення в розвинених країнах перевершують аналогічні показники в країнах, що розвиваються, в 20-30 разів. Для досягнення всіма країнами миру рівня розвитку й споживання передових країн знадобилося б збільшити використання природних ресурсів і кількість забруднень ще в десятки разів, що неможливо в силу обмеженості ресурсів.

Стійкий розвиток - це такий розвиток, що задовольняє потреби теперішнього часу, але не ставить під погрозу здатність майбутніх поколінь задовольняти свої власні потреби. Воно містить два ключових поняття - потреби й обмеження. Це розвиток, що забезпечує постійне просте або розширене відтворення продуктивного потенціалу на перспективу.

Це розвиток, при якому людству необхідно жити тільки на % із природного капіталу, не зачіпаючи його самого.

Таким чином, завдання економічного й соціального розвитку

повинні бути визначені з урахуванням його стійкості, відповідності екологічному факторові у всіх країнах.

Теорія стійкого розвитку стала не тільки самої досліджуваної, що швидко розвивається й популярною новою теорією останнього десятиліття, але й цілком «практичною» теорією: всі розвинені держави миру виразили прагнення випливати в напрямку до стійкого розвитку.

Центральне місце в понятті стійкого розвитку займає проблема обліку довгострокових екологічних наслідків прийнятих сьогодні економічних рішень.

Як показує історія людства, радикальні економічні зміни останнього років, проекти й заходи, здійснювані відповідно до природних законів, на тривалий час виявляються економічно ефективними. І навпаки, економічні проекти, що приносять швидкі й значні вигоди, але здійснювані без обліку екологічних наслідків, у перспективі виявляються збитковими.

Отже, для тривалого інтервалу часу дуже часто вірний принцип «що екологічно, те економічно».

Можна виділити чотири критерії стійкого розвитку на перспективу:

1. Кількість відновлюваних природних ресурсів (земля, ліс) повинне, принаймні, не зменшуватися протягом часу, тобто повинен бути забезпечений "режим простого відтворення.

2. Максимально можливе вповільнення темпів вичерпання запасів невідновлюваних природних ресурсів, (наприклад, корисних копалин) з перспективою в майбутньому їхньої заміни на інші нелімітовані види ресурсів.

3. Можливість мінімізації відходів на основі впровадження малоовідних, ресурсозберігаючих технологій.

4. Забруднення навколишнього середовища в перспективі не повинне перевищувати його сучасний рівень. Можливість мінімізації забруднення до соціального й економічно прийнятного рівня. -

Ці чотири критерії повинні бути враховані в процесі розробки концепції стійкого розвитку. Їхній облік дозволить зберегти навколишнє середовище для наступних поколінь і не погіршить екологічні умови проживання.

Серед економічних показників ефективними критеріями стійкого розвитку є зменшення природоємкості економіки й структурний показник, що відбиває зменшення питомої ваги продукції й інвестицій галузей природоексплуатуючих секторів.

З наведеного вище, видний глобальний характер концепції стійкого розвитку, переплетення в ній екологічних, економічних і соціальних проблем.

Розрізняють поняття слабкої стійкості й сильної стійкості.

Прихильники «сильної стійкості» займають тверду, часто «антіекономічну» позицію по багатьом питанням економічного розвитку: стабілізація або зменшення масштабів економіки, пріоритет прямого регулювання, тверде обмеження споживання (близькість до концепції «экотопії»).

Прихильники «слабкої стійкості» віддають перевагу модифікованому економічному росту з обліком екологічного «зеленого» зміни економічних показників, широке використання еколого-економічних інструментів (плата за забруднення), зміна споживчого поводження.

При всіх розходженнях позицій обидві вони протистоять техногенній концепції розвитку, що базується на необмеженому розвитку вільного ринку, орієнтації на чисто економічний ріст, експлуатації природних ресурсів, максимізації споживання.

Важливим напрямком у розробці концепцій розвитку повинне стати розгляд цілісного еколого-економічного підходу економічному росту, зміні техногенного типу розвитку на стійкий. Необхідні зміни існуючої економічної думки, нові концепції збалансованого й стійкого розвитку для відвернена глобального й локальних екологічних криз.

Відповідно до викладених концепцій економіка у своє еколого-економічному розвитку повинна пройти три стадії:

1) фронтальна економіка;

2) економічний розвиток з урахуванням охорони навколишнього середовища;

3. стійкий розвиток.

4. Одним з важливих понять в екологічній економіці є екстерналії й зовнішні ефекти.

У ході економічної діяльності відбувається постійний вплив на природу, людей, різні об'єкти. Із цим впливом пов'язане виникнення екстерналій. Це наслідку економічної діяльності, які позитивно або частіше негативно впливай: на суб'єкти цієї діяльності.

На жаль, в охороні природи гнітюче число впливів на середовище пов'язане з негативними зовнішніми ефектами: різного роду забрудненнями, відходами, руйнуваннями природних об'єктів. І тут экстерналії можна охарактеризувати як негативні еколого-економічні наслідки економічної діяльності, які не приймаються в увагу суб'єктами цієї діяльності.

Екстерналії безпосередньо не позначаються на економічному становищі самих забруднювачів. Вони зацікавлені насамперед мінімізації своїх внутрішніх витрат, а зовнішні, екстернальні вони звичайно ігнорують як проблему, що вимагає додаткових витрат для свого рішення. Витрати по боротьбі з екстерналіями змушені нести інші. І тут виникає цілком резонний для економіки питання: чому люди, підприємства, які підлеглі зовнішньому впливу, повинні самі компенсувати різні види збитку.

Залежно від різного типу впливів можна виділити наступні типи екстерналій:

1) Тимчасові (між поколіннями). Цей тип екстерналій тісно позв'язаний з концепцією стійкого розвитку. Сучасне покоління повинне задовольняти свої потреби, не зменшуючи можливості, що випливають поколінь задовольняти свої власні потреби.

Породжуючи глобальні екологічні проблеми, вичерпуючи невідновлені ресурси, забруднюючи навколишнє середовище в теперішньому часі, сучасне людство створює величезні екологічні, економічні, соціальні проблеми для нащадків, звужуючи їхньої можливості задовольняти власні потреби. Тут принциповим економічним моментом є покладання додаткових, экстернальних витрат на майбутнє покоління при сформованому техногенному розвитку. Так, вичерпання в найближчому майбутньому нафти, масова деградація с/г земель створять величезні енергетичні й виробничі проблеми для майбутнього, зажадають різкого росту витрат у порівнянні із сучасними для задоволення найперших потреб.

2) Глобальні екстерналії (межстранові). У масштабах планети даний вид екстерналій вже породив ряд конкретних проблем, пов'язаних з переносом трансграничних забруднень. Викиди хімічних сполук в атмосферу, забруднення рік, викиди радіації створюють значні еколого-економічні проблеми в інших країн. У цей час світове співтовариство усвідомлює цю проблему. Підписуються спеціальні світові конвенції й угоди, межстрановые договори по боротьбі із трансграничними забрудненнями й по зобов'язаннях сторін.

3) Межсекторальні екстерналії. Розвиток секторів економіки, особливо природоексплуах, наносить значний екологічний збиток іншим секторам. Наприклад, видобуток корисних копалин приводить до вибуття із с/г обороту величезної площі кращих земель. Все це змушує с/г нести додаткові витрати, освоювати додаткові малородючі землі.

4) Міжрегіональні екстерналії. Цей вид є зменшувальною копією глобальних екстерналій, тільки в рамках однієї країни. Наприклад, забруднення рік у верхньому плині створюють додаткові витрати на очищення води в «нижніх» регіонів.

5) Локальні екстерналії. На обмеженій території розглядається п/п забруднювач і аналізуються викликувані його діяльністю екстернальні витрати й інші п/п, населення, природних об'єктів.

Оцінка екстернальних витрат - одна із економічних проблем, тісно пов'язана з оцінкою екологічного впливу.

Облік екстерналій з позицій усього суспільства, відбиття екстернальних витрат у ціні досить добре розроблені в економічній теорії. Однак із практичної точки зору реальний облік зовнішніх витрат (ефектів) створює більші труднощі теоретикам і практикам. Тут сходиться ряд проблем: провали ринку, недооцінка або взагалі безкоштовність природних благ і послуг, складність економічної оцінки екологічного збитку. Ці й багато інших факторів роблять надзвичайно складним точний облік екстернальних витрат у конкретних економічних рішеннях, при розробці різного виду проектів і програм.

5. Екологічні обмеження усе більш лімітують екстенсивний економічний ріст. Деградація природного фундаменту економіки може відбутися в самий найближчий час, якщо не прийняти термінових мір. Уже зараз очевидні кризові наслідки промислового й аграрного розвитку для водних ресурсів. Вони понад припустимі норми забруднені органікою, важкими металами, фенолами, нафтопродуктами й іншими речовинами. Це приводить до загострення дефіциту питної води і супроводжується кризою в забезпеченні водою міського населення. Росте число відходів, у т.ч. токсичних. Їхнє поховання й утилізація поставлені вкрай незадовільно. Багато видів природних ресурсів близькі до вичерпання.

В найближчі роки різко зросте небезпека виникнення великих техногенних аварій і екологічних катастроф, що зв'язано з колосальним зносом промислового, транспортного й очисного устаткування. На багатьох підприємствах цей знос досягає 80-90 %.

Економічні обмеження (інвестиційні). Для підтримки техногенного розвитку з кожним роком необхідно виділити всі більше коштів у природно експлуатаційні н/г комплекси і галузі. Деградація і виснаження природних ресурсів вимагають величезних капіталовкладень для розробки нових ресурсів або посилення експлуатації вже наявних. Тільки на 2 найбільших комплекси – паливно-енергетичний і агропромисловий – виділяється значна частина всіх інвестицій в економіку. Однак ефективність цих витрат безупинно падає. Збільшується диспропорція між виходом продукції і затрачуваними для цього засобами. При такому типі економічного розвитку потрібно більше засобів навіть для підтримки на колишньому рівні обсягів експлуатації і видобутку природних ресурсів і одержання на їхній основі готової продукції. Очевидно, що необхідно інші ресурсозберегаючи шляхи формування ефективного н/г комплексу, заснованого на обліку екологічних факторів.

Соціальні обмеження. Серед них на першому місці – погіршення в глобальних масштабах здоров'я населення. Одного цього недостатньо для перегляду концепції – економічного розвитку країни. Загострюються екологічні умови проживання, особливо у великих, індустріальних містах. Тут забруднення повітря перевищує припустимі санітарно-гігієнічні норми в десятки разів. Усе це приводить до зросту різного роду захворювань, ослабленню імунітету, генетичним змінам. Особливо негативно позначається на дітях. За рівнем дитячої смертності Україну можна порівняти зі слаборозвиненими країнами. Низька якість навколишнього середовища привели до різкого збільшення числа дітей з різними генетичними відхиленнями. Сучасний рівень народжуваності таких дітей 20 %.

Існування екологічних, економічних і соціальних обмежень на шляху техногенного розвитку економіки вимагає пошуку шляхів зміни «тупикового» типу розвитку екологізації економіки, переходу до стійкого типу розвитку.