Система кримінального права України.

Система Загальної частини чинного кримінального законодавства – це певний порядок розміщення загальних (основних) його норм у КК України. Загальна частина КК складається з 15 розділів. Особлива частина з 20 розділів.

Система науки кримінального права (Загальна частина). В основу системи науки кримінального права (її Загальної частини) покладена система Загальної частини КК України. Однак у теоретичному плані система науки кримінального права охоплює більш широке коло питань: поняття, предмет, методи і завдання кримінального права; наука кримінального права; кримінальна відповідальність і її підстави; склад злочину; об‘єкт злочину; об‘єктивна сторона складу злочину; множинність злочинів; основні питання Загальної частини кримінального права іноземних держав тощо.

Загальна характеристика Кримінального кодексу. Структура кримінально-правової норми.

Структурно кримінальне законодавство України складається з двох частин: Загальної та Особливої. Таку саму структуру має і КК. Кожна частина КК поділяється на розділи, які об’єднують статті.

Кримінально-правова норма, яка і всяка правова норма, має трьохланкову структуру: гіпотезу, диспозицію і санкцію. Гіпотезу, тобто умову, за якої застосовується правова норма, статті Особливої частини КК описують не текстуально, контекстуально, тобто вона розуміється як необхідна. Текстуально ж ці статті описують диспозицію та санкцію. Норми ж Загальної частини санкцій не містять.

Диспозиції в кримінально-правових нормах Особливої частини описують стандарти забороненої (злочинної) поведінки певного виду, однак текстуально ці диспозиції описують лише специфічні для даного виду злочину ознаки, а інші необхідні ознаки, які є спільними для багатьох злочинів, законодавець вказує в нормах Загальної частини.

Поняття та підстави для кримінальної відповідальності.

Під кримінальною відповідальністю необхідно розуміти передбачені кримінальним законом обмеження прав і свобод людини, як можуть бути застосовані судом до особи, визнаною винної у вчиненні злочину.

Правообмеження:

Засудження.

Покарання.

Судимість.

Правообмеження при умовному звільненні від покарання.

Ознаки кримінальної відповідальності:

Кримінальна відповідальність є обмеженням прав і свобод людини, причому найбільш суворим з усіх обмежень, що передбачені законодавством України.

Ці право обмеження застосовуються за вчинення тільки одного виду правопорушень, а саме – злочину.

Передбачена виключно законом, причому тільки кримінальним.

Застосовується виключно судом, причому, кримінальна відповідальність може бути покладена на особу лише через обвинувальний вирок суду.

Кримінальній відповідальності може бути піддана особа, що вчинила злочин. Тобто, кримінальна відповідальність носить індивідуальний, персоніфікований характер. Кримінальне покарання не переходить у спадок.

Критерієм поділу кримінальної відповідальності на види є ступінь наближеності тих правообмежень, в яких вона полягає, до особи.

Види кримінальної відповідальності:

Потенційна – це ті право обмеження, як передбачені кримінальним законом для будь-якої особи, яка може вчинити злочин.

Реальна – це ті право обмеження, які застосовуються до конкретної особи, що вчинила злочин.

Співвідношення кримінальної відповідальності і покарання.

Кримінальна відповідальність є поняттям ширшим за покарання, і включає до себе покарання. Покарання не може бути за межами кримінальної відповідальності, в той час, як кримінальна відповідальність без покарання можлива.

Форми реалізації кримінальної відповідальності. Залежно від наявності в кримінальній відповідальності покарання, виділяються 3 форми реалізації кримінальної відповідальності:

Засудження особи обвинувальним вироком суду без призначення покарання (ст. 74, ч. 4 ККУ).

Засудження особи обвинувальним вироком суду з призначенням покарання, від реального відбування якого особа звільняється (ст. 75, 79 ККУ).

Засудження особи вироком суду з призначенням і реальним виконанням покарання.

Кримінальна відповідальність і кримінально-правові відносини. Кримінальна відповідальність є об‘єктом кримінально-правових відносин. Кримінальна відповідальність реалізується виключно в кримінально-правових відносинах і не може реалізовуватися поза ними. Кримінально-правові відносини складаються з моменту вчинення злочину і тривають до моменту закінчення реалізації кримінальної відповідальності, тобто, до моменту погашення або зняття судимості.

Момент виникнення і припинення кримінальної відповідальності.

Потенційна кримінальна відповідальність з‘являється з моменту набуття чинності тим кримінальним законом, який її передбачає. А припиняється з моменту втрати чинності цим законом.

Початковим моментом існування реальної кримінальної відповідальності є момент набуття законної чинності вироком суду. Припиняється з моменту закінчення реалізації тих право обмежень, в яких вона полягає.

Підстава кримінальної відповідальності. (ст. 2 ККУ «Підстава кримінальної відповідальності»).

За чинним ККУ підстава кримінальної відповідальності є двоєдиною: матеріально правова підстава і процесуально-правова підстава.

Матеріально-правовою підставою – є вчинення особою такого діяння, яке є суспільно небезпечним і містить склад злочину, передбаченого кримінальним законом.

Процесуально-правовим елементом підстави є набуття законної сили обвинувальним вироком суду, яким особа визнана винною у вчиненні злочину

Тільки сукупність цих двох елементів несе підставу кримінальної відповідальності.

Принцип Ne bis in idem (не можна двічі про те саме).

Не можна особу за вчинення одного злочину притягнути двічі до кримінальної відповідальності (ч. 1 ст. 61 КУ, ч. 3 ст. 2, 8, 7 ККУ).

Поняття, ознаки, види та стадії злочину

Ч. 1 ст. 11 ККУ:

Злочин – передбачене кримінальним кодексом, суспільно небезпечне, винне діяння (дія чи бездіяльність), вчинене суб’єктом злочину.

Ознаки злочину:

1. Злочин є діянням. Тобто, активний чи пасивний енергетичний чи інформаційний акт поведінки людини. Активні діяння, тобто дії, - це вчинення людиною певних рухів тіла. Пасивне діяння, тобто бездіяльність, - це утримання людини, від вчинення певних дій.

Енергетичне – називається діяння, при якою використовується фізична енергія людини.

Інформаційні діяння – це коли людина повідомляє певну інформацію.

Не може бути визнане діянням, а отже і злочином, думки людини, наміри людини, її переконання, світогляд, риси характеру.

2. Суспільна небезпечність. Змістовна ознака злочину. B соціальному розумінні, під суспільною небезпечністю злочину розуміється здатність злочину заподіювати істотної шкоди охоронюваним кримінальним законом суспільним відносинам, або створювати реальну загрозу заподіяння такої шкоди.

3. Передбаченість кримінальним законом. Полягає в тому, що злочином є лише таке діяння, яке повністю співпадає з ознаками діяння, описаного в кримінальному кодексі. Є однією з гарантій прав людини від свавільного застосування кримінального закону. Унеможливлює застосування закону за аналогією.

Факультативні ознаки злочину:

Винність, як ознака злочину, говорить про те, що злочином є тільки таке діяння, яке вчиняться умисно або з необережності. Діяння, яке вчинене не умисно і не з обережності, не є злочином.

Караність полягає в тому, що злочином є тільки те діяння, за яке в кримінальному законі передбачене покарання.

Ознака вчинення злочину суб’єктом злочину.

Аморальність злочину. Злочин також порушує основи суспільної моралі.

Відмежування злочину від інших правопорушень

Відмінність злочину від інших правопорушень проводиться за 2 ознаками.

За формальною ознакою: злочини передбачені виключно кримінальним законом, а інші правопорушення – іншими НПА.

За матеріальною ознакою: злочини є суспільно небезпечними, мають кримінальний рівень суспільної небезпечності, а інші правопорушення або взагалі не є суспільно небезпечними, або мають низький рівень суспільної небезпечності.

Малозначні діяння (ч. 2, ст. 11)

Малозначним визнається діяння, яке хоча формально підпадає під ознаки діяння, передбаченого кримінальним законом, але не є суспільно небезпечним, тобто не заподіяло і не спрямовано було на заподіяння істотної шкоди.

Ознаки малозначного діяння:

Малозначне діяння формально передбачене кримінальним законом.

Малозначне діяння не є суспільно небезпечним.

Стадії вчинення злочину

Готування до вчинення злочину

Об’єктом готування є громадська безпека.

Об’єктива сторона готування має 6 форм можливих дій.

Суб’єктивна сторона. Готування може бути вчинене тільки з прямим умислом і з наявністю мети.

Суб’єкт готування – це особа, яка може співпадати, а може і не співпадати з суб’єктом злочину.

Правові наслідки готування до злочину. Готування до злочину підлягає кваліфікації за ч. 1 ст. 14 та відповідної частини статті ККУ, яка передбачає той злочин, до якого готувався суб’єкт.

Bідповідальність з готування до злочину. Загальним підходом є те, що карається готування до будь-якого злочину.

Другий підхід – це те, що готування до будь-якого злочину не є караним.

Третій, змішаний, підхід говорить, що караним є готування тільки до деяких злочинів. Цей підхід і застосовується у ККУ – ч. 2 ст. 14 готування до злочинів невеликої тяжкості (не більше 2-х років позбавлення волі, або більш м’яке покарання) не тягне за собою кримінальну відповідальність. Такі діяння визнаються малозначними (ч. 2 ст. 11 – не є злочином діяння, яке хоча формально і містить ознаки діяння, передбаченого цим кодексом, але в силу своєї малозначності ним не визнається, тобто не здатна заподіяти істотної шкоди охоронюваним інтересам).

Але це не говорить, що будь-яке готування потягне за собою кримінальну відповідальність. Але якщо дії особи, що готується до вчинення злочину є малозначними (навіть за умови готування до злочину середньої тяжкості, тяжкого або особливо тяжкого злочину), тобто не спричинили і не могли спричинити істотної суспільної шкоди.

Покарання за готування до злочину. Ст. 68 ККУ – при призначенні покарання за незакінчений злочин, суд, керуючись загальними положеннями враховує:

ступінь тяжкості діяння;

ступінь здійснення злочинного наміру;

причини, з яких злочин не було доведено до кінця.

Замах на злочин

Цьому поняттю присвячена ст. 15 ЦКУ.

Ознаки замаху на злочину:

Об’єктивні:

Вчинення особою дії або бездіяльності.

Діяння безпосередньо спрямовано на вчинення злочину, передбаченого відповідною статтею (частиною статті) особливої частини ККУ. Тобто це таке діяння, яким починається виконуватися об’єктивна сторона злочину, передбаченого особливою частиною ККУ.

Злочин не доводиться до кінця. Ч. 1 ст. 13 ККУ – закінченим визнається такий злочин, який містить усі ознаки діяння, передбаченого особливою частиною ККУ.

З причин, що не залежали від волі суб’єкта.

Суб’єктивні:

Замах може бути вчинений лише з прямим умислом.

Види замаху на злочин:

Закінчений замах на злочин – якщо особи виконала всі дії, які вона вважала необхідними для доведення злочину до кінця, але злочин не було доведено до кінця незалежно від її волі.

Незакінчений замах на злочин – має місце там, де особа, з причин, що не залежать від її волі, не вчинила всіх дій, які вважала необхідними для доведення злочину до кінця.

Значення поділу замаху на злочин на закінчений та незакінчений.

Закінчений замах, при рівних умовах, ближчий до закінченого злочину, і за ступенем суспільної небезпечності є більш небезпечним, порівняно з незакінченим замахом.

Закінчений замах свідчить про більше реалізацію наміру вчинити злочин.

Кваліфікація замаху на злочин

Замах на злочин підлягає кваліфікації за ст. 15 ККУ і відповідною статтею (частиною статті) особливої частини ККУ.

Добровільна відмова від доведення злочину до кінця

Особа, що має намір вчинити злочин, за своєю волею може зупинитися. Добровільна відмова характеризується наступними ознаками:

Припинення особою готування або замаху на злочин за своєю волею.

Остаточне припинення незакінченого злочину. Тобто особа припиняє і не має наміру (безповоротно і в рамках цього наміру) продовжувати цю протиправну діяльність.

Усвідомлення особою можливості доведення злочину до кінця.

Поняття та форми вини

Розділ 5 ККУ, Ст. 23

Виною - є психічне ставлення особи до вчинюваної дії чи бездіяльності, передбаченої кримінальним кодексом, та її наслідків, виражена у формі умислу або необережності

ККУ базується на принципі винної відповідальності особи.

Якщо умислу або необережності немає, то в такому випадку виключається кримінальна відповідальність, тобто казус – невинувате заподіяння шкоди.

Немає вини – немає складу злочину – немає відповідальності.

Вина має два форми – умисел та необережність.

Характеристики вини

Зміст – це сукупність психічних елементів, в яких відображаються об’єктивні ознаки злочину. Зміст залежить від об’єктивної сторони.

Форма – це співвідношення психічних елементів, інтелекту та волі, яке виражається у формі умислу або необережності. Тобто, виділяємо дві форми вини – умисна та необережна.

Сутність – полягає у негативному, або недостатньо уважному ставленні особи до тих цінностей, на які вона посягає.

Ступінь – це кількісна характеристика вини, що відображає міру негативного, або недостатньо уважного ставлення до цінностей.

Умисел, як форма вини, має два види:

Прямий.

Непрямий.