- •32. Система управління запасами
- •33. Напрями удосконалення матеріального обслуговування виробництва
- •33. Планування допоміжного виробництва
- •35. Основні напрями економії енергоресурсів
- •36. Поняття та розробка плану персоналу та оплата праці
- •37. Основні розділи планування персоналу та оплата праці
- •38. Державне регулювання оплати праці
- •39. Планування продуктивності праці
- •40. Методи планування продуктивності праці та способи її підвищення
- •41. Взаємозв’язок зростання продуктивності праці і заробітної плати
- •42. Матеріальне стимулювання працівників
40. Методи планування продуктивності праці та способи її підвищення
Розраховуючи рівень продуктивності праці, використовують прямий і обернений методи . Прямий метод показує кількість продукції (обсяг робіт, послуг), яка виробляється за одиницю часу (виробіток): де ОВ — обсяг виробництва продукції (надання послуг); З — затрати праці на виробництво цього обсягу. Показник «виробіток продукції» застосовують під час аналізу та планування продуктивності праці на підприємстві в цілому й за його підрозділами (цехами, дільницями тощо).
У внутрішньовиробничому плануванні для вимірювання продуктивності праці використовують обернений метод. Продуктивність праці визначається кількістю праці, затраченої на одиницю продукції (роботи) — трудомісткість продукції (Тр), год:
Повна трудомісткість виробничої програми охоплює виробничу трудомісткість і трудомісткість управління.
Аналізуючи структуру чисельності персоналу треба виходити з того, що для високопродуктивної праці підприємство має бути забезпечене основними й допоміжними робітниками, кваліфікація яких відповідала б потребам виробництва. Відтак вивчають співвідношення між основними й допоміжними робітниками, тенденцію зміни цих співвідношень, і якщо вони не на користь основних робітників, то керівництву підприємства необхідно з’ясувати причини утримання понадпланової чисельності допоміжних робітників і розглянути можливість їхнього скорочення за рахунок механізації й автоматизації виробничих процесів, поліпшення організації допоміжних робіт. Підвищення питомої ваги основних робітників у загальній кількості робітників позитивно характеризує роботу підприємства, оскільки супроводжується зростанням продуктивності праці. Успішне виконання виробничої програми залежить від забезпечення виробництва кадрами найбільш важливих професій та кваліфікацій працівників.
Як відомо, склад працівників постійно змінюється у зв’язку зі скороченням штатів, звільненням за власним бажанням, виходом працівників на пенсію, переміщенням їх на посадах у межах структурних підрозділів та прийманням нових робітників замість вибулих або у зв’язку з розширенням виробництва. Надто велика плинність робочої сили спричиняє додаткові витрати на підготовку та перепідготовку нових робітників, знижує на певний час продуктивність праці не тільки нових робітників, які освоюють нові умови праці, а й тих, що звільняються і потребують певного часу для пошуків нової роботи. Отже, оборот робочої сили поділяють на необхідний, що відбувається з об’єктивних причин, котрі не залежать від адміністрації підприємства, та надмірний, який включає звільнення працівників за порушення трудової дисципліни, прогули, через недостатньо високу кваліфікацію, у зв’язку з рішенням судових органів тощо. На практиці має місце і зворотне явище — недостатній оборот робочої сили, коли з будь-яких причин уповільнюється необхідне оновлення кадрів підприємства. Про це свідчить зростання кількості працівників пенсійного віку.
Зменшення втрат робочого часу і нераціональних його витрат веде до зростання продуктивності праці, ліпшого використання трудових ресурсів без додаткових заходів і витрат.
Тому для стимулювання продуктивності роботи трудових ресурсів Необхідним є добре організована система оплати праці.
P.S. Також на підпитання «способи її підвищення п.п.» можете відповісти так: Сутністю управління продуктивністю праці є створення умов для її зростання. Водночас підвищення продуктивності являє собою процес змін в економіці. Тому для підвищення продуктивності необхідно управляти змінами, тобто генерувати, мотивувати, стимулювати їх. Напрямки програми стимулювання:
ефективне використання людських ресурсів;
мінімізація втрат виробництва;
створення ефективної системи вимірювання продуктивності праці, тобто визначення межі і показників цілей цієї системи.
( Основним показником є звичайно прибуток, та матеріальне стимулювання( оплата праці))
