71.Встановлення фашистської диктатури в Італії б.Муссоліні

Фашистський режим в Італії виріс почасти з гніву і відчаю народу, який після Першої світової війни відчув себе приниженим і обділеним. Італія програла Першу світову війну і прагнула реваншу. Соціальною опорою італійського фашизму виступали фронтовики, селяни та частина націоналістично налаштованої інтелігенції. Унаслідок післявоєнної розру­хи вони перебували у важкій ситуації і шукали виходу з неї. Розв'язання усіх цих проблем демагогічно обіцяли фашисти. Перші фашистські органі­зації з'явилися в Італії у 1919 році. Вони були сформовані як напіввійськові дружини колишніх фронтовиків і називались «фаші ді комбантіменто», тобто з'єднання військовиків. їх назва дала найменування усьому фашистському рухо­ві. Підтримані великим капіталом, італійські фашисти розпочали боротьбу за владу. Вони висунули програму, обіцяючи восьмигодинний робочий день, рес­публіканський лад і соціальне страхування. Оскільки Італія була аграрною краї­ною, Муссоліні обіцяв селянам провести аграрну реформу і дати землю. 24 жовтня 1922 р. у Неаполі розпочався з'їзд фашистських союзів. На з'їзді Муссоліні в ультимативній формі зажадав від уряду надати фашистам п'ять міністерських портфелів і керівництво комісаріатом авіації. Того ж дня фашисти розробили план захоплення влади: 27 жовтня — загальна мобіліза­ція фашистів, 28 — атака на головні центри країни. Три колони сквадрис-тів — членів фашистських бойових загонів — повинні були увійти до Рима, висунути уряду ультиматум та заволодіти головними міністерствами. Під час фашистського «походу на Рим» кабінет міністрів пішов у від­ставку, але заздалегідь затвердив і розіслав на місця декрет про облогове становище, за яким армія отримала необхідні повноваження наведення по­рядку. Проте король, Віктор Еммануїл ІН, відмовився підписувати цей декрет і призначив Б. Муссоліні прем'єр-міністром. 28 жовтня Муссоліні прибув до Риму. Італійські фашисти прийшли до влади.На чолі італійського фашизму стояв Беніто Муссоліні (1883-1945). Після приходу до влади Гітлера підписав з Німеччиною політичний і військовий союз і вступив у 1940 р. у Другу світову війну як союзник Третьо­го Рейху. У 1945 р. Муссоліні був захоплений партизанами і страчений.

72.Зміст Відовданської конституції 1921р.

28 червня 1921 р. (у день Св. Віда) установча скупщина ухва­лила конституцію (Відовданську) Королівства СХС, яка проголо­шувала новостворену державу монархією на чолі з династією Карагеоргієвичів. Королю надавалися широкі права: обіймати посаду головнокомандувача збройних сил, призначати прем'єр-міністра, скріплювати підписом міжнародні договори, запроваджувати надзвичайний стан, зупиняти дію конституції. Законодавча влада належала однопалатній Народній скуп­щині, яка обиралася на чотири роки шляхом загального, таємного, прямого голосування чоловіків. Жінки та військово­службовці виборчих прав не мали. Закони, схвалені парламен­том, підлягали затвердженню королем, а скупщина скликалася та розпускалася лише за указом короля.Відовданська конституція закріпила унітарний устрій Королів­ства СХС та панівне становище в ньому Сербії. Хоча конституція проголошувала й гарантувала права та політичні свободи всіх громадян, однак права несербських народів і національних меншин цілком ігнорувалися. Основний закон містив положен­ня про новий адміністративний поділ (33 жупанії), критерієм якого був не національний склад населення, а інші фактори. До того ж у кожну область король призначав не тільки «вели­кого жупана» (губернатора), а й керівний склад його апарату.

73.Франція,Росія та Австро-Угорщина на поч.ХХст.

Росія на початку ХХ ст.

Російська імперія залишалась останнім

островом абсолютизму, а влада царя не обмежувалась жодними виборчи-

ми органами.

Державна рада була дорадчим законодавчим органом, члени якої

призначались довічно. Виконавчий орган самодержавства – Рада

Міністрів, що була створена ще за Олександра І, також мала

консультативні функції.

Сенат, створений за Петра І, виконував функції Верховного Суду.

На рубежі століття перед російським самодержавством стояло лише

одне актуальне завдання – зберегти недоторканним абсолютизм.

Представники поміркованого ліберального руху були діячами земств

і виступали за розширення прав земств у місцевому самоврядуванні, за об-

меження сваволі чиновників-бюрократів.

Радикали – представники російської інтелігенції, що виступали за

проведення докорінних демократичних реформ, встановлення республі-

канського правління, проведення аграрної реформи, покращення право-

вого стану робітників та селянства, їх соціальний захист.

Виразниками інтересів російського селянства стала партія

соціалістів-революціонерів (есерів), яка виступала за проведення ши-

роких реформ та вбачала особливий шлях розвитку Росії та противагу

країнам Європи.

Есери відстоювали інтереси тих, хто живе за

рахунок власної праці, – робітників, інтелігенції, селян .

У тактиці есерів агітація сполучалась із систематичним терором, че-

рез що царський режим вважав цю партію найнебезпечнішим ворогом.

У 1890-х рр. виникають, а згодом об’єднуються у політичну пар-

тію представники соціал-демократичного напрямку, які з 1903 р.

поділялись на два крила: ліворадикальне – більшовиків та відносно

помірковане – меншовиків.

Більшовики на чолі з Володимиром Леніним декларували відсто-

ювання інтересів робітничого класу, який мав бути головною рушійною

силою соціалістичної революції та встановити диктатуру пролетаріату.

Меншовики на чолі з Г. Плехановим представляли більш помірко-

ване крило Російської соціал-демократичної робітничої партії (РСДРП),

стримано ставились до експропріації, схилялись до необхідності реформ у

Росії, яка могла «дорости» до соціалізму.

Політика русифікації мала сво-

їм наслідком організаційне оформ-

лення національного руху в бага-

тонаціональній Російській імпе-

рії, переростання його культурно-

просвітницького характеру в політич-

ний. Національний рух поділявся на два напрямки: соціалістичний та

самостійницький. Початок XX ст. знаменувався оформленням політич-

них національних партій у Польщі, Україні, Фінляндії, Вірменії, Грузії.

Уряд Миколи ІІ, не зумівши правиль-

но оцінити зовнішньополітичне становище

Росії, військову непідготовленість еконо-

міки, штовхав країну до війни.

Раптовою атакою на російські кораблі у

Порт-Артурі 27 січня 1904 р. Японія розпо-

чала війну.

З серпня по грудень 1904 р. тривала

облога Порт-Артура.

Протягом 1905 р. Росія зазнала ще

дві великі поразки: у лютому під Мук-

деном та в травні біля острова Цусіма.

Поразка царської Росії у війні з Японією серйозно вплинула на розста-

новку сил не тільки на Далекому Сході, а й у Європі. Разом з тим вона

прискорила розвиток революційних подій у Росії.

Прологом першої російської революції став страйк робітників Пути-

лівського заводу у Петербурзі, що розпочався 3 січня 1903 р. А вже 8 січня

страйк охопив всі заводи столиці.

Вранці 9 січня 1905 р. народний похід

до царя на чолі з Гапоном закінчився роз-

стрілом беззбройних робітників.

У Росії розпочалась револю-

ція.

Завдання революції полягали:

у вирішенні аграрного питання (ліквідація поміщицького землево-

лодіння, викупних платежів 1861 р., общини та кругової поруки тощо);

у встановленні конституційно-демократичного устрою в Росії

(ліквідація самодержавства, демократизація суспільного життя, прого-

лошення та юридичне закріплення прав та свобод громадян);

у розв’язанні назрілих проблем соціального характеру (встанов-

лення 8-годинного робочого дня та мінімального розміру заробітної пла-

ти, виплата пенсій, створення системи соціального захисту);

у вирішенні національного питання (реалізація прав націй на

самовизначення).

Важливими подіями російської революції були масові страйки про-

тягом січня – лютого 1905 р., в яких взяли участь 440 тисяч робітників.

Створюються нові органи влади революції – Ради депутатів (перші

виникли в Івано-Вознесенську), які у майбутньому Росії відіграли зна-

чну роль.

У червні 1905 р. відбулося повстання на панцернику «Потьомкін», яке

продемонструвало готовність флоту та армії взяти участь у революції.

Революційна хвиля захопила і російське селянство (1/5 частина пові-

тів європейської частини імперії була охоплена селянськими виступами).

Піком революції став всеросійський жовтневий страйк.

Фіналом 1905 р. були грудневі зіткнення робітників із владою в

Москві, що переросли в барикадні бої. Грудневе збройне повстання було

придушене царським режимом, і революційна хвиля пішла на спад.