1902 Р. Більшість голосів дістали ліві партії – радикали і соціалісти.

Серед соціалістів перемогла група на чолі з Жоресом, що блокувалась на

виборах із радикалами.

На парламентських

виборах у 1906 р. партія радикалів, яку тепер підтримувала й буржуазія,

ще більше зміцніла. Очолив раду міністрів Жорж Клемансо.

Зовнішня політика радикалів була спрямована на зближення з Англі-

єю з метою боротьби проти Німеччини і розширення колоніальної імперії.

Франція стала світовим кредито-

ром (лихварем)

Незважаючи на поразку у війні з Пруссією (1870–1871), Франція

залишалася державою, що мала значні економічні можливості, а також

величезною колоніальною імперією.

Франція була аграрно-індустрі-

альною країною. Чисельність населення зростала повільно

Темпи промислового розвитку Франції на початку XX ст. були неви-

сокими

Значну роль в економіці Франції відігравали банки.

2. АВСТРО-УГОРЩИНА

8 лютого 1867 р. між Францем Йосифом I і представниками угорського

національного руху був підписаний договір, за яким Австрійська імпе-

рія перетворювалася на дуалістичну монархію Австро-Угорщину.

Австро-Угорщина залишалася дуалістичною монархією і на початку

ХХ ст. Країна складалася з двох частин, що були розділені р. Лейтою: Ав-

стрії (Цислейтанії) та Угорщини (Транслейтанії).

Загальноімперському уряду

передавалися питання зовнішньої, військово-морської і фінансової полі- тики.

В обох частинах держави були проголо-

шені демократичні свободи, рівність усіх

громадян, недоторканність приватної влас-

ності тощо.

австро-угорська угода була єдиним

можливим способом збереження для Габсбурзької монархії статусу ве-

ликої держави. Завдяки угоді до початку Першої світової війни Австро-

Угорщина вступила в період бурхливого економічного розвитку і модер-

нізації всіх сфер суспільного життя.

Часи модернізації Австро-Угорщини наприкінці ХІХ – на початку

ХХ ст. супроводжувались прискоренням економічного розвитку.

У країні поступово покращувався добробут населення.

Австро-Угорщина за рівнем соціально-економічного розвитку відста-

вала від передових країн Європи.

74.Голод 1921-1923рр причини та наслідки

Передумови та причини голоду. Голод 1921-1923 pp. пов'язаний з такими факторами:

- деградацією продуктивних сил унаслідок постійних, триваючих протягом семи років бойових дій на території України;

- згубною для народного господарства політикою правлячої партії;

- підлеглим становищем українського керівництва московському центру;

- прагненням радянської влади позбавити повстанський рух в Україні підтримки селянства.

Причинами, що викликали голод 1921-1923 pp., вважають:- посуху і неврожай 1921 p., що охопили найважливіші регіони Росії й південні та степові райони України;- скорочення посівних площ, занепад сільськогосподарського виробництва внаслідок більшовицьких соціально-економічних експериментів;- надмірні реквізиції продовольства.За офіційними даними у травні 1922 р. в Україні голодувало понад 3,7 млн чоловік. Голод торкнувся території сучасних Дніпропетровської, Донецької, Запорізької, Одеської, Миколаївської областей, а також півдня Харківської області. Епіцентром нещастя стала Запорізька земля, де голодувало майже 100%населення.Величезна кількість хліба з України вивозилася в голодуюче Поволжя і промислові центри Росії, насамперед Москву і Петроград, а з 1922 р. - і за кордон. До нового врожаю не дожили сотні тисяч селян. Голод усугубився епідемією холери, яка взимку 1921-1922 pp. поширилася з Поволжя на Україну.

Політика більшовиків, спрямована на недопущення ослаблення правлячого режиму. Незважаючи на горе і страждання мільйонів людей, зусилля більшовиків були спрямовані, у першу чергу, не на подолання голоду, а на недопущення ослаблення правлячого режиму.Проявами цього було наступне: - замовчування факту голоду в Україні при розголошенні відомостей про голод у Росії; навіть під час голоду з України вивозилося продовольство і хліб під виглядом допомоги голодуючим Поволжя; тільки з другої половини 1922 р. влада визнала наявність голоду в Україні й дозволила міжнародним організаціям надати Україні допомогу;- проведення хлібозаготівель у районах, охоплених голодом;- ізоляція районів, охоплених голодом, від іншої частини України; військові підрозділи перекривали всі шляхи сполучення між північними і південними губерніями, конфіскували продовольство в тих, хто прагнув провезти його на південь;- використання голоду для посилення репресій проти духовенства, конфіскації цінностей із храмів і культових споруд.

Наслідки голоду 1921-1923 pp. Серед наслідків голоду 1921-1923 pp. можна виділити такі:- людські втрати: тільки в 1921 р. в Україні вмерли від голоду сотні тисяч селян;- придушення повстанського руху на півдні України. В умовах голоду повстанський рух позбавився підтримки селянства і пішов на спад; для більшовицького режиму голод став фактором, який втихомирював селян ефективніше, ніж каральні експедиції більшовицьких військ;- за рахунок українського селянства більшовики вирішили проблему постачань продовольства в промислові центри і змогли втримати владу в умовах кризи.