Тема 5. Виникнення і еволюція нато

1. Причини утворення Організації Північноатлантичного договору

Щоб з'ясувати причини виникнення НАТО, слід проаналізувати характер міжнародних відносин і насамперед відносини між союзни­ками по антигітлерівській коаліції після закінчення Другої світової війни.

Загальною характерною ознакою того періоду стали взаємна не­довіра й підозрілість у відносинах, в основі яких було два фактори:

• Червона Армія перебувала в центрі Європи;

• монополія США на атомну зброю.

Негативний характер у відносинах посилювався значними розбіжностями в соціально-політичному ладі, в системі цінностей і ідеології СРСР того часу з одного боку й Заходу - з іншого, а також намаганні сталінського керівництва встановити контроль над країна­ми Східної Європи.

Суттєвими подіями, up зумовили стан «холодної війни» були такі:

а) Конфлікт навколо Ірану. На територію цієї країни тимчасово, на початку війни, було введено радянські, британські й американські вій­ська, щоб запобігти фашистській агресії. Відповідно до угоди, після вій­ни британські й американські війська залишили Іран. Радянський уряд не тільки не зробив аналогічних кроків, але й увів додаткові частини армії з метою отримати права на північні території Ірану, де більшість становили азербайджанці. Виникає гостра міжнародна криза, яку роз­глядали в Раді Безпеки ООН. Наштовхуючись на рішучий опір, Сталін відступив - «іранську кризу» було завершено в травні 1946 року.

У розпал цієї кризи У. Черчіль виступив зі звинуваченнями на ад­ресу Москви («фултонська промова») й закликав протидіяти поши­ренню її влади й комуністичних доктрин шляхом створення загаль­ноєвропейської єдності.

б) Підтримка сталінським керівництвом комуністів Греції, які розв'язали громадянську війну в країні після того, як більшість гро­мадян проголосувало на референдумі за збереження монархії (вере­сень 1946 року). Допомогу повстанцям було спрямовано через Югос­лавію й Болгарію.

8 березня 1947 року президент СІНА Г.Трумен звернувся до Кон­гресу з проханням виділити 400 млн. доларів на допомогу Греції. Доктрина Трумена оголошувала підтримку з боку СІНА «вільних народів» і підкреслювала нову глобальну роль США в протидії Ра­дянському Союзу й комунізму.

в) Відмова СРСР від участі в плані Маршала стала ще одним кро­ком на шляху до розколу Європи. Запропонований США план еко­номічної допомоги потерпілим від війни країнам Європи кредитами й товарами сприяв подоланню післявоєнної економічної кризи й був підтриманий західноєвропейськими країнами. СРСР відмовився від участі в плані Маршала й змусив прийняти таке ж рішення Албанію, Болгарію, Угорщину, Польщу, Румунію, Фінляндію, Чехословаччину і Югославію.

г) Прихід комуністів до влади в Чехословаччині (лютий 1948 року), де вони не мали більшості. Цей факт став причиною зростання страху перед комунізмом і прагнення дати йому відсіч.

У березні 1948 року в Брюсселі почалися переговори п'яти держав (Великобританії, Франції, Бельгії, Нідерландів, Люксембургу) про Західноєвропейський союз, взаємодопомогу й протидію агресії. 17 бе­резня 1948 року було підписано «Договір про економічне, соціальне й культурне співробітництво і колективну самооборону» (Брюссельсь­кий договір).

д) Останньою краплею в загостренні відносин СРСР з країнами Заходу стала блокада Західного Берліну радянською стороною (літо 1948 року) як протидія намірам створити Західнонімецький уряд і по­ширити його вплив на Західний Берлін. Це привело до напруги в Єв­ропі й навіть можливості збройного конфлікту. США не тільки органі­зували повітряний міст для доставки в Західний Берлін товарів, але й перекинули в Англію 60 важких бомбардувальників, здатних нести ядерну зброю, привели в готовність стратегічну авіацію. У травні 1949 року блокаду Берліну було знято. Ця криза показала, що обидві сторо­ни прагнули уникнути військового конфлікту. Разом з тим, вона стала важливим етапом на шляху розколу Німеччини. У травні 1949 року на території радянської окупаційної зони було проголошено створення Німецької Демократичної Республіки, у вересні того ж року — створе­но Федеративну Республіку Німеччини (три західні окупаційні зони, які перебували під контролем Великобританії, США і Франції).

Наслідком цих подій стало створення у квітні 1949 року Північно­атлантичного Альянсу - НАТО (Організації Північноатлантичного договору). Одразу після підписання Брюссельського договору керів­ники Великобританії і Франції виступили за створення широкого вій­ськово-політичного союзу західних держав, зміцнення співробітниц­тва у військовій сфері між Старим і Новим світом. Переговори велися з липня 1948 до лютого 1949 року. 18 березня 1949 року текст Північ­ноатлантичного договору було опубліковано.

Урочиста церемонія підписання договору відбулася 4 квітня 1949 року у Вашингтоні за участю 12 держав: Бельгії, Великобританії,

Данії, Ісландії, Італії, Люксембургу, Нідерландів, Канади, Норве­гії, Португалії, США, Франції. У 1952 році до договору приєдналися Греція й Туреччина, в 1955 - Федеративна Республіка Німеччина, а в 1982 - Іспанія.