2. Духовне збагачення переживанням кризи.

Як особистість долає кризу?

Коли людина переживає кризу, це супроводжується сильними почуттями.

Горе, злість,про вина, сором, відчай, тривога та другі почуття виходять на поверхню. Важливо їх усвідомити, установити з ними внутрішній діалог, виразити через сльози, крик, в свій спосіб. Почуття важливо не відганяти. А прийняти і приручити.

Еммі- ван Дерзен-Сміт описує домінуючі при кризі почуття, розглядає їх рух по колу, від втрати значимого об’єкту до придбання чогось нового. Ці почуття: гордість, заздрість, злість, страх і горе, на стороні втрати і провина, бажання, надія, любов і радість на стороне отримання. Не обов’язково їхз голосно виражати, головне – усвідомити.

Почття існують в людині не самі по собі, а згідно Медард Босс , перебувають в нерозривному стосунку зі світом

Босс виділив наступні базові настрої:

Пристасні захоплення – любов і ненависть (все існування людини сконцентровано на цих пристастях);

Стримана радість (гармонійне щасливе відчуття вільної відкритості , коли індивід зав’язує стосунки, але дозволяє об’єкт зустрічі бути собою);

Тривога (базисне відчуття загрози існуванню);

Печаль (коли руйнуються значимі стосунки).

Згідно Боссу, відкрити ці базові ставлення - значить існувати відкрито.

Розщеплений матеріал реінтегрується таким чином, «я» зцілюється.

Важливо згадати витіснені елементи ситуації крок за кроком в деталях. Як виглядало оточення? Мої думки в момент травмуючої події і т. д.

Однако, что же на самом деле вовлечено в этот хорошо известный процесс? Почему переживания не могут сразу же находиться на поверхности? И почему нужна помощь, чтобы вызвать их на передний план? Психоаналітична психологія пояснює це механізмами витіснення.

Натомість, Эрнесто Спінелли (Ernesto Spinelli, Demystifying Therapy, 1994), пояснює данйи феномен за допомогою теорії дисоційованої свідомості.

Відповідно до цієї теорії, певні аспекти травмуючого переживання будуть поміщені в одне відділення свідомості, а інші аспекти - в інше. Можливо, найбільш принизливі і викликають занепокоєння переживання поміщаються в одне відділення (про який в даний момент не згадується, але яке викликає в індивіда невиразне почуття своєї присутності), в той час як спогади про те, як індивід намагався зробити щось, наприклад, боротися або допомогти іншим, поміщаються в інше відділення і легко пригадуються. Але чому матеріал ділиться таким чином?

Згідно Спінеллі, це відбувається через те, що власне «Я» індивіда або концепція «Я» поміщена в тому, іншому відділенні. «Я» є одним з найбільш важливих аспектів особистості. Воно містить глибоко вкорінені і часто досягнуті ціною великих зусиль переконання в тому, якою людиною є індивід.

Коли відбувається травмуючу подію, індивід зазвичай стикається з такими аспектами своєї особистості (наприклад піддається приниженню чи виявляє такі риси характеру, про які не знав або навіть не припускав, що вони можливі), які вступають у протиріччя з його фундаментальними переконаннями в тому, якою людиною він є, і що він собою представляє. Ці переживання розколюються, оскільки вони не можуть перебувати в одному місці з «Я».

Таким чином, важливою частиною процесу відновлення є дослідження і конфронтація з переконаннями і передумовами, яких дотримується людина. Чи насправді він вірить, що єдине, що грає роль - це бути гідним поваги? Або корисним, хоробрим, розумним і досконалим?

Такі глибоко-укоріненні переконання будуть блокувати людини не тільки від спогадів, які були відкинуті під час певної події, але також і в загальному від можливості бути здатним приймати важливі аспекти світу відкрито.

Так що розв'язання кризи може привести від огидних і страшних переживань до нового інсайту, нового погляду і відкриттю «Я», до діалогу з базисними переконаннями про світ і, в кінцевому підсумку, до теперішнього саморозвитку.

Реконструкція життєвого сенсу і орієнтації

Спонтанною реакцією на кризу часто є думки «як це безглуздо», «абсолютно безглуздо те, що він повинен був померти, що саме вона повинна була захворіти, що саме ця дитина повинен страждати».

Співрозмовник весь час повинен поважати почуття безглуздості іншої людини і просто знаходитися поруч з ним. Якщо це досягнуто, раніше чи пізніше сили самого життя знову заявлять про себе, намагаючись створити новий сенс життя.

У дослідженні екзистенціальних проблем хворих на рак є приклади людей, які почали ставитися до своєї хвороби як до чогось позитивного. Відразу ж після діагнозу вони, як і всі інші, були в жаху. Однак на якійсь стадії ситуація змінилася. Ми назвали цей феномен позитивної реконструкцією. Поки що незрозуміло, з яким типом психічної функції ми маємо справу, і чому реконструкція відбувається у одних людей і не відбувається в інших. Ми пропонуємо кілька прикладів позитивної реконструкції, взятих з нашого дослідницького інтерв'ю:

«Ви змушені переглянути своє життя ... Замість того, щоб метушитися, я почала жити більш гармонійно. Я стала сильнішою ... Тому що інакше ти стаєш якимось млявим, вірячи що в тебе були б усі можливості світу, за умови, що виповниться одне або інше твоє бажання, що трапиться те чи це, і ти весь час перебуваєш у позиції очікування. Зараз все не так. Я більше нічого не чекаю. Я живу кожен день »(жінка 42 років, тюремний наглядач, хвора на рак матки).

Сенс, який індивід може побачити в своїй хвороби часто є глибоко особистим і може бути нагадуванням або попередженням про те, що життя може бути змінена або зараз, або ніколи. Людина може почати сприймати хворобу як щось, що було необхідно, хоча і принесло нещастя, для того, щоб відкрити, дізнатися або познайомитися з певними речами.

Реконструйований сенс і орієнтація життя для деяких людей характеризується більш інтенсивною особистим життям, яка включає в себе елементи прощення і примирення, прийняття та угоди з екзистенцією.

Інші люди відкривають такі сторони своєї особистості, які раніше немов перебували в сплячці, здібності, які інакше не змогли б розвинутися, наприклад творчі та артистичні таланти або насолода життям.

Інші ж, як сказав би Бос, зав'язують з миром нові відносини. Вони стають більш активними в суспільстві, можливо включаються до руху широких мас або освітню роботу; вони часто хочуть передати свій досвід і інсайт суспільству і світу.

Таким чином, реконструйований сенс і орієнтація чиєїсь життя може бути сформульована так: знаходження себе, більшу становлення самим собою під час кризи.

Бажані або небажані кризи?

Кризи ранять. Чи треба через це уникати їх, як тільки це можливо? Чи повинні ми прагнути до життя, вільної від криз? Простої відповіді немає. І в якійсь мірі будь-яка відповідь буде залежати від того, як індивід трактує кризи.

Криза не повинна проходити пасивно, говорить Болноу в книзі «Krise und neuer Anfang». Він повинен вести до критицизму (обидва слова походять з грецького слова krinein, що означає розділяти, вирішувати, очищати). Критицизм тягне за собою вибір позиції по відношенню до реальності. Він припускає ухвалення незалежної точки зору на курс подій і перевірку правильності тверджень людей. У критицизмі правда відділена від брехні, геніальність від дурості. За допомогою критицизму індивід підносить себе над масою і стає вільним, відповідальним індивідом.

На думку Болноу, людина, проте, не може стати більш критичним по відношенню до своїх найбільш збереженим переконанням лише за допомогою своїх сил. Для цього індивід повинен отримати струс ззовні.

 Критичний погляд на те, що відбувається в світі є першочергово важливим. Критичне розуміння може бути досягнуто, тільки переживши кризу. Криза і критицизм детермінують одна одну.

Криза є болючим, але в той же час це шанс відчути світ. І шанс знайти себе, прояснити свою позицію на землі, взяти на себе відповідальність за власне життя.