Тема 7. Міжнародний досвід управління державним боргом

1. Управління державним боргом сша

2. Управління державним боргом Великої Британії

3. Основні завдання оптимізації боргової політики України

Основні терміни та поняття: операції на відкритому ринку, фо́рвардна угода; аутрайт

Управління державним боргом розглядається як сукупність державних заходів, пов'язаних з випуском, погашенням державних грошових зобов'язань, визначенням відсоткових ставок і сплаченого доходу, проведенням конверсій, консолідацій, визначенням межі боргу, підтримкою курсу державних зобов'язань.

Управління державним боргом США тісно пов'язано з регулюванням грошового обігу. Грошово-кредитну політику в державі проводить Федеральна резервна система (ФРС). Для передбачення негативних наслідків, які може спричинити управління державним боргом для грошового обігу, ФРС співпрацює з Мінфіном США.

Починаючи з 70-х років, головним методом регулювання є операції на відкритому ринку. Операції на відкритому ринку проводяться окремо за облігаціями казначейства та облігаціями федеральних агентств. До операцій, що проводяться на відкритому ринку США, належать:

• аутрайт - звичайні, форвардні угоди. Фо́рвардна уго́да — угода між двома сторонами про майбутню поставку предмету контракту за наперед обумовленою ціною, яка укладається поза біржею й обов’язкова до виконання для обох сторін зазначеної угоди.

• угоди з продажу цінних паперів з обов'язковою купівлею у майбутньому на рівну суму.

казначейства ФРС здійснює проведення державної грошової політики.

Контроль над розмірами державного боргу здійснює конгрес США через визначення лімітів.

Управління державним боргом здійснюється Банком Англії внаслідок дії таких чинників:

1. Банк Англії - центральний банк країни і виконує функцію кредитора останньої інстанції. Його статус було закріплено у законодавчому порядку під час націоналізації 1946 року.

2. Банк Англії є касиром казначейства. Він управляє надходженням державних доходів і фінансуванням державних витрат, здійснює покриття бюджетного дефіциту через емісію та розміщення позик.

Особливості управління державним боргом Англії визначаються специфікою фінансування державних витрат за рахунок коштів державного бюджету, особливостями розміщення та обігу інструментів, за допомогою яких відбуваються залучення ресурсів у розпорядження органів управління та операції Банку Англії на ринку боргових паперів держави.

Національний борг, або борг центрального уряду, формується із заборгованості перед учасниками фінансового ринку та перед державними установами.

Специфічність управління боргом Англії полягає в тому, що основна сума всієї заборгованості державної та місцевої влади, державних корпорацій перебуває поза державним сектором. На це вплинуло отримання всіма рівнями державних адміністрацій можливості розташовувати власні боргові зобов'язання у приватному секторі та за межами Великої Британії.

Банк Англії може здійснювати операції, що нівелюють або згладжують коливання ставок грошового ринку та пов'язані з купівлею-продажем цінних паперів, а також операції з консолідації державних боргових паперів.

Операції з консолідації державних боргових паперів відображають діяльність центрального банку з управління державним боргом і охоплюють, зазвичай, операції з цінними паперами, які поширюються серед небанківських інститутів і мають різні, зокрема й невизначені, терміни погашення. Мета таких операцій полягає в оптимізації управління цими зобов'язаннями та забезпеченні фінансування операцій з викупу казначейських векселів у банків та облікових домів. Тому відстежується тенденція у використанні консолідації як засобу впровадження довгострокової політики Міністерства фінансів щодо збільшення термінів обігу державних боргових зобов'язань.

До складу операцій Банку Англії на відкритому ринку треба віднести операції, що за своїм змістом протилежні до операцій з консолідації та деконсолідації цінних паперів, їх суть полягає в тому, що Банк Англії одночасно, з одного боку, здійснює продаж векселів банківським установам та обліковим домам, з іншого - купує облігації у небанківських інститутів. Це призводить до підвищення розмірів банківських депозитів і до інвестування коштів у ліквідні активи в однакових пропорціях. За допомогою таких операцій банк має змогу контролювати рівень внесків і впливати на рівень відсоткових ставок і цін на довгострокові цінні папери. Застосування консолідації цінних паперів знижує ставки грошового ринку та впливає на ставки, за якими розміщуються нові позики.

Важливе значення в управлінні розмірами та структурою державного боргу відіграють конверсійні операції. Зазвичай, вони пов'язані із заміною старих цінних паперів на нові за збереження незмінною загальної кількості залучених коштів. Урядові установи для фінансування витрат з погашення старих боргових зобов'язань ви­пускають нові облігації, а залученими коштами розраховуються за старими борговими зобов'язаннями. Залучення коштів у менших обсягах потребує погашення частини боргу за рахунок інших кредит­них ресурсів. Для цього казначейство здійснює новий випуск казна­чейських векселів, які розміщуються або серед небанківських уста­нов, і такі операції схожі з операціями Банку Англії з деконсолідації цінних паперів, або серед облікових домів, і тоді вони впливають на стан готівкового грошового ринку. Відбувається заміна цінних паперів у кредитних портфелях облікових домів за незмінного рівня ліквідних активів таких банківських установ.

Стратегічним завданням боргової політики є також пошук оптимального співвідношення між борговим та податковим фінансуванням бюджетних видатків. У короткостроковому періоді залучення позичкових ресурсів дає можливість дещо знизити фіскальне навантаження на національну економіку в розрахунку на спрямування додаткових коштів, які залишаються у суб’єктів господарювання, на їхній розвиток. Між тим, таким чином фінансування поточних бюджетних видатків здійснюватиметься за рахунок майбутніх ресурсів розвитку, а отже, економічний розвиток гальмуватиметься у довгостроковій перспективі.

Виходячи з вищезазначеного, стратегія формування і обслуговування ринку державних запозичень повинна базуватися на науково обґрунтованих засадах. Структура і розмір державного боргу мають прогнозуватися на часовому інтервалі в декілька років та навіть десятиріч з тим, щоб забезпечити збалансований бюджет, стабільне економічне зростання й потужну фінансову систему. За відсутності такої стратегії економічна криза загострюватиметься, а державний борг зростатиме.

Крім використання інструментів активного управління державним боргом (наприклад, проведення заміни боргових зобов’язань держави на акції підприємства державної власності, викуп державних облігацій на вторинному ринку), слід взяти за мету зниження розміру боргу та сплати процентів перед міжнародними офіційними кредиторами, кредити яких нерідко обумовлюється нав’язуванням додаткових зовнішніх вимог, в тому числі - з політичним підтекстом. Замість цього - розробити стратегію переорієнтації на ринкові джерела запозичень із використанням широкого набору інструментів, випробуваних зарубіжною практикою, сформувавши для цього необхідне правове та інституційне поле.