3.3. Високий Ренесанс

Засновником нового етапу розвитку мистецтва став Леонардо да Вінчі (1452-1519), який втілив у собі ідеал людини Відродження: вмів усе і в усьому був геніальним. У сфері мистецтва Леонардо був живописцем, скульптором, художником, музикантом, залишив безліч записів про мистецтво, які після його смерті були видані під назвою «Книга про мистецтво». Він займався анатомією, фізіологією, зоологією, ботанікою, географією, геологією, механікою, гідравлікою, математикою – цей список можна продовжувати. Багато з його ідей на століття випередили свій час (ось тільки деякі з них: ідея літального апарата важчого за повітря і парашута, конструкція баштового підйомного крану, ґвинтового домкрату, роликового підшипника та ін.). Однак із скульптурних творів Леонардо не збереглося жодного, його сміливі архітектурні проекти не були здійснені, художніх полотен до нас дійшло небагато.

Вище за інші мистецтва Леонардо ставив живопис. Своїм зображенням людських фігур він додав небачену раніше рельєфність, використовуючи вивчені ним закони оптики. Він першим осягнув мистецтво зображення своїх персонажів не на тлі, а всередині простору. Цьому відчуттю сприяла м'яка, з напівтонами, світлотінь.

Наукова продуманість, ретельний розрахунок відразу звертають на себе увагу у фресці «Тайна вечеря», виконаній на стіні трапезної домініканського монастиря поблизу Мілана.

Найбільш знаменита картина Леонардо да Вінчі і, напевно, всього світового живопису – портрет Мони Лізи, дружини багатого флорентійця Франческо дель Джокондо. «Джоконда» – принципово новий портрет, так раніше ніхто не писав. При зовнішній нерухомості моделі художник передав «життя душі», заклавши таким чином основи психологічного портрета.

У мистецтві високого Відродження центральне місце остаточно зайняла людина. Образ прекрасної, гармонійно розвиненої, сильної тілом і духом людини стає головним змістом мистецтва.

Рафаель Санті (1483-1520) У творчості Рафаеля знайшов багатогранне втілення образ Мадонни. На цю тему ним написана безліч картин, найбільш прославлена з яких – «Сікстинська Мадонна». Картина була вівтарним образом у церкві святого Сикста монастиря Чотирьох ченців у невеликому місті П'яченце.

Найзначнішою його роботою був розпис чотирьох станц (станці – великі кімнати, зали) папського палацу у Ватікані. Найбільш знамениті фрески Станци делла Сеньятура (зал засідань папського церковного суду). Сюжети чотирьох фресок на її стінах – алегорії різних сфер духовної діяльності людини. Пронизана духом Ренесансу фреска «Афінська школа» (апофеоз філософії). Рафаель розташовує композицію так, неначе античний портик продовжує простір кімнати. У центр він вміщує фігури Платона та Аристотеля – мислителів, які втілювали два шляхи пізнання світу – ідеалістичний і матеріалістичний. Їх оточують інші античні філософи.

Мікеланджело Буонарроті (1475-1564) відданий гуманістичним ідеалам, він прославляв силу і свободу людини. Головною темою його творчості стає пафос боротьби. Мікеланджело вважав себе насамперед скульптором. Його прославила мармурова статуя «Давид». У Римі Мікеланджело на замовлення Папи виконує розписи Сикстинської капели. На це пішло 4 роки роботи (площа фресок – 600 квадратних метрів). Художник використовує біблійні сюжети – створення світу, великий потоп, але творить не смиренні християнські образи, а могутні, титанічні фігури. Це – гімн людині, її красі, силі, творчому началу.

Мікеланджело повертається в Сикстинську капелу і розписує вівтарну стіну – фреска «Страшний суд». Він малює образ вселюдської катастрофи, що було співзвучно трагічному краху гуманістичних ідеалів, який відбувався на його очах. Цей твір викликав могутню громадську підтримку і різке засудження церкви, аж до наміру Папи знищити розпис, який все-таки побоялися здійснити і замінили наказом «одягнути» оголені фігури (декілька художників домалювали драпіровки, які вже в наш час, в ході реставрації, прибрані). З архітектурних проектів Мікеланджело найбільш грандіозний – купол собору Св. Петра в Римі.

Зеніт венеціанського Ренесансу – творчість Тіціана (1477-1576), який створює образи складні, суперечливі, особливо в пізніх роботах. Його ідеал життєрадісний, життєстверджуючий. Головна особливість живопису Тіціана – багатство колориту («Венера», «Любов земна» і «Любов небесна», «Магдалина, яка кається»).