Примітка

Так, найвищим ступенем підготовки спеціаліста-екопога інженерного рівня спід вважати якісне засвоєння ним усього обсягу знань відповідно до програми, уміння самостійно аналізувати й модепювати типові екологічні ситуації' з орієнтацією на управління останніми, якісно виконувати нескладні комплексні екологічні експер­тизи, приймати рішення на перспективу, виконувати екологічну паспортизацію об'єктів. Фахівців-екологів вищого рівня і широкого профілю готують провідні університети України, де є для цього відповідна база. На базі цих закладів готу­ються кандидати, магістри і доктори наук екологічного профілю.

Особливе значення має екологічна освіта студентів педагогічних вузів, майбутніх учителів, які, маючи високий загальний рівень екологічної культу­ри, повинні опанувати і методику виховної роботи зі школярами.

Напрямки удосконалення:

1. Розроблення та запровадження в кожному вищому та серед­ньому спеціальному навчальному закладі комплексної про­грами безперервного навчання та виховання студентів і уч­нів у галузі інженерного захисту довкілля та раціонального природогосподарювання з урахуванням усіх аспектів екології, ресурсозбереження, екологізації культури, екологізації пе­дагогічної, юридичної та медичної освіти.

2. Розроблення навчальних програм, підручників та навчаль­них посібників з проблем екології та реалізація їх у навча­льному процесі.

3. Удосконалення методики викладання екологічного права (основ екологічного права) та спецкурсів з еколого-правових дисциплін у сучасних умовах для підготовки фахівців у га­лузі права, інших гуманітарних та природничих наук і знань.

4. Створення нових та реорганізація діючих наукових, зокре­ма, еколого-експертних центрів, діяльність яких спрямова­на на дослідження та оцінку різноманітних проблем охоро­ни довкілля, використання природних ресурсів, дотриман­ня принципів екологічної безпеки.

5. Визначення пріоритетних напрямків наукових досліджень у галузі використання природних ресурсів, охорони довкіл­ля, створення засад екологічної безпеки.

6. Організація досліджень та експериментів з вирішення про­блем охорони природного середовища, раціонального приро­би

догосподарювання, запровадження маловідходних та енер-гозбережних технологій, з еколого-педагогічної, еколого-юридичної", медико-екологічної тематики.

7. Створення в системі управління екологічної безпеки регіо­нального наукового центру екологічного права та законодав­ства для здійснення комплексних еколого-правових дослі­джень.

8. Внесення пріоритетних природоохоронних проблем у дип­ломні роботи випускників.

9. Підтримка проведення науково-практичних семінарів, кон­ференцій з екологічної тематики для студентів вищих на­вчальних закладів.

Перепідготовка кадрів. Мета - трансформація існуючого суспільного світогляду на базі формування нової парадигми еко-логізації виробництва та споживання; модернізація знань, удо­сконалення навичок.

Система неперервної екологічної освіти охоплює також пі-слявузівську освіту, метою якої є підвищення рівня екологічної культури, ознайомлення з новітніми досягненнями екології та охорони природи. Першочерговим є навчання керівного складу, господарників, адміністраторів, менеджерів, політичних діячів.

Базовий зміст післявузівської екологічної освіти охоплює:

• сучасні уявлення про біосферу, її склад, функціонування, причини деградації, перспективи виходу з кризи;

• поняття й закони екології, відомості про основні напрями екологічних досліджень;

• правові аспекти охорони навколишнього середовища. Особлива увага приділяється вивченню екологічних проблем

конкретної сфери діяльності слухачів.

Перевага надається рольовим іграм, екскурсіям та іншим активним формам і методам.

Екологічна освіта і перепідготовка викладачів, керівних пра­цівників та інших категорій населення здійснюється інститута­ми післявузівської освіти за спеціальними галузевими програ­мами.

Напрямки удосконалення на цьому етапі:

1. Проведення семінарів з біології та географії для вчителів середніх шкіл.

2. Залучення викладачів до додаткових джерел екологічної інформації.

605

3. Навчання викладачів роботи з доступними засобами масової інформації.

4. Проведення конференцій викладачів.

5. Розвиток перепідготовки викладачів на всіх рівнях і для всіх категорій освіти, створення факультетів підвищення квалі­фікації при вищих навчальних закладах з підготовки та пе­репідготовки викладачів з освіти в галузі природного сере­довища.

6. Введення в навчальні плани перепідготовки фахівців (друга вища освіта) дисциплін екологічного напрямку (наприклад, «Основи екології та екологічного управління природними ре­сурсами»).

Одним із важливих компонентів, що забезпечують досягнення навчально-виховної мети, є зміст екологічної освіти.

Зміст екологічної освіти передбачає розроблення системи наукових знань (уявлень, понять, закономірностей), які відо­бражають філософські, природничо-наукові, соціально-еконо­мічні, технічні, правові й морально-етичні аспекти комплексної екології, розвиток цієї системи.

Набуття знань як елемент екологічної освіти охоплює пізна­вальні і діяльнісні компоненти навчання. Пізнавальні компонен­ти передбачають не лише систему екологічних знань, а й визнача­ють внутрішню культуру підростаючого покоління, формують го­товність до свідомої діяльності щодо гармонізації стосунків у сис­темі «людина - суспільство - природа». До інтелектуальних нале­жать уміння мислити, здійснювати такі розумові операції, як ана­ліз, синтез, абстрагування, класифікація даних, наукове прогно­зування. На цій основі виробляється уміння приймати екологічно доцільні рішення, формуються дослідницькі навички.

Практичні (діяльнісні) вміння спрямовані перш за все на дотримання норм екологічно грамотної поведінки людей у при­роді і виконання практичних дій щодо захисту навколишнього середовища та власного здоров'я.

Загальнонавчальні вміння спрямовані на формування вмін­ня підвищувати екологічну компетентність, працювати з літе­ратурними джерелами, аудіовізуальними засобами, складати плани, програми, проекти, здійснювати самоосвіту, працювати як індивідуально, так і в колективі, дбаючи при цьому про своє здоров'я, а також створюючи мікроклімат взаєморозуміння, взаємоповаги, терпимості в колективі.

606

Національний характер змісту екологічної освіти та вихо­вання відображає один із напрямів міжнародної стратегії дій у галузі освіти з проблем навколишнього середовища і виража­ється в широкому і активному залученні здобутків етнопедаго-гіки, використанні трудових народних традицій, елементів ка­лендарної обрядовості, фольклору з метою виховання в учнів шанобливого ставлення до природи.

Водночас зміст екологічної освіти орієнтований на загально­людські цінності, ідеї гуманізму, демократії, вдосконалення самої людини.

24.4. Екологічне виховання

Екологічне виховання — це процес систематичного та цілеспря­мованого впливу на духовний і фізичний розвиток особистості з метою формування екологогуманістичного світогляду, підгото­вки до виробничої, громадської та культурної діяльності.

Вирішити проблему екологічного виховання значно склад­ніше, ніж вдосконалити систему екологічної освіти. Якщо еко­логічна освіта людини визначається сукупністю її знань про особливості взаємодії суспільства з природою, то екологічне ви­ховання має набагато складніший зміст. Воно, крім екологіч­них знань, охоплює широкий спектр найрізноманітніших люд­ських якостей і характеристик, певний світогляд і світосприй­няття, моральні, правові, екологічні, соціальні принципи та норми. Тому воно не мислиться окремо від естетичної, мораль­ної, правової освіти та виховання.

Примітка__________________________________________________

Відома незліченна кількість прикладів варварського ставлення до природи людей екологічно освічених. Екологічне виховання передбачає формування таких гуманістичних якостей особистості, які, ставши її внутрішнім надбан­ням, функціонують у практиці повсякденного життя як внутрішній регулятор і контролер поведінки людини. Екологічно вихована людина не з примусу, а саме з власних принципів не дозволить собі заподіяти шкоду природі та іншим людям. Через це екологічне виховання сьогодні є вирішальною умовою за­побігання подальшій деградації природного середовища, забезпечення кое-волюції природи й суспільства, створення ноосфери - такого симбіозу суспі­льства й природи, у якому подолано загрозу екологічної кризи, а людина та природа перебувають у стані гармонійної рівноваги.

607

На цьому шляху, однак, виникає безліч найскладніших про­блем. Провідна умова успіху будь-якого виховання - віковий інтер­вал формування в людині бажаних персональних якостей. Якщо прогаяти сприятливий час для формування певних якостей осо­бистості, то пізніше їх уже неможливо сформувати взагалі.

Згадаємо В.О. Сухомлинського, який вважав, що особистість в основних своїх проявах формується приблизно до 12 років. Тому комплексне екологічне виховання людини практично тре­ба починати від моменту її народження. Інший важливий фак­тор екологічного виховання - навколишнє середовище: соціаль­не і природне. Якщо дитина в перші роки життя позбавлена можливості постійно і безпосередньо (не за допомогою малюнків або телеекрана) спілкуватися з живою природою, якщо роки дитинства проходять у заасфальтованому, брудному дворі без єдиного живого деревця і пташки, якщо в дитячих яслах, садку і школі вона, в кращому разі, бачить представників живої при­роди в клітці або акваріумі і, будучи мешканцем великого міс­та, ніколи не бачить зоряного неба, то така дитина, незважаючи на будь-які заходи екологічної освіти, не стане повноцінною людиною з розвиненим почуттям прекрасного, любові до приро­ди і дбайливого ставлення до неї. Вона буде неповноцінною і в інших людських проявах.

Примітка

Оскільки фундамент екологічного виховання закладається змалку, а першими вихователями є батьки та сім'я, то закономірно виникає питання щодо можли­вості такого виховання. Чи здатні сучасні молоді батьки ефективно почати цю роботу? Виникає сумнів, бо більшість сучасних батьків самі мають низький рівень екологічної культури.

Проблема стара, як світ: вихователь повинен сам бути вихованим. Коло замкнулося. Виникає запитання: чи можливо в такій ситуації вирішити про­блему екологічного виховання та здійснити пов'язані з ним надії на поліпшен­ня екологічної ситуації в цілому?

Надія зрушити проблему екологічного виховання з мертвої точки пов'я­зана з природним почуттям чадолюбства. Якщо батьки бажають, щоб їхні діти й онуки не стали жертвами техногенного безглуздя, вони повинні компен­сувати прогалини у власному екологічному вихованні й освіті, не допустити, щоб таке сталося з їхніми дітьми.

Невід'ємним атрибутом екологічного виховання є практич­на діяльність кожної людини, спрямована на охорону природ­ного середовища, захист тваринного та рослинного світу в міс-

608

цях її проживання. Усвідомлення кожним власної відповідаль­ності за стан природного середовища, безпосередня участь в еко­логічній діяльності можуть стати вирішальними факторами не тільки оздоровлення природного оточення в місцях проживан­ня, праці та відпочинку, а й поліпшення глобальної екологічної ситуації. Це буде найбільш дієвим засобом екологічного вихо­вання - формування гуманної, моральної, естетично розвину­тої,, духовно багатої і фізично здорової людини.

Результатом екологічної освіти та виховання є формування екологічної особистості.

Екологічна особистість - це особистість, якій притаман­ний екоцентричний тип екологічної свідомості.

Екоцентричний тип екологічної свідомості характеризуєть­ся такими головними особливостями: