44. Необхідність і сутність інфраструктури ринку та її організаційно-функціональна побудова.

Ефективне функціонування ринку можливе лише за наявності розвинутої інфраструктури. Інфраструктура ринку — це сукупність інститутів, які прискорюють та полегшують укладання і здійснення ринкових угод* Інфраструктура обслуговує як окремі ринки, так і ринок загалом.

Окремі ринки обслуговують спеціалізовані установи та організації ринкової інфраструктури. Так, інфраструктура ринку товарів включає товарні та ф'ючерсні біржі, торгові доми, посередницькі структури, торговельну мережу, підприємства оптової і роздрібної торгівлі; інфраструктура фінансового ринку включає фондові біржі, валютні біржі, банки, брокерські та страхові компанії, аудиторські фірми; інфраструктура ринку праці включає біржу праці (служби зайнятості), систему підготовки та перепідготовки кадрів, регулювання міграції робочої сили тощо. Ринкова інфраструктура через свої елементи виконує такі основні функції: здійснює правове та економічне консультування підприємців і захист їх інтересів у державних і приватних структурах; забезпечує фінансову підтримку, кредитування, включаючи лізинг, аудит, страхування нових господарських формувань тощо; сприяє матеріально-технічному забезпеченню і реалізації продукції підприємств; регулює рух робочої сили; створює необхідні умови для ділових контактів підприємців; здійснює маркетингове, інформаційне та рекламне обслуговування і т. ін., що в кінцевому результаті забезпечує більш швидкий рух товарів і послуг від виробника до споживача. Елементи ринкової інфраструктури, через які реалізуються її функції, можна згрупувати у три блоки: організаційно-технічна інфраструктура, куди входять товарні біржі та аукціони, торговельні дома і торгові палати, холдингові і брокерські компанії; фінансово-кредитна інфраструктура ринку, куди входять банки, фондові і валютні біржі, страхові та інвестиційні компанії,; організаційно-дослідна інфраструктура ринку включає наукові інститути, що вивчають ринкові проблеми, інформаційно-консультативні фірми, аудиторські організації, спеціальні навчальні заклади.

71. Форми і методи державного регулювання економіки.

Форми ДРЕ – це загальні напрямки регулювання соціально-економічних процесів, що відбуваються в країні.

Бюджетно-податкове регулювання пов’язане з функціонуванням державних фінансів, формуванням державного бюджету та державними витратами і спрямоване на реалізацію цілей соціально-економічного розвитку країни.( визначення джерел надходження коштів у державну казну, регулювання дефіциту державного бюджету)

Кредитно-грошове регулювання — діяльність держава спрямована на забезпечення економіки повноцінною і стабіль ною національною валютою та регулювання грошового обігу відпо відно до потреб економіки.(емісія грошей, контроль за грошовим обігом та інфляцією, встановленя розміру облікової ставки.)

Адміністративно-економічне регулювання передбач заходи адміністративного та економічного характеру, спрямова на створення умов для функціонування ринкової системи та ре лізації соціальних цілей суспільства.

Цінове регулювання — вплив держави на ринкове ціноутв рення за допомогою законодавчих, адміністративних чи судови заходів з метою здійснення кон'юнктурної та структурної пол тики, приборкання інфляції, стимулювання виробництва, йо модернізації, посилення конкурентоздатності національної екон міки, пом'якшення соціальної напруги тощо.( нагляд за цінами, непрямий і прямий державний вплив на ціни, державне втручання в процес ціноутворення, встановлення фіксованих пільгових цін і тарифів.

Методи ДРЕ — це сукупність способів, прийомів та засобі державного впливу на соціально-економічний розвиток країни.

Методи : прямі, непрямі, правові, економічні, адміністративні, імперативні, індикативні, неформальні, специфічні.

Прямі методи- методи за допомогою яких жержава безпосередньо втручається в економічні процеси.

Непрямі методи ДРЕ — сукупність опосередкованих за- і 'іГіііі державного впливу на діяльність суб'єктів економіки (сис- н'міі правових та економічних методів).

Правові методи ДРЕ — система законів та законодавчих ні тії), що регламентують діяльність суб'єктів господарювання (ви­питають правовий простір).

Економічні методи державного регулювання економі­ки пов'язані зі створенням державою фінансових чи матеріаль­них стимулів, здатних впливати на економічні інтереси суб'єктів *'ігподарювання й обумовлювати їхню поведінку.

Адміністративні методи базуються на використанні сили м'ржавної влади. Це заходи (засоби) заборони, дозволу або примусу.

Застосування адміністративних методів необхідне і навіть ••фіктивне у таких сферах:

1. прямий контроль держави над монопольними ринками;

2. охорона навколишнього середовища і здоров'я людей;соціальний захист населення, визначення і гарантування

Імперативні методи регулювання (лат. — владний, на­казовий) — це адміністративні методи.

Індикативні методи (лат. — вказувати, орієнтувати) це методи непрямого, опосередкованого впливу, що мають оріє товний, рекомендаційний характер (наприклад, індикативні ціни.

Неформальним засобом державного впливу на економ ку є переконання. Держава використовує для його реалізацг публічні лекції, рекламу, спеціальні програми на радіо і телеб ченні, публікації у періодичних виданнях, соціологічні дослідженн й опитування, впливаючи таким чином на формування грома ської думки, суспільної свідомості, економічного мислення.

Специфічним інструментом ДРЕ є державний секто економіки — комплекс господарських об'єктів, які повністю аб частково належать центральним чи місцевим органам держав ної влади і використовуються державою для виконання нею еко, номічних, соціально-культурних та політичних функцій.