I. За змістом матеріалу

1.Рухова – це запам»ятовування різних рухів.та їх систем (ходіння, говоріння, танці).

2.Емоційна-збереження переживань, емоцій, почуттів, що пов»язані з подіями минулого.

3.образна –це запам»ятовування образів предметів навкол..світу, що діяли в минулому на органи чуття.

-слухова –зорова –смакова –нюхова -дотикова.

Ейдентичні образи –які зберігаються в пам»яті яскраво і чітко без жодних змін від кількох хвилин до кількох годин.

4.словесно-логічна - це пам»ять на слова, умовиводи.

ІІ.За характером мети запам»ятовування.

1.Мимовільна –здійсн..без вольового зусилля

2.Довільна – передбачає наявність вольового зусилля.

ІІІ За тривалістю збереження.

1.Сенсорна – фіксує і зберігає інфу.

2.Короткочасна (оперативна) –характеризується швидким запам»ятовуванням інфи.

3.трилава забезпечує довгочасне зберігання матеріалу та наступне використання його.

-із свідомим доступом–людина може за своїм бажанням згадати потрібну інформ..

- із несвідомим доступом – у звичайному житті не може користуватися інформ.. лише під час гіпнозу може аналізуватися.

Характеристика процесів пам»яті.

Процесами пам'яті (тобто мнемічними процесами - від імені давньогрецької богині пам'яті Мнемозіни) є запам'ятовування, збереження, відтворення і забування. Ці процеси є пов'язаними між собою, їх зв'язок характеризує взаємопроникнення і неможливість існування в окремому вигляді.

Запам'ятовування - це процес закріплення в пам'яті нового матеріалу. Він може бути мимовільним і довільним, механічним і логічним.

Мимовільне запам'ятовування матеріалу відбувається, коли в людини немає мети запам'ятати цей матеріал, він закріплюється ніби сам собою. Краще запам'ятовуються сильні враження і той матеріал, що пов'язаний із змістом діяльності.

ефективність мимовільного запам'ятовування залежить від активності дії людини із об'єктами, які потрібно запам'ятати. Активний переказ тексту веде до кращого запам'ятовування, ніж багаторазове читання.

Довільне запам'ятовування матеріалу відбувається в результаті дій мнемічної спрямованості, тобто коли діяльність людини спрямована саме на запам'ятовування. При цьому на ефективність процесу впливають вимоги, установки. Характер запам'ятовування буде різним в залежності від установки запам'ятати матеріал повністю чи вибірково, точно чи приблизно, послідовно чи у вільному порядку, надовго чи на короткий строк.

Механічне запам'ятовування полягає у закріпленні зовнішніх зв'язків матеріалу. При цьому повне розуміння матеріалу не є обов'язковим, не вибудовуються логіка його побудови, зв'язки окремих частин. Діяльність при цьому має мнемічну спрямованість, але мнемічні дії не використовуються. Механічне запам'ятовування набуває свого повного розвитку у дитини в дошкільному віці, і потім поступово поступається логічному. Дорослими механічне запам'ятовування використовується рідко.

Логічне запам'ятовування будується на встановленні логічних зв'язків в матеріалі. Також шукаються такі зв'язки між даним матеріалом і тим, що відомий раніше. В процес логічного запам'ятовування активно включається мислення. Матеріал активно обробляється, розбивається на смислові частини, аналізується, порівнюється із попереднім досвідом людини. Таке запам'ятовування набагато ефективніше, ніж механічне, і переважно використовується дорослими людьми.

Збереження - це процес утримання в пам'яті матеріалу, одержаного в результаті запам'ятовування. Але матеріал не зберігається в тому самому вигляді, в якому був отриманий, змінюється його зміст і форма. Ці зміни відбуваються в результаті мнемічних операцій, які не усвідомлюються. Але точність і надійність збереження інформації залежить від частоти її використання, від включеності її до діяльності людини і ступеня значимості для людини цієї інформації. Матеріал, що рідко використовується і мало значить, забувається швидше.

Відтворення - це процес відновлення матеріалу, який зберігається в пам'яті.

Ефективність, точність і легкість відтворення матеріалу залежать від його об'єму, складності, часу, що пройшов від запам'ятовування до відтворення. Чим більше за обсягом та складніше матеріал, тим важче він відновлюється. Але й непроста інформація буде відтворюватися краще, якщо в свій час була установка на точність її запам'ятання, зроблена значна кількість повторень. Відтворення тісно пов'язане із мисленням, це реконструкція матеріалу, яка часто проходить із вольовими зусилля. Мнемічні дії при цьому мають репродуктивний характер.

Формами відтворення є, пригадування і згадування. Пригадування - це найбільш активна форма відтворення. Воно пов'язане із довільним пошуком потрібного матеріалу в тривалій пам'яті та його реконструкцією. Цей процес часто тривалий, вимагає вольових зусиль і включає мислительні дії. Людина міркує, шукає логічні зв'язки між елементами, що відтворюються, порівнює та аналізує. Успішність пригадування залежить від чіткого розуміння репродуктивної задачі, навичок використання мнемічних дій і наполегливості. Згадування - це відтворення

Характеристика основних форм мислення.

Людина мислить за допомогою таких форм:

- Поняття

- Судження

- Умово виводи

Поняття – це форма мислення, яка відображає суттєві властивості , зв’язки й відношення предметів і явищ .

Кожне поняття має : зміст поняття, обсяг поняття.

Види понять:

1 за обсягом

- Одиничні – відображають істотні ознаки одного предмета чи явища.

- Загальні – відображають істотні ознаки певної групи предметів.

2 за змістом

- Конкретні від обр. Певні реальні предмети

- Абстрактні – відображають властивості об’єктів.

Судження – форма мислення яка відображає зв’язки між предметами і явищами дійсності або їх властивостями та ознаками.

Види суджень

1 ствердження або заперечення ознак і відношень

- Ствердні – вказують на наявність ознаки

- Заперечні – вказує на відсутність ознаки.

2 істинність судження

- Істинне – відбр ознаку чи властивість яка дійсно існує або не існує.

- Помилкове – неправильно відображає ознаку предметів.

- Умово вивід - форма мислення при якій на основі декількох суджень робиться певний висновок.

Види умово виводів :

- Дедуктивний - умово вивід в якому висновки роблять від загальних суджень до суджень часткових і поодиноких .

- Індуктивний – умово вивід в якому висновки робляться від часткових поодиноких фактів до узагальнень.

Характеристика основної психологічної суті уяви.Аналіз її процесів.

Процеси уяви мають аналітико-синтетичний характер, як і процеси сприйняття, пам'яті, мислення. Вже в сприйнятті і пам'яті аналіз дозволяє виділяти і зберігати деякі загальні, істотні риси об'єкта і відкидати не суттєві. Цей аналіз завершується синтезом - створенням свого роду еталона, за допомогою якого здійснюється впізнання тих об'єктів, які при всіх змінах не виходять за межі певної міри схожості. Аналіз і синтез в уяві мають інший напрямок і характеризуються іншими тенденціями.

Основна тенденція пам'яті - відновлення образів у максимальному наближенні до еталону. Основна тенденція уяви - перетворення уявлень (образів), що забезпечує, в кінцевому рахунку, моделі ситуації завідомо нової, раніше не виникала. І та і інша тенденції є відносними: ми дізнаємося свого знайомого і через багато років, хоча його риси, одяг, навіть голос помітно змінилися, і точно також у будь-якому новому образі, створеному уявою, проступають риси відомого. Уява - це відхід від минулого досвіду, це перетворення даного та породження на цій основі нових образів, які є або продуктами творчої діяльності людини і прообразами для неї».

Як видно з визначень, суттєвою ознакою уяви вважається здатність суб'єкта створювати нові образи. Але цього недостатньо, тому що не можна тоді провести розходження між уявою і мисленням. Адже мислення людини (створення пізнавальних образів за допомогою висновків, узагальнень, аналізу, синтезу) не може бути просто ототожнена з уявою, тому що створення нових знань і понять може відбуватися і без участі уяви.

Так само як і мислення, уява виникає в проблемній ситуації, тобто в тих випадках, коли необхідно відшукати нові рішення, також як і мислення, воно мотивується потребами особистості. Реальному процесу задоволення потреб може передувати ілюзорне, уявне задоволення потреб, тобто живе, яскраве уявлення тієї ситуації, при якій ці потреби можуть бути задоволені. Але випереджаюче відображення дійсності, здійснюване в процесах уяви, відбувається в конкретнообразной формі, у вигляді яскравих уявлень, в той час як випереджаюче відображення в процесах мислення відбувається шляхом оперування поняттями, що дозволяють узагальнено та опосередковано пізнавати світ.

Характеристика видів уяви.

Існує декілька класифікацій видів уяви.

1 залежно від мети створення образів уяви :

1 мимовільна уява – створення образів уяви не скеровується спеціальною метою уявити ті чи інші образи предметів явищ подій .

2 довільна уява – уява яка скеровується спеціальною метою створити образ того чи іншого об’єкта.

2 залежно від характеру діяльності людини :

1 відтворююча уява - це процес довільного створення людиною образів нових для неї об’єктів на основі їх словесного опису.

2 творча уява - це самостійне створеня нових оригінальних образів створення нових матеріальних і духовних цінностей.

3 залежно від активності людини :

1 активна уява - уява спрямована на виконання реального завдання.

2 пасивна уява - це уява , образи якої не активізують людину до діяльності.

4 за змістом діяльності людини :

1 художня уява - переважають чуттєві образи .

2 технічна уява - створює образи просторових відношень у вигляді геометричних фігур з мисленим застосуванням їх у різних комбінаціях.

3 наукова уява – втілюється у плануванні й проведенні експериментальних досліджень у вмінні будувати гіпотези.

5 особливий вид уяви – мрія - це створення образів бажаного майбутнього . мрії зумовлюють суспільне буття та суспільні відносини людей.

6 антиципуюча уява - здатність людей передбачати майбутні події. Антиципація майбутнього можлива завдяки прихованій реакції очікування що виникає на основі уяви.

Характеристика видів емоцій..

Емоції поділяються на прості та складні.

Прості емоції

Викликаються безпосередньо дією на організм тих чи інших об’єктів , пов’язаних із задоволенням його первинних потреб.

Складні емоції

В процесі життя людини прості емоції перетворюються на складні. Вони повязані з розумінням їх життєвого значення що викликають емоції.

Складні емоції - це фундаментальні емоційні реакції що мають свій спектр психологічних характеристик і зовнішніх проявів. Вони об’єднуються в групи:

1 здивування не має чітко вираженого позитивного чи негативного знака.

2 інтерес – позитивний емоційний стан який сприяє розвитку навичок і умінь , засвоєнню знань , мотивує навчання.

3 радість - це позитивний емоцій1ний стан пов'язаний з можливістю досить повно задовольнити актуальну потребу.

4 страждання – негативний стан пов'язаний з одержанням достовірної або уявної інформації по неможливість задоволення важливої життєвої потреби яка до цього моменту здавалося більш менш ймовірно .

5 гнів – негативний емоційний стан викликаний раптовою появою серйозної перешкоди на шляху задоволення надзвичайно важливої для людини потреби.

6 образливість – негативний емоційний стан викликаний об’єктами які виступають в різке протиріччя з ідеологічними або естетичними принципами й установками людини.

7 відраза - це реакція на подразник який суб’єктивно дуже неприємний.

8 страх – негативна емоція яка виникає при одержанні людино. Інформації про можливе заподіяння шкоди її життєвому благополуччю про реальну або уявну загрозу.

Характеристика форм переживання емоцій та почуттів.

-Настрій- це загальний емоційний стан людини, що характеризує її життєвий тонус упродовж певного часу і надає своєрідного забарвлення на певний час діяльності.

-афект-психічний стан, в основі якого лежить сильне, бурхливе і відносно короткочасне емоційне забарвлення.

-стрес-це стан психічного напруження, що виникає в процесі діяльності людини за найскладніших, важких умов як у повсякденному житті, так і в особливих ситуаціях. Слабкі стреси надають людині енергію, ясність, думки, спонукають до творчих звершень

Сильні стреси- можуть порушувати діяльність вегетативної нервової системи, дезорганізовувати психічну діяльність людини.

-пристрасть- стійке й тривале почуття, пов»язане з сильним прагненням людини до певного об»єкту.

Характеристика вищих почуттів.

Вищі почуття являють собою відображення переживання людиною свого ставлення до явищ соціальної дійсності.

Поділяються на моральні, інтелектуальні, естетичні та праксичні.

1.Моральні – це почуття., в яких виявляється стійке ставлення людини до суспільниї полій, до інших людей і до самої себе.

-почуття любові до своєї країни

-почуття гуманності

-почуття гідності

-совість.

2.Інтелектуальні- переживання людини, що виникають і виявля.ться в її розумовій пізнавальній діяльності.

-допитливість

-почуття до нового

-здивування

-сумнів

-почуття любові до знань

3.Естетичні- почуття прекрасного, які породжуються явищами природи, результатами праці людей, мистецькою діяльністю, в них виявляється естетичне ставлення до предметів явищ.

-почуття високого

-піднесеного

-трагічного

-комічного

-почуття гумору

-сатира

4Праксичні-це переживання людиною свого ставленя до дійсності.

-почуття радості

-гордості

-любові до професії

Характеристика вольових якостей особистості.

Вольові якості- це відносно стійкі, незалежні один від конкретної ситуації психічні утворення, що засвідчують досягнутий особистістю рівень свідомої саморегуляції поведінки, її влади над собою.

Базальні вольові якості. Їх розуміють як основні, первинні якості волі, на базі яких формуються інші вольові якості особистості.

1.Енергійність-здатність людини вольовим зусиллям швидко піднімати активність організму, діяльності до необхідного рівня.

2.Терплячість визначають як уміння підтримувати допоміжним вольовим зусиллям інтенсивність роботи на заданому рівні у разі виникнення внутрішніх перешкод(втома, поганий настрій)

3.Витримка- здатність особистості вольовим зусиллям швидко гальмувати (послаблювати) дії, почуття та думки, що заважають здійсненню прийнятого рішення.

4.Сміливість –здатність у разі виникнення небезпеки(життю, здоров»ю) зберегти стійкість організації психічних функцій і не знизити якість діяльності.

Решта виявів вольової регуляції поведінки складніші. Вони являють собою певні сполучення базальних вольових якостей, тому вони є вторинними, системними.

1.Цілеспрямованість полягає в умінні людини керуватися в своїх діях і вчинках загальними і стійкими цілями, зумовленими її твердими переконаннями. Така особистість добре знає чого хоче досягти і що їй робити

2.Наполегливість-це вміння постійно і тривало домагатися мети, не знижуючи енергії в боротьбі з труднощами. Наполеглива особистість правильно оцінює обставини, знаходить у них те, що допомагає досягненню мети.

3.Принциповість- уміння особистості керуватись у своїх вчинках стійкими принципами, які відповідають моральним нормам поведінки між людьми.

4.Сила волі.До вольових якостей, що характеризують силу волі належать самостійність та ініціативність.

а)Самостійність-це вміння обходитись у своїх діях без чужої допомоги, а також уміння критично ставитися до чужих впливів, оцінюючи їх відповідно до своїх поглядів і переконань.Самостійна особистість не чекає підказок від інших.

б)Ініціативність-це вміння знаходити нові,нешаблонні рішення і засоби їх здійснення.

5.Рішучість-це вміння приймати обдумані рішення, послідовно втілювати їх у життя.

6.Організованість полягає в умінні людини керуватись у своїй поведінці твердо наміченим планом.

7.Мотивація досягнення-це наполегливість у досягненні своєї мети, прагнення до поліпшення результатів,незадоволеність досягнутим, намагання добитися успіху.

Характеристика основної психологічної суті здібностей та форм їх прояву у особистості.

Здібності- це індивідуально-психологічні особливості, які є суб»єктивними умовами успішного виконання певного різновиду діяльності.

Вони не зводяться до наявності певної суми знань, умінь та навичок. Вони виявляються у швидкості, глибині та міцності оволодіння засобами і прийомами діяльності.

У поняття «здібності» Теплов включає три положення:

1.Під здібністю розуміється індивідуально-психологічні особливості,які відрізняють одну людину від іншої

2.Здібностями називаються не взагалі індивідуальні особливості, а лише ті, які мають відношення до успішного виконання однієї діяльності або багатьох діяльностей.

3.Поняття «здібність» не зводиться до тих знань, умінь та навичок, які уже вироблено у даної людини.

Форми:

-обдарованість-це загальна здатність людини свідомо орієнтуватис своє мислення на нові вимоги; це загальна здатність пристосовуватися до нових завдань і умов життя. -талант- поєднання здібностей,які дають людині змогу успішно, самостійно й оригінально виконувати певну складну трудову діяльність.

-геній- найвищий рівень творчих проявів особистості, що має історичне значення для життя суспільства.

Характеристика соціальної ситуації розвитку підліткового віку.

Хронологічні межі підліткового віку - від 11-12 р. до 14-15 р. Основний зміст і специфіка цього віку полягає в переході від дитинства до дорослості всіх аспектів розвитку - фізичного, розумового, морального, соціального. У фізич. розвитку спостерігаються швидкі і бурхливі зміни. Перебудовується весь організм, що зумовлено, насамперед, статевим дозріванням. Активізація діяльності ендокринної системи зумовлює інтенсивний фізичний і фізіологічний розвиток. Показники розмірів та маси внутрішніх органів наближаються до показників дорослої людини. Відбувається вдосконалення нейронів кори головного мозку, збагачуються асоціативні зв'язки між різними ділянками мозку. Поси¬люються гальмівні процеси. Інтенсивно розвивається друга сигнальна система. Розвиток нервової системи підлітка призводить до посилення розумову активності підлітка, зростання його здатності регулювати свою поведінку. Водночас, центральна нервова системна перебуває у стані глибоких змін, а тому не відзначається витривалістю. Внаслідок цього підлітки підвищено збудливі, їхня поведінка нестійка, імпульсивна, дії час¬то нестримні, безконтрольні, підвищено реактивні. Соціальна ситуація розвитку особистості підлітка відзначається суперечливістю і нерівномірністю переходу від дитинства до дорослості. Головний фактор розвитку особистості підлітка - зростання соціальної активності. Підліток починає шукати інші сфери діяльності, крім навчання: гурткові заняття, спортивні секції, дружні компанії. Соціальна активність підлітків спрямована, насамперед, на прийняття та засвоєння норм, цінностей і спо¬собів поведінки, характерних для світу дорослих та стосунків між ними. Численні якісні та кількісні зміни в організмі та у психіці підлітка кардинально перетворюють його попередні інтереси та відносини з оточуючими.