6. Заходи протидії рекету, замахам, захопленню заручників. Правила поведінки особи під час її захоплення як заручника

Рекет, або здирство, – найпоширеніший вид злочинів проти бізнесменів. Кращий захист від здирства – злиденність. Два види рекету:

1. Підприємця шантажують, погрожуючи розголосити або направити в “компетентні органи” якісь небезпечні для нього відомості. Наприклад, повідомити до податкової інспекції про те, що він приховав від неї вельми значну суму або купив крадений товар (варіанти: бракований, закінчився термін його придатності, некондиційний тощо).

У цьому разі треба передусім “тягнути” час, щоб з’ясувати, наскільки обізнаний шантажист із реальним станом ваших справ, і спробувати виявити його (за допомогою фахівців, звичайно). Наприклад, у розмові можна пристрасно й аргументовано доводити, що сума, яку він вимагає, немислимо велика, у вас таких грошей просто немає, принаймні зараз. Ви можете також зволікати з виплатою під цілком розумним і переконливим приводом перевірки серйозності документів, які є в шантажиста.

Цілком імовірно, що відомості ці не такі вже й страшні, а то й зовсім помилкові. В жодному разі не поспішайте радісно повідомляти анонімному ворогові про те, що його загрози вам не страшні. Використовуйте інформаційну перевагу в своїх інтересах. Бажано записати телефонні переговори на магнітофон. Сучасна техніка дає змогу із 100%-ю точністю ідентифікувати голоси людей, до яких би хитрувань вони не вдавалися для маскування.

Ще один хороший засіб захисту – дезінформація. Якщо у вас є хоч тінь підозри, що хтось полює за компрометуючими матеріалами, зробіть “мисливцеві” послугу: поширюйте відповідні чутки, зробіть фальшиві документи і все для того, щоб “охочі” змогли ознайомитися з ними.

Шантажисти, як правило, перебувають серед найближчого оточення бізнесмена. Це можуть бути колишні співробітники, партнери у справах, сусіди, навіть родичі, незадоволені вами і своїми заробітками; службовці, допоміжний персонал.

2. Злочинці вимагають заплатити їм за те, щоб вони не вчинили щось погане бізнесменові, його близьким, його фірмі. Популярні варіанти в цьому разі – нав’язування “охорони” або пропозиція “взяти на роботу” з величезним окладом.

Найефективніший спосіб протидії рекетирам – зустрічний рекет. Проте він найскладніший і дорогий. Набагато простіше обмежитися рішучою відмовою, підкріпленою демонстрацією колективної сили: появою на горизонті міліції, охоронців, здійсненням комплексу заходів безпеки, виявленням джерел інформації, пошуком підслуховувачів, розробленням плану дій ваших рідних і співробітників у кризовій ситуації (захоплення заручників, викрадення дітей, акції залякування). Кризовий план допоможе максимально пом’якшити удар, якщо його все-таки буде завдано, уникнути паніки, непродуманих рішень.

Вибухи в офісі, в під’їзді, автомобілі, магазині стають частиною повсякденного життя наших міст. Арсенал у злочинців досить різноманітний: від саморобних вибухових пристроїв до гранат Ф-1, РГД-5, протипіхотних і протитанкових мін. Ось два приклади:

1) гранату Ф-1 (або зв’язку гранат РГД-5) прикріплюють до автомобіля, що стоїть у гаражі чи на відкритій стоянці. У кільце чеки гранати протягують волосінь, кінець якої прикріплений до нерухомого предмета за автомобілем. Машина починає рух, чека висмикується – і граната вибухає;

2) пляшку з-під вина заповнюють високооктановим бензином і закупорюють корком, покритим речовиною, чутливою до тертя. Під час витягування корку виникає займання, потім вибух, і той, хто це робив, гине від опіку.

Здебільшого об’єктом підриву є особистий або службовий автомобіль бізнесмена. Основні місця для мінування в машині – сидіння водія, днище під передніми сидіннями, бензобак, капот. Зрідка заряд вибухівки вкладають у багажник, під заднім сидінням, у “бардачок” та інші місця. Крім того, міну великої потужності можуть установити недалеко від автомобіля або в машині, що стоїть поряд. Але в цьому разі потрібне керування нею ззовні по радіо або підрив за допомогою електричного дроту. Тобто злочинець повинен перебувати недалеко від місця злочину і спостерігати, що завжди вважається небажаним.

Мають насторожувати такі ознаки:

• поява якоїсь нової деталі всередині або зовні автомобіля;

• залишки пакувальних матеріалів, ізоляційної стрічки, обрізки дротів недалеко від автомобіля або всередині салону;

• натягнута волосінь, дріт, шнур, мотузка, прикріплені до будь-якої частини автомобіля;

• чужа сумка, коробка, валіза, пакет, згорток усередині салону або поряд з машиною.

Залишаючи машину на тривалий час без нагляду (на ніч, на час роботи, на дачі та ін.), навіть у “надійному” гаражі або на автостоянці, що охороняється, використовуйте так звані “контрольки” – вузькі смужки липкої стрічки (ізоляційної, лейкопластиря, паперової і т.ін.) під колір поверхні між крилами і капотом, на дверцях салону, кришці бензобака, між сидінням і рамою. Замість стрічок іноді приклеюють волоски, уламки сірників. Якщо ця “сигналізація” виявиться порушеною, не заводьте машину, нічого не відкривайте в ній (наприклад, не намагайтеся підняти подушку сидіння) до моменту, поки не проведете ретельний візуальний огляд. У разі виникнення підозр звертайтеся до фахівця-сапера.

Краще, щоб машину обстежував, відкривав, заводив, розігрівав і рушав з місця хтось інший, а не ви (ваш водій, охоронець, службовець автостоянки або кооперативного гаража, сусід по будинку).

Для замаху на бізнесмена може бути використаний і поштовий канал. Вибухові пристрої, що переправляються в листах, спрямовані не на вбивство, а на залякування одержувача. Адже 20–40-грамовий заряд вибухівки може тільки поранити і викликати сильний шок. Для знищення застосовують не листи, а бандеролі й посилки.

Вибухові пристрої, які закладають у конверти, бандеролі та посилки, можуть бути як миттєвої, так і сповільненої дії. Детонатори миттєвої дії викликають спрацьовування вибухового пристрою при натисканні, ударах, проколюванні, знятті навантаження, руйнуванні елементів конструкції, просвічуванні яскравим світлом і т.ін. Наприклад, вибухові пристрої, що діють за принципом музичної листівки, вибухають під час її розкриття, вміщені в бандеролях – або під час відкриття, або при спробі витягнути книгу чи коробку з упаковки, вибухові пристрої в посилках – зазвичай при порушенні кришки ящика посилки.

Детонатори сповільненої дії із зазначенням заздалегідь установленого терміну (від кількох годин до кількох діб) або викликають вибух, або приводять вибуховий пристрій у бойове положення, після чого вибуховий пристрій спрацьовує миттєво у разі дії на нього ззовні. Проте, незалежно від типу детонатора і вибухового пристрою, листи, бандеролі й посилки з такою “начинкою” обов’язково мають ознаки, за якими можна їх відрізнити від звичайних поштових відправлень. Розрізняють основні і допоміжні ознаки. До основних належать:

• товщина листа від 3 мм і більше, є окремі потовщення;

• зміщення центра ваги листа (пакета) до однієї з його сторін;

• наявність у конверті предметів, що переміщуються, або порошкоподібних матеріалів;

• наявність у вкладенні металевих або пластмасових предметів;

• наявність на конверті масляних плям, проколів, металевих кнопок, смужок тощо;

• наявність незвичайного запаху (мигдалю, марципана, паленої пластмаси та ін.);

• “цокання” в бандеролях і посилках годинникового механізму (один із найпростіших і найпоширеніших детонаторів роблять за допомогою звичайного будильника);

• у конвертах і пакетах, ящиках посилок під час їх перевертання чути звук переміщення предметів або шурхіт порошку, що пересипається.

До допоміжних ознак належать:

• особливо ретельне заклеювання листа, бандеролі, посилки, в тому числі липкою стрічкою, паперовими смугами та ін.;

• наявність написів типу “особисто в руки”, “розкрити тільки особисто”, “вручити особисто”, “таємно”, “тільки директорові (власникові, голові)” і т.ін.;

• відсутність зворотної адреси або прізвища відправника, нерозбірливе їх написання, явно вигадана адреса;

• саморобна нестандартна упаковка.

З урахуванням зазначеного дотримуйтеся трьох обов’язкових правил:

1.всю пошту має розкривати тільки секретар, охоронець, а не керівник;

2.робити це треба в спеціально відведеному приміщенні, віддаленому від кабінету директора;

3. у разі отримання підозрілої кореспонденції секретар має проінформувати про це керівника фірми чи начальника СБ, які й вирішують, чи варто викликати фахівців.

Усе сказане про сторонні предмети, залишки ізоляції, дроти тощо стосується також офісів, квартир, дач, під’їздів, навіть вхідних дверей, якщо ви користуєтеся ними систематично.

Деякі заходи загальної безпеки:

• Уникайте виходити з будинку й офісу поодинці. Пересуватися в групі людей завжди безпечніше.

• Намагайтеся уникати постійних маршрутів поїздок на роботу і назад. Досвід показує, що злочинці зазвичай ведуть спостереження за своєю жертвою, щоб вибрати найбільш зручне місце і час для нападу. Виберіть хоча б чотири різних маршрути і користуйтеся ними за принципом випадкового вибору. Непередбачуваність – ваш кращий захист.

• Прагніть їздити жвавими дорогами, уникати пустинних вулиць. Перевіряйте, чи не переслідує вас якийсь автомобіль. Під час руху по шосе з кількома смугами займайте місце в середньому ряду, щоб не дати можливості притиснути ваш автомобіль до узбіччя.

• Коли їдете в машині, зачиняйте всі дверці на кнопки, залишайте відкритою лише кватирку. Якщо вас зупинили (наприклад, ДАІ), не виходьте із машини, нехай виходить охоронець, особливо якщо місце пустинне, а час доби темний. Машину тримайте на передачі, щоб мати можливість у будь-який момент втекти.

• Якщо вам здається, що за вами стежать з іншої машини, перевірте це, раптово змінивши напрям руху або швидкість, різко перебудовуючись з ряду в ряд, несподівано роблячи зупинки.

• Якщо ваші підозри реальні, негайно зв’яжіться з міліцією або зі своєю власною “бригадою швидкого реагування”. У цьому разі у вас обов’язково має бути мобільний телефон.

• Якщо машина із злочинцями перегородила вам шлях (найчастіше при цьому використовують “ножиці”: одна машина перекриває дорогу спереду, друга – ззаду), на великій швидкості бийте в місце, що становить третину машини (за переднім колесом або перед заднім). У жодному разі не зупиняйтеся. Якщо місцевість дозволяє, їдьте на швидкості по узбіччю, по бездоріжжю.

• Якщо злочинець готується почати стрілянину по вашій машині, збільшуйте швидкість і спрямуйте автомобіль прямо на нього. Від куль сховайтеся, пригнувшись нижче лобового скла, але продовжуючи тримати кермо руками у вибраному напрямку. Збивши злочинця машиною, не витрачайте час на з’ясування того, в якому він стані. Негайно їдьте на максимальній швидкості.

• Необхідно, щоб в усіх місцях в автомобіля (а не тільки в передніх) були пояси безпеки. Бажано також укріпити салон зсередини додатковим ребром жорсткості, що запобігає його сплющенню у разі падіння під укіс або тарану.

• Якщо в салон автомобіля кинули пляшку із запалювальною сумішшю, не зупиняйтесь. Температура всередині салону не перевищуватиме 55–60 °С, тобто не є небезпечною для життя.

• Приїжджайте на роботу і виїжджайте з неї в різний час. За можливості користуйтеся різними входами в будівлю. Якщо вхід у ваш офіс тільки один, забезпечте постійний контроль за ним.

• Уникайте приїжджати в офіс в години, коли там нікого немає. Остерігайтеся будь-якої сторонньої людини, яка без діла тиняється біля будівлі або по коридору. Вимагайте від своєї охорони з’ясування його особи.

• Не стійте безцільно біля вікон. Не влаштовуйте поряд з вікном своє робоче місце, якщо його можна проглядати з вулиці, з вікон (у тому числі горищних) найближчих будівель.

• Обережно ставтесь до прохань про фотографування або інтерв’ю у себе. Заздалегідь визначте час візиту, його тривалість, що ви дозволите сфотографувати або що скажете. На час візиту забезпечте себе охороною. Не впускайте більше людей, ніж це було заздалегідь обумовлено. У будь-якому разі їх не повинно бути більше двох.

• Зробіть так, щоб ваші діти ходили в школу і зі школи в супроводі дорослих. Попередьте вчителів, що ваших дітей ні за яких обставин не можуть зустрічати, відвозити додому сторонні люди, зокрема жінки.

• Завжди припускайте, що ваш телефон прослуховується. Будьте дуже обережні в телефонних розмовах. Це стосується як службових телефонів, так і домашнього, а тим більше – радіотелефону.

• Попередьте рідних і близьких вам людей, щоб вони не впускали в будинок незнайомих, нікому нічого не повідомляли про вашу діяльність, про місцезнаходження (крім офісу, зрозуміло), не приймали ніяких пакетів або предметів, якщо не знають, від кого вони прислані.

• Ставтесь насторожено до осіб, що видають себе за працівників міських комунальних служб, за ремонтних робітників, за роздрібних торговців, що раптом з’явилися в районі вашого будинку або офісу

• Не обговорюйте плани ділових поїздок і зустрічей у присутності сторонніх людей. Не ведіть ділових переговорів по телефону в присутності відвідувачів. Якщо вам у цей час телефонують, пропонуйте передзвонити пізніше.

• Підтримуйте дружні взаємини із сусідами, особливо з немолодими. Саме пенсіонери (особливо жінки) проводять цілі дні на лавках біля будинку, можуть першими вас попередити про підозрілих осіб, про те, що хтось цікавиться вами або вашою машиною, вашими дітьми, намагався проникнути у квартиру і т. ін.

• Обговоріть із членами сім’ї, що вони повинні робити у випадку, якщо вас або когось із них викрадуть. Зробіть необхідні фінансові та інші розпорядження на цей випадок, вкажіть номери телефонів, з якими треба дзвонити, взагалі розробіть свій “кризовий план”. Якщо біду очікуєш, то від неї менше шкоди, ніж коли вона приходить неочікувано.

Викрадення бізнесмена або членів його сім’ї з метою викупу є одним з поширених видів кримінальних злочинів. Крім того, стати заручником можна випадково, наприклад під час пограбування банку, магазину, квартири, заміського котеджу або при захопленні людей терористами.

Класична схема викрадення єтакою: планування, підготовка, захоплення, укриття заручника, спілкування й допити, ведення переговорів, отримання викупу, звільнення або вбивство жертви.

На етапі планування злочинці намічають об’єкт для викрадення, суму передбачуваного викупу, учасників операції, відповідні місця викрадення, ведення переговорів, отримання викупу.

Найважливішими моментами етапу планування є: вибір відповідної жертви та визначення суми викупу.

Найбільший викуп нашого часу становив $60 млн. Він був сплачений злочинцям у 1975 р. в Аргентині за звільнення двох братів Борн.

Не завжди викрадення в бізнесі пов’язане з викупом. Іноді таким способом намагаються отримати якусь важливу інформацію, змусити бізнесмена піти на небажану для нього співпрацю, відмовитися від реалізації намічених планів тощо.

На етапі підготовки злочинці приділяють велику увагу детальному вивченню способу життя наміченої ними жертви (і всіх членів її сім’ї), на ті місця, де вона найчастіше буває, на ті заходи безпеки, яких вживає.Вони ретельно вивчають місцевості, уточнюють маршрути руху між будинком і роботою, іншими місцями, які відвідує бізнемен, з’ясовують розташування приміщень у квартирі чи офісі, сектори огляду з вікон і т.ін.

Вивчають злочинці і близьких друзів, ділових партнерів наближених співробітників бізнесмена. Це роблять для визначення тих осіб, які можуть виявитися корисними при веденні переговорів.

Захоплення є центральною частиною операції. Аналіз подібних акцій, що траплялися на заході, показав, що 90% всіх викрадень бізнесменів відбувається у той момент, коли жертва перебуває по дорозі на роботу або з роботи, недалеко від квартири чи офісу. Типова акція із захоплення здійснюється так. Один із злочинців повідомляє по радіо або телефону про те, що об’єкт покинув місце роботи (або квартиру), інший – про те, що автомобіль об’єкта наближається до наміченого пункту. Тут вулицю блокують, спеціально влаштувавши автомобільний інцидент, або перекривають автофургоном (вантажівкою), що “раптово” зламався. Захоплення проводять у момент, коли автомобіль об’єкта зупиняється біля штучно створеної перешкоди.

Викрадення з будинку – складніша операція, оскільки пов’язана з проникненням у квартиру. Для цього злочинці зазвичай маскуються під працівників комунальних, побутових, ремонтних служб, телеграфу, міліціонерів. Як показує практика, захоплення часто проводиться тоді, коли об’єкт виходить з під’їзду будинку (офісу), прямуючи до свого автомобіля, або, навпаки, виходить із автомобіля і прямує додому (в офіс).

Організовуючи операції із захоплення, злочинці намагаються використовувати в своїх інтересах стійкі звички поведінки об’єкта викрадення.

У момент захоплення злочинці діють безцеремонно, навіть жорстоко. Іноді жертві завдають удару по голові, і вона втрачає свідомість, або вводять їй сильнодіючі медичні препарати. Це роблять для того, щоб об’єкт не чинив опору, не намагався втекти, не привертав уваги сторонніх людей і не міг зрозуміти, куди його везуть. Надто емоційним жервам нападу вводять наркотики, щоб вони заспокоїлися, занурившись у сон. Проте набагато частіше жертву просто позбавляють можливості рухатися, використовуючи для цього мотузки або наручники. Очі й рот заліплюють лейкопластирем. Викраденого зазвичай розміщують на підлозі салону автомобіля (під ногами викрадачів) або в багажнику.

Він може опинитися в мішку, ящику, бочці, навіть у великій валізі. Декого при цьому охоплює напад клаустрофобії (боязнь замкнутого простору), що супроводжується неприємними фізіологічними відчуттями.

Треба запам’ятовувати все побачене і почуте за час перебування в ув’язненні– розміщення вікон, дверей, сходів, колір шпалер, специфічні запахи, не кажучи вже про голоси, а також про зовнішність і манери злочинців. Слід спостерігати за їх поведінкою, уважно слухати розмови між ними, запам’ятовувати розподіл ролей. Тобто потрібно скласти в думці чіткий психологічний портрет кожного злочинця.

Заручник має визначити для себе власну позицію у стосунках зі злочинцями. З практики відомо, що безвольна поведінка, благання про пощаду, поступливість реальної користі не дадуть. Треба намагатися пом’якшити ворожість бандитів до себе, шукати можливості встановити індивідуальні контакти з деякими із них.

Викуп. Злочинці розуміють, що найбільша небезпека загрожує їм у момент отримання грошового викупу. Тому вони розробляють складні, багатоступеневі системи передавання грошей. Мета таких заходів – запобігти нападу із засідки, фіксації факту передачі грошей, установленню особи злочинця. Для цього бандити призначають час і місце прибуття людини з грошима, визначають маршрут. Злочинці ведуть приховане спостереження за цим місцем і кур’єром з грошима.Оскільки ініціатива за злочинцями, вони прагнуть створити такі умови, які не дали б можливості співробітникам міліції (якщо вони задіяні) наблизитися на відстань, з якої можна встановити особи злочинців або захопити їх. З цих самих причин вони вибирають як кур’єрів людей з найближчого оточення заручника, чия зовнішність їм добре відома з етапу підготовки операції.

Отримавши викуп, бандити не завжди звільняють заручника. З ним можуть розправитися, аби позбавитися свідка. Крім того, він може залишатися в руках бандитів доти, поки вони не реалізують отримані гроші. Зазвичай ці гроші використовують на скуповування коштовностей, різних товарів, нерухомого і рухомого майна в регіонах, віддалених від місця скоєння злочину. Іноді гроші намагаються вивезти або покласти в банк на ім’я особи, зв’язки якої зі злочинцями зберігаються в таємниці.

Звільнення. Якщо злочинці самі відпускають на свободу заручника, вони відвозять його в якесь безлюдне місце і залишають там одного. Інший варіант – його кидають у замкнуте приміщення, вихід із якого потребує багато часу і сил. Третій варіант – висадити людину на вулиці (але далеко від постів ДАІ та від працівників міліції) і виїхати. Після цього машину кидають або міняють на ній номер. Може трапитися і так, що заручника звільняє міліція. У цьому разі треба намагатися переконати злочинців, що краще за все їм здатися.