Джерела інформації

1. Інтелектуальна власність: Навчальний посібник / За ред. д.т.н. Цибульова П.М. - К.: УкрІНТЕІ, 2006. - 276 с.

2. Гороховський О.І., Колесник І.С. Інтелектуальна власність в галузі комп’ютерних технологій: Навчальний посібник. – Вінниця: ВНТУ, 2007. 146 с.

Контрольні питання

1. Які Ви можете навести приклади суб’єктів та об’єктів права ІВ?

2. Дайте визначення термінів "виключні права", "особисті немайнові права", "майнові права".

3. Які терміни чинності авторського права, суміжних прав?

4. Яким чином може відбуватися передача майнових прав?

5. Яким чином автор може отримувати винагороду за використання твору?

Глосарій, персоналій

Суб’єкт права інтелектуальної власності - це особа, наділена визначеними правами та обов'язками, пов’язаними із створенням чи використанням об’єкта ІВ.

Об’єкт права інтелектуальної власності - це продукція, результат творчої інтелектуальної діяльності.

Виключне право "виключає" всіх інших від використання об'єкта.

Особисті немайнові права – це право авторства, право на ім'я і право на захист репутації автора.

Майнове право – це право на вилучення із об’єкта його корисних якостей.

Лекція №3. Виникнення та здійснення авторського права Вступ:

В даній лекції детально розглянуто таку важливу категорію права інтелектуальної власності, як авторське право; акцентовано увагу на здійсненні авторських прав недієздатними особами. Особливу увагу приділено таким специфічним і новим для Українського законодавства об’єктам авторського права, як комп’ютерна програма та бази даних.

Текст лекції

Авторське право – одна з основних частин усієї системи права інтелектуальної власності. Авторське право захищає права авторів творів і інших правовласників, яким відповідні права належать у силу закону або договору. Суміжні права охороняють інтереси виконавців, виробників фонограм і організацій ефірного та кабельного віщання.

Основним законом, що регулює суспільні відносини з приводу використання творів, є Закон України "Про авторське право і суміжні права" (далі ЗпроАП). Необхідно відзначити, що розглянуті відносини регулюються також міжнародними договорами й угодами, в яких бере участь Україна. Ці міжнародні документи мають пріоритет над національним українським законодавством. Вони значно розширюють коло охоронюваних творів і об'єктів суміжних прав за рахунок того, що надають правову охорону іноземним творам в Україні, а українським за кордоном. Як уже було сказано, якщо міжнародним договором, в якому бере участь Україна, встановлюються інші правила, ніж ті, що затверджуються українським законодавством, то пріоритет мають правила міжнародного договору (див. ст. 5 ЗпроАП).

Здатність володіння авторськими правами - одна зі складових змісту правоздатності громадян, що виникає з моменту народження і припиняється зі смертю. Таким чином, реалізувати свої творчі можливості шляхом створення твору (скласти вірші, намалювати картину) фізична особа може в будь-якому віці і незалежно від стану здоров'я. Згідно статті 31 Цивільного кодексу України, фізична особа, яка не досягла чотирнадцяти років, має право здійснювати особисті немайнові права на результати інтелектуальної, творчої діяльності, що охороняються законом. Однак самостійно здійснювати свої авторські майнові права (наприклад, передавати свої права за авторським договором) автор зможе тільки по досягненні 14 років. До цього моменту за малолітнього автора розпоряджатися авторським правами можуть його батьки, усиновителі або опікуни.

На можливість самостійного здійснення авторських прав може впливати стан здоров'я авторів. Законодавство передбачає обмеження самостійного здійснення прав для осіб, визнаних судом недієздатними. Такими можуть бути визнані особи, що внаслідок психічного розладу не можуть розуміти значення своїх дій або керувати ними. Розпоряджатися авторськими правами за недієздатних авторів можуть їх опікуни. А для укладання авторських договорів обмежено дієздатними авторами (тими, що ставлять свою родину у важке матеріальне становище внаслідок зловживання спиртними напоями або наркотичними речовинами) необхідна згода їх попечителів.

У відповідності зі ст. 1 ЗпроАП, автором є фізична особа, яка своєю творчою працею створила твір. Автором не може бути організація, державний орган, юридична особа. Автор - завжди особа фізична, тобто людина. Сам твір, створений людиною, повинен мати таку ознаку, як творчість. Наприклад, правовласники творів музиканта-авангардиста Джона Кейджа, що склав "4 хвилини тиші" (точніше, "4'33"), висунули претензії Ванессі Мей, що на своєму диску також "склала" композицію, що представляє собою хвилину цілковитої тиші. Чи є тут творчість?

Об'єктом авторського права є твір. Об'єктами суміжних прав є виконання виконавців (акторів, співаків, музикантів і ін.), постановки, фонограми виробників фонограм, передачі організацій ефірного і кабельного віщання. Твір може належати до трьох великих областей людської діяльності: науки, літератури і мистецтва.

Авторське право поширюється на твори науки, літератури і мистецтва, що є результатом творчої діяльності, незалежно від призначення і достоїнства твору, а також від способу його вираження (див. ст. 8 ЗпроАП). Таким чином, законодавство не відзначає різниці між високомистецькими і "нікчемними" творами.

Навіть твори, що містять або представляють собою заклики до здійснення екстремістської діяльності або розв'язання війни, що передбачає кримінальну відповідальність у відповідності із Кримінальним кодексом України, будуть мати авторсько-правову охорону, що не заважає їх авторам бути притягнутими до кримінальної відповідальності відповідно до зазначених статей.

Для авторського права головне, щоб твір існував у певній об'єктивній формі: письмовій, усній, у виді звуко- або відеозапису, зображення, в об'ємно-просторовій або будь-якій іншій формі. Авторське право поширюється як на оприлюднені твори, так і на не оприлюднені. „Оприлюднення (розкриття публіці) твору - здійснена за згодою автора чи іншого суб'єкта авторського права і (або) суміжних прав дія, що вперше робить твір доступним для публіки шляхом опублікування, публічного виконання, публічного показу, публічної демонстрації, публічного сповіщення тощо” (ст. 1 ЗпроАП).

Таким чином, твір повинний відповідати двом вимогам: бути творчим і існувати в об'єктивній формі.

Авторське право не поширюється на ідеї, методи, процеси, системи, способи, концепції, принципи, відкриття, факти (див. ч. 3 ст. 8 ЗпроАП). Авторське право захищає тільки форму як таку, але не зміст. Наприклад, автор написав роман, сюжет якого укладається в багаторічному протиборстві двох позаземних цивілізацій. Ніхто не може без дозволу автора копіювати текст роману і поширювати його, переводити і т.д., тобто захищається форма. Разом з тим автор не може заборонити іншій особі написати ще один роман про протиборство двох позаземних цивілізацій, оскільки сюжет твору відноситься до категорії змісту або ідеї, а вони не охороняються авторським правом. Відомо, що в мистецтві існує приблизно 120 різних сюжетів, і тому охороняти сюжет означає монополізувати його, тобто обмежувати інших осіб у його використанні. Цікавий у цьому відношенні приклад з романом про чарівника Гаррі Поттера. У Росії вже досить давно з'явилися його аналоги з такими головними героями, як Таня Гроттер або Ларін Петро.

Інший приклад: у середовищі софтверних компаній на Заході нещодавно виникли суперечки щодо того, чи захищаються авторським правом формати збереження даних. Компанії-конкуренти, що забезпечили можливість імпорту/експорту даних, а також читання форматів файлів програми-оригіналу були обвинувачені в порушенні виключних прав. Суди, однак, визнали, що права на програму в даному випадку не порушуються, оскільки жодна частина програми (тобто форма у виді фрагмента коду, набору конкретних даних і т.д.) не запозичається, а використовуються лише ідеї і способи збереження даних, що реалізовані за допомогою оригінальних програмних модулів.

Які твори науки, літератури і мистецтва охороняються авторським правом? Вичерпної відповіді на це питання немає. ЗпроАП у ст. 8 містить лише зразковий перелік:

1. 1. 1. 1. літературні     письмові твори белетристичного, публіцистичного, наукового, технічного або іншого характеру (книги, брошури, статті тощо);

2. 2. 2. 2. виступи, лекції, промови, проповіді та інші усні твори;

3. 3. 3. 3. комп'ютерні програми;

4. 4. 4. 4. бази даних;

5. 5. 5. 5. музичні твори з текстом і без тексту;

6. 6. 6. 6. драматичні,     музично-драматичні твори, пантоміми, хореографічні та інші твори, створені для сценічного показу, та їх постановки;

7. 7. 7. 7. аудіовізуальні твори;

8. 8. 8. 8. твори образотворчого мистецтва;

9. 9. 9. 9. твори архітектури, містобудування і садово-паркового мистецтва;

10. 10. 10. 10. фотографічні твори, у тому числі твори, виконані способами, подібними до фотографії;

11. 11. 11. 11. твори ужиткового мистецтва, у тому числі твори декоративного ткацтва, кераміки, різьблення, ливарства, з художнього скла, ювелірні вироби тощо; ( Пункт 11 частини першої статті 8 із змінами, внесеними згідно із Законом N 850-IV ( 850-15 ) від 22.05.2003 )

12. 12. 12. 12. ілюстрації, карти, плани, креслення, ескізи, пластичні твори, що стосуються географії, геології, топографії, техніки, архітектури та інших сфер діяльності;

13. 13. 13. 13. сценічні обробки творів, зазначених у пункті 1 цієї частини, і обробки фольклору, придатні для сценічного показу;

14. 14. 14. 14. похідні твори;

15. 15. 15. 15. збірники творів, збірники обробок фольклору, енциклопедії та антології, збірники звичайних даних, інші складені твори за умови, що вони є результатом творчої праці за добором, координацією або упорядкуванням змісту без порушення авторських прав на твори, що входять до них як складові частини;

16. 16. 16. 16. тексти перекладів для дублювання,     озвучення, субтитрування українською та іншими мовами іноземних аудіовізуальних творів;

17. 17. 17. 17. інші твори.

Варто враховувати, що авторсько-правова охорона складеним творам представляється у випадку, якщо по підбору і розташуванню матеріалів вони є результатами творчої діяльності. Так, у більшості випадків авторсько-правова охорона не надається арифметичним таблицям, телефонним довідникам, картам вин, каталогам книг і цін і т.п.

Відповідно до ЗпроАП складені і похідні твори охороняються авторським правом незалежно від того, чи є об'єктами авторського права твори, на яких вони засновані або які вони включають, однак авторське право на такі твори виникає у випадку, якщо враховані права авторів первісних творів або творів, що вони включають.

Вказівка на те, що до об'єктів авторського права також відносяться "інші твори", дозволяє віднести до таких навіть ті види творів, що на момент розробки закону не були відомі, а з'явилися пізніше в результаті технічного прогресу. Питання про віднесення до того або іншого виду творів флеш-анімації, Інтернет-сайтів і т.п. ще може мати місце, але не викликає сумнівів, що в будь-якому випадку ці об'єкти охороняються авторським правом.

Також особлива увага в українському законодавстві приділяється правовій охороні програм для ЕОМ і баз даних. Згідно чинного законодавствакомп’ютерні програми є об'єктом авторського права й охороняються як літературні твори у відповідності з Бернською конвенцією про охорону літературних і художніх творів від 24.07.71р. , із змінами від 02.10.79 р., Законом України від 23 грудня 1993 року № 3792-ХІІ “Про авторське право і суміжні права” в редакції Закону від 11.07.2001р. № 2627-ІІІ, іншими нормативно-правовими актами. Авторське право захищає комп’ютерну програму у формі вихідного тексту або об’єктного коду, а зміст - ідея, процес, технічне рішення - авторським правом не охороняється.

Саме таке розуміння правової охорони комп’ютерних програм відповідає міжнародним нормам. Встановлення авторсько-правової охорони на національному рівні автоматично означає і міжнародну охорону комп’ютерних програм, що забезпечується міжнародними конвенціями в області авторського права, по відношенню до будь-якого твору громадянина країни-учасниці або вперше випущеного у світ на території країни-учасниці.

Особливості режиму охорони саме комп'ютерних програм як особливого виду творів визначає ст. 24 Закону про авторські і суміжні права. Ця стаття дає користувачеві комп'ютерної програми право зробити й зберігати одну архівну або резервну копію правомірно придбаної програми, а також декомпілювати (перевести з об'єктного коду в вихідний текст) й модифікувати програму (внести зміни) винятково для досягнення взаємодії з іншими програмами. При цьому в разі, якщо подальше використання програми стає неправомірним, архівна або резервна копія має бути знищена. Наприклад, у разі продажу програми третій особі первісний власник втрачає право користуватись програмою і має стерти її зі свого комп'ютера та знищити архівну (резервну) копію. Що до декомпіляції програм, то практично всі правовласники забороняють такі дії незалежно від їхнього призначення. При цьому не слід забувати про те, що на території України діятиме норма ст. 24 Закону про авторські права щодо декомпіляції, оскільки вона є імперативною.

Більшість примірників комп’ютерних програм розповсюджується разом з так званою «обгортковою» ліцензією, умови якої, що можуть бути викладені в тому числі у самих примірниках програм, регулюються статтею 634 ЦК про договір приєднання. Відповідно до цієї статті договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, може бути укладено лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору «в цілому» без зміни його окремих положень і акцепт таких договорів здійснюється, зокрема, користувачем комп’ютерної програми, шляхом будь-яких дій, що свідчать про використання програми у будь-який спосіб.

Слід зазначити, що на відміну від багатьох країн світу, в тому числі й Російської Федерації, в нашій країні статус «обгорткової ліцензії» як особливого виду договору, який міститься на примірниках програм і укладається між користувачами програм і правовласником, не визначений.

Базам даних в українському законодавстві надається така ж правова охорона, як і збіркам. "База даних (компіляція даних) - сукупність творів, даних або будь-якої іншої незалежної інформації у довільній формі, в тому числі - електронній, підбір і розташування складових частин якої та її упорядкування є результатом творчої праці, і складові частини якої є доступними індивідуально і можуть бути знайдені за допомогою спеціальної пошукової системи на основі електронних засобів (комп'ютера) чи інших засобів" (ст. 1 ЗпроАП). Правова охорона поширюється на бази даних тільки в тому випадку, якщо вони являють собою результат творчої праці по підбору й організації даних. Необхідно відзначити, що останнім часом у світі намічається тенденція надавати охорону і так званим "нетворчим" або "інвестиційним" базам даних. Це обумовлено тим, що для створення таких баз даних витрачаються величезні фінансові і людські ресурси, а відсутність їх правової охорони зводить до мінімуму їх цінність і не дозволяє бути продуктом, що окупається.

Оскільки закон передбачає і "інші об'єкти" авторського права, то питання про віднесення того або іншого, прямо не зазначеного в тексті закону об'єкта до числа таких не завжди однозначне і часом вирішується тільки судом. Наприклад, так вирішувалося питання про телевізійну програму.

Необхідно також враховувати, що авторським правом охороняється не тільки сам твір, але і його частина, включаючи назву, якщо вона є оригінальною і може використовуватися самостійно.

Разом з тим авторське право містить ряд виключень: так, не є об'єктами авторського права офіційні документи (судові рішення, закони і т.п.), державні символи і знаки, твори народної творчості, повідомлення про події і факти, що мають інформаційний характер.

     Резюме

Авторське право виникає з моменту створення об’єкта, причому об’єкт повинен бути формально виражений будь-яким прийнятним чином. Автором може бути бути будь-яка особа, незалежно від її віку та стану дієздатності. Комп’ютерна програма на території України має деякі специфічні правові властивості, порівняно з міжнародним законодавством. Розглянуто питання:

виникнення авторського права;

здійснення авторського права недієздатними особами;

комп’ютерна програма та бази даних, як особливі об’єкти авторського права.

     Джерела інформації

Гороховський О.І., Колесник І.С. Інтелектуальна власність в галузі комп’ютерних технологій: Навчальний посібник. – Вінниця: ВНТУ, 2007. 146 с.

Інтелектуальна власність: Навчальний посібник / За ред. д.т.н. Цибульова П.М. - К.: УкрІНТЕІ, 2006. - 276 с.

Закон України "Про авторське право і суміжні права"

Цивільний кодекс України

     Контрольні питання

З якого моменту виникає авторське право?

Яким чином здійснюють авторське право недієздатні особи?

Яка специфіка охорони комп’ютерних програм та баз даних в Україні?

     Глосарій, персоналій

Бази даних - це сукупність даних, які володіють властивістю структуризації й взаємопов'язаності, а також незалежні від прикладних програм.

Комп'ютерна програма - набір інструкцій у вигляді слів, цифр, кодів, схем, символів чи в будь-якому іншому вигляді, виражених у формі, придатній для зчитування комп'ютером, які приводять його в дію для досягнення певної мети або результату

 Лекція №4. Виникнення та здійснення авторського права

     Вступ:

В даній лекції розглянуто особливості регулювання правової діяльності щодо творів, створених у співавторстві, права та обов’язки співавторів; особливості здійснення авторських прав щодо службового твору. Ґрунтовно розглянуто майнові та немайнові права автора та специфіку використання об’єктів авторського права.

     Текст лекції

Крім індивідуальних робіт, твори можуть також створюватися й у співавторстві , тобто спільною творчою працею декількох осіб (Ільф і Петров, брати Стругацькі). Надання третіми особами фінансового, організаційного, технічного сприяння авторові в процесі створення твору не впливає на авторство твору.

Право на використання твору в цілому належить співавторам спільно. Взаємини співавторів визначаються угодою між ними.

Взагалі, твір, створений у співавторстві, може утворювати єдине ціле або складатися з частин, що мають самостійне значення. В останньому випадку кожний зі співавторів має право використовувати створену ним частину твору, яка має самостійне значення, за своїм розсудом.

До розглянутої теми близька ще одна - в авторському праві існує таке поняття, як " службовий твір ". Такі твори не рідкість, тому що більшість людей здійснюють свою роботу за трудовим договором, тобто перебувають з наймачем у трудових відносинах (це необхідно відрізняти від цивільно-правових відносин, що оформлюються, наприклад, за договором підряду або замовленням). Працівник сам не може використовувати за своїм розсудом створений ним службовий твір, оскільки виключні права на його використання належать роботодавцю, якщо тільки в договорі між автором і роботодавцем не передбачено іншого.

Це ж правило застосовується і до програм для ЕОМ та баз даних.

Дуалізм авторського права означає, що, з одного боку, авторське право на твір не пов'язано з правом власності на матеріальний об'єкт, у якому твір виражений, а з іншого боку - припускає як особисті немайнові, так і майнові права.

До особистих немайнових прав відносяться:

право вимагати визнання свого авторства шляхом зазначення належним чином імені автора на творі і його примірниках і за будь-якого публічного використання твору, якщо це практично можливо;

право забороняти під час публічного використання твору згадування свого імені, якщо він як автор твору бажає залишитись анонімом;

право вибирати псевдонім, зазначати і вимагати зазначення псевдоніма замість справжнього імені автора на творі і його примірниках і під час будь-якого його публічного використання;

право вимагати збереження цілісності твору і протидіяти будь-якому перекрученню, спотворенню чи іншій зміні твору або будь-якому іншому посяганню на твір, що може зашкодити честі і репутації автора.

Особисті немайнові права належать автору незалежно від його майнових прав і зберігаються за ним навіть у випадку передачі або поступки виключних прав на використання твору.

Особисті немайнові права (за винятком права на оприлюднення) охороняються безстроково. Крім особистих немайнових, авторові по відношенню до його твору належать виключні права на використання твору у будь-якій формі і будь-яким чином. Цей блок прав, у противагу особистим немайновим, звичайно іменується майновими правами, оскільки саме вони дозволяють автору отримати користь зі свого твору, тому що витяг грошей з мистецтва часом є не меншим мистецтвом. Виключні права автора на використання твору означають право здійснювати або дозволяти наступні дії (ст. 15 ЗпроАП):

1. 1. 1. відтворення творів;

2. 2. 2. публічне виконання і публічне сповіщення творів;

3. 3. 3. публічну демонстрацію і публічний показ;

4. 4. 4. будь-яке повторне оприлюднення творів, якщо воно здійснюється іншою організацією, ніж та, що здійснила перше оприлюднення;

5. 5. 5. переклади творів;

6. 6. 6. переробки, адаптації, аранжування та інші подібні зміни творів;

7. 7. 7. включення творів як складових частин до збірників, антологій, енциклопедій тощо;

8. 8. 8. розповсюдження творів шляхом першого продажу, відчуження іншим способом або шляхом здавання в майновий найм чи у прокат та шляхом іншої передачі до першого продажу примірників твору;

9. 9. 9. подання своїх творів до загального відома публіки таким чином, що її представники можуть здійснити доступ до творів з будь-якого місця і у будь-який час за їх власним вибором;

10. 10. 10. здавання в майновий найм і (або) комерційний прокат після першого продажу, відчуження іншим способом оригіналу або примірників аудіовізуальних творів, комп'ютерних програм, баз даних, музичних творів у нотній формі, а також творів, зафіксованих у фонограмі чи відеограмі або у формі, яку зчитує комп'ютер;

11. 11. 11. імпорт примірників творів.

     Цей перелік не є вичерпним.

Зазначені вище права охороняються від порушення будь-якою особою. Сказане підтверджується судовою практикою, що сформувалася ще в минулому столітті. Так, товариство, власник виключних прав на художній фільм, звернулося в арбітражний суд з позовом до торгівельної фірми про конфіскацію у відповідача відеокасет з цим фільмом, що знаходилися в продажі, і стягненні з нього отриманого доходу замість відшкодування збитків.

Суд обґрунтовано відхилив довід відповідача про придбання ним касет у третьої особи за договором купівлі-продажу і неможливості в зв'язку з цим нести відповідальність. Відповідно до ст. 15 ЗпроАП поширення екземплярів твору є самостійним майновим правом автора (правовласника), тому порушенням авторських прав є будь-яке поширення без дозволу правовласника.

Торговельна фірма не заперечувала, що її дії призвели до виникнення у правовласника збитків. Купуючи товар у третьої особи, фірма не перевіряла наявності в нього права на поширення відеокасет зі згаданим фільмом (тоді як позивач довів відсутність у третьої особи такого права), тобто не прийняла всіх залежних від неї мір, що дозволяють запобігти нанесенню правовласнику збитків унаслідок незаконного поширення відеокасет.

Таким чином, суд зробив висновок про заподіяння збитків позивачеві неправомірними діями відповідача і прийняв рішення про конфіскацію контрафактних екземплярів твору і стягненні доходу замість відшкодування збитків.

Виключні права відносяться до категорії майнових прав, тому всі перераховані правомочності пов'язані з використанням твору в господарському обороті й одержанням вигоди від такого використання. Якщо уважно подивитися на список авторських правомочностей, то можна побачити їх історичність, яка обумовлена появою нових способів ознайомлення публіки з твором. Однією з останніх правомочностей є право на публічне сповіщення. І хоча формулювання дещо громіздке, мабуть, що за автором закріплюється право на розміщення свого твору в глобальних комп'ютерних мережах, наприклад в Інтернеті. Іншими словами, ніхто, крім автора, не може розмістити твір для вільного доступу в Інтернеті. При цьому не має значення мета такого розміщення (для отримання прибутку чи ні).

Серйозним випробуванням для авторського права і суміжних прав у даний час є так звані пірінгові мережі (від англ. p2p - peer2peer, "рівний рівному"). Пірінгові мережі дозволяють легко обмінюватися через мережу Інтернет різними файлами (музика, фільми, тексти і т.п.). Для цього користувач має скачати спеціальну програму-клієнт (eMule, KaZaa і ін.), зробити доступними папки на своєму комп'ютері для інших користувачів і приєднатися до Інтернету. Далі програма-клієнт шукає комп'ютери користувачів, що знаходяться в режимі онлайн. Користувачеві, для того щоб знайти файл, необхідно тільки ввести його ім'я, а програма сама сформує список комп'ютерів, з яких його можна скачати.

Це часто називають обміном файлами, а мережі, які використовуються для цього, - файлообмінними. Однак юридично в результаті таких дій відбувається не обмін у звичному розумінні цього слова, а копіювання (у термінології ЗпроАП - відтворення) файлів. Таким чином, скопійований файл є як на комп'ютері, з якого провадилося завантаження, так і на комп'ютері, що файл скачував.

Одним із перших файлообмінних сервісів в Інтернеті був сайт Napster. Популярність його була така, що ним зацікавилися американські звукозаписні компанії (RIAA - Recording Industry Association of America - організація, що поєднує більшість з них). В результаті судових позовів Napster був визнаний "сприяючим" порушенню авторських і суміжних прав. Суд прийшов до висновку, що Napster не порушував права, оскільки він не відтворював файли в мережі Інтернет, але створив можливість для відтворення шляхом складання списку пісень і комп'ютерів, з яких можливе накачування. Napster був централізованої пірінговою мережею. У теперішній час ситуація (можливо, через цю знамениту судову справу) змінилася: списки файлів і комп'ютерів більше не зберігаються на одному центральному сервері - система стала децентралізованої, і тому боротися з порушеннями авторського права стало важче.

У 2004 р. боротьба з порушниками авторського права користувачами файлообмінних мереж у США велася дуже активно. Американська асоціація звукозаписних компаній (RIAA) продовжила акцію по притягненню до відповідальності користувачів файлообмінних мереж, і на початок 2005 року RIAA було подано 8500 позовів проти користувачів файлообмінних мереж, по кожному з яких вимагалося 5000 доларів США штрафних виплат.

З погляду українського законодавства існування файлообмінних мереж теж є порушенням авторських (суміжних) прав, однак ці мережі поки що не є настільки розвиненими, щоб представляти серйозну загрозу вітчизняній музичній індустрії. В українському сегменті Інтернету контрафактні екземпляри музичних композицій можна легко знайти.

Однак існує точка зору, що файлообмінні мережі не тільки не загрожують звукозаписним компаніям, але і сприяють придбанню компакт-дисків з піснями, які раніше були прослухані при скачуванні з мережі Інтернет. Відома компанія Apple Computers пішла саме таким шляхом і відкрила в Інтернеті сервіс iTunes, за допомогою якого можна скачати з величезного архіву музичну композицію за 99 центів. Усього через кілька місяців компанія оголосила, що кількість скачаних пісень перевищила мільйон.

Іншим питанням, породженим мережею Інтернет, була дискусія про правомірність установки гіперпосилань на контрафактні твори. Справа в тому, що стандарт гіпертекстового документа передбачає використання спеціальних посилань на ресурси, доступ до яких користувач майже миттєво може одержати, перейшовши за посиланням. Після "натискання" на посилання шукані об'єкти завантажуються в оперативну пам'ять комп'ютера. Іншими словами, відбувається відтворення (копіювання) об'єкта. Причому користувач може і не бажати такого копіювання, але поробити з цим нічого не може.

Як розцінювати дії користувача, який на своєму сайті робить гіпертекстове посилання на інший сайт, що містить контрафактний екземпляр твору? З одного боку, такий користувач не відтворює твір, тобто не порушує відповідне право автора або іншого правовласника. З іншого боку, відвідувач сайта, клікнувши по посиланню, завантажує в пам'ять свого комп'ютера екземпляр твору, а дії власника сайта сприяють порушенню авторського права.

Вітчизняній судовій практиці відомий такий приклад - справа з приводу роману В. Сорокіна "Блакитне сало". У 1999 році текст роману був розміщений на сайті в мережі Інтернет невідомою особою. Відповідач у справі А. Чернов помістив на своєму сайті гіперпосилання на цей роман. Позивач вважав такі дії поширенням твору і зажадав видалити посилання і виплатити йому матеріальну компенсацію за порушення авторських прав. Однак суд не визнав такі дії відповідача використанням твору і відмовив у позові.

Іншою проблемою є перенесення посилань з одного сайту на іншій таким чином, що в користувача першого сайта може виникнути помилкове враження, що він усе ще "знаходиться" на цьому сайті. Широку популярність отримала справа, розглянута в США, у якій позивач - власник сайта А по бронюванню і продажу квитків у мережі Інтернет обвинувачував іншу особу (власника сайта В) у тому, що перенесення гіперпосилання із сайта В на сайт А порушує його права. При цьому гіперпосилання власника сайта В відсилало до форми по покупці квитка ("глибоке" посилання), а не на титульну сторінку сайта А. Позивач небезуспішно обґрунтовував свою позицію тим, що у відвідувача сайта В, що замовляє квиток, виникає враження, що служба замовлення квитків належить саме власнику сайта В.

Вітчизняній судовій практиці справи, зв'язані з використанням фреймів і "глибоких" посилань, невідомі, у той час як за рубежем уже вироблена досить об'ємна судова практика по таких справах. Однак нерідко автори прагнуть зловживати своїм правом.

Авторське право являє собою баланс інтересів автора і суспільства, його існування неможливе без ряду взаємних обмежень. До числа деяких обмежень прав автора варто віднести:

випадки використання твору без згоди автора і без виплати авторської винагороди;

випадки використання твору без згоди автора, але з виплатою авторської винагороди.

До першого пункту, наприклад, відноситься цитування творів у наукових, дослідницьких, полемічних, критичних і інформаційних цілях. Однак при цитуванні завжди обов'язкова вказівка імені автора твору, що цитується, і джерела запозичення, а також цитувати можна не будь-який обсяг твору а тільки такий, який виправданий метою цитування.

До випадків використання творів без згоди автора і без виплати авторської винагороди також відноситься його відтворення в особистих цілях. Однак навіть в особистих цілях заборонене відтворення баз даних, істотних частин з них, а також програм для ЕОМ. Відтворення програми для ЕОМ або бази даних допускається у випадку, якщо:

копія призначена тільки для архівних цілей і для заміни правомірно придбаного екземпляра у випадках, коли оригінал програми для ЕОМ або бази даних загублений, знищений або став непридатний для використання;

копія або перетворення об'єктного коду у вихідний текст (декомпіляція програми для ЕОМ) необхідні для досягнення здатності до взаємодії незалежно розробленої особою програми для ЕОМ з іншими програмами, що можуть взаємодіяти з програмою, яка декомпілюється. При цьому ЗпроАП установлює додаткові вимоги, яких потрібно дотримуватися при декомпіляції програми.

Користувач також вправі внести в програму для ЕОМ або базу дані зміни, винятково з метою її функціонування на технічних засобах користувача, здійснювати будь-які дії, пов'язані з функціонуванням програми для ЕОМ або бази даних відповідно до її призначення, у тому числі запис і збереження в пам'яті ЕОМ (однієї ЕОМ або одного користувача мережі), а також виправлення явних помилок, якщо інше не передбачено договором з автором.

     Резюме

Твір, створений у співавторстві використовується авторами спільно, прибутки та видатки вони ділять спільно в залежності від частки внесеної праці. Використанням службового твору керує роботодавець, якщо тільки в договорі між автором і роботодавцем не передбачено іншого. Особливу увагу приділено способам використання твору. Розглянуто питання:

співавторство;

службовий твір;

використання об’єктів авторського права.