8. Політико – правові погляди Мо –Цзи.

Мо-цзи народився через пару років після смерті Конфуція. Живучи в період Чжаньго, відзначений розпадом вікового соціального порядку династії Чжоу, Мо-цзи намагався виробити новий суспільно-політичний порядок, заснований на ідеалах любові і взаємної поваги. Прийнято вважати, що Мо-цзи вивчав конфуціанство, поки не дійшов висновку про те, що розмірені ритуали і тяжкі церемоніали аж ніяк не сприяють душевному розвитку. На відміну від вельможного Конфуція Мо-цзи шукав повернення до безпосередності в людських відносинах, що відрізняє життя простих людей. Будучи пацифістом і фахівцем з військових укріплень, Мо-цзи подорожував з одного ворогуючого держави в іншу, щоб переконати правителів у згубності завойовницьких війн. Як і інші інтелектуали того часу, він сподівався знайти правителя, який зробить його своїм радником, і рекомендував своїх учнів на відповідальні пости. Передбачається, однак, що його походження було нижчим ніж у його освічених сучасників: його стиль висловлювання відрізняється деякою грубістю; сам автор був відомий як майстер теслярської справи і механіки. Не виключено що нападки Мо-цзи на ритуализм і марнотратство, властиві знаті, стали віддзеркаленням його життєвого укладу, чужого розкоші. ПоглядиПолітичні, моральні та релігійні ідеї Мо-цзи знайшли відображення в однойменному працю, складеному його учнями (належить самому Мо-цзи вважається лише його "ядро", гол. 8-39. Передбачається, що розподіл трактату на три розділи відобразило три течії, на які розкололася школа Мо-цзи після смерті засновника). Основні теми його такі: загальна любов один до одного, необхідність відмови від завойовницьких війн, вихваляння чесноти, економія у витратах, стриманість при похоронах, дотримання волі небес, безглуздість занять музикою і критика фаталізму. Причиною всіх бід і безладів свого часу Мо-цзи вважав егоїзм і упередженість людей. Ліки полягає в тому, щоб турботу про себе замінити турботою про всіх. За кілька століть до християнства він сформулював " золоте правило ":" Якщо кожен буде ставитися до чужих країнах і містах так, як ставиться до свого, він не стане нападати на чужу країну або місто ". Той же принцип він застосовував до приватного та сімейного життя:" У чому та небесна воля, якої слід підкоритися? У тому, щоб любити всіх людей на світі ". Мо-цзи вважав, що перш ніж визнати що б то не було благом, слід встановити, яку користь воно принесе народу. Безумовними благами для країни він визнавав зростання народонаселення, збільшення його добробуту, усунення загрожують зсередини і ззовні небезпек і впорядкування хаосу.

9.Політико – правові погляди м. Грушевського.

Основні позиції суспільно-політичних поглядів Михайла Грушевського випливають із його концепції історіософії. Колосальна ерудиція у сфері історії, літератури, мистецтва, гуманітарних наук загалом неминуче дала змогу вченому скласти своє розуміння суспільного процесу та політичного розвитку. Щоб зрозуміти не лише історіософську концепцію М. Грушевського, а і його суспільно-політичну позицію, потрібно розглянути три основні категорії, які в поглядах ученого посідали визначальне місце. Це «народ», «держава і «герой в історії», які у М. Грушевського несуть змістове навантаження, почерпнуте з різних філософських систем. Автор десятитомної "Історії України-Руси", найбільшої історіографічної праці про український народ, котра увійшла до скарбниці світової історіографії. Написана на великому документальному матеріалі архівів України, Росії, Польщі, Швеції, Туреччини. Створення М. Грушевським фундаментальної історії України мало не лише наукове, а й політичне значення, оскільки Україна тоді була розділена між австрійськими, польськими та російськими сусідами, реакційні кола яких узагалі не визнавали за українським народом права на існування як нації й права на власну мову та культуру. Творча спадщина М. Грушевського налічує більш як 2 тис. бібліографічних одиниць — книг, статей, рецензій, інших публікацій. Він — академік Всеукраїнської академії наук, перший президент України, ним підписаний IV Універсал, що проголосив державну незалежність України. Головним напрямом його політологічних досліджень була проблема - національного самовизначення. Це поняття він формулював чітко: цілковита самостійність і незалежність є послідовним, логічним завершенням запитів національного розвитку й самовизначення будь-якої народності, що займає певну територію й має достатні нахили та енергію розвитку. По-перше прагнення до самостійності є об"єктивною логікою життя, необхідністю саморозвитку будь-якого національного утворення. По-друге самостійність і незалежність народу пов"язана не лише з територіальними володіннями, а й з відповідними пріоритетами народу. По-третє незалежність особистості неможлива без компетенції та відповідальності - незалежність безпосередньо залежить від енергії розвитку народу. По-четверте відсутність "політичної самостійності" можлива лише за умови, коли народність співіснує з іншими за ефективного громадського ладу, раціонального державного управління. По-п’яте кожна нація має право захищати своє природне прагнення до розвитку саме політичною самостійністю. Багатонаціональній державі, з якої народи намагаються вирватися до політичної самостійності, залишається ображатися тільки на свій рутинний лад, нераціональну економіку, викривлену національно-культурну політику. По-шосте борючись за вихід із великих політико-територіальних об"єднань, прагнучи до власної державності й політичної незалежності, нація повинна бути впевненою, що вона виплекає у своєму середовищі розумних і далекоглядних "кермачів", які приведуть народ до процвітання. По-сьоме тільки вільна спілка вільних народів є ефективною і з морального, й з економічного погляду. Важливою рисою діяльності М. С. Грушевського був пошук компромісів. Він стверджував, що тривкими можуть бути стосунки націй, засновані лише на взаємній вигоді, на узгодженні своїх перспективних станів розвитку, за яких свобода, суверенітет і самобутність одного народу не зачіпають іншого. Будучи соціалістом за світоглядом, М. С. Грушевський замість реальної нагоди відродження самостійної української державності довгий час відстоював ідею перебудови Росії на федеративних засадах, де б Україна була одним із суб"єктів федерації. Тільки в IV Універсалі він відійшов від цієї позиції. Його нерішучість у відстоюванні національних інтересів, поступливість «тимчасовому урядові» й московським більшовикам дорого коштували і йому особисто, й українському народові. М. Грушевський надавав великого значення питанню відбиття у свідомості мас тих чи інших подій та ситуацій. Важливо знати не лише те, як проходили події, а й те, як вони були прийняті і відчуті сучасниками, як відбилися у їхній свідомості і які враження та настрої у них викли¬кали. Особливо це стосується широких низів, де виняткове значення має зв"язок цих настроїв з економічною і соціальною обставиною їхнього життя. Тут ученого цікавило зростання свідомості в громадянстві і масах, їхнє бачення соціального і політичного, державного і національного тощо. Складною була проблема відповідності політико-громадянського устрою народним ідеалам. Оскільки такої відповідності не було, то, на думку М. Грушевського, завдання наукових студій полягало в тому, щоб з"ясувати, якою мірою політико-державний устрій був справою са¬мого народу, тобто чи виріс він на ґрунті народнім, чи звідкись був перенесений і накинений та чи відповідав потребам народним і яке значення й вплив мав на народні маси.