Тема 15.Право користування землями та оренда земель.

1.Поняття та особливості права землекористування. Види права користування землями.

2.Суб’єкти, об’єкти та зміст права землекористування.

3. Поняття та правове регулювання оренди землі.

4. Орендна плата за землю та її форми

5. Договір оренди земельної ділянки та його істотні умови. Суборенда земельної ділянки.

6. Права та обов’язки орендодавців та орендарів.

1.Поняття та особливості права землекористування. Види права користування землями.

Перехід до ринкових умов господарювання на землі в процесі здійснення земельної реформи та законодавче закріплення різних форм власності на землю істотно впливає на сферу застосування права землекористування.

Право землекористування прийнято розглядати в різних аспектах. Як правовий інститут це право являє собою сукупність однорідних правових норм, що визначають підстави, умови та порядок виникнення, здійснення, зміни та припинення права на використання земель.

Право землекористування – це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у приватній, державній або комунальній власності. Правове регулювання права користування землею детально здійснює Земельний Кодекс України, (глава 15. Ст. 92-97). Тобто це визнані законом можливості використання земельної ділянки землекористувачем її корисних властивостей для задоволення власних матеріальних та інших потреб.

Право землекористування як правовий інститут є похідним від інституту права власності на землю. Крім того, сам характер використання землі значною мірою визначається правом власності на землю, складовими якого є володіння, користування і розпорядження.

Закон визначає право постійного землекористування і право тимчасового землекористування. Право постійного землекористування із земель державної та комунальної власності набувають лише підприємства, установи та організації, що належать до державної та комунальної власності без встановлення строку (ч.1 ст. 92 ЗК). Перелік таких земель визначається ст. 83 і 84 ЗК.

Право тимчасового землекористування виникає у землекористувача на підставі укладеного договору оренди

2. Суб’єкти, об’єкти та зміст права землекористування.

Об’єктом права постійного землекористування є певна, індивідуально визначена і юридично відокремлена земельна ділянка (або її частина), яка перебуває у державній або комунальній власності, закріплена за конкретним державним або комунальним підприємством, установою чи організацією для використання згідно з її цільовим призначенням, тобто надання для конкретної цілі. Така земельні ділянки, як правило, не підлягають передачі у приватну власність і призначені для забезпечення публічних інтересів.

Суб’єктами права постійного землекористування можуть бути лише державні та комунальні підприємства, установи та організації, тобто юридичні особи (ч.2 ст. 92 ЗК). Це фактично означає, що не можуть використовувати земельні ділянки на праві постійного землекористування фізичні особи та іноземні юридичні особи.

Змістом права землекористування є визнані законом можливості використання земельної ділянки землекористувачем її корисних властивостей для задоволення власних матеріальних та інших потреб. Землекористувач не має права розпорядження земельною ділянкою, до того часу, поки ця земельна ділянка не буде передана йому у власність у визначеному законом порядку (шляхом приватизації, викупу, купівлі-продажу, дарування та інших цивільно-правових угод).

Земельний Кодекс України визначає права та обов’язки землекористувачів, які є складовою змісту права землекористування (ст.ст. 95-97 ЗК).