30,1 Ієрархічна структура злочинноі групи

Організованість (ієрархічна структура) та стійкість — важ­ливі якісні ознаки, які здебільшого дають можливість відріз­нити злочинну організацію від організованої групи.

Ознака стійкості організованої злочинної групи посідає мі­сце між розподілом ролей при вчиненні одного злочину неве­ликої тяжкості, чи скоєння дій з підготовки до вчинення одно­го такого злочину та плануванням або фактичним вчиненням двох тяжких чи особливо тяжких злочинів.

Зрозуміло, що за відсутності ознак організованості (ієрархіч­ної структури) групу осіб слід визнавати організованою злочин­ною, навіть якщо вона планує чи фактично вчинила три і більше особливо тяжких злочини. А втім, така ситуація, як показує прак­тика боротьби з організованими злочинними угрупованнями, не є типовою, оскільки при тривалій більш-менш складній злочинній діяльності, що здійснюється або планується, група зазвичай на­буває необхідних їй для здійснення такої діяльності ознак органі­зованості (ієрархічної структури).

Ознаки організованості (ієрархічної структури) є обов'яз­ковими для злочинної організації, в організованій групі вони мо­жуть бути відсутні. Отже, при встановленні ознак організованос­ті та відсутності необхідної для злочинної організації стійкості група осіб не може бути визнана злочинною організацією.

«Об'єднаність» кшькох осіб у групу як об'єктивну ознаку зло­чинної організації чи організованої групи необхідно, на думку автора, розуміти як «встановлення відносин між суб'єктами групи», оскільки, як визначається в соціології, саме відносини між особами свідчать про певну об'єднаність їх, і саме на підста­ві аналізу міжособових стосунків кількох осіб ми можемо вста­новити, чи утворювали вони групу в її соціолого-кримінологіч-ному розумінні.

Таким чином, щодо змісту поняття «злочинна організація» слід узагальнити: злочин вважається скоєним злочинною органі­зацією, якщо в ньому брали участь три або більше особи, які по­передньо встановили або підтримували між собою стосунки, що свідчать про наявність групи осіб з ознаками організованості (ієрархічної структури), яку утворено для спільної діяльності з метою систематичного вчинення тяжких чи особливо тяжких злочинів або яка виникла внаслідок досягнення згоди про вчинення третього (наступного після повторно вчиненого) тяжкого чи особливо тяжкого злочину.

30,2 Основні напрямки досліджень у галузі пенітенціарноі психологіі

До основних напрямів досліджень у галузі пенітенціарної психології належать: а) вивчення закономірностей зміни психіки засудженого, розвитку його особистісних якостей і мотивів поведінки з метою визначення впливу на його свідомість чинників, пов’язаних з ізоляцією від суспільства; б) дослідження морального впливу на засудженого кримінального покарання як чинника, що ганьбить людину, вивчення психічних станів засудженого, викликаних усвідомленням вини або невинуватості, з метою створення необхідних умов для його адаптації; в) дослідження психологічних особливостей засуджених, обумовлених їхнім віком, життєвим досвідом, національною належністю, видом злочинної діяльності і покаранням, з метою розробки методів формування колективів засуджених і видів виховного впливу; г) розробка групових та індивідуальних методів психолого-педагогічного впливу з метою найбільш ефективної корекції засуджених.