3. Основні риси кримінального та процесуального права

Кримінальне законодавство було основою діяльності розгалуженої мережі репресивно-каральних органів. У ньому в роки війни простежувалася тенденція до розширення гіпотез багатьох статей Кримінального кодексу, а також ширше почали застосовуватися принцип аналогії і відплата як одна із статей покарання.

Наприклад, крадіжка особистого майна за обтяжуючих обставин (напад ворога) кваліфікувалася як бандитизм. Розширюється склад такого злочину, як спекуляція.

Встановлювалася сувора відповідальність за такі специфічні злочини, як: поширення брехливих чуток, що викликають тривогу в населення; антирадянських чуток; розголошення державної таємниці. Для спеціальних суб’єктів кримінального права (фашистські злочинці та їх посібники) вводилися особливі заходи покарання – страта через повішання і каторжні роботи терміном від 15 до 20 років.

Судові справи розглядалися в трибуналах без участі народних засідателів, без прокурора та адвоката, особиста участь свідків у судовому засіданні вважалися необов’язковою. В процесуальному праві не було попереднього слідства по справах про невиробіток трудоднів, про самовільне покинення роботи, строки розслідувань багатьох питань були скорочені. Продовжував діяти позасудовий репресивний апарат.

Завдання для самоконтролю

1. Які зміни у цивільному та цивільно-процесуальному праві відбулися під час війни?

2. Які зміни в трудовому та колгоспному праві відбулися під час війни?

3. Які зміни в кримінальному та кримінально-процесуальному праві відбулися під час війни?

Розділ ХІІ. Держава і право Радянської України

Тема: 36. Державно-політичні зміни в Україні у перші повоєнні роки (1945 - сер. 1950рр).

План

1. Суспільний лад

2. Особливості державного устрою

3. Судові органи

Література:

[3] ст. 299-307; [4] т.2, ст. 370-387; [7] ст. 270-277

1. Суспільний лад

На початку 50-х років в Україні існувала традиційна структура радянського суспільства: робітничий клас, трудове селянство та трудова інтелігенція.

Але за роки війни чисельність населення значно скоротилася (10 млн. загинуло, тисячі насильно вивезені на примусові роботи до Німеччини) і в 1950р. становила 36,6 млн. чоловік.

Значних втрат українське суспільство зазнало і від сталінської політики за «чистоту» та міцність радянської ідеології, що в першу чергу обернулася проти інтелігенції, а також проти багатьох членів партії, що звинувачувалися в українському націоналізмі або мали інші «ідеологічні хиби».

Тривалу дестабілізацію суспільного розвитку в Західній Україні в повоєнні роки спричинила суцільна колективізація сільського господарства та повна ліквідація підприємницької діяльності в промисловому виробництві. Компанія супроводжувалася жорстокими репресивними заходами. Це призвело до братовбивчої війни, що тривала до кінця 50-х рр.. Поряд із цим відбувалася масова депортація українського (населення) селянства до Сибіру та Далекого Сходу.

Відбудову народного господарства українське селянство здійснювало будучи серйозно травмованим у складних політичних, економічних умовах. Під час відбудови та подолання мирного розвитку чисельність населення зростала:

• поверталися на Батьківщину демобілізовані воїни;

• частково повернулися громадяни, що були вивезені у Німеччину на примусові праці;

• із закінченням війни почався масовий рух за повернення на Батьківщину серед підданих колишньої Російської імперії, які проживали за кордоном.

У 1950 р. чисельність населення України становила 36,6 млн. чол., але довоєнного рівня вона досягла лише у 1958р.

У повоєнні роки у соціальній структурі України як і СРСР у цілому, виділяється така група, як демобілізовані з лав радянської армії і флоту.

У суспільній структурі України існувала ще одна, багатомільйонна, офіційно дискримінована категорія населення – мешканці виправно-трудових установ та засланці (радянські військовополонені та інші громадяни, які повернулися на Батьківщину з пекла гітлерських таборів. Усі, хто не пройшов прискіпливу і несправедливу перевірку. А їх не злічити були відправлені до ГУТАБу (100 таборів на 10 тис. осіб кожний + 55 таборів у розташуванні українських фронтів).