- •1. Державна мова – мова професійного спілкування.
- •2. Мовне законодавство та мовна політика в Україні
- •3. Комунікативне призначення мови в професійній сфері
- •4. Професійна мовнокомунікативна компетенція
- •5.Статус української мови як держаної.
- •6. Поняття національної та літературної мови. Найістотніші ознаки літературної мови
- •7. Мова і культура мовлення в житті професіонального комунікатора
- •9. Словники у професійному мовленні. Типи словників
- •10. Мовний, мовленнєвий етикет. Стандартні етикетні ситуації
- •11. Парадигма мовних формул. Вибір мовних одиниць у мовленні
- •12. Функціональні стилі української мови та сфера їх застосування. Основні ознаки функціональних стилів
- •14. Текст як форма реалізації професійної діяльності
- •15. Сутність спілкування. Спілкування і комунікація. Функції спілкування
- •16. Види, типи і форми професійного спілкування
- •17. Невербальні компоненти спілкування. Слухання і його роль в комунікації
- •18. Гендерні аспекти спілкування
- •19. Поняття ділового спілкування. Види та моделі спілкування
- •20. Поняття комунікації, типи комунікації, перешкоди та барєри комунікації
- •21.Поняття про ораторську (риторичну) компетенцію
- •22. Публічний виступ як важливий засіб комунікації переконання. Види публічного мовлення
- •23. Мистецтво аргументації. Мовні засоби переконування
- •25. Презентація як різновид публічного мовлення. Типи презентацій. Мовленнєві, стилістичні, композиційні та комунікативні принципи презентації
- •26. Індивідуальні та колективні форми фахового спілкування. Функції та види співбесід. Співбесіда з роботодавцем
- •27. Етикет телефонної розмови
- •28. Нарада, збори, перемовини, дискусії як форми колективного обговорення
- •29. Збори як форма прийняття рішення. Нарада
- •30. Дискусія. «Мозковий штурм»
- •31. Класифікація документів
- •32. Національний стандарт україни. Склад реквізитів документів
- •33. Вимоги до змісту та розташування реквізитів. Вимоги до бланків документів
- •34. Оформлення сторінки
- •35. Документація з кадрово-контрактних питань
- •36. Довідково-інформаційні документи
- •37.Етикет службового листування
- •38. Наукова комунікація як складова фахової діяльності
- •39. Українська термінологія у професійному спілкуванні
- •40. Історія і сучасні проблеми української термінології
- •41. Термін та його ознаки. Термінологія як система. Загальнонаукова, міжгалузева і вузькоспеціалізована термінологія
- •42. Термінологія обраного фаху
- •43. Кодифікація і стандартизація термінів
- •44. Особливості наукового тексту і професійного наукового викладу думки. Жанри наукових досліджень
- •45. Оформлювання результатів наукової діяльності.
- •46. План, тези, конспект як важливий засіб організації розумової праці
- •47. Анотування і реферування наукових текстів
- •48. Основні правила бібліографічного опису, оформлювання покликань
- •49. Реферат як жанр академічного письма. Складові реферату
- •50. Стаття як самостійний науковий твір
- •51.Основні вимоги до оформлювання курсової,бакалаврської робіт. Рецензія,відгук.
- •53.Форми і види перекладу
- •54.Буквальний,адекватний,реферативний,анотацій ний переклади.
- •55.Типові помилки під час перекладу наукових текстів українською мовою.
- •56.Переклад термінів
- •57.Особливості редагування наукового тексту
- •58.Найпоширеніші синтаксичні помилки у наукових текстах та шляхи їх подолання.
14. Текст як форма реалізації професійної діяльності
Текст –це писемний або усний мовленнєвий масив, що становить лінійну послідовність висловлювань, об’єднаних у тематичну і структурну цілісність. За способом репрезентації тексти бувають письмові, усні та друковані. Основним елементом тексту є дане ( тема предмет і висловлювання) і нове (основний зміст висловлювання). Основними ознаками тексту є:
- зв’язність;
- цілісність;
- членованість;
- завершеність.
Розрізняють два основні видм тексту – монологічний та діалогічний.
15. Сутність спілкування. Спілкування і комунікація. Функції спілкування
Спілкування — процес взаємодії між двома чи кількома особами, що полягає в обміні інформацією пізнавального чи емоційно-оцінного характеру. У спілкуванні реалізується потреба однієї людини в іншій. Через нього люди організовують різні види теоретичної та практичної діяльності, обмінюються інформацією, досягають взаєморозуміння, взаємно впливають одне на одного, формують свій світогляд. У спілкуванні вони розвиваються фізично і духовно, формуються як суспільні суб'єкти. Правильно організоване спілкування забезпечує ефективний обмін інформацією, дає змогу глибше пізнати співрозмовника, спрогнозувати особливості подальшої ділової взаємодії з партнером. Тому спілкування можна охарактеризувати як:
- комунікацію, сприймання та передавання інформації;
- взаємодію, взаємовплив, обмін думками, цінностями, діями;
- сприймання та розуміння одне одного, тобто пізнання себе та іншого.
Обидва терміни - комунікація та спілкування - мають спільні й відмінні ознаки.Спільними є їхнє співвіднесення з процесами обміну та передачі інформації. Відмінні ознаки обумовлені різницею в обсязі змісту цих понять: за спілкуванням закріплюються характеристики міжособової взаємодії, а за комунікацією - інформаційний обмін у суспільстві. Отже, спілкування - це соціально обумовлений процес обміну думками та почуттями між людьми в різних сферах їхньої пізнавальної, трудової і творчої діяльності, що реалізується за допомогою вербальних засобів комунікації. Комунікація - це соціально обумовлений процес передачі та сприйняття інформації як в міжособовому, так і в масовому спілкуванні різними каналами за допомогою вербальних та невербальних комунікативних засобів.
Таким чином, термін спілкування є загальним за своїм змістом, а комунікація - конкретним, що позначає лише один з його типів (соціальну взаємодію).
Функцією спілкування є досягнення взаєморозуміння на зовнішньому (формальному) рівні за допомогою усмішки, приязного слова тощо.
Професійне спілкування виконує такі функції:
- комунікативну (обмін інформацією);
- інтерактивну (обмін діями);
- перцептивну (взаємосприйняття та встановлення взаєморозуміння між партнерами по спілкуванню).
16. Види, типи і форми професійного спілкування
Основою поділу професійного спілкування на види є ступінь участі у ньому мови (мовного коду). За цією ознакою професійне спілкування поділяють на вербальне і невербальне.
Вербальне (лат. verbum - слово) спілкування - це усне, словесне спілкування, учасники якого обмінюються висловлюваннями щодо предмета спілкування.
Залежно від комунікативної ситуації використовують розмовну мову (у повсякденному спілкуванні), літературну мову (опрацьована майстрами слова природна мова, яка є мовним еталоном народу), писемну мову (фіксування на певних носіях - папері тощо - інформації і прочитання написаного), усну мову (артикуляційне відтворення інформації та сприйняття її на слух). Залежно від позицій учасників комунікативного процесу вербальне спілкування поділяють на пряме і непряме.
Пряме вербальне спілкування здійснюється шляхом усного контакту між учасниками спілкування. Інформація передається за допомогою мовних знаків та інтонаційних засобів. Пряме вербальне спілкування охоплює елементи невербального.
Форми прямого вербального спілкування:
- індивідуальне монологічне (передача відправником усної інформації реципієнту без зворотного зв'язку);
- індивідуальне діалогічне (передбачає зворотний зв'язок між відправником і реципієнтом);
- групове монологічне (учасниками комунікації є троє і більше осіб. Наприклад, публічний виступ керівника перед колективом (лекція, доповідь));
- групове діалогічне (колективне обговорення проблем, ситуацій, пропозицій на ділових нарадах, засіданнях тощо).
Непряме вербальне спілкування полягає у відсутності безпосереднього контакту між учасниками.
Форми непрямого вербального спілкування:
- письмова (інформація передається від відправника до реципієнта у формі відповідного документа, в якому зафіксовані атрибути ділових контактів);
- використання технічних засобів.
Невербальне спілкування - це обмін інформацією між людьми за допомогою комунікативних елементів (жестів, міміки, виразу очей, постави та ін.), які разом із засобами мови забезпечують створення, передавання і сприйняття повідомлень.
Невербальні компоненти спілкування
Невербальне спілкування супроводжує й доповнює мову, відображаючи зміст висловленого або сприйнятого. Інформація передається невербальними засобами, які сприймаються різними сенсорними системами: зором, слухом, тактильними відчуттями тощо.
Невербальні засоби спілкування:
- кінесичні (грец. kinesis - рух) - виражають загальну моторику різних частин тіла (міміка, жести, постави, хода, контакт очима);
- проксемічні (лат. proximus - розташований близько) - пов'язані з організацією простору між його учасниками (відстань між мовцями, дистанція, вплив території, просторове розміщення);
- екстралінгвістичні (лат. extra - поза, зовні і lengua - мова) охоплюють позамовну сферу, в межах якої розвивається мова. Їх підрозділяють на:
- просодичні (грец. prosadikos - той, що стосується наголосу) фонетичні характеристики мовлення (швидкість мови, висота голосу, його тональність і діапазон).
- таксетичні (лат. tactum - зачіпати, торкатися) пов'язані з тактильними особливостями сприйняття (рукостискання, поцілунки, дотики, прогладжування, поплескування);
- ольфакторні (лат. olfactus - чути нюхом) - вплив на комунікацію запахів тіла, косметики, предметів особистого вжитку;
- хронемічні (грец. chronos - час) вплив фактора часу на спілкування (час очікування початку спілкування; час, проведений разом у спілкуванні; час, протягом якого триває повідомлення мовця).
У невербальному професійному спілкуванні кінетичні засоби (“мова тіла”) є найуживанішими. Спілкування супроводжується жестами, які є носіями різного типу інформації, виражаючи позитивне або негативне ставлення до співрозмовника й теми розмови, рівність або домінування, відкритість чи закритість та ін. Найчастіше жести засвідчують такі психологічні стани учасників спілкування, як відкритість, підозра й потаємність, заперечення, сумнів, готовність, довіра, незадоволення тощо.
У міжособистісних відносинах у професійному спілкуванні характерними є такі форми невербальної передачі інформації, як жести з окулярами (можуть свідчити про різноманітні емоційні стани і наміри співрозмовника), почісування підборіддя (свідчить про роздумування, оцінювання), машинальне малювання на папері (свідчить про зниження інтересу до розмови), міцно зчеплені руки (символізують підозру й недовіру), “порожній погляд” (застиглість, нерухомість очей співрозмовника свідчать про нудьгу, байдужість), постукування по столу, клацання затискачем ковпачка авторучки тощо (жести виражають стурбованість співрозмовника), прикладання рук до грудей (жест відображає чесність і відкритість) та ін.
Неувага до невербальних засобів у професійному спілкуванні може дезорієнтувати співрозмовника, якщо неправильно сприймати його міміку, жести, поведінку у типових ситуаціях. Слухання відіграє провідну роль у комунікації. Воно допомагає сегментувати інформацію в процесі детальних обговорень, доповідей, лекцій, бесід, що пов'язані з академічною і професійною сферами. А також формувати навички розрізняти експресивні стилі: високий, середній, низький, в усному приватному і офіційному спілкуванні
