2. Типи управлінських рішень та вимоги до їх прийняття

Необхідність прийняття управлінського рішення зу­мовлена або зовнішніми обставинами (припис вищої ор­ганізації, регулювання відносин з підприємствами та організаціями), або внутрішніми (стратегічні цілі орга­нізації, відхилення від заданих параметрів виробниц­тва, виникнення вузьких місць, виявлення резервів, по­рушення трудової дисципліни, заохочення працівників тощо). У кожній організації приймається велика кіль­кість найрізноманітніших рішень, які в менеджменті класифікують за різними ознаками (табл. 1).

Таблиця 1 - Типи управлінських рішень

Класифікаційна ознака	Типи рішень
1	2
Функціональне призначення	Планові, організаційні, регулюючі, активізуючі, контрольні
Зміст	Економічні, соціальні, технічні, наукові тощо
Характер дій	Директивні, нормативні, методичні, рекомендаційні, дозвільні
Час дії	Стратегічні, тактичні, оперативні
Напрям впливу	Внутрішнього спрямування, зовнішнього спрямування
Спосіб прийняття	Індивідуальні, колегіальні, колективні
Рівень прийняття рішень	Організація в цілому, її структурні підрозділи, функціональні служби, окремі працівники
Ступінь ефективності	Оптимальні, раціональні
Методи підготовки	Креативні, евристичні, репродуктивні
Ступінь структурованості	Структуровані, слабоструктуровані, неструктуровані

1. За функціональним призначенням:

• планові — стосуються планування діяльності ор­ганізації та її ідрозділів;

• організаційні — структурують відносини в організації; визначають повноваження та відповідальність працівників, коло їх обов'язків; використовують для розподілу виробничих завдань;

• регулюючі — регулюють перебіг процесів в орга­нізації, усувають відхилення від запланованого;

• активізуючі — спрямовані на активацію певних дій персоналу, заохочують до кращого виконання роботи;

• контрольні — стосуються вибору засобів і методів контролю за перебігом процесів.

2. За змістом:

• економічні — спрямовані на вибір ефективних методів управління економічними процесами в органі­зації (встановлення ціни, визначення форм і систем оплати праці, використання прибутку тощо);

• соціальні — зорієнтовані на вибір ефективних методів управління соціальними процесами (управління конфліктами, розвиток персоналу, поліпшення умов праці тощо);

• технічні — пов'язані з функціонуванням технічної складової (вибір технологій, налагодження, регулю­вання, вдосконалення техпроцесів тощо); але залишають право вибору ін­шого рішення;

• дозвільні — дозволяють певні дії.

4. За часом дії:

• стратегічні — спрямовані на визначення стратегічних цілей та завдань, розрахованих на тривалу пер­спективу (5—15 років чи більше);

• тактичні — стосуються вибору способів і методів реалізації стратегії, розраховані на 1—2 роки;

• оперативні — визначають конкретні заходи (роз­раховані на реалізацію протягом 1 року), за якими здійснюється організація і регулювання виробничих

5. За напрямом впливу:

• внутрішнього спрямування — спрямовані всередину організації для впливу на стан чи функціонування її внутрішніх складових;

• зовнішнього спрямування — визначають способи й методи взаємодії організації із зовнішнім середови­щем.

6. За способом прийняття:

• індивідуальні - приймаються одноосібно люди­ною, що має на це повноваження;

• колегіальні - приймаються після досягнення консенсусу групою фахівців;

• колективні - приймаються всім колективом, якого стосується проблема.

7. За рівнем прийняття рішень:

• організація в цілому - приймаються вищим рів­нем менеджменту;

• структурні підрозділи - приймаються лінійними керівниками середніх та низових рівнів;

• функціональні служби - приймаються функціо­нальними менеджерами;

• окремі працівники - приймаються індивідами (на­приклад, вибір способу виконання дорученого завдання).

8. За ступенем ефективності:

• оптимальні — ставлять за мету вибір найкращого рішення;

— раціональні - передбачають вибір рішення, яке дасть змогу ліквідувати проблему, але не є найкращим; приймаються за умов обмеженості ресурсів.

9. За методами підготовки:

• креативні — використовують творчий підхід для генерування ідей щодо знаходження способів розв'я­зання проблеми;

• евристичні — прийняття рішення через «осяяння»;

• репродуктивні — використовують відомі й рані­ше вживані способи розв'язання проблеми (відтворюються раніше прийняті рішення).

10. За ступенем структурованості:

• структуровані;

• слабоструктуровані;

• неструктуровані.

Для рішень різного ступеня структурованості роз­робляється своя система інформації, свій алгоритм прийняття, що орієнтує керівників у підготовці рішень, виборі найкращого варіанта і його реалізації. Так, виді­лення структурованих (запрограмованих) рішень дає змогу розробляти стандартні процедури і програмувати рішення під ситуації, які регулярно повторюються. За­звичай такі рішення приймають менеджери середніх та нижчих рівнів. Слабоструктуровані і неструктуровані рішення приймають за умов неповноти інформації, новизни і складності ситуації. Головну роль тут відігра­ють не математичні моделі, а людина, її здатність розро­бити нові процедури, що дадуть змогу вирішити завдан­ня. Такі рішення зазвичай стосуються стратегії розвит­ку організації, тому приймаються на найвищому рівні управління. Нині кількість таких рішень збільшується, оскільки середовище господарювання надзвичайно складне, мінливе та непередбачуване. Водночас сучасні інформаційні технології сприяють структуруванню но­вих завдань, пропонують ефективні моделі їх розв'язан­ня, що дає змогу переводити їх із розряду неструктуро-ваних до частково структурованих.

З переходом на нижчі рівні управління завдання стають структурованішими. Середня ланка менеджерів працює із завданнями обох типів, при цьому частка за­програмованих завдань збільшується при використанні засобів автоматизації праці. На нижньому рівні управ­ління переважають завдання, прийняття яких здійснюється переважно за заздалегідь розробленими правила­ми та процедурами.

Рішення можуть приймати:

• інтуїтивно (з відчуттям того, що саме воно є пра­вильним);

• на основі суб'єктивних суджень, зумовлених знаннями та накопиченим досвідом (спираючись на здо­ровий глузд, людина обирає альтернативу, яка принес­ла успіх у минулому);

• на основі раціонального способу вирішення проблеми, в основі якого глибокий аналіз причин, що зумовили проблему, і логічні міркування щодо можливих способів її розв'язання. Цей спосіб найчас­тіше застосовують для вирішення складних і нестандартних проблем; потребує креативного мислення і застосування різноманітних засобів активізації твор­чого пошуку.

Управлінські рішення мають відповідати певним ви­могам (рис. 1).

Рис. 1. Вимоги до управлінських рішень

Рішення лише тоді принесе користь, коли буде на­цілене на ефективне використання ресурсів організа­ції і може бути нею реалізоване. Воно повинно прийма­тись особою, що має відповідні повноваження, і відпо­відати чинному законодавству. Прийняте рішення слід формулювати стисло і чітко для його однозначно­го розуміння. Своєчасно прийняте науково обґрунтова­не рішення стимулює розвиток організації. Рішення слабке, прийняте передчасно або із запізненням, зни­жує результативність праці колективу та окремих вико­навців.