32,2 Історія розвитку кримінальноі психологіі

На кінець 19 ст. разом з формуванням криміналістики завершується формуватись і юридична психологія, поки що в основному у вигляді кримінальної.  Засновник західноєвропейської школи криміналістики Г. Гросс створює фундаментальну працю «Кримінальна психологія», в якій юридичну психологію розглядав як прикладну галузь загальної психології. «Щоб знати правила, які керують психологічними процесами у судовій діяльності, необхідною є спеціальна галузь прикладної психології, що займатиметься всіма психологічними факторами, які можуть враховуватись у ході встановлення й обговорення злочину» — писав Гросс. У цій праці ним використано багатий матеріал експериментальної, в основному патологічної, психології (із досліджень В. Вундта, Г. Еббінгауза, Г. Рібо, А. Біне та ін.) і показано значення для криміналістики. 

Багато вчених — психологів того часу прослідковували появу загально-психологічних моментів у сфері юридичної практики. Так, А. Біне у своїй роботі «Навіюваність» в окремому розділі розглядає вплив навіювання на свідоцькі показання, особливо неповнолітніх. Окрім цього він у співавторстві з Г. Гроссом видавав журнал «Доповіді з психології» (Лейпциг, 1903—1906 рр.), вже одна назва якого засвідчує їх спільний науковий інтерес.  Німецький психолог, засновник гештальтпсихології [3] Макс Вертхеймер проводив на початку 20 ст. глибокі дослідження (із залученням таких відомих психологів В. Келлера, К. Коффки з їх ідеєю — гіпотезою інсайту (раптового осяяння) щодо «діагностування неправдивих показань».  Інтерес до причин виникнення й механізму кримінальної поведінки призвів до виникнення (у другій половині 19 ст.) антропологічної школи права. Засновником цієї школи був італійський психіатр та кримінолог Чезаре Ломброзо (1835—1909), який запропонував біологізаторське трактування природи злочинної поведінки.  У книзі «Злочинна людина, вивчена на основі антропології, судової медицини і тюремознавства» (1876) Ломброзо намагався знайти матеріальний субстрат злочину. На його думку, злочинця не можна виправити, як не можна приручити і зробити хижака домашньою твариною. Він не заперечував психофізіологічних і моральних факторів злочинності, але біологічні чинники вважав провідними. Так чи інакше, таке трактування злочинної поведінки як патологічного явища призвело до того, що кримінальна психологія на завжди поєдналась з судовою, а отже юридичною психологією, ставши її галуззю. 

9