4. Література

Новою за формою і за змістом стає в цей час і література, завдяки своїм можливостям вона найповніше виразила свою епоху. Аліґ'єрі Данте (1265-1321). «Божественна комедія» написана народним тосканським наріччям, яке і лягло в основу італійської літературної мови (Тоскана – область Італії, столиця якої – Флоренція). «Божественна комедія» відображає середньовічну картину світу (сюжет складає фантастична подорож автора в пекло, чистилище і рай). Проте поводирі Данте вже зовсім з іншого образного ряду. У пекло і чистилище його супроводить Вергілій – римський поет і мислитель, а в рай – Беатріче – прекрасна кохана Данте, яка дуже рано померла.

Першими в повному розумінні гуманістами в італійській культурі були:

Франческо Петрарка (1304-1374) – заснував науку, яка отримала пізніше назву класичної філології. Славу у віках йому принесла лірична поезія, яку сам він всерйоз не сприймав. Двадцять років він оспівував свою кохану Лауру за життя і десять років після її смерті, хоч навіть не був близько з нею знайомий. «Книга пісень» відкрила нові шляхи європейської ліричної поезії.

Джованні Бокаччо (1313-1375). Завдяки йому одним з провідних жанрів ренесансної літератури стає авантюрна новела. Його «Декамерон» (збірник із ста новел, звідки і назва книги) в захоплюючій, дотепній формі розгортає перед нами картину побуту і традицій італійського суспільства. Перу Бокаччо належить перший в європейській літературі психологічний роман «Фьяметта».

5. Театр

Ренесансний театр почав свій шлях значно пізніше, ніж література й образотворче мистецтво. Середньовічні театральні жанри – містерії і фарси, залишалися основними до самого кінця XV ст. Лише в середині XVI ст. в Італії виникає перший професійний європейський театр епохи Відродження – комедія «дель арте», комедія масок. Спектаклі цього театру представляли акторські імпровізації на основі дуже короткого, схематичного сценарію, з вставними музичними і танцювальними номерами. Із спектакля у спектакль переходили маски-типи: слуги – Брігелла, Арлекін, Коломбіна, безглуздий і жадібний купець Панталоне, фанфарон і боягуз Капітан, говорун і тупиця Лікар. Постановки нового театру, які розгорталися на дерев'яних сценах, на площах міст, остаточно витіснили релігійні містерії.

В кінці XVI – на початку XVII ст. настає розквіт театрального мистецтва, але вже не в Італії, а в Іспанії та Англії. Так, в Англії Відродження практично не торкнулося архітектури, образотворчого мистецтва, а проявилося в літературі і театрі. Вистави користувалися бурхливим масовим успіхом. З'являються постійні театри, типу «Глобуса» в Лондоні, приватні антрепризи. Провідними театральними жанрами були драма і трагедія, які відповідали масштабу епохи.

Якщо біля джерел культури Відродження стоїть могутня фігура геніального Данте, то завершує епоху не менш велична фігура геніального В. Шекспіра (1564-1616). Події у нього часом охоплюють все життя героя, ми спостерігаємо складний розвиток сюжету за різних обставин. У подіях беруть активну участь і другорядні герої. Абсолютно новий художній принцип покладено в основу трактування характеру головного героя. Він перестає бути втіленням якоїсь однієї риси, Шекспір малює складні, повні протиріч характери в розвитку. Шекспір відкинув жорсткий розподіл на жанри, він сміливо з'єднує в своїх п'єсах і серйозне, і смішне. Бідність декорацій сучасного йому театру він заповнив багатством, образністю мови, діалогів.

Творчість Шекспіра почалася створенням серії історичних драм («Річард II», «Генріх IV», «Король Джон», інш.), в яких він відмовляється від парадності, схематизму в трактуванні історії, потім були написані його комедії – «Багато шуму з нічого», «Дванадцята ніч», характерна особливість яких – доброта, людяність, повна відсутність сатири. Шекспір створює знамениті трагедії: «Гамлет», «Ромео і Джульєтта», «Отелло», «Макбет», «Король Лір», «Антоній і Клеопатра». У кожній з них життя головних героїв обривається, однак головна драма – це крах життєвих ідеалів, зіткнення з жорстокістю світу, зрада власним принципам чи помилковість цих принципів.

Отже, епоха Відродження в історії світової культури має революційну, поворотну роль. Не можна назвати таку сферу культури, в якій би не виникли явища, процеси, що визначили весь подальший розвиток, аж до сучасного їх стану.

Табл.. №8 Культура епохи Відродження

	Центри культурного процесу	Світоглядні основи	Філософія, наука, освіта	Література	Живопис	Скульптура, архітектура
Італійське Відродження Проторенесанс (ост.трет. Х111 –поч. XIVст.) Раннє Відродження (поч. XIV – 90-ті роки XV ст.) Високе Відродження (90-ті роки XV – поч.XVI ст.) Пізнє Відродження (поч. XVI ст. -поч. XVII ст.)
Північне Відродження друга пол. XVст. - перша пол. XVII