Школа-типографія Селестена Френе

Селестен Френе – відомий французький педагог-новатор, учитель сільської школи, вихователь, який усе своє життя присвятив впровадженню ідей прогресивного навчання і творчого мислення. Його наукові ідеї сприймаються й оцінюються неоднозначно, але тільки не байдуже. Та якими б суперечливими не були оцінки його діяльності, загальновизнано, що С. Френе – одна з найпомітніших постатей у педагогічній науці XX століття, творець оригінальної системи навчання й виховання, проникнутої духом гуманізму й самовідданої любові до дітей. Увага до особливостей дитини, оригінальне розв’язання проблеми шкільного життя, експерименти з активізації навчального процесу й подолання вад книжно-вербального навчання, інтенсивні пошуки нових форм і методів виховної діяльності школи – все це органічно вписується в пошуки педагогіки XXI століття й робить С. Френе сучасним педагогом. Тож не дивно, що, за даними Світової електронної бібліотеки, майже 20 тис. учителів є послідовниками С. Френе, 100 громадських шкіл працюють за його методикою й майже 500 шкіл частково використовують його методи навчання й виховання. О.В. Сухомлинська, досліджуючи міжнародний прогресивний рух учителів, схарактеризувала педагога як постать неординарну, емоційну, що вражає запереченням усіх навчально-виховних канонів і оригінальністю мислення.

Професор педагогіки університету ім. Л. Пастера, що в Страсбурзі, Луї Легран, розглядаючи навчання як передачу молодому поколінню знань та умінь для опанування культури, на основі даних генетичної психології зазначає: “...Абстрактне мислення діалектично формується на основі операційних схем, що утворюються в процесі конкретного мислення, яке саме залежить від низки умов, насамперед від практичних дій рук і тіла”. Це досить переконливо обґрунтовує актуальність ідей С. Френе, підтверджує його емпіричний підхід до навчання й виховання дітей.

Серед східноєвропейських країн рух С. Френе найпоширеніший у Польщі, де 474 вчителя, об’єднані в 67 робочих груп, працюють за системою педагога.

В Україні вперше ім’я Селестена Френе з’явилося на сторінках педагогічної преси в 20-ті роки XX століття. У серпні 1925 року в складі делегації вчителів Німеччини, Бельгії та Франції С. Френе побував у Радянському Союзі, зокрема і в Україні. Педагог позитивно схарактеризував досвід радянської школи в серії статей “Мої враження вчителя про російську школу”. Він високо оцінив революційні зміни, які сталися в системі освіти, захоплено аналізував усе побачене й почуте: “Школа стала вільною. Це школа дитини. Дитина живе у своєму середовищі не штучним, так званим шкільним життям, а своїм дитячим життям, життям молодої людини, сповненої різноманітної діяльності, яка для неї природна і яка її вивільняє. Вона грається, вона виконує природну роботу як інтелектуальну, так і фізичну. Ці два види праці нероздільні. Дитина працює, щоб створити щось – якийсь предмет, витвір мистецтва, вона саджає рослину, доглядає за пташкою. Така фізична праця тісно пов’язана з інтелектуальною роботою”.

Плідна багаторічна педагогічна діяльність С. Френе, творче осмислення як позитивного, так і негативного досвіду традиційної освіти, власні спроби заповнити вакуум, створений відкиданням неприйнятних схоластичних форм та методів навчання й виховання, призвели до створення нової педагогічної технології, знаної під назвою “техніка Френе”. Техніка Френе складалася з нових матеріальних засобів навчання й виховання.

Перше місце серед них посідала шкільна друкарня як навчально-методичний осередок діяльності школи. Шкільну друкарню, безсумнівно, можна назвати візитною карткою школи педагога. До Френе елементи друкарні в навчально-виховному процесі використовували О. Декролі в Бельгії та Р. Кузине у Франції, про що зазначає й сам педагог: “Друкарня в школі є досить гнучким інструментом педагогічної техніки, що служить доповненням до методи Декролі”. Але Френе пішов далі від своїх попередників, розвинувши епізодичне й часткове використання друкарського верстата в оригінальну, детально розроблену самостійну техніку.

Саме ця шкільна друкарня уможливлювала наступний важливий елемент техніки Френе – “вільні тексти” як засіб навчання рідної мови. Це невеликі твори, в яких діти розповідають про свої сім’ї, друзів, про плани на майбутнє, описують враження від екскурсій і прогулянок. Вчитель широко заохочує твори з описом трудової діяльності дітей. Він відбирає найліпші тексти, діти їх обговорюють, редагують, доповнюють, а потім друкують. Велику увагу С. Френе приділяє редагуванню текстів: “Для нас редагування – це вираження думки, яку хочуть передати іншим, вона подібна до музичного уривка, несподіваного малюнка – це передовсім вираження життя, поривання до природи, до оточення”.

Шкільну друкарню й вільні тексти справедливо вважають найяскравішими символами нової школи, оскільки вони на практиці втілили ідею про постійний творчий розвиток особистості з її прагненням до максимальної самореалізації та експресії.

Навчальна картотека як елемент програмованого навчання є третьою складовою техніки Френе. Картотека була результатом переконання педагога в непотрібності й навіть шкідливості існуючих шкільних підручників, їхній непристосованості до потреб навчання. С. Френе вважав, що навчання за підручником – це “...своєрідне поневолення через форму, що її нав’язує підручник усій шкільній роботі; поневолення думки; поневолення вчителя, що полягає в одноманітності роботи через одноманітність самих підручників. Й нарешті вадою підручників є те, що дорослі не вчаться за ними”.

С. Френе виступає як принциповий противник систематичного використання підручників, особливо в початковій школі. На його думку, підручники унеможливлюють індивідуалізоване навчання, придушують органічні інтереси дитини, нав’язують непосильну для неї логіку дорослого, прищеплюючи сліпу віру в друковане слово. Відмовившись від використання підручників у своїй новій школі, педагог знайшов їм альтернативу, яка не лише заміняє їх, а й поліпшує та активізує здобуття учнями знань. цією альтернативою є особливі картки, що містять певну частину навчального матеріалу з предметів або завдання чи запитання з них. Всі ці картки систематизовано, пронумеровано й розміщено за предметним чи за тематичним принципами. Картки не є уніфікованим навчальним матеріалом, укладеним за єдиним принципом, - вони відрізняються значною гнучкістю відповідно до кожної вікової групи учнів.

Планування навчального процесу як елемент учнівського самоврядування та демократичного керівництва школою завжди вважалося невід’ємною складовою школи С. Френе.

Багатогранну діяльність школи С. Френе не можна уявити без шкільного кооперативу як інструменту учнівського самоврядування. Членами кооперативу є всі учні, на чолі його стоїть рада, куди входять учитель і кілька учнів. Рада контролює всю господарську діяльність школи. Педагог створив середовище, яке заохочувало колективний аналіз життя класу, водночас критичний і конструктивний. “Кооперативи не визволять народної школи, - вважав С. Френе, - але вони, мабуть, сприятимуть тому, щоб наблизити школу до життя, позбавити наше навчання його потворних сил, поставити дітей ще більше в їхнє оточення й підготувати їх до класового діяння, яке лише єдине й може визволити їх”.

Важко уявити діяльність шкільного кооперативу С. Френе без міжшкільного листування як однієї з форм розширення соціальних контактів. Це міжшкільне листування педагог започаткував у вигляді візуального й слухового обміну інформацією, але він значно збагатив цю форму роботи, розширив її горизонти, наповнив новим змістом, нерозривно пов’язавши з технікою вільних текстів, зі шкільною друкарнею завдяки обміну дитячими листами, малюнками, тематичними альбомами і, звичайно ж, шкільними журналами, іншою продукцією. Для маленьких кореспондентів з Бар-сюр-Лу було справою честі відповісти в цікавій і повчальній формі на запитання своїх товаришів з інших міст і сіл. Для дітей велика радість дізнаватися, що їхні друковані роботи читають з цікавістю та задоволенням: це наповнює їхнє буденне життя новим сенсом, збагачує його, ставить перед ними певну мету. Матеріали листування не тільки використовувалися для читання, а й служили оригінальним джерелом нової інформації, збагачення знань з історії та географії.

Міжшкільне листування значно активізувало видання шкільного журналу – потужного засобу дитячої експресії, засобу стимулювання дитячого самоврядування. Журнал у школі С. Френе завжди був гарно оформлений, проілюстрований, наповнений цікавими пізнавальними матеріалами, адже сам педагог ставився до цього дуже серйозно, про що свідчить написана ним у 1967 році праця “Шкільний журнал”.

Важливою складовою педагогічної технології С. Френе є відсутність оцінок як елемента демократизації навчального процесу. Педагог назвав систему оцінок однією з найбільш негативних сторін традиційної школи. На його думку, оцінки не є надійним критерієм інтелектуальних потенцій дитини, бо не відображають адекватно справжньої якості знань. оцінки вчитель виставляє неконтрольовано, йому важко уникнути випадковостей, помилок. Пам’ятаючи про те, що дитина справді любить змагатися з однолітками в суперечках та іграх, він вважав неприйнятним змагання, яке переноситься на навчання, бо воно завдає тяжких душевних травм, розвиває комплекс неповноцінності. Педагог був переконаний, що завдання школи полягає в іншому – в культивуванні успіхів дитини. “Так, ми за контроль, - визнавав С. Френе, - але не за той заздрісно-підозрілий контроль, який має на увазі більш-менш повальне виставлення оцінок... І цей контроль не може здійснювати один учитель, адже він жива людина, не вільна від...помилок”. Селестен Френе пропонував контроль, який враховує не лише формальні результати, а й зусилля, докладені дітьми до тієї чи іншої діяльності. на думку педагога, якщо учень працював на совість, він заслуговує на високу оцінку незалежно від результату. Щодо форм контролю, то С. Френе вбачав їх у самоконтролі за допомогою плану роботи, шкільного щоденника та атестата.

Аналізуючи наведені факти й досить широку географію розповсюдження ідей С. Френе, доходимо до висновку, що значний інтерес учителів світу до технології Френе, його філософії виховання свідчить про новаторство й життєвість ідей педагога, про те, що ці ідеї – не випадкове явище в науці, а серйозний науково-педагогічний доробок, який заслуговує на детальне вивчення й критичний аналіз.